КОЗАЦЬКА БІБЛІОТЕКА 

 

Ушанова С.В. Сучасне козацтво Задністров'я.

С.В.Ушанова

СУЧАСНЕ КОЗАЦТВО

ЗАДНІСТРОВ’Я

(ДОВІДНИК)

2010

…Історія вчить, що ефективне те, що утверджує своє. А своє у нас – козацтво – спосіб життя вільної людини, яка із зброєю в руках захищала Богом дані їй вольності й права…

Сучасний загальнодержавний сплеск цікавості до історії козацтва й зокрема уваги до його проблем пояснюється просто: йде формування національної еліти, яка спирається в своїй діяльності на національний – козацький! – досвід державотворення.

В програмі діяльності Задністрового козацтва є такі слова:

«…метою козацького руху є розбудова української держави через духовне об’єднання народу, мобілізація енергії на економічне процвітання і підняття добробуту людей…»

Душу – Богові! Життя – Батьківщині! Серце – людям! Честь – нікому! Слава козакам! Слава Україні!

Нехай ці слова служать дороговказом для нас.

Ушанова Світлана Валеріївна – випускниця історичного факультету Одеського національного університету ім. І.І.Мечнікова. Наукові інтереси – сучасне козацтво Південної України (Одеська, Миколаївська, Херсонська області, Автономна Республіка Крим). Автор книг «Сучасне українське козацтво на півдні Одещини» (2005), «Сучасне козацтво Білгород-Дністровщини» (2006), «Сучасне лицарство Задністров’я» (2007), «Задністровці. Нарис» (2008), «Довідник козака Буджаку» - два видання (2009, 2010). Співавтор (із Тимофєєвим В.Я.) 11-томника (20 книг) «Архіви козаччини Задністров’я» (2003-2010).

С.В.Ушанова. Сучасне козацтво Задністров’я (довідник).

Видавництво «Отаман». Білгород-Дністровський. 2010.

Наклад 500 екз.

ЗМІСТ:

ВСТУП 05

ЕТАПИ РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО ЗАДНІСТРОВОГО КОЗАЦТВА

01. 1988-1991 роки. «Розбудовний». 11

02. 1992-1995 роки. «Перехідний». 11

03. 1996-1999 роки. «Реєстровий». 12 04. 2000-2005 роки. «Установчий». 12

05. З 2006 року по теперішній час. «Сучасний». 13

КОЗАЦЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗАДНІСТРОВ’Я

01. Адамівський курінь. 14

02. Буджацьке січове козацьке військо. 15

03. Задністрове земляцтво. 17

04. Білгород-Дністровська паланка. 18

05. Білгород-Дністровський Кіш. 27

06. Окружний полк ім. П.Орлика. 29

07. Задністрова Січ. 30

08. Курінь Війська Запорозького. 34

09. Окремий курінь ім. С.Білого. 35

10. Жіноча громада. 36

11. Монашівська сотня. 37

12. Районове товариство ЧКЗ. 37

13. Осередок молодих козаків. 38

14. Військово-спортивний клуб «Патріот». 38

15. Клуб «Козачка». 38

16. Жіноча громада Берегинь. 38

КОЗАЦЬКІ НАВЧАЛЬНІ ТА ПОЗАШКІЛЬНІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ ОСВІТИ ЗАДНІСТРОВ’Я

01. Білгород-Дністровське педучилище. 39

02. Адамівська Січ (школа). 40

03. Долинівська Січ (школа). 52

04. Миколаївсько-Новоросійська Січ (школа). 52

05. Старокозацька Січ (школа). 54

06. Вигінська Січ (школа). 55

07. Випаснянська №1 Січ (школа). 56

08. Турлацька Січ (школа). 57

09. Молозька Січ (школа). 58

10. КЮМІР «Шквал». 58

11. Районна «Молода Січ». 58

12. Випаснянська №2 Січ (школа). 58

13. Салганська Січ (школа). 58

14. Великомарянівська Січ (школа). 59

КОЗАЦЬКІ ТВОРЧІ КОЛЕКТИВИ ЗАДНІСТРОВЯ

01. Духовий оркестр. 59

02. Хор української народної пісні «Мрія». 60

03. Ансамбль народної музики «Веселка». 60

04. Ансамбль народної музики «Гроно». 62

05. Фолк-рок гурт «Русичі». 63

06. Народний дослідницький гурт «Алкалія». 63

07. Гурт «Отаман та Берегиня». 64

08. Ансамбль «Кредо». 64

КОЗАЦЬКІ ЗМІ ЗАДНІСТРОВЯ

01. Козацькі газети. 64

02. Інтернет-сайти. 67

03. Інтернет-сторінки. 68

КОЗАЦЬКІ ДЕРЖАВНО-ГРОМАДСЬКІ ІНСТИТУЦІЇ ЗАДНІСТРОВЯ

01. Районна Координаційна рада з питань розвитку козацтва.69

02. Міська Координаційна рада з питань розвитку козацтва. 70

03. Районна Рада керівників організацій козацького спрямування. 70

КНИГИ ПРО ЗАДНІСТРОВЕ КОЗАЦТВО 70

ЗАМІСТЬ ЗАКІНЧЕННЯ: МІСІЯ КОЗАЦТВА ЗАДНІСТРОВ’Я 77

ДОДАТКИ:

01. Хронологія розвитку Задністрового козацтва. 81

02. Перелік публікації в ЗМІ про Задністрове козацтво. 90

ВСТУП.

«Українській козак - це лицар України, морально чиста, високодуховна і матеріально незалежна людина, яка вміє панувати над собою, володіє своїми емоціями, розумом і волею, патріот України, який постійно морально, психологічно, духовно і фізично готує себе до оборони Батьківщини, захисту родини, свого роду та українського народу, своєї честі та гідності, дбає про єдність Українського козацтва і українства всього світу».

Статут Українського козацтва.

У книзі висвітлюється історія діяльності сучасного Українського козацтва на території Південноукраїнського Задністров’я. Охоплено період з 1988 (початок козацького руху) по 2009 роки. Вивчено і проаналізовано діяльність сучасного козацтва, відносин держави і козацтва, колізій цього процесу. Зроблено спробу зрозуміти та передбачити місце козацтва в українському суспільстві й державі ХХІ століття, знайти оптимальні шляхи використання відроджуваного козацтва в сучасних умовах. Сама логіка розвитку Українського козацтва на Задністров’ї диктувала структуру книги: таким ж чином йде огляд діяльності осередків козацтва.[1]

Підтверджуючи правоту Нобелевського комітету, який признає синусоїдальність розвитку виключно важливим відкриттям сучасної цивілізації, в останній час багато уваги приділяється історії козацтва, повторюючи на новому виткі етногенетичної спіралі розвиток інтересу до витоків національної культури. Це характерне для етапу формування національної еліти, патріотичний настрій якої спрямований на обґрунтування української державності.

За своєю суттю український народ показав себе козацькою нацією з прогресивними козацькими звичаями і традиціями, українською національною ідеєю в козацькому варіанті. В українському народу дух козацтва живе в способі життя, діяльності і поведінки, в розвитку козацьких форм самоврядування.

Активізація політичного життя під гаслом визволення України ініціювала відродження козацько-лицарських традицій в Україні, появи козацьких осередків та об’єднання їх в єдине Українське козацтво. Сприйняття козацтва як споконвічної сили, що виборювала волю України, призвела до масовості руху. Українське козацтво – єдина з громадських організацій України, діяльності якої присвячено декілька Указів Президента України, Національна програма розвитку. Тому актуально вивчення процесу становлення сучасного козацтва, його цілей, сутності козацького руху, місця його у розбудові сучасної України. Феномен козацтва потребує серйозного осмислення для пошуку оптимальних шляхів використання відроджуваного козацтва в сучасних умовах, зрозуміння та передбачення місця козацтва в українському суспільстві й державі ХХІ століття…

В кінці ХVІ століття козацтво зміцнюється і виділяється в окремий суспільний стан зі своєю особливою організацією з специфічними порядками й характером життя, з своїм центром. Тоді ж на території південно-східної України, яку захищала від татаро-турецьких загарбників місцева людність - козацтво, польські й українські магнати і шляхтичі почали закріпачувати населення, захоплюючи землі, на яких воно сиділо. Для селянства, щоб не потрапити в панське ярмо, залишався один вихід: покозачитися, визнати владу козацьких старшин і разом з усім козацтвом, яке на той час уже створило свій центр – Запорізьку Січ, - вступити в боротьбу з панами за свої землі і право бути вільним хліборобом.

Оскільки козацтво створило свою військову організацію і свій центр, набуло великого досвіду боротьби проти ординців, мало своїх досвідчених ватажків, то, зрозуміло, воно й очолило селянську боротьбу проти польсько-шляхетського гноблення. У тодішніх умовах Запорізька Січ була козацькою республікою, своєрідним прообразом Української козацької держави, яка створилася в ході визвольної війни в середині ХУІІ століття під керівництвом Богдана Хмельницького.

Після ліквідації польсько-шляхецького режиму протягом 1648 р., встановлюється новий державний апарат, в Україні складається нова військово-адміністративна і політична система, формується українська національна держава, в якій адміністративний устрій складався на зразок Запорізької Січі…

Населення Південноукраїнського Задністров’я (Буджаку) має давні козацькі традиції.

Перша значна хвиля переселенців-козаків опинилася в Буджаку після 1710 року – це були мазепинці. До сьогодення їх нащадки мешкають у Старій та Новій Царичанцах. До речі, в цих селах на фронтонах дахів - дерев’яні чотиригранні прикраси у формі пернача – символи отамано-полковничої влади (у цьому будинку мешкає козак!).

Після руйнації Запорозької Січі (1775 рік) козацька маса розійшлася по величезних земельних просторах, зокрема й по півдню України, забравши з собою ті вільні думки, проти яких Катериною ІІ було влаштовано погром. Знищення основної організації українського козацтва, Наддніпрянської Січі, не завадило виникненню нових формувань такого типу.

Козаки розселилися в перші роки після виходу з Запоріжжя в Очаківській окрузі, на Березані, по Тилігулу, біля Хаджибею і Балти, у пониззі Дністра від Акермана до Бендер, в Буджаку, в дунайських гирлах – у Вилковому, Кілії, біля Тулчи й Галаца.

Приймаючи до себе козаків, Туреччина послаблювала позиції Росії на півдні. Козакам надавалася земля для заснування Січі в пониззі Дністра – в Кучурганах, Акерманському повіті, озброєння і коні. Але козацтво виявилося об’єктом політичної гри між Росією і Туреччиною (царський уряд Росії вимагав повернення козаків), тому було вирішено переселяти козаків за Дунай.

За час русько-турецької війни 1787-1791 рр. задунайські запорожці створили свою військову організацію і закріпилися на певний час в гирлі Дунаю та розмістили свій Кіш в Дунавцях – в Катирлезі (Очаківська округа відійшла до Росії), а також в місцях нижче Старої Кілії на острові.[2]

Протяжність південних кордонів Російської імперії була відома не тільки козацтву на Україні. Запорозькі козаки, що розходилися по великих південних просторах, зустрічались тут з представниками некрасівських і донських козаків.

Поступове переселення їх на Буджак почалося ще з 1709 року (після поразки повстання донських козаків під проводом К.Булавина), а далі один з повсталих отаманів – Г.Некраса привів своїх козаків із сім’ями з Кубані. Переселення мало два потоки: один йшов в Анатолію, другий – в Дунайську дельту. З’явились некрасівці і в пониззі Дністра. Тікали за Дунай і донські козаки. Частина їх лишилася в Буджаку після російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Сучасні поселення некрасівців – Вилкове (стара назва - Липованське), Приморське (стара назва Жебріяни) Кілійського району Одеської області, Кислиця, Муравльовка, Стара та Нова Некрасівки Ізмаїльського району Одеської області, Тучков (район міста Ізмаїл; у ХІХ ст. – один з головних центрів старообрядництва в Європі).[3]

В середині серпня 1787 року розпочалася друга за царювання Катерини ІІ війна з Туреччиною. Османська імперія прагнула повернути Крим, приєднаний до Росії у 1783 р. Російська імперія, з свого боку, мала на меті утвердитися в Північному Причорномор’ї і розширити свої володіння в цьому районі і на Південному Кавказі.

З початком війни російське командування відчуло гостру потребу у збільшенні свого військового контингенту, особливо за рахунок бійців, що добре знали театр воєнних дій і противника та бойові якості яких були загальновідомі. Тому уряд змушений був звернутися до колишніх запорожців, які лишилися в Україні. Восени на базі утвореного у 1783 р. полку запорозьких козаків (один з заходів російського уряду, спрямованих на повернення задунайських козаків до Росії) почалося формування козацького війська. Указом від 22 січня 1788 р. воно одержало назву Війська вірних козаків, на противагу „невірним” задунайським запорожцям. Очолили його колишні запорозькі старшини. Кошовим було призначено Сидора Білого, суддею Антона Головатого, кіннотою командував Захар Чепіга.

Незабаром за героїзм і мужність, виявлені у боях в Причорномор’ї, в тому ж 1788 р. воно було перейменовано в Чорноморське козацьке військо.

Ще в ході війни, в 1790 р., Кіш Чорноморського козацького війська розділив територію між Бугом і Дністром, яку заселяли козаки, на три полкових паланки (окружні управління) – Подністрянську, Березанську, Кінбургську (тепер Одеська, Миколаївська та Херсонська області). Вони очолювалися призначеними Кошем старшинами і паланковими полковниками. Кожна паланка включала в себе декілька козацьких поселень.

На території, яку займала Подністрянська паланка, виникли поселення чорноморців по Дністру: Біляєвка, Калаглія, Кучургани, Глинна, Чобручи, Незавертай, Головківка, Аджидер, Яська та багато інших. За далеко не повними даними, на 1792 р. у Подністрянській паланці існувало 30 селищ, в яких проживало близько 1500 козацьких родин. Крім того, виникло багато хуторів і поселень при риболовецьких заводах, по річках та лиманах.

Центром Чорноморського козацького краю і Подністрянської паланки стала Слободзея, де проживало 130 козацьких родин. Тут знаходилася військова резиденція.[4]

На початку ХІХ ст. відносини між Росією та Туреччиною настільки загострились, що привели до війни 1806-1812 рр. В листопаді-грудні 1806 р. російські війська оволоділи Бессарабію, за виключенням Ізмаїла. Вихід в цей район поставив перед російським командуванням питання про взаємовідносини з біглим сюди українським і російським населенням і задунайськими запорожцями. Зокрема, у фортеці Браїлів, що була оточена російськими військами, знаходилося до трьох тисяч дунайців. Генерал-лейтенант О.Ф.Ланжерон, який командував корпусом на Дунаї, писав в січні 1807 р., що задунайські козаки можуть «наносити шкоду більш, ніж турки і татари». Тому російське командування вжило низку заходів, щоб залучити задунайських запорожців на свій бік, обіцяючи їм всі пільги, якими користуються чорноморці на Кубані. Все це мало певний ефект. Збігле населення було зацікавлене в легалізації свого положення, а задунайські запорожці опинилися в районі дій російської армії.

Враховуючи успіхи у формуванні волонтерського полку з задунайських запорожців і збіглого українського населення, було вирішено створити на Дунаї Усть-Дунайське козацьке військо.

20 лютого 1807 р. Усть-Дунайське Буджацьке козацьке військо було офіційно затверджено указом Олександра І.[5]

Уряд, зацікавлений у швидкому заселенні ново приєднаної Бессарабії, дозволив усть-дунайцям селитися в Придунайських степах на правах колоністів. На протязі 1815-1817 рр. в Бессарабію з-за Дунаю вийшло кілька груп козаків, які разом з усть-дунайцями оселилися в Ізмаїльському повіті, заснувавши в 1818 р. с.Дракуля (тепер с. Трудове Кілійського району Одеської області). Незабаром тут нараховувалося вже 45 козацьких родин. В 1820 р. друга група усть-дунайських козаків і задунайських запорожців, незважаючи на опір земської поліції, в кількості 38 родин оселилася в Акерманському повіті, заснувавши с.Акмангіт (тепер с.Білолісся Татарбунарського району Одеської області). Частину задунайців у 1823 р. переселили в Ізмаїльську колоністську округу, де засновано с.Новопокровське (тепер с.Покровка Ізмаїльського району Одеської області).

У зв’язку із збільшенням населення в Акмангіті частина задунайських запорожців і усть-дунайських козаків перейшла на нове місце в Акерманському повіті, де в 1827 р. заснувала с.Старокозаче (тепер в Білгород-Дністровському районі Одеської області).

Створення на Дунаї Нової січі, як про це пішли чутки на Україні, викликало серед селянства надії на відродження козацтва. Це призвело до значних втеч населення до Дунайської Січі, що прискорило ліквідацію війська.

Після ліквідації Усть-Дунайського козацького війська переважна більшість козаків лишилась в Бесарабії. Усть-дунайці та задунайські запорожці, які переселювалися до них, на протязі 20-х рр. неодноразово зверталися до державних установ з домаганням створення в краї козацького війська, з центром в с.Акмангіт.[6]

Російсько-турецька війна, яка розпочалася в 1828 р., пожвавила клопотання козаків. Ці прагнення співпали з намаганням командування збільшити військовий контингент Дунайської армії. В червні 1828 р. уряд дозволив сформувати в Акерманському повіті Бессарабії козацьке військо, яке одержало назву Дунайського (з 1856 р. Новоросійське; проіснувало до 1869 р.), з усть-дунайців, задунайських запорожців, що оселилися в Бессарабії до 1828 р.

До війська були зараховані села Акерманського повіту Акмангіт (Білолісся), Старокозаче і Волонтирівка (тепер у районі Штефан Воде Молдови).

В 1836 р. до війська були приєднані села Михайлівка, Костянтинівка, Новотроїцьке, Миколаївка, засновані відставними солдатами, та село Петрівка, в якому мешкали селяни-переселенці з Курської губернії (тепер в Білгород-Дністровському, Кілійському, Саратському районах Одеської області). Через три роки були приєднані заселені циганами села Фараонівка та Каїри (останнє – с. Крива Балка; обидва в Саратському районі Одеської області).[7]

За Паризьким миром 1856 р. частина козацької території з станицями Миколаївка та Новотроїцька відійшла до Молдавського князівства. Замість цих земель війську було дозволено придбати у поміщика К.Зіро селище Байрамча, незабаром перейменоване в Миколаївку-Новоросійську.

Центр управління війська розміщувався в станиці Волонтирівка. Однак в зв’язку з тим, що в цій станиці не було необхідних помешкань, військове правління до 1856 р. знаходилось в Акермані (нащадки козаків живуть в місті й дотепер). Після придбання військом Миколаївки-Новоросійської воно переїхало в цю станицю. В середині 60-х рр. там знаходились майже всі головні військові установи: шпиталь, головний військовий храм св. Миколи Чудотворця, поштова станція та училище.

Дунайське військо мало нести прикордонну службу на Дунаї, Пруті та по Чорноморському узбережжю до Дніпра, внутрішню службу в Бессарабській та Херсонській губерніях, утримувати гарнізони в Ізмаїлі та Акермані. Притягувалися вони для виконання й інших завдань.[8]

В 1856 р., 11 липня, в зв’язку з відторгненням від Росії за Паризьким миром дунайської частини Бессарабії, військо було перейменовано в Новоросійське. З цього часу воно несло кордонну службу на лінії Болград-Татарбунари і далі по Чорноморському узбережжю. Козацькі гарнізони з’явилися в Руській Іванівці, Удобному, Козацькому, Турлаках, Папушойях (Переможному) Білгород-Дністровського району Одеської області.

У грудні 1868 р. в зв’язку з загальною реформою козацьких військ Новоросійське козацьке військо оголошувалося ліквідованим. Це було останнє козацьке військо на терені сучасної України.

Мужність і хоробрість, патріотизм, любов до волі й батьківщини, демократизм, взаємодопомогу, високі моральні цінності лишило козацтво в спадщину українському народу. Не випадково в огляді Одеської військової округи за 1871 р. підкреслювалося, що в українцях «й до цього часу добре зберігається пам’ять про вільне козацтво», а задунайський запорожець Ананій Коломієць, закінчуючи розповідати Федору Вовку про Задунайську Січ, висловив невмирущі, сповнені глибокої віри в козацтво і його спадкоємців, слова: «А за нас... то наше не пропаде... Досі не пропало, то вже й не пропаде!.. Нашого насіння ніхто не скоренить!»[9]

осіРоолдлд

В умовах Української республіки в новій якості відродилося Вільне козацтво Задністровя (1917-1924). Воно відігравало важливу роль в політичному і культурному житті, разом з усім народом будувало державу, головною військовою силою якої стало селянське ополчення «вільних козаків», січових стрільців, українських козацьких дивізій сірожупанників, синьожупанників…

В перші роки окупації Буджаку румунськими боярами там діяли загони селянської армії батьки Махна, Чорноморського повстанського козацького війська (загони отаманів C.Заболотного, Дерев’яги, Я.Кощового, Солтиса, Боровського, Кіршула, Карого, Коваленки, Стратіївського, Солоненка, І.Деркача, Бондаренка, Шевченка), Одеського українського військового Коша (отаман - І.Луценко), Гайдамацькі куріні (отаман – О.Сахно-Устимович), загони Союзу української молоді (Одеська Січ), Татарбунарська сотня...[10]

Є свідчення, що снували козацькі осередки на Буджаку й в радянські часи (Задністрове Вільне Козацтво – 1973-1988 рр.)…

ЕТАПИ РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО ЗАДНІСТРОВОГО КОЗАЦТВА.

Дуже важливим, з огляду на комплекс складних сучасних проблем, залишаються роль і місце козацтва у соціальному, економічному та політичному житті Південноукраїнського Задністров’я. У часи дегероїзації і деморалізації значної частини населення лише культ лицарства, наслідування козацько-лицарських традицій дозволять вийти суспільству з моральної кризи. Тому нащадки старовинних козацьких родів відродили в 1989 році Задністрове козацтво, яке пройшло ряд етапів розвитку:

1. 1988-1991. «Розбудовний».

Створення неформальних козацьких гуртів в Адамівці – осередок Задністрового козацтва (отаман В.Тимофєєв, козацька старшина В.Гуцан, В.Гончаров, Д.Завацький, А.Редько), в місті Білгороді-Дністровському – Буджацький осередок (отаман І.Деордиця, козацька старшина – Б.Устименко, В.Мисюк, О.Зуєв) та Задністрового осередку (отаман М.Слєпухін, козацька старшина А.Токарєв, Ю.Корнєв, В.Кучер), в Білгород-Дністровському районі (отаман Л.Городецький, козацька старшина Є.Костецький, П.Білоусенко, А.Берлізов, Г.Марин, Д.Серцевич, Ф.Панаїт, Ю.Денисов); участь козаків-задністровців у святкуваннях 300-річчя Запорозького козацтва, Дня козаків Півдня Бессарабії; видання регіональної газети «Козацький вісник» (редактор В.Тимофєєв).[11]

2. 1992-1995. «Перехідний».

Створення неформальних та формальних козацьких громадських організацій, активізація їх діяльності – Буджацьке січове козацьке військо (отамани І.Деордиця, кн. В.Долгорукий-Аргутинський, козацька старшина М.Скляренко, Б.Устименко, О.Ступак, М.Вітряк, В.Бойчев, О.Зуєв, В.Мисюк, О.Черв’як, В.Воробйов, Г.Мельниченко); Білгород-Дністровська паланка (отаман Л.Городецький, козацька старшина Є.Костецький, П.Білоусенко, А.Берлізов, Г.Марін, Д.Серцевич, Ф.Панаїт, Ю.Денисов, П.Смаглій, Є.Хоменко, І.Хоменко, А.Майстро, В.Якименко, Г.Римський); Задністрове земляцтво Всесвітньої спілки козаків (отаман М.Слепухін, козацька старшина Ю.Корнєв, А.Токарєв, Ю.Ломовцев, В.Кучер, Г.Антонов, О.Некрасов, С.Пронін, Г.Глущенко, Є.Дмитренко, Ю.Харчу)к; Адамівський осередок козацтва – Адамівський курінь Задністрового козацтва (отаман В.Тимофєєв, козацька старшина А.Редько, В.Гончаров, В.Гуцан, Д.Завацький, М.Маринеску, А.Кульчицький, Ю.Ніколайчук, В.Рибальченко, О.Чеботюк, В.Тимофєєв-молоший, Р.Куліков, О.Козаченко, І.Одорожа, В.Білоус, Ф.Козубенко, В.Козубенко, Ю.Лавриненко, С.Подолько, В.Деревенча, Д.Лазуренко, Ф.Макаренко, С.Макаренко, С.Редько, О.Харченко, І.Гамар, А.Антонюк, І.Даниленко); початок роботи із вивчення козацької виховної спадщини в Білгород-Дністровському училищі Південноукраїнського державного педагогічного університету (викладачі В.Юрченко, В.Лобанова, О.Виштак, І.Головань); видання збірки «Козацтво» (В.Тимофєєв).[12]

3. 1996-1999. «Реєстровий».

Державна реєстрація козацьких громад, створення нових козацьких організацій – Білгород-Дністровське міжрайонне козацьке товариство пасічників (отаман Л.Городецький, козацька старшина А.Берлізов, П.Білоусенко, І.Денисів, І.Тищенко, Ф.Панаїт, А.Миряков, М.Савчин, Я.Арезда, Г.Марин, Д.Сердцевич, Ю.Денисів, М.Скляренко, М.Дейна, І.Лісицин, В.Тимофєєв, В.Гуцан, Л.Гречко, Д.Завацький, І.Гамар, А.Майстро, В.Якименко), Білгород-Дністровський міський Кіш (отамани М.Скляренко, О.Царенков, козацька старшина В.Бойчев, Б.Устименко, М.Дейна, В.Воробйов, О.Черв’як, В.Павлюк, М.Скиба); залучення козаків до співпраці із владою; створення козацьких художніх колективів - духовий оркестр (керівник С.Радченко); створення шкіл козацько-лицарського виховання та джурових осередків в школах – Долинівській (директор Т.Тома, завуч М.Долгошеєнко, педагог-організатор Т.Молчанова); Старокозацькій та Молозькій (педагог І.Лісіцин); Адамівський (директор В.Тимофєєв, завуч П.Лавриненко, педагог-організатор В.Гриценко, педагоги С.Тимофєєва-молодша, В.Вронська, Н.Галицька, К.Граждан, Р.Буравицька, І.Корженко); Випаснянській №1 (педагог В.Гавриленко); видання регіональної газети «Джура», «Козак» із додатками (редактор В.Тимофєєв).[13]

4. 2000-2005. «Установчий».

Створення районної та міської Координаційних рад з питань розвитку козацтва при голові райдержадміністрацій (голова П.Ігумнов) та міському голові; прийняття районних заходів із розвитку козацтва (2002-2005 рр.); створення джурових осередків в школах: Турлацькій (директор Т.Тодорова, педагог В.Чумаченко, педагог-організатор Л.Коваленко); Вигінській (директори В.Біленко, О.Вдовиченко, педагоги А.Берлізов, М.Поліщук); козацьких художніх колективів: хор української народної пісні «Мрія» (керівник І.Зорило); ансамбль української народної музики «Веселка» (керівники М. та В. Нікіруї); ансамбль української народної музики «Гроно» та гурт «Русичі» (керівник Б.Нікіруй); народна хорова капела – пошуково-дослідницький фольклористичний гурт «Алкалія» Будинку культури с. Старокозаче (керівник В.Вареник); створення нових козацьких організацій: Білгород-Дністровський міський Кіш (отамани М.Скляренко, В.Гавриленко, О.Мица, козацька старшина В.Бойчев, Б.Устименко, М.Дейна, В.Воробйов, О.Черв’як, В.Павлюк, М.Скиба, С.Горлачов, В.Кулинський, І.Оленєв, Б.Вітряк); Окружний полк ім. П.Орлика (отамани О.Царенков, М.Врублевський, козацька старшина В.Єремєєв, П.Лабунець, І.Мамонтов, С.Ковалів, М.Скиба; Окремий курінь ім. С.Білого (отаман П.Городниченко, козацька старшина Ю.Сокорєв, О.Сокорєв); курінь Війська Запорозького (отаман М.Возний, козацька старшина В.Жуковський, В.Лесін); Монашівська сотня (отаман В.Ткаченко, козацька старшина В.Парпалак); районове товариство УКЗ (отаман В.Білоус); КЮМІР «Шквал» (керівник В.Тимофєєв); Задністрова Січ (отаман В.Тимофєєв, козацька старшина В.Смаковський, В.Лукашевський, М.Дейна, І.Лелеченко, О.Черв’як, В.Павлюк, Ю.Щербина, А.Кривенко, М.Скибенко); жіноча громада (керівник Л.Горлачова); військово-спортивний клуб «Патріот» (керівник В.Гавриленко); клуб «Козачка» (керівник О.Шепельська); видання газети «Річ про Адамівську Січ», «Річ про Буджацьку Січ» (редактор В.Тимофєєв); друк двадцятитомника «Архіви козаччини Задністров’я» (С.Тимофєєва, В.Тимофєєв).[14]

5. З 2006 року по теперішній час. «Сучасний».

Створення районної Ради керівників громадських організацій козацького спрямування (керівник В.Тимофєєв, члени Ради Л.Васелінга, О.Вдовиченко, В.Вронська, А.Кривенко, Т.Тома, В.Чумаченко, Ю.Щербина); створення районної Координаційної ради з підтримки розвитку Українського козацтва при голові райдержадміністрації (голова ради П.Ігумнов, члени Ради В.Тимофєєв, В.Кішка, Р.Дьяченко, А.Кольцов, Д.Корчагіна, С.Масло, С.Макаренко, В.Орлова, П.Ткаченко, Ю.Тимчук); прийняття районної Програми розвитку Українського козацтва (2008-2010 рр.), районної Програми патріотичного гарту молоді на козацько-лицарських традиціях (2010-2012 рр.); створення джурових осередків в школах: Старокозацькій (педагог Ю.Щербина); Випаснянській №2 (педагог А.Кривенко); Петрівській (директор Л.Василінга), Великомар’янівській (директор М.Чороба, завуч Т.Чороба); створення Салганської школи козацько-лицарського виховання (директор Ю.Назарук, завуч І.Мельникова); видання газети «Річ про Січ», «Козацтво Задністров’я», «Козак Задністров’я» (редактор В.Тимофєєв); друк семитомника «Сучасне козацтво Південноукраїнського Задністров’я» (В.Тимофєєв); інформаційний прорив - створення Інтернет-сайтів (Козацтво Задністров’я http://Dnestrkozak.webstolica.ru/; Козацтво Буджаку http://Budzakkozak.webstolica.ru/; Козацтво Придунав’я http://Dunajkozak.webstolica.ru/; Козацтво межиріччя Дунай-Дністро; Козацька педагогіка http://Kozakpedagog.webstolica.ru/; Історія козацтва Задністров’я http://zurnal.lib.ru/t/twja/; Козацько-лицарське виховання http://www.proza.ru/avtor/timeich/), Інтернет-сторінок; друк статей про Задністрове козацтво у VIP-журналах та ін…[15]

КОЗАЦЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗАДНІСТРОВ’Я.

Ми живемо у жорстокі і непередбачені часи. Ніхто не знає, які випробування чекають на нас і нащадків наших. В цьому світі, як і за часів татарської навали, ніхто не рахується із слабким та беззахисним. Тому ми, українці, як і наші героїчні предки, мусимо бути сильними, розумними і непереможними. Тільки так ми будемо здатні зберегти себе, свій народ і свою Батьківщину. Слава Україні! Слава героям! Б.Устименко

1. Адамівській курінь.

Адамівський курінь – автономний осередок Українського козацтва, що метою своєї діяльності обрав відродження козацької справи в сучасному її варіанті.

В холі Білгород-Дністровської районної державної адміністрації є стенд із фотографіями з життя району. На одній з цих фотографій – засідання Ради отаманів Адамівської школи козацько-лицарського виховання (до речі козацька модель самоврядування цієї школи ще в 2001 році була визнана однією з кращих на Україні). Ось що писав один з шкільних отаманів (Женя Козубенко) в листі до козацької газети «Річ про Адамівську Січ»: «Мені хотілося б розказати про один епізод з життя нашої школи і села. Багато років тому наш директор школи почав організовувати Козацький Рух на селі. Скільки було скептиків, які говорили, що голова сільради (він же й директор школи - Тимофєєв В.Я.) займається дурницями, та й ми мало в що вірили. Але вдалося організувати загони, почалося в школі козацьке життя, ми їздили на Великі Ради. Тепер про нашу козацьку школу знає вся Україна!»…

А починалося все з маленького осередку, в якому було лише три козака: старший лейтенант Валерій Тимофєєв, старший сержант Валерій Гуцан та лейтенант Віктор Гончаров…

У 1994 році було засновано Адамівський курінь Українського козацтва - автономний осередок козацтва у складі Білгород-Дністровської паланки. Співзасновники куріню - Тимофєєв В.Я., Маринеску М.К., Козубенко В.0. Тоді ж почала працювати Адамівська школа козацько-лицарського виховання, яка була першою на Україні школою цього типу...

Згідно зі Статутом Українського козацтва, Указом Президента України від 4.01.1995 року №14/95 “Про відродження історико-культурних та господарських традицій Українського козацтва”, Законом України “Про об’єднання громадян” на території Адамівської сільської ради у березні 1996 року було юридично оформлено первинне козацьке товариство – Адамівський курінь Українського козацтва на чолі з курінним отаманом Тимофєєвим Валерієм Яковичем – капітаном запасу Збройних Сил України. Адамівській курінь УК підпорядковано Білгород-Дністровському міжрайоновому козацькому товариству (курінь був створений ще на початку 1994 року як добровільна козацька дружина з охорони громадського порядку). 28.02.2000 року у відповідності зі ст. 14 Закону України “Про об’єднання громадян” Адамівський курінь Українського козацтва легалізовано шляхом письмового повідомлення районною державною адміністрацією і в книзі обліку громадських організацій значиться за №1.

У 1998 році було вирішено юридично оформити на території Адамівської сільської ради народну козацьку дружину, яка була створена в 1994 році і працювала разом із козаками Задністрового козацтва. На той час Адамівським сільським головою був Тимофєєв В.Я..

Список козаків станом на 23.08.1998 року: 1.Тимофєєв Валерій Якович. 2.Козаченко Олександр Іванович. 3.Маринеску Микола Костянтинович. 4.Редько Анатолій Сидорович. 5.Чеботюк Олександр Михайлович. 6.Білоус Василь Іванович. 7.Козубенко Феодосій Іванович. 8.Козубенко В’ячеслав Олександрович. 9.Гончаров Віктор Якович. 10.Лавріненко Юрій Іванович. 11.Подолько Сергій Миколайович. 12.Козаченко Олександр Антонович. 13.Деревенча В’ячеслав Ілліч. 14.Одорожа Ігор Федорович. 15.Лазуренко Дмитро Степанович. 16.Макаренко Федір Васильович. 17.Макаренко Сергій Федорович. 18.Редько Сергій Анатолійович. 19.Харченко Олександр Іванович. 20.Куликов Руслан Костянтинович. 21.Гуцан Валерій Тимофійович.[16]

2. Буджацьке січове козацьке військо.

Князем Аргутінським-Довгоруким у 1992 році було організовано кооператив „Рюрик" при Дворянських зборах півдня Одещини. Складовою частиною кооперативу була Буджацька Січ – об'єднання козаків півдня країни. Співзасновниками Буджацької Січі були Устименко Б.І., Деордиця І.М., Токарєв А.Є., Скляренко М.П., Бойчев В.В., Дмитренко В.В., Кучер В.В.. Як сказав Харчук Ю.І. - один із співзасновників Буджацької Січі: „Їз закриттям Задністрового козацького земляцтва – козацька ідея в Задністров'ї не вмерла - оскільки землі Буджаку потребують захисту". Штаб-квартирою Буджацької Січі був Білгород-Дністровський.

Буджацька Січ. ЇЇ очолював князь Аргутінський-Довгорукий. У складі осередка було багато впливових та знаних у районі осіб, але позиція керівництва стосовно других осередків козацтва у районі (курс на ізоляцію та елітаризм) не дала Січі можливості консолідувати та очолити козацьких рух. Та ще й князь багато часу був у роз’їздах (справи за кордоном – був особистим секретарем Великого князя Володимира – нащадка російського імператорського престолу; заснування дворянського зібрання Півдня України та ін.), а відсутність отамана паралізувала роботу осередка, то за першим статутом Січі отаман практично одноосібно керував роботою Буджацького козацтва (печатка та фінанси осередка були в руках князя). Буджацька Січ була незалежною обласною організацією і не входила до лав Українського козацтва – на той час єдиної у країні козацької організації всеукраїнського масштабу.

У складі Січі активно працювали Устименко Борис Іванович – січовий суддя (кореспондент Одеської обласної газети «Одеські вісті»), Скляренко Михайло Петрович – заступник отамана (військовий пенсіонер, фермер), Токарев Анатолій Євгенович – писар Січі (колишній командир 180 дивізії, військовий пенсіонер). Бойчев Василь Васильович – обозний Січі (керівник кооперативу таксистів, потім фермер), Деордиця Іван Матвійович (пенсіонер), Дмитренко Василь, Кучер В.В. (військовий пенсіонер). Діяли козацькі осередки у Сараті (Іванов Є.І., Поглупко), Тарутіно, Арцизі, Татарбунарах, Кілії, Ізмаїлі. У травні 1995 р. було проведено коло з організаційних питань, на якому була затверджена нова редакція Статуту Січі, який відтепер обмежував права отамана та розширював права та повноваження січової старшини; керівництво січчю перетворювалось із одноосібного на колегіальне. На колі були присутні письменники Ковальджі, Набоков, Задорожний. У цьому ж році до Білгород-Дністровського приїздив за листом Леоніда Городецького Гетьман Українського козацтва В. Мулява. Разом із Сагайдаком (Київ) та Лукашевичем (Одеса) Мулява мав зустрічі з керівництвом Буджацької Січі та Білгород-Дністровської планки і зробив висновки, що лише керівництво паланки стоїть на державницьких позиціях, а діяльність керівництва Січі не відповідає національним інтересам України. Леонід Городецький отримав Універсал Гетьмана на право формування осередків Українського козацтва; керівництво Січі такого Універсала не отримало. Цей крок Гетьмана відштовхнув багато офіцерів 180 дивізії від лав козацтва. Але як казав Городецький: «Хто бажав стати козаком – той став ним, не зважаючи на те, хто керує осередком. Тим паче, що отамана завжди можливо переобрати».

Як би там не було, але частина козаків Буджацької Січі припинила активну діяльність до кращих часів (Деордиця І.М., Дмитренко В.В.), частина відійшла від козацтва зовсім (зокрема, в зв’язку із виїздом –Токарев В.Є., Кучер В.В.), частина ввійшла до складу Білгород-Дністровської паланки (Скляренко М.П., Устименко Б.І., Бойчев В.В., Вітряк М.К.). Офіційно Січ припинила діяльність у 1997 році, але у 1999 році рішенням козацького кола Українського Чорноморського козацтва її було відновлено; її наказним отаманом було призначено генерал-хорунжего Скляренка М.П.

Згідно Закону України від 22.06.2000 року за №1835-111 "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону" в Буджацькому січовому війську було створено громадське формування з охорони громадського порядку - козацький роз'їзд.

Козацький роз'їзд призначався для захисту громадського порядку, боротьби з порушенням норм громадської поведінки та іншими антисоціальними проявами, надання допомоги прикордонникам в захисті державних кордонів України, здійснення охоронних функцій з охорони державного, громадського та приватного майна громадян.

Згідно положенню про козака Буджацького січового козацького війська, козак БСКВ мав право: у відповідності з Указом Президента України "Про відродження історико-культурних та господарських традицій Українського козацтва" і ст.5 Земельного Кодексу України звертатись з проханням к Отаману, узгодивши з полковими командирами про виділення йому земельної ділянки у використання з числа земель, які знаходяться в колективній власності Земельної Асоціації БСКВ для ведення козацького господарства; обробляти виділену землю технікою, придбаною командуванням під об'єднану земельну програму БСКВ; реалізувати всю вироблену сільськогосподарську продукцію або частину її через торговий відділ війська як на території Одеської області, так і на території всієї України і за її межами у відповідності з попитом на цю продукцію.

Козак БСКВ незалежно від звання зобов'язаний: кожного року в Військову казну членський внесок, який визначений для кожної сотні окремо в залежності від кількості земель, які належать відповідній сотні; приймати активну участь в земельній програмі БСКВ і здавати на розвиток і економічне зміцнення БСКВ 5% виробленої продукції.[17]

3. Задністрове земляцтво.

Група вищих офіцерів 180-ї Кантемирівської дивізії (місто дислокації – Білгород–Дністровський) на чолі з її начальником штабу полковником Токаревим А.Є. організувала у 1990 році Задністрове козацьке земляцтво – складову частину Всесвітньої спілки козаків. Душею земляцтва був комендант Білгород-Дністровської залоги - полковник Слепухін М.0. До складу організації входили полковник Кучер В.В., підполковники Ломовцев Ю.0., Корнєв В.С., Некрасов П.М., Пронін С.В., капітан Антонов Г.В. - за посадами - командири полків, військовий прокурор...

Штабом земляцтва було розроблено цікавий документ – “Ідеологія козаччини”, який слугував фундаментом для розробки статутів усіх наступних об'єднань козаків Задністров'я.

У 1991 році Україна виборола незалежність. Із незалежністю прийшло розуміння необхідності позаблокового існування держави і як наслідок - скорочення Збройних Сил: було розформовано 180-ту ордена Кутузова та Червоного прапору Київську дивізію. Залишившись без пенсій та квартир, колишні офіцери вимушені були шукати роботу та помешкання; багато хто з них виїхав за межі Одещини. Частина офіцерів-козаків залишилася вірною козацькій ідеї: маленький осередок Задністрового козацького земляцтва ще працював у 1996 році – до його отамана Слєпухіна М.0. зверталася рада отаманів козаків Петербурга.

Поява Земляцтва у Білгороді-Дністровському наштовхнулася на супротив українського козацтва. В Одесі було обнародувано наказ №1 отамана Українського Чорноморського Подунай-Гуляйпільського козацтва В’ячеслава Лашкевича. Він, “вбачаючи небезпеку для соборності незалежної держави України”, наказав, зокрема, “бути готовими дати відсіч будь–коли агресору ззовні або всередині Української держави.” У своєму наказі В.Лашкевич ультимативно попередив начальника штабу Одеського військового округу, начальника Служби Безпеки України по області та представника Президента в Одеській області про те, що, коли вони не вживуть заходів до негайного розпуску “російського військового козацтва та депортації” його членів за межі України, то буде розпочато “прискорену підготовку до Всеукраїнської акції козацтва по витісненню цього “дворянського козацтва” у Придністров’є”.

Що ж викликало таку бурю протесту?

Союз козаків, який очолив Олександр Гаврилович Мартинов, було створено у червні 1990 році. У Листопадовій декларації Рада отаманів – директивний орган Союзу – заявила урядам республік про недопустимість розвалу СРСР. У цьому ж документі українці йменуються малоросіянами, а в пункті 7 мовиться про відновлення козацьких військових формувань.

Громадськістю Земляцтво було сприйнято як шукачі пригод, які озброїлися, щоб захищати “исконно русские земли”, тим більше, що Кучер В.В. був хранителем зброї 180–ї дивізії.

5 вересня 1992 року в Білгороді-Дністровському на малому козацькому Кругу було засновано Дунайське козацтво, яке на території Бессарабії існувало на протязі століть. Ініціаторів відродження Дунайського козацтва – полковника Кучера В., підполковників Корнєва Ю., Некрасова Г., Ломовцева Ю., Глущенко, капітана Антонова Г. – було викликано до керівництва Одеського військового округу (генерал–лейтенант Радецький), «звинувачено в порушенні присяги та зраді Батьківщині» й звільнено з армії «за дискредитацію високого звання українського офіцера».[18]

4. Білгород-Дністровська паланка.

Білгород-Дністровське паланкове товариство козаків-пасічників очолював Леонід Городецький - військовий пенсіонер. Паланка входила до складу Українського Чорноморського Гуляйпільського козацтва, але з розколом обласної (крайової) організації УЧГПК на дві організації - Чорноморське Гуляйпільське козацтво та Звичаєве козацтво, отримала автономію. На відміну від інших козацьких організацій, в паланці ніколи не було розбрату; паланкова старшина завжди спокійно й розважливо вирішувала всі суперечки між козаками і не доводила ці суперечки до розколу. У життєдіяльності громадської організації дуже важлива роль керівництва та старійшин, і в цьому паланці дуже пощастило, що в керівництві та раді старійшин були такі особи, як Городецький Леонід, Маринеску Микола, Тимофєєв Валерій - люди, які пройшли школу керівництва громадами, організаціями, установами, працюючи головами сільрад, директорами шкіл, профспілковими та партійними лідерами; особи, що мали вже звичку приймати рішення та відповідати перед загалом за ці рішення.

Білгород-Дністровська паланка входила до складу Українського козацтва (перший Гетьман УК В'ячеслав Чорновіл). Від Чорновіла група козаків паланки отримала перші козацькі нагороди - Хрести з мечами (вони були зроблені з пластмаси, трималися на синій стрічці, кріпилися швацькими шпильками); до речі в Україні тоді ще не було своїх державних нагород - орденів та медалей. Першим в паланці цей Хрест отримав Л. Городецький.

28 січня 1995 року отаманом Крайового товариства УЧПК Українського козацтва було дозволено Городецькому Леоніду Григоровичу утворити Білгород-Дністровську козацьку паланку УК.

15 жовтня 1996 року Генеральною канцелярією Українського козацтва було підтверджено, що Білгород-Дністровське міжрайонне козацьке товариство пасічників є складовою частиною міжнародної, оборонно-спортивної, національно-патріотичної громадської організації УК і в практичній діяльності керується її статутом.

2 березня 1999 року Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією була розглянута заява від 23 лютого 1999 року про легалізацію шляхом письмового повідомлення Білгород-Дністровського паланкового козацького товариства. У відповідності із статтею 14 Закону України «Про об’єднання громадян» товариство було легалізовано районною державною адміністрацією. В книзі обліку громадських організацій козацьке товариство значиться за №13. Засновниками товариства є Городецький Леонід Григорович, Берлізов Андрій Максимович, Тимофєєв Валерій Якович.

26 лютого 1995 року загальними зборами Білгород-Дністровського міжрайонного товариства пасічників було затверджено статут, згідно якого Білгород-Дністровське міжрайонне товариство пасічників є складовою автономною, самодіяльною, самоконтрольованою регіональною паланкою (козацьким підрозділом) в складі Українського Чорноморського Подунай-Гуляйпільського козацтва.

Товариство наслідує історичні традиції Царичанського охоче комонного сердюцького полку Івана Мазепи. Значкові кольори товариства чорно-жовті.

В Білгород-Дністровське паланкове козацьке товариство входять:

Білгород-Дністровський отаманський курінь - м. Білгород-Дністровський, смт. Сергіївка, с-ще Затока, сс. Шабо, Прибережне, Кароліно-Бугаз.

Старокозацький курінь - сс. Старокозаче, Козацьке, Удобне, Полянка, Петрівка, Підгірне, Зеленівка. Отаман – Лісіцин Ігор Михайлович.

Руськоіванівський-Волонтирівський курінь- сс. Руська Їванівка, Дальнічени, Володимирівка, Чистоводне, Петропавлівка, Волонтирівка. Адамівський курінь - сс. Адамівка, Овидівка, Благодатне, Черкеси, Софіївка, Привітне, Бритівка, Вигін, Розкішне, Монаші, Долинівка, Карналіївка, Олексіївка, Маразліївка. Отаман – Тимофєєв Валерій Якович.

Краснокосянський курінь - сс. Сухолужжя, Семенівка, Південне, Гончарівка, Андріївка, Молога, Випасне, Турлаки, Бикоза. Отаман – Кулик Василь Карпович.

Приморський курінь - сс. Приморське, Курортне, Біленьке, Миколаївка, Вольне, Великомар’янівка, Тузли, Широке, Дивізія, Костянтинівка. Отаман – Патронsка Іван Федорович.

Наказний Придністровський курінь - с. Паланка, мм. Бендери, Тирасполь. Отаман – Чудак Микола.

Основна мета сучасного етапу діяльності товариства – становлення організаційних низових структур в селах. Ця мета на погляд отамана товариства і районової старшини не досягнута з-за відсутності Закону про Українське козацтво, що в повній мірі не дає правових підстав для здійснення заходів цивілізованого втручання в порятунок нації та держави.

Характеристика паланкового товариства:

Отаман товариства – Городецький Леонід Григорович.

Товариство зареєстровано шляхом письмового повідомлення 02.03.1999 року. В книзі обліку громадських організацій товариство значиться за №13.

Статистичну звітність товариство не веде, оскільки не є юридичною особою.

Структура паланкового товариства не передбачає обов’язкового функціонування низових осередків в межах адміністративних кордонів. Шляхом повідомлення зареєстровані осередки в сільських радах за №2 в Старокозаччому 02.06.1997 року та за №2 28.02.2000 року в Адамівці школи джур та дан дитячо-юнацької організації «Молода Січ», а також за №1 28.02.2000 року Адамівський курінь Українського козацтва. Решта низових осередків ще знаходяться в стані організаційного формування.

Загальна кількість членів товариства –1399 чол. Чисельність товариства обліковується згідно з поданими заявами паланковою канцелярією в компуті (реєстровому списку).

Товариство організувало пункт козацького самозабезпечення. Його функції зараз передаються новоорганізованому підприємству "Козацька справа", яке уповноважене отаманом товариства виконувати ті ж самі завдання, аби господарська діяльність козаків не суперечила Закону про об'єднання громадян. Товариство організовує можливість населенню (пенсіонерам, інвалідам, учасникам бойових дій, багатодітним родинам) придбати вугілля за цінами на 25-30% дешевшими, ніж на місцевому ринку палива, заохочуючи до фактичноїдоброчинності козацькі комерційні структури.

Грошові надходження в бюджет товариства складаються з членських внесків, які визначені зборами районової Ради в розмірі 2 гривні 50 копійок на рік. На ці кошти здійснюється аренда приміщень для паланкової канцелярії, забезпечується діяльність перукарні з безоплатним обслуговуванням пенсіонерів, інвалідів, учасників бойових дій, багатодітних, дітей-сиріт. Оперативний облік коштів та облік чисельності членів товариства здійснюється на основі записів в книзі сплати членських внесків до першої половини року, пізніше книга передається до крайової канцелярії, яка до вересня проводить бухгалтерський облік надходження коштів І звітує про це Генеральному скарбничому.

Про діяльність товариства майже щомісячно отаман товариства інформує місцеві засоби інформації, вони охоче здійснюють публікації, Іноді роблять помилки трактовного характеру, щоправда позитивного змісту.

Товариство використовує історичний гербовий знак війська Гетьмана П.Орлика, нащадками традицій якого себе вважає

Форма паланкового товариства: кашкети парадно-вихідні старого зразку; мундир і брюки парадно-вихідні кольору морської хвилі; мундир та спідниця кольору морської хвилі; сорочка захисного кольору; сорочки білого кольору старого зразка; пальто літнє офіцерське.

Військові посадові відзнаки згідно із Положенням УК про козацькі військові звання.

Козацьке товариство поставило собі за мету: створення вільної економічної зони в Затоці та Сергіївні шляхом залучення в наш регіон інвестицій з боку "білої меншини" Південно-Африканської республіки; об'єднання виконавчих структур міста та району для вирішення проблем зайнятості населення та для зменшення бюрократичних витрат; створення на базі діючих підприємств міста сільськогосподарських бригад самозабезпечення, відродження систем риборозведення в єриках Шаболата та в Дністровських плавнях; створення ферми з розведення страусів на основі бізнес-плану та існуючих технологічних ліній м'ясокомбіната; створення літніх дитячих та юнацьких таборів праці і відпочинку на кошти міжнародної програми ЮНЕСКО для скаутського руху; кооперація з сусідніми районами для заснування акціонерного позабюджетного фонду на будівництво газопроводу; будівництво протягом трьох місяців платформ та залізничного переїзду в районах вул. Сонячної та Південної; створення вільного від посередників ринку "Козацький привоз" та козацьких некомерційних магазинів розпродажу товарів першої необхідності для пільгового контингенту населення міста; створення пенітенціарної системи на основі самоврядування та самозабезпечення для використання трудового та духовного потенціалу мілких правопорушників; надання пільгових можливостей козацькому товариству для забезпечення населення дешевим та високоякісним вугіллям по цінам собівартості; першочергове надання соціальних гарантій ліквідаторам аварії на ЧАЕС, інвалідам та ветеранам воєн, пенсіонерам та багатодітним.

Один з видів діяльності - благодійні акції. Наприклад, у 1995 році було проведено благодійні козацькі розпродажі лікарських медів вищого ґатунку по цінах вдвічі нижчими від ринкових на Грецькій площі в місті Одесі.

Як йшли справи у козацтва? Це висвітлено у протоколах звітних зборів товариства:

1996. Перший раз товариство було представлене на Великій Раді Українського козацтва на Покрову в Києві. Фінансове становище тяжке: внески ледве покрили видатки. Товариство не мало інших, окрім внесків, прибутків - цього недостатньо для перспективного розвитку.

1997 рік. Придбано однострої та виготовлено козацькі хоругви. Створено духовий оркестр. Була спроба створити ринок "Козацький привоз.

Білгород-Дністровське козацьке товариство співпрацювало з Луганськими козацькими товариствами- Рішенням крайового отамана Лутанщини паном-товаришем Дудником було вислано товариству для забезпечення пенсіонерів, Інвалідів, багатодітних, учасників бойовик дій та Іншого пільгового контингенту населення міста та району високоякісне вугілля, ціною на 25% нижче прейскуранта.

1999 рік. За рік змінилася кардинально ситуація. В регіоні відбулася демонополізація послуг пасічникам. Вже більше півроку існує "Уголок пчеловода" в магазині "Спорттовари" в Білгороді-Дністровському, Став торгувати неофіційно інший. Товариство перестало бути монополістом на ринку послуг пасічникам. Це призвело до зменшень надходження внесків до товариства. Козацтво, яке забезпечувало можливість вижити, було порятунком для товариства пасічників. Товариство постачає вугілля малозабезпеченим. Своїх оборотних коштів не має. Замість них - кошти людей, які здавали наперед гроші на вугілля. Постачальники ж завжди залишали борг (за доставку) до наступних вагонів з вугіллям. Найшлися зависники з колишніх керівників "Козацької застави", їх кляузи у всі інстанції призвели до тимчасової затримки останнього вагона з вугіллям. Відкрито козацьке транспортне агентство, яке забезпечує населення по собівартості. Буде ремонтно-будівельна група для обслуговування інвалідів-пенсіонерів по собівартості. Для обслуговування цих проектів створено і оформлено підприємство "Козацька справа".

1998 рік. Виконуючи Указ Президента "Про відродження історико-культурних та господарських традицій Українського козацтва" Білгород-Дністровське козацьке товариство вирішило увіковічити пам'ять полеглих козаків, які загинули за справ визволення цього краю. Для цього було запропоновано встановити пам'ятник у вигляді чорних гранітових каменів із зображенням у білому мармурі православного та козацького хрестів перед олтарем зруйнованої турками християнської церкви на території Білгород-Дністровської фортеці. Дійсно, запорізькі та українські козаки неодноразово брали штурмом Акерманську фортецю, яка знаходилася під владою турків (1517, 1541, 1574, 1575-1576, 1589, 1595, 1609, 1621, 1659, 1664, 1671, 1673, 1684, 1686, 1691, 1693 роках). В районі Акерману відомо декілька козацьких поселень. Окрім того, при захваті Акерману у 1787 році російськими військами, в їхньому складі, окрім донських козаків, приймали участь і бурські українські козаки. На встановлення пам'ятника дали згоду начальник управління охорони нерухомих об'єктів культурної спадщини В.Палієнко (до речі, Палієнко починав свою трудову діяльність директором БК с.Адамівка), завідуюча відділом археології Північно-західного Причорномор'я інституту археології НАНУ Т.Самойлова. Згідно з попередньою домовленістю з міськвиконкомом та православною церквою у місті було проведено хресний хід для освячення цього пам'ятника. Це дійство зівпало з святом пасічників - Святом Спаса, а також з Днем Незалежності України. Козацьке товариство активно приймало участь у проведенні свят. Це було висвітлено в міській пресі.

Не була вирішена проблема зі збутом меду, який накопичився у пасічників. Посередницька фірма "Сардіс" хотіла взяти вагон меду, але виникли сумніви відносно надійності їхніх російських партнерів на Крайній Півночі. Взагалі з пасічництвом постало більше проблем, аніж прибутків. Ще 2 роки тому виникла волокита з ветеринарним обстеженням пасік. Була публікація Городецького Леоніда в журналі "Пасіка" з цього приводу, яка була підтримана Інститутом бджільництва їм. Прокоповича. Але департамент з держветмедицини "став в позу" і тарифи не змінив 1 не змінив норми обстеження. Але частково ця проблема таки вирішилася. Міська станція ветслужби і головний лікар згодились збирати 10% від загальної чисельності пасіки, а не 30%. Пасіки - це матеріальна основа козацького товариства. Коли є діло загальне і більш-менш вигідне для об'єднання людей, то такої структури об'єднання виживають. Чого зникли товариства пасічників в районах. Бо в основі діяльності цих товариств була зацікавленість керівництва лише в своїх Інтересах, а вигоди пасічникам там не було, У міжрайонному козацькому товаристві склалося по Іншому тому, що козацтво поставило стріху, а пасічники охоче під ту стріху стали; дехто з опаскою та недовірою, з смішками. Сьогодні товариство задовольняє інтереси як пасічників, так і козаків, а найбільше тих пасічників, які взяли на свої плечі обов'язки козака. Сьогодні від декого можна почути таке: "Я, мов, чистий козак, а козаки-пасічники - ні те, ні се". Але товариство пасічників стало основою козацтва в цьому краї, і низький уклін тим пасічникам, які не поцуралися стати під погони з хрестами.

З’явилися негаразди з узгодженням діяльності між паланковим товариством і їхніми автономним міським козацьким Кошем. Виникли великі проблеми з ринком “Козацький привоз”. Було вкладено в діло багато коштів, але все зупинилося “нагорі”. 31 жовтня делегація з 60-ти чоловік була на Великій Раді в Києві, на виборах нового гетьмана. Козаки повезли з собою 20-теро дітей, мало підготовлених до козацької справи. Але поїздка до Києва стала поштовхом до розвитку джурового руху в Адамівці. Зараз ці діти, прекрасно екіпіровані, морально готові до козацької справи.

Водночас заглохла робота з джурами в Випасному, де козацькою роботою завідував Валерій Гавриленко. Він поступив в військову Академію в Києві. Зараз, за допомогою козака товариства пасічників, депутата райради Івана Хоменка, вдалося залучити до цієї справи вчителя цієї ж школи і діяльність осередка джурового відновилась. Звичайно, потрібна підтримка козацького товариства, бо іншої немає – ні від влади, ні від керівництва району. Але, навіть при цих умовах, створювалися школи джур на Вигоні та Байрамчі. В Старокозаччому в діяльності школи джур настав деякий спад. І не вина в цьому курінного отамана Лісіцина Ігоря Михайловича. На одному ентузіазмі працювати 4 роки – тяжко. До речі, ним розроблено положення про козацький роз’їзд. Ця розробка оцінена Генеральною канцелярією як така, що не потребує опрацювання. Це саме і щодо розробок по джуровій програмі.

Кличуть товариство до школи, як це трапилося в Костянтинівці. Звичайно, там попередньо була наведена відповідна робота нашого наказного осавула роз’їздної служби Анатолія Майстра. Після бесіди з школярами зібралися жителі села, козаки мали з ними бесіду. Після візіту козаків там створена народна дружина козацького роз’їзду, яка взялась утримувати на основі самоврядності громадський правопорядок в селі. Членам цієї дружини видані посвідчення позаштатних працівників міліції.

Є проблеми взаємин з крайовим отаманом. По словам Городецького, їхні взаємини особисті – нормальні, але як з отаманом складні і не можуть бути простими. Бо в крайовій організації дійшло до того, що ті люди, які відроджували козацтво в Одесі і області, лишилися поза офіційним козацтвом. Багато хто з нових хоче використати козацтво як ширму для особистих амбіцій. Хоча такий гріх є з обох сторін. Комерція стала водорозділом між новими і старими козаками Одещини.

1999 рік. З’явилася кінноспортивна група, тренером якої працює Невольниченко Юрій Олексійович. Вона знаходиться в Старокозачому колгоспі «Вільне козацтво». Олексій Невольниченко один з перших в Україні став на шлях відродження козацтва. Сам з старовинного козацького роду, майстер спорту міжнародного класу з кінного спорту, талановитий тренер, серцем і душею відданий козацькій справі. Таких людей зараз мало: джигітовка, виїздка, уміння володіти козацькою зброєю.

БІлгород-Дністровське міжрайонове козацьке товариство Українського Задністрового козацтва співпрацює з БІлгород-Дністровською організацією КУНу. У 1999 році вони випустили спільний меморандум.

"Нинішні події в Україні набули занадто драматичного розвитку. Вбито лідера найбільшої політичної національно-патріотичної партії В'ячеслава Чорновіла, сам РУХ розколотий діями ворожих Україні сил.

Ворожі внутрішні антиукраїнські сили перейшли до активних конкретних практичних дій по ліквідації незалежності демократичної Україниі. На сьогоднішній день українське козацтво є єдиною організованою військовою силою, яка е в керівництві, цілком стоїть на національно-патріотичних позиціях... Виходячи з цього, було запропоновано розробити та надати всім козацьким отаманам (до котрих є безсумнівна довіра) секретну директиву для розробки можливих варіантів нейтралізації вороже налаштованих.

2000 рік. Білгород-Дністровське міжрайонне козацьке товариство разом з організаціями національно-державницького спрямування міста звернулося з меморандумом до президента України у зв’язку з складенням надзвичайної ситуації в місті. В меморандумі була висунена вимога ввести в Білгороді-Дністровському, за прикладом Одеси, а також Василькова Київської області президентське правління для реального становлення української державної влади до 2002 року (тобто до кінця терміну повноважень вибулого міського голови, покійного А.Лук’янова). Було також запропоновано призначити на цю посаду (мера міста) голову місцевої організації НРУ, голову міської спілки репресованих і політв’язнів Павла Отченашенка.

26.ІІ.2001 року Старшинською Радою була затверджена програма діяльності Б-Дністровського міжрайонного (паланкового) козацького товариства: 1. Продовжувати виконання програми козацько-лицарського виховання в сільських школах: Староцаричанській, Адамівській, Молозькій. Залучити до цієї програми Староказацьку школу після примусової перерви, пов’язаної з від’їздом з села осавула Лісіцина. 2. Добитися збереження права носити існуючі в товаристві однострої, встановлені в часи гетьманства Муляви. Добиватися поновлення історичної традиції українських козаків визначати лише виборні посади. 3. Якщо є кандидат з козаків на посаду «воєнрука», то людина, яка не займається військово-патріотичним вихованням, а лише викладає предмет, повинна підлягати конкурсній переатестації достроково до укладеного контракту. 4. Визначити правові засади шефського контроля козаків над військовослужбовцями строкової служби задля ліквідації в армії «дідовщини», поборів, корупції, крадіжок продовольства в столових, кухнях та на складах в бригаді Б-Дністровського гарнізону. 5. Передати на додатковій громадській контроль Б-Дністровському міжрайонному козацькому товариству прокордонну з Молдовою смугу шириною в 20км в Б-Дністровському районі. У випадку виявлення контрабанди залишати в розпорядженні козацької громади 10% конфісковано товару. Надати спеціально підготовленим козакам товариства затримувати для перевірки відповідності деклараціям вантажів, які вже пройшли митний контроль (для ліквідації корупції на митницях). Надати козацьким народним дружинам, козацьким роз’їздам статуту позаштатних співробітників МВС. 6. Передати Б-Дністровському кошовому товариству в розпорядження охорону та рекреацію природного середовища Задністровських плавнів, території колишнього поселення Мокрі Чаїри. 7. Відновити зруйнований антиукраїнською місцевою владою в 1999 році встановлений пам’ятний знак на місці православної козацької церкви в Б-Дністровській фортеці. 8. Надати статуту історичної пам’ятки козацькому престолу-хресту козацької новобогородицької слободи в с. Нова Царичанка. 9. Надати козакам Б-Дністровського міжрайонного і кошового товариства право шефства над фортецею, грецькою (Івано-Предтеченською) церквою у м. Білгород-Дністровському. 10. Упорядкувати козацькі лицарські та родові намогильники та козацькі хрести на цвинтарях сіл Старокозаче та Стара Царичанка. 11. Надати програми козацько-лицарського виховання розробленій полковником В. Тимофєєвим, статуту обов’язкової для військово-патріотичного виховання серед учнівської (шкільної) молоді, фінансувати роботу керівників джурових шкіл в системі Б-Дністровського райВОО. 12. Надати (узаконити) статус «козацький» церковному хору Покровської церкви села Стара Царичанка з врученням регенту хора відповідної грамоти. 13. Дослідити історію Задністрового та Задунайського козацтва з турецьких та румунських архівних джерел (використовуючи через Інтернет фонди Стамбульської та Бухарестської національної бібліотек). 14. Ввести вимогу про призначення на посаду викладача допризовної підготовки в школах членів козацьких організацій, або таких, які отримали рекомендацію-характеристику від козацької національно-патріотичної організіції. 15. Здійснювати видання літератури з історії та розвитку сучасного Задністрового козацтва. 16. Забезпечити підготовку та випуск в друк кольорових портретів гетьманів України та героїв боротьби за свободу і незалежність України, визначних політичних громадських діячив і діячив мистецтва, культури та літератури (для шкіл, військових світлиць). 17. Створити короткометражні документальні фільми з всесвітньої історії козацтва, українського козацтва, січового стрілецтва УПА. 18. Ввести в с. Стара Царичанка Б-Дністровського району штатну посаду інструктора-тренера верхової їзди при відділі молодіжної політики та спорту райадміністрації. 19. Внести до туристичних маршрутів Б-Дністровську фортецю, залишки села Мокрі Чаїри, огляд єриків і плавнів, де господарювали на ловах козаки Задністров'я. 20. Створити сітку некомерційних пунктів козацького самозабезпечення товарами народного споживання за цінами собівартості (положення розроблене Б-Дністровськими міжрайонним та кошовими козацтвом. 21. Інвестувати вітчизняними кредиторами на основі бізнес-проекту освоєння єриків та озер Дністровських плавень, а також озера Шаболат для відновлення історичних козацьких ловів та розведення кефалі і лобаса. 22. Підготувати і видати книгу-посібник по конярству, верховій виїздці, по виготовленню збруї, сідел та упряжі. 23. Профінансувати розробку програми, функціонування заповідника на місці колишнього козацького поселення Мокрі Чаїри в плавнях Дністровського лиману. 24. Підтримати матеріально і організаційно діяльність наказного Придністровського козацького куреня Б-Дністровського міжрайонного козацького товариства в містах Бендери та Тирасполь Молдови.

Відповідно з рішенням зборів Старшинської Ради Білгород-Дністровського міжрайонного козацького товариства козака Чудака Миколу Дмитровича призначено наказним курінним отаманом на створення куреня Українського козацтва в містах Бендери та Тирасполі, а також в околичних селах Придністров’я та Задністров’я в місцях історичного заселення Молдови українськими козаками.[19]

5. Білгород-Дністровський Кіш.

У 1996 році від Білгород-Дністровської паланки відокремився Білгород-Дністровський міський козацький Кіш, співзасновниками якого є Скляренко М.П., Вітряк М.К., Устименко Б.!., Черв'як 0.0., Горлачов В.П., Воробйов В.М., Бойчев В.В., Мельниченко Г.Б., Скиба М.Є., Лелеченко І.А., Городниченко П.М., Кулинський В.Я., Зуєв О.І., Лісіцин І.М., Павлюк В.В...

У березні 1997 року отаманом Білгород-Дністровського міжрайонового козацького товариства пасічників паном Л.Г.Городецьким було запропоновано створити на базі цього товариства автономний міський козацький Кіш, який організаційно буде входити до цього товариства. Рішення Козацьким колом було прийнято одноголосно. Було подано заяву виконавчому комітету міської ради народних депутатів про легалізацію Білгород-Дністровського міського козацького Коша. В узгодженні з ст.14 Закону “Про об’єднання громадян», Білгород-Дністровський міський козацький Кіш був легалізовний шляхом письмового повідомлення. Білгород-Дністровський міський козацький Кіш в книзі обліку організацій числиться за №46 від 22.05.1997 року.

1 березня 1998 року, на козацькому колі Білгород-Дністровського міського козацького товариства було затверджено виборним отаманом Кошу – Скляренка Михайла Петровича, виборним кошовим писарем – Черв’яка Олександра Олександровича.

На установчій раді Білгород-Дністровського Коша 20 грудня 1998 року було затверджено статут Коша,25а який був зареєстрований Білгород-Дністровською міською радою 21.01.1999 р. В цей день Кош одержав свідоцтво про реєстрацію статуту свого громадського об’єднання.

Білгород-Дністровський козацький Кіш є добровільна, незалежна громадська організація козацтва України, що виникло в результаті вільного волевиявлення громадян, які об'єдналися на грунті загальності інтересів. Є складовою частиною Одеської крайової організації Українського Чорноморського козацтва.

Метою діяльності є сприяння розбудові України як суверенної держави, відродження прогресивних українських козацьких звичаїв і традицій, захист політичних, еконмічних, культурних тв історичних здобутків українського народу, відродження, утвердження і розвиток української мови і культури.

У своїй діяльності Козацькій Кіш співпрацює із структурами Війська Низового Запорізького (хоча й вважають це вимушеним кроком ради державної єдності).

Отамани Коша працюють на Раді Отаманів Українського козацтва, беруть участь у Тризні в Запоріжжі.

Білгород-Дністровський міський козацький Кіш брав участь у передвиборній кампанії 2002 року, підтримуючи кандидата у депутати Верховної Ради України – козака Руслана Зозулю. У 2004 році козацький Кіш приєднався до коаліції демократичних сил Одеської області, мета якої – продемонструвати політичну зрілість і не допустити перемоги авторитарно-олігархічної системи, сформованої в останні роки; об’єднати всі національно-патріотичні вили навколо головної мети проведення чесних, прозорих виборів Президента України у 2004 році.

Козацький Кіш також бере участь в організації і проведенні Дня міста Білгорода-Дністровського, що освітлюється в місцевій пресі.

При Білгород-Дністровському козацькому товаристві створений сільськогосподарський кооператив “Козацька застава”, основна мета якого вирощування та переробка сільськогосподарської продукції.

Згідно з дорученням Президента від 10 жовтня 2000 року про вживання заходів щодо ширшого залучення козацьких товариств до військово-патріотичного виховання, організації фізкультурно-спортивної роботи та посилення ролі Українського козацтва у підготовці молоді до військової служби Білгород-Дністровське козацьке товариство проводить роботу по виконанню цього доручення. На сьогоднішній час у всіх районах Бессарабії є козацькі організації та інші об’єднання – об’єднання джур, молодих козаків. Численні організації джур знаходяться в селах Старокозачче, Миколаївка-Новоросійська, Стара Царичанка, Козацьке, Мар’янівка та ін. Молодіжні козацькі організації (об’єднання) призначаються для виховання молоді в дусі вірності народу України і відродженню звичаїв, традицій, обрядів козацтва. Об’єднання джур сприяють відриву підлітків від вулиці, підгодовують їх до служби в Збройних Силах України. На сьогоднішній день в козацтво приходять досвідчені військові спеціалісти-офіцери, які вийшли в запас. Вони готові працювати з підлітками, проводити з ними заняття з військової підготовки, фізичному вихованню. Проведенню таборових зборів на військових полігонах України. У майбутньому козацтво планує створити школу джур.

Оскільки Українське козацтво – це громадське об’єднання, то козацтво повинне самостійно заробляти кошти для втілення в життя цих планів. Але є проблема – немає приміщень для забезпечення нормальної життєдіяльності козацтва Буджацької Січі, в яку входить Білгород-Дністровський міський козацький Кіш.

Україна на роздоріжжі. 12 років незалежності багато в чому виявилися роками втрачених можливостей. Ми не змогли побудувати Україну нашої мрії.

Усе ще не завершилася економічна трансформація. Непрофесіоналізм державного управління, відсутність політичної волі, корупція в вищих ешелонах влади не дозволили провести необхідні економічні перетворення, які б сформували ефективну, конкурентну і соціальну ринкову економіку. Бідність, занепад соціальної сфери, безробіття, державний рекет малого і середнього бізнесу, зростання злочинності, безправ’я й убогість місцевого самоврядування… Влада виявилася не здатною визначити національний інтерес України, плутаючи його з власними інтересами. Так звана “багатовекторність” – ще одна сумна ознака 12-річного топтання на місці цілої держави, розташованої в центрі Європи.

Чому прихильники європейської демократії програли ці 12 років? Чому справжні патріоти України не змогли реалізувати програму відродження країни? Відповідь очевидна: тому, що сумною традицією українських демократичних сил є розбрат.

Одещина відчуває ті ж проблеми й труднощі, що і вся Україна. Соціально-економічний розвиток гальмується відсутністю чіткої і стабільної законодавчої бази. Корупція і непрофесіоналізм чиновників гублять добрі починання. Місцеве самоврядування усе ще безправне і виконує скоріше роль громовідводу народного невдоволення від органів державної влади.

Козацьке товариство вважає, що доки будуть в Україні такі начальники, які не підтримують патріотичні організації, тяжко будувати незалежну Україну.[20]

6. Окружний полк ім. П.Орлика.

У 2000 році утворився 1-й Білгород-Дністровський міський Окружний полк ім. П.Орлика, співзасновниками якого є Врублевський М.В., Єремєєв В.!., Дейна М.К., Оленів І.П., Царенков О.П., Хоменко Є.В.

В зв’язку з рішенням Ради Білгород-Дністровського міського козацького товариства від 15 квітня 2000 року, протокол №6, згідно п.4.8.2. Статуту Українського козацтва, отаманом Білгород-Дністровського міського козацького товариства було обрано полковника Українського козацтва Царенкова Олександра Петровича. Рішення Ради Білгород-Дністровського міського козацького товариства було затверджено наказом №18 від 25 квітня 2000 року Крайовим отаманом Українського Чорноморського Подунай-Гуляйпільського козацтва А.Петьком.

Наказом №19 Крайового отамана Українського Чорноморського Подунай-Гуляйпільського козацтва від 20 травня 2000 року отамана Білгород-Дністровського міського козацького товариства Царенкова О.П. було призначено наказним отаманом Міжрайонного козацького товариства Подунай-Дністровська Січ.

На підставі наказу №19 від 20 травня 200 року крайового отамана Українського Чорноморського козацького війська про створення 1-го Білгород-Дністровського козацького полку, а також згідно Статуту Українського козацтва про полково-сотенний устрій Українського козацтва та по бажанню козаків, було створено 1-й Білгород-Дністровський Окружний козацький пол ім. П.Орлика, який є складовою частиною Чорноморського козацького війська та відповідає вимогам статуту Українського козацтва і є правонаступником Білгород-Дністровського Коша та Подунай-Дністровської Січі.

Засновниками 1-го Білгород-Дністровського Окружного полку ім. Пилипа Орлика стали: Воробйов В’ячеслав Миколайович (зараз полковий писар, осавул), Врублевський Микола Васильович (зараз отаман полку, осавул), Горлачов Святослав Петрович (осавул), Городніченко Петро Максимович (зараз отаман 1-го куріня, курінний), Жигаленко Валерій Кононович (зараз хорунжий, сотник), Дейна Микола Кирилович (зараз голова поважних козаків, полковник), Єремєєв Віктор Ілліч (зараз скарбник полку, сотник), Оленів Ігор Павлович (осавул по економіці, осавул), Комлик Олександр Михайлович (сотник), Ковалів Степан Дмитрович (старійшина, полковник), Царенков Олександр Петрович (полковник), Черв’як Олександр Олександрович (осавул), Скиба Микола Юхимович (зараз курінний отаман).

В полк входять 112 козаків. Полк складається з Старшинської Ради, окремої сотні полку, 1-го козацького куріню, 2-го козацького куріню.[21]

7. Задністрова Січ.

Політична ситуація напередодні виборів Президента України в 2004 році не могла не вплинути на становище Українського козацтва взагалі й, зокрема, козацтва Задністров’я. З огляду на корумпованість влади, непопулярність її дій серед громадськості, керівництво наших основних козацьких організацій призупинило співробітництво із органами влади й перейшло до табору опозиції.

Серією статей в козацькій газеті (наші матеріали та матеріали про нас – козаків – в державних та приватних ЗМІ – «Советское Приднестровье», «Будьте с нами», потім «Аккерманские вести» друкували зовсім мало) отаман В.Тимофєєв намагався у ці непрості часи накреслити шляхи подальшого руху козацтва Задністров’я, об’єктивно висвітлювати діяльність отаманів, змінити стереотипи уяви про козацтво, як про «шароварну оселедщину», на адекватне ставлення до козацького громадського руху, який має й політичні амбіції, як до прогресивного руху. Козацьку газету розповсюджували, як листівку – «Прочитай та передай товаришу»…

Працюючи в районо, він продовжував працювати над темою козацько-лицарського виховання учнів: налагоджував виховну роботу цього спрямування в Адамівський, Долинівській, Вигінській, Турлацькій, Біленківській, Шабівській №2 та ін. школах, проводив для учителів районні, обласні семінари, організовував районну військово-спортивну гру «Патріот» («Джура»), керував виконанням районих заходів щодо розвитку Українського козацтва, редагував козацьку газету «Річ про Буджацьку Січ», виступав із доповідями на районних та обласних форумах, писав книги…

Відбулося Установче Коло Дністровської Січі. Зважаючи на перманентний розбрат у лавах козацтва Задністров’я, ініціативна група з 8 козаків-«самураїв» Українського козацтва (полковник Царенков О.П., осавул Єремєєв В.І., полковник Тимофєєв В.Я., осавул Смаковський В.М., осавул Лукашевський В.В., полковник Дейна М.К., осавул Маринеску М.К., осавул Зорило І.С.) вирішила створити неформальне об’єднання – Дністровську Січ, мета діяльності якої - спрямувати в практичне русло роботу козацьких організацій Білгород-Дністровщини (історико-просвітницька та дослідницька діяльність; військово-патріотичне виховання – із впровадженням козацьких традицій у навчальні заклади; спортивний розвиток; розвиток фермерських господарств та підприємницької і ремісничої діяльності; співпраця з органами правопорядку та адміністраціями і органами самоуправління; обстоювання засад релігійного виховання), намагаючись виключити з нашої діяльності негатив, підвищити авторитет козацтва в місті та районі (в 2006 році О.П.Царенков виїхав до Київа, в 2007 році помер М.К.Дейна).

Ми не повинні насаджувати зневіру. Не можна в такій ситуації будувати цивілізовану державу, формувати повноцінну, самодостатню націю; козаки повинні не дозволяти морально і духовно перетворювати українську націю на націю, в якій панують, і буття якої визначають, панікери, провокатори і духовні дезертири.

Співпраця із нашими місцевими козаками дозволили Тимофєєву В.Я. зробити такий висновок: Найкращий шлях самореалізації непересічної людини-особистості – мати свою справу й не мати справи (уникати її мати) із людиною, яка не має ніякої справи!

Почалася робота із створення пакету установчих документів (концепції, статуту, програми, заходів та ін.)…

В 2005 році до обласної державної адміністрації було подано звіт про роботу з розвитку Задністрового козацтва; готував звіт В.Тимофєєв. В звіті, зокрема, було: 1.Розроблена та впроваджена система інформаційно-ангалітичного забезпечення діяльності Координаційної ради з питань розвитку Українського козацтва в Білгород-Дністровському районі (відповідальний – секретар Координаційної ради – Тимофєєв В.Я.). 2.Утворена Координаційна рада з питань розвитку Українського козацтва в Білгород-Дністровському районі, яка розробила та надала пропозиції в обласну комісію щодо господарської діяльності осередків.3. Козацькі громадські формування Турлацького (курінний – Скиба М.Є.) та Окремого (курінний – Городниченко П.М.) куренів залучені до рейдів з охорони «Заповідника діда Євсея» (лісничий Костецький Є.П. – є осавулом Українського козацтва). 4.Заплановано в Старій Царичанці упорядкувати старе козацьке кладовище, облаштувати прилеглу територію відповідно до народних традицій українського козацтва. 5.Відділи культури (начальник Корчагіна Д.І.) та освіти (Добриніна З.І.) постійно надають підтримку козацьким мистецьким колективам («Веселка», «Гроно», козацький хор). 6.Утворено самодіяльний козацький народний хор (керівник Зорило І.С.). 7.У жовтні 2004 року козацькі самодіяльні колективи взяли участь у обласному фестивалі-огляду козацького мистецтва. 8.Згідно з п.1 забезпечено інформаційну підтримку реалізації в районі основних положень Національної програми відродження та розвитку Українського козацтва (відповідальний – секретар Координаційної ради – Тимофєєв В.Я.). 9.В районних газетах «Советское Приднестровье», «Будьте с нами», «Торнадо» започатковані рубрики, тематичні сторінки з метою висвітлення надбань історії, культури, традицій українського козацтва. 10.Згідно плану роботи районної Координаційної ради з питань розвитку козацтва проводяться прес-конференції, «круглі столи», залучаються до співпраці представники влади, науковці, представники музею, архівів, бібліотек. 11.Відділи райдержадміністрації: фізичної культури та спорту, культури, освіти та сільвиконкоми спільно з козацькими товариствами (зокрема – Білгород-Дністровською паланкою, Адамівський куренем, Буджацькою Січчю, Окремим куренем ім. С.Білого) здійснюють війського-патріотичне виховання учнівської молоді, започатковані показові виступи спортсменів з козацьких видів єдиноборств (зокрема при проведенні Дня міста, Дня Незалежності). 12.Відділами райдержадміністрації: фізичної культури та спорту, оборонної та мобілізаційної роботи разом із сільвиконкомами ведеться робота по створенню козацьких військово-спортивних клубів у селах Нова Царичанка та Адамівка. 13.Згідно планів роботи відділу фізичної культури та спорту райдержадміністрації, сільвиконкомів козацька молодь району бере участь у щорічних лицарських турнірах, які проходять на базі Білгородж-Дністровської фортеці. 14.Розроблена районна комплексна програма господарської діяльності осередків Українського козацтва. 15.У Білгород-Дністровському районі утворено районне відділення господарсько-комерційних проектів Українського козацтва (представник регіонального відділення – полковник УК Царенков О.О.). 16.Згідно розробленій програмі господарської діяльності козацтва в районі утворено кілька селянських-козацьких (фермерських) господарств (Бойчева В.В., Скляренка М.П. та ін.). 17.Утворено цільовий позабюджетний фонд Українського козацтва для його відродження, розвитку та підтримки («Козацька кредитна спілка»). 18.Започатковано ще у 2001 році проведення на базі Адамівської ЗОШ І-ІІ ст. щорічного конкурсу на краще знання військової історії України серед учнів випускних класів за призами газети «Советское Приднестровье». 19.В звітний період оргкомітетом кіносвята «Козаки йдуть» було організовано показ низки фільмів про козацький період української історії. 20.У рамках кіносвята «Козаки йдуть» було проведено перед сеансами концерти, виставки, творчі змагання школярів. 21.Щорічно з нагоди відзначення річниць незалежності України проводяться меморіальні акції з упорядкування козацьких поховань (Старокозаче, Козацьке, Петрівка, Адамівка Староцаричанка). 22.Районна організація «Молода Січ» налагодила зв’язки з Всесвітнім Конгресом українців (віце-президент Веріга Іван – професор Торонтського університету – Канада). 23.Починаючи з 2000 року, заходи щодо проводів призовників району на строкову військову службу проводяться за участю представників Українського козацтва (зокрема – отамана Буджацької Січі генерал-хорунжого УК Скляренка М.П., полковників УК Бойчева В.В., Городецького Л.Г., Тимофєєва В.Я., Устименка Б.І. та ін.). 24.Відділ оборонної та мобілізаційної роботи райдержадміністрації спільно із керівництвом козацьких осередків Буджацької Січі, Білгород-Дністровської паланки подав пропозиції щодо участі козацьких формувань у сприянні охорони Державного кордону України на ділянці Старокозацької застави на розгляд командування Південного напряму Прикордонних військ України. 25.Відділи райдержадміністрації: оборонної та мобілізаційної роботи, освіти, сільвиконкоми залучають козацькі товариства району (зокрема – Білгород-Дністровську паланку, Буджацьку Січ) до військово-патріотичного виховання учнівської молоді (зокрема, на достатньому рівні ця робота ведеться у Долинівській, Адамівський, Біленківській, Випаснянській-Турлацькій ЗОШ). 26.Військово-патріотичну гру «Сокіл» відділи райдержадміністрації, оборонної та мобілізаційної роботи, освіти, культури впроваджували в практику роботи шкіл району ще з 1998 року (тоді вона називалася військово-патриотична гра «Джура» та проводилася в Старокозацькій, Вигінській, Випаснянській №1, Адамівський, Долинівській ЗОШ). 27.Така робота організована в Адамівський, Долинівській, Біленківській ЗОШ, представники яких брали участь у травні 2004 року в обласній науково-практичній конференції з цієї проблеми. 28.Постійно діючий семінар з проблем козацького виховання організовано на базі Адамівської ЗОШ. 29.З Одеським національним університетом (історичним факультетом – викладачі – Бачинська О.А., Гуцалюк С.Б., Гончарук Т.Г.) співпрацюють Петровська, Адамівська ЗОШ. 30.Такі виставки робіт школярів організовано в районі з 2004 року (зокрема – «збережемо Україну – козацьку державу» - травень 2004, березень 2005). 31.В Адамівський ЗОШ такий спецкурс було запроваджено ще у 1998 році. 32.Такі екскурсії організовано в Одеській області з 2004 року (зокрема – «Одеса козацька»).

В загальноосвітніх школах району були проведені шкільні та районний (на базі Козацькій ЗОШ І-ІІІ ст.) етапи Всеукраїнських військово-патріотичних ігор «Патріот» (10-11 класи) та «Сокіл»-«Джура» (7-9 класи). Проекти наказів, положення, програми розробляв головний спеціаліст відділу освіти райдержадміністрації, полковник Українського козацтва Тимофєєв В.Я.

4 червня 2005 року на Хортиці відбулася Велика Рада Українського козацтва під головуванням Гетьмана України, Президента України В.А.Ющенка. Від козацтва Задністров’я на Раді були присутні полковник УК Тимофєєв В.Я., осавул УК Маринеску М.К. Велика Рада затвердила склад Ради Українського козацтва, першочергові заходи з питань розвитку козацтва.[22]

8. Курінь Війська Запорозького.

У 2002 році утворився Білгород-Дністровський курінь Війська Запорозького України (отаман Возний М.М.).

Білгород-Дністровський осередок Всеукраїнської громадської організації. Козацьке Військо Запорозьке України має не лише безліч планів в майбутньому. Багато чого вже зроблено і робиться. Козаки-запорожці опікуються дітьми та підлітками, займаються благодійною діяльністю, зав’язують плідні міжнародні контакти. У козацький провід входять чимало людей, призвища яких на слуху у всієї Задністровщини – депутати, діючі офіцери силових структур, підприємці, діячі науки і культури.

Військо Запорозьке являє собою своєрідну козацьку республіку, де козак козакові був і є брат. Брат не по крові, брат – по духу, по волі, брат по спільності інтересів, поглядів, єдності цілей. І тому, безумовно, є різниця між Військом Запорозьким, яке стоїть на грунті запорозьких традицій, і іншими, які зараз оголошують про те, що вони “відроджуються”. Є багато козацьких формацій, та здебільшого аналіз їх діяльності показує, що козаччиною там і не пахне. Навіть, на жаль, є кримінальні структури, які також називають себе козаками.

В меморандуму запорожців сказано, що Президент може бути їхнім гетьманом. Чому? Тому, що його обирає весь народ України. Тому буде зовсім логічно, коли Президент, - якщо він козак, якщо козаччина для нього близька, - стане в козацьке коло і запорожці проголосять його своїм “батьком” – гетьманом України.

Формація запорожців створена для того, щоб допомагати державі. Не знищувати, не розхитувати той корабель, який щойно спустили на воду.

Для залучення дітей до козацтва проводять комплексні спортивні заходи, пісенні фестивалі, тижневі табори для козацьких джур. Намагаються, як дозволяють їх ресурси, утримати в руслі козацьких традицій максимально більшу кількість дітей. Адже невдовзі їм керувати цією державою і від козаків, їх батьків, сьогодні залежить, як вони керуватимуть, на яких засадах ґрунтуватимуться.[23]

9. Окремий курінь ім. С.Білого.

У 2002 році засновано Білгород-Дністровський Окремий курінь ім. С.Білого, співзасновниками якого є отаман Городниченко П.М., Сокорєв Ю.0., Сокорєв 0.0.,Чудак В.С., Павленко О.Д., служитель УПЦ КП отець Микола...

4 травня 2002 року на козацькому колі 1-го козацького куреня Окружного полку ім.П.Орлика було ухвалено рішення створити на базі 1-го козацького куреня первинне козацьке товариство (ПКТ) Українського Чорноморського козацтва й перейменувати в Окремий Козацький курінь Чорноморського козацького війська імені отамана Чорноморського козацького війська Сидора Білого. Було обрано старшину ПКТ: Отаман – Городніченко П.М., писар – Сокорєв Ю.О., бунчужний – Чудак В.С., скарбник – Борецький Н.Г., заст. отамана по роботі з молоддю – Павленко О.Д., заст. отамана по стосунках з пресою – Сокорєв О.Ю.

16 червня 2002 року козацьким колом ПКТ було затверджено статут, згідно якого: “Козацтво є громадською організацією громадян України, які мають козацький світогляд, визнають статут, прийняли Посвяту перед товариством, працюють над реалізацією його програми та віросповідають православну віру.

Діяльність куреня здійснюється у правовому полі України на засадах демократичного самоуправління, самофінансування через козацькі комерційні структури, підприємства, виробництва, за рахунок благодійності.

Діяльність політичних партій в структурі куреня заборонена.

Курінь підтримує демократично обрані державні органи влади України, органи місцевого самоврядування та волевиявлення населення, мешкає в місцях історичного розселення козаків.

Громадяни України, які вступили до Козацтва, набувають статусу “козака”, їх сім’ї вважаються «козацькими» в наступних поколіннях.

30.12.2002 року ПКТ ім. Сидора Білого було включено до єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

22 лютого 2004 року у козацькому колі ПТК було утверджено рішення створити громадське формування з охорони громадського порядку при ПТК ім. Сидора Білого згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2000 року за №1872 “Про участь громадян в охороні громадського порядку державного кордону”. Згідно наказу №3 від 23.02.2004 року отамана Городніченко П.М. особовий склад формування такий: Острий Олександр Григорович, Корнаков Олег Миколайович, Макаренко Геннадій Григорович, Гаврилов Юрій Пилипович, Мирза Костянтин Володимирович, Морозовський Савелій Гаврилович, Сокорєв Юрій Олександрович, Сокорєв Олег Юрійович, Городніченко Петро Максимович, Тимофєєв Валерій Якович. Начальником громадського формування було обрано отамана куреня Городиченка П.М., а його заступником писаря паланки Тимофєєва В.Я.

22 лютого 2004 року козацьким Колом куреня було затверджено статут громадського формування з охорони громадського порядку.

По реєстру 2002 року: Отаман – Городніченко П.М., писар – Сокорєв Ю.О., бунчужний – Чудак В.С., скарбник - Сокорєв О.Ю., хорунжий – Павленко О.Д., гуртовий – Гіоргієш Д.М., ройовий – Морозовський С.Г., заставний – Хоменко Є.В., заставний – Мандриченко А.І., заставний – Радченко С.Ф.

Всього козаків по реєстру – 59.

По реєстру 2003 року є деякі зміни: Скарбник – Борецький М.Г., заст. отамана по стосункам із пресою – Сокорєв О.Ю., заставний – Антонечко С.О.

Всього козаків по реєстру – 76.[24]

10. Жіноча громада.

У 2002 році заснована жіноча громада Українського козацтва, співзасновниками якої є Горлачьова Л.Я., Городниченко Р.С., Воробйова В.В., Грицуналь УА, Пономаренко Л.0., Пономаренко Н.М..

Жіноча громада Українського козацтва була створена ще у 1994-1995 роках, коли стався масовий приплин чоловіків у козацькі осередки Білгород-Дністровського. Національно налаштовані жінки козаків спочатку активно сприяли згуртуванню чоловіків у лавах Українського козацтва, потім утворили свою організацію.

Першими членами громади (з 1999 року) були: Хорунжа – Горбачова Лариса Яківна, хорунжа – Городніченко Лариса Станіславівна, підхорунжа Воробйова Варвара В’ячеславівна, берегині – Грицуналь Уляна Анатоліївна, Пономаренко Людмила Олександрівна, Пономаренко Надія Максимівна.

У 2002 році громада була оформлена юридично. Серед членів громади – заступник директора школи з виховної роботи, учителі, юристи, завідуюча магазином, касир, технік-технолог, кондитер, секретар-друкарка, технічки, майстер-перукар, інженери, вихователі, підприємці – всіх їх об’єднує палка любов до неньки-України, бажання робити добру справу – розбудову держави задля добробуту дітей, онуків, наступного покоління.

Основні напрямки діяльності Жіночої громади: Відродження духовності, культурно-історичних традицій козацької жіночості. Роз’яснення громадянам України мети та завдань козацтва на сучасному етапі розвитку суспільства. Відродження Православної Віри та обрядності, історичних та сучасних свят, традицій. Виховання молоді на історичних традиціях козацтва. В планах громади організація гуртків, козацького хору, танцювального ансамблю та ін.

На 1 жовтня 2003 року по реєстру – 27 козачок.[25]

11. Монашівська сотня.

В 2004 році було організовано Монашівську сотню Війська Запорозького. Очолили сотню Ткаченко Валерій Павлович та Парпалак Валерій Іванович. На рахунку сотні багато корисних справ: допомога школі, дитячому садочку, спортивному колективу села та ін.[26]

12. Районове товариство ЧКЗ.

Отаман Білгород–Дністровського районового козацького товариства Чорноморського козацького з’єднання полковник Українського козацтва Білоус Володимир Петрович. Звання присвоєно Гетьманом України І. Біласом 14 жовтня 2003 року наказом №79.

14 жовтня 1987 року в місті Білгород–Дністровському було засновано Окремий осавульській курінь Чорноморського козацького війська і налічував 100 осіб по реєстру. Вибраним отаманом був Білоус В. П. В липні 2004 року аналізуя ті події, які почали відбуватися в козацькіх підрозділах по Україні по розколу козацтва, на Раді старшини осавульського куріня було прийнято рішення про переєстрацію організації.

2 серпня 2004 року зареєстровано громадську організацію « Білгород–Дністровське районове козацьке товариство Чорноморського козацького з’єднання» з правом юридичної особи. Був відкритий банківський рахунок.

Робота в основному будувалася на виконані регіональної програми відродження та розвитку Українського козацтва на Одещині на 2002–2005 роки. Продовжується розбудова організації. Проводиться виховна робота в учбових закладах: технікумах, училищах, школах.

Девіз товариства: «В роботі не словом, а ділом».[27]

13. Осередок молодих козаків.

В 2005 році було організовано міський осередок молодих козаків, який взяв на себе діяльність з охорони громадського порядку (разом із міліцією).[28]

14. Військово-спортивний клуб «Патріот».

Засновники молодіжного навчально-виховного, спортивно-оздоровчого клуба «Патріот» Гавриленко В.О., Тимофєєв В.Я., Бойчук І.Л. Клуб – це громадська організація молодіжного спрямування, яка організує та здійснює навчально-виховну, спортивно-оздоровчу, військово-патріотичну роботу з учнями загальноосвітніх шкіл, ліцеїв та ін.[29]

15. Клуб «Козачка».

В 2005 році в селі Петрівка було організовано жіночий клуб «Козачка». Керівники – Васелінга Людмила Дмитрівна (тоді директор школи, до речі, єдина Берегиня в Білгород-Дністровському району, що нагороджена козацьким орденом «За розбудову України»), Шепельська Ольга Костянтинівна. На рахунку клубу багато корисних та цікавих справ.[30]

16. Жіноча громада Берегинь.

В 2007 році була організована жіноча громада Берегинь. Одними з перших її Берегинь були працівники райдержадміністрації та райради Ганницька С.П., Баргамон О.М., Васильченко А.В. До її керівного складу було зараховано першого заступника голови райдержадміністрації Орлову В.В., начальника відділу культури Корчагіну Д.І., заступника голови райдержадміністрації Петренко С.П.[31]

КОЗАЦЬКІ НАВЧАЛЬНІ ТА ПОЗАШКІЛЬНІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ ОСВІТИ ЗАДНІСТРОВ'Я.

Аналіз діяльності навчальних закладів Задністров’я в напрямку козацько-лицарського гарту учнів свідчить, що ефективність цієї роботи значною мірою залежить від особи, яка спрямовує діяльність колективу, її впливу на оточуючих. Загальні риси цього процесу (формообразуючи фактори):

1. Наявність ентузіастів.

2. Залежність результатів роботи від особистих якостей ентузіастів.

3. Залежність результатів роботи від посади, яку займає ентузіаст (адмінресурс).

Так ось, згідно основних формообразуючих факторів цей процес в навчальних закладах Задністров’я проходить так:

1. Білгород-Дністровське педучилище.

Із 1994 року (після появи в педагогічній пресі концепції козацького виховання) і по теперішній час ентузіасти–викладачі – Юрченко В.І., Віштак О.М., Головань І.М., Лобанова В.С. опрацьовують із студентами старших курсів шляхи впровадження в практику освіти козацьку педагогіку. Робота ведеться з метою теоретично-практичного вивчення методики козацько-лицарського виховання в школі. Студенти читали літературу, писали курсові роботи, зустрічалися з козаками. Вони визначали в своїх творах:

Яценко Т.О. (1994): «Вважаю, що введення до виховного процесу основ козацького виховання значно посилить моральну складову педагогічного процесу…»

Виходцев Р.Г. (1995): «Можна зробити висновок, що відродження культурно-освітніх козацьких традицій одна з необхідніших і найважливіших граней зміцнення незалежності України. Все це досягається за допомогою козацької педагогіки, яку використовували наші предки».

Чудак О.В. (1995): «Взявшись до написання курсової роботи на тему козацької педагогіки, я хотів насамперед розкрити і донести до студентів міцний зв’язок системи виховання сучасного і минулого. Ці всі питання дуже складні і водночас дуже цікаві зараз, тим паче майбутньому педагогу. І якщо я більше буду знати про методи, форми виховання на Україні в часи козаччини, гетьманщини, то це піде тільки на користь мені і всім тим, з ким я буду про це спілкуватись».

Місержі М.В. (1999): «Пізнання ідейно-морального, виховного потенціалу козацької духовності, розкриття своєрідних форм її існування, самобутніх шляхів розвитку має багато в чому вирішальне значення у відродженні та становленні української національної системи виховання, школи і педагогіки, у формуванні в наш час вільної, з стійкими морально-вольовими якостями, силою духу особистості».

Ткаченко І.В. (2002): «Як сказав директор школи козацько-лицарського виховання – українця можна виховати тільки виховуючи українця, бо людина може стати людиною тільки через виховання – і, спостерігаючи розвиток сучасного українського суспільства, ми приходимо до висновку, що відбуваються значні зміни у вихованні підростаючого покоління, зокрема національного виховання. Це відбувається завдяки тому, що все частіше в системі виховання керівники шкіл звертають увагу на те, щоб дітей, юних українців, виховували саме по-українські, тобто використовували козацьке виховання, козацьку педагогіку».[32]

2. Адамівська Січ (школа).

Директор Адамівської школи Валерій Якович Тимофєєв – досвідчений педагог із 34-річним стажем, різносторонніми інтересами. Викладає біологію, хімію, музику. Майже 20 років він очолює колектив школи в селі Адамівка. Нещодавно В.Я.Тимофєєв отримав авторське свідоцтво за модель Школи козацько-лицарського виховання. Експертна комісія на обласній ярмарці педагогічних ідей і технологій оцінили модель школи як відкриття в педагогіці.

Про становлення школи козацько-лицарського виховання йде річ у нотатках, які ми пропонуємо читачам.

…Держава живе й розвивається доти, доки в ній живе багатим духовним життям школа…

1

В Адамівській школі в цьому році відбувся третій випуск молодих козаків та козачок (берегинь). Випускники – елегантні юнаки та чарівні дівчата замислились на порозі дорослого життя – воно таке непросто…

Вже шостий рік працює у нас школа козацько-лицарського виховання – громадський навчально-виховний заклад нового типу, покликаний дати учням додаткову сучасну козацьку освіту, забезпечити їх надійний духовний зв'язок із предками, розвинути стосунки з сучасниками і зорієнтувати козачат на інтереси нащадків, виховати фізично здорових, морально чистих, по-лицарськи мужніх і сильних духом громадян України.

У своїй роботі педагогічний колектив Адамівської школи широко використовує давні козацькі традиції, кодекси лицарської честі, гуманістичні та демократичні і адекватні засоби виховного впливу на підростаюче покоління.

Зорієнтоване особистісне виховання, реалізація принципів формування громадянськості, гуманізація і демократизація, безперервність , культуровідповідність – вагомі аспекти неординарної моделі школи цього типу, яка передбачає три етапи виховання козака та козачки: козача-джура-молодик-козак, леля-дана-берегиня-козачка.

У травні 2003 року на обласному ярмарку педагогічних ідей і технологій ця модель отримала авторське свідоцтво. Експертна комісія вважає її відкриттям у педагогіці, а робота шкільного колективу з реалізації основних положень козацького виховання має наукове та практичне значення.

В рамках проекту «Школа козацько-лицарського виховання» вперше на Україні фундаментально розроблені основні документи школи цього типу (концепція, статут, навчальний план і програми, посібники з основних напрямків виховання та предметів школи). Досвід роботи описаний у педагогічній пресі та багатотомнику «Адамівська Січ», який виходив самодруком невеликим тиражем протягом 2001-2003 років. Обласний інститут удосконалення вчителів планує на базі школи розпочати регіональний педагогічний експеримент із проблем виховання шкільної молоді.

…Ми часто зустрічаємо людей освічених, енциклопедично озброєних знаннями, а в середині них – пустеля, як говориться в Біблії. Тому сьогодні, вважає колектив школи, нам потрібні люди не тільки озброєні знаннями, а й духовно, психічно, фізично спроможні розвивати творчі здібності як свої, так і навколишніх. Нове покоління повинно вміти співпрацювати з людьми різних філософських, політичних, релігійних поглядів; здатне вирішувати проблеми сьогодення і майбутнього. Це особи з великим культурним та духовним потенціалом, бо «культура утверджує примат духу» (М.Реріх). Це наше педагогічне кредо. Досвід практичної роботи в цьому напрямку свідчить, що головна мета освіти – виховання. Навчання повинно бути підпорядковане вихованню.

Школа – єдиний соціальний інститут, який, виховуючи учнів сьогодні, працює на перспективу. Саме тут висока професійна майстерність педагога-вихователя стимулює потребу школяра стати свідомішім, самовдосконалюватися, щоб реалізуватися, як громадянину.

Адамівській школі поталанило, бо наші педагоги – яскраві, неповторні особистості, носії людських цінностей, глибоких, різнобічних знань. Вони прагнуть до втілення в собі людського ідеалу, до постійного самовдосконалення, духовного зростання.

Виховання, вважають наші молоді учителі Т.М.Золотовська, О.А.Піштіган, С.В.Тимофєєва, А.М.Подолько, Д.М.Воронова, Т.І.Козубенко, Н.Г.Скригулець – це, в першу чергу, прищеплення моралі та створення в учнів навичок життя в моральній атмосфері. Глибока моральна криза в нашій країні є наслідком прогалин і в освітньому процесі. Зокрема, у недооцінці ролі духовності української національної школи, яка виступає одним із важливих елементів збереження і розвитку спільноти, її духовного ядра і постачає суспільству свідомих громадян, творчих особистостей, носіїв духовності.

Вчителька дисциплін творчого циклу – С.В. Тимофєєва. Світлана Валеріївна на уроках та заняттях гуртка художньої творчості розкриває учням силу і можливості художніх матеріалів; захоплює малюванням, дбає про розвиток індивідуальних творчих особливостей, манеру самовираження, поступово й наполегливо долає розрив між тим, що дитина хоче відобразити, і тим, що вона вміє; з допомогою колористичної системи вчить бачити і розрізняти найтонші нюанси кольорів, відчувати «музику» кожного, розвиває асоціативну уяву. Вчить важко, але натхненно трудитись, вміти бачити красу і схилятись перед нею.

Завдання підтримувати компетентність кадрів на рівні сучасних вимог у нашій школі вирішується через систему методичної роботи. Керує нею досвідчений завуч П.М.Лавриненко, допомагає їй методична рада у складі Л.М.Лавриненко, М.С.Малькової, С.С.Тимофєєвої, О.Л.Солов’єнко, І.І.Корженко, І.П.Лавриненко.

З ініціативи Павліни Михайлівни Лавріненко і при її безпосередній участі створено методичний кабінет, який став центром педагогічної думки. Це справжня лабораторія творчості, без якої вчителі не уявляють сучасну школу. У методкабінеті зібрано матеріали з досвіду роботи вчителів. Завуч систематично добирає щось нове, зокрема з педагогіки, особистісно орієнтованого навчання та виховання, пропонує вчителям прочитати, осмислити і спробувати застосувати у своїй практиці.

2

Педагогом-організатором в Адамівській школі працює В.Н.Гриценко. Людина серйозна, на перший погляд може навіть видатися дуже строгою. З дітьми не заграє, але й не командує. Говорить з ними витримано і небагатослівно, як рівна з рівними. Вона завжди з дітьми поруч, а не над ними. Так і має бути. Адже позакласна робота – це продовження уроку. І взагалі, учнівське життя – не тільки оцінки в журналі, успіхи з предметів. Це і спорт, і музика, і веселі іскристі розваги, і серйозні справи. Це – життя, соціальне становлення дитини в колективі.

Валентина Никифорівна розробили систему традиційних шкільних козацьких свят – «Козацький дванадцятирік» (фрагменти одного з них було показано в минулому році на серпневій педагогічній конференції). Вже кілька років вона проводить козацькі вікторини (переможців нагороджують призами, які надає редакція газети «Советское Приднестровье»). Вона одна із ініціаторів та авторка травневого свята «Школі – 45 років!». Педагог вважає, що велике значення в роботі шкільної організації мають символи та ритуали.

Координатором роботи школи з виховання громадянськості є вчитель вищої категорії Р.М.Буравицька. Вона вважає, що випускникові не відводиться якогось перехідного періоду для адаптації до дорослого життя (що так і є). Тому та наполегливо допомагає вона школярам робити вибір, вирішувати життєві проблеми, розв’язання яких потребує багато знань, а не тільки суспільствознавчих дисциплін.

Ефективність громадсько-державного управління буде визначатися рівнем громадянської культури всіх членів суспільства, вважає Раїса Миколаївна. Тому школа повинна йти попереду політиків, керуючись принципом пріоритету прав особистості над інтересами суспільства й держави, надаючи дитині, підлітку ще в школі навичок громадського управління та самоуправління.

Учитель математики С.С.Тимофєєва - депутат райради; працювала завучем, директором школи. Захоплюючись математикою, прищеплює любов до неї і своїм учням. Навчаючи інших, вона сама постійно вчиться, йде в ногу з життям, вбирає свіжий подих нового, творчого, оволодіває передовим педагогічним досвідом, досягненнями педагогічної та психологічної науки.

Світлана Семенівна сіє розумне, добре, вічне, як добрий садівник дбає про сад – педагогічний сад. Нікому не чинила зла. Робить все, що має зробити за свій вік людина.

Учитель біології та хімії В.М.Вронська добре знає сучасний стан науки і перспективи її розвитку. Чітке планування навчального і виховного матеріалу, його систематичне повторення, облік індивідуальних особливостей учнів, вміння доступно викладати матеріал, дають їй можливість прищеплювати учням міцні знання з предмету. Цьому ж сприяють біологічні турніри, свята птахів, квітів, врожаю, які Валентина Миколаївна готує й проводить з дітьми.

Учитель фізики Т.В.Катющева має багатий практичний досвід, працює творчо, поряд з традиційними, практикує й нові форми проведення уроків, вчить використовувати отриманні знання в практичній діяльності. Тамара Валентинівна застосовує оригінальну рейтингову систему обліку успіхів вихованців.

Багато років вчитель К.М.Граждан готує з дітьми Шевченківські дні, тижні української мови. Фундамент громадянськості у своєму класі вона закладає добрий. Діти знають національну символіку, не соромляться, приклавши правицю до серця, співати Гімн України (до речі, його знає вся школа).

Коли ми розробляли принципи, за якими мала працювати школа козацько-лицарського виховання, саме Катерина Михайлівна наполягала на вихованні козачат на позитивних прикладах. Формування в молоді ідеалів – один із найважливіших компонентів духовності як кожної особистості, так і всього народу.

3

Наведу приклад, як ми вирішуємо «на марші» проблеми виховання, які ставить життя.

Писали наші діти твір-опис. У одного з хлопчиків читаємо: «Красу природи нашого села не зрівняти з людьми, які тут мешкають. Я не бачу гідних осіб для опису у цьому творі…»

Ми зрозуміли, що десь зробили помилку, виховуючи козачат лише на прикладах ідеальних людей, і замислились – що ж робити далі? Ідеальні люди десь далеко (та й чи є вони?!), а повсякденне життя – поруч, поруч люди, хороші та не дуже, з їх проблемами та вчинками…

Тоді і виникла ідея показати людей Адамівської громади, які внесли частку себе в розвиток духовного, економічного життя трьох сіл: Адамівни, Авидівки, Благодатного. Ці люди зовсім різні і за віком, і за освітою, і за розумінням необхідності загальнокорисної праці на благо суспільства.

Матеріал оформили у вигляді книги. Нариси писали члени громадського комітету з підготовки книги. В додатках – історичні довідки з життя та розвитку громади, газетні статті, спогади мешканців. Книга повинна слугувати вихователям посібником позитивних прикладів і забезпечувати реалізацію принципу ідеалізації в роботі школи козацько-лицарського виховання.

Можливо, ідеальних людей немає і не можна з будь-кого робити ідеал для молоді. Але можна говорити про орієнтацію на моральні принципи: відданість праці бригадирів М.А.Крамаренка, Є.М.Епляра, ветерана О.В.Янишена, комбайнера П.М.Галицького, колгоспниці А.Є.Шелестян, відданість своїй великій сім’ї Н.А.Смоленко, громадський вклад М.С.Якубського, Н.М.Кульчицької, А.М.Коноваленка. Таких осіб, що живуть поруч з нами, в селів багато.

…Загальновідомо, що велике і складне питання, яке потребує вирішення – це формування духовного світу особистості. Річ йде не лише про закладання релігійних основ. Але не секрет, що діти з сімей віруючих вихованіші, моральніші у своїй масі (цей же феномен прослідковувався й у радянські часи). Мабуть, тому Президент України 25 березня 2003 року зобов’язав Міністерство освіти і науки разом із Академією педагогічних наук при участі церкви і релігійних організацій розробити пропозиції щодо введення духовно-моральних цінностей до виховного процесу навчальних закладів.

В минулому році ми намагалися організувати недільну християнську школу, запросили молодого ієрея (студента Київської духовної академії) викладати там. Відвели під храм приміщення. Було підготовлено пакет документів для реєстрації церковної громади…

На жаль, на той час нерозуміння важливості виховання цього аспекту духовності частиною мешканців громади не дало можливості реалізувати нагальну потребу мати в селі храм Божий. Але проблема є, і ми маємо її розв’язати.

Початку Богослужіння в Адамівці було присвячено спеціальний випуск шкільної газети. Отець Миколай написав статтю, в якій були такі думки: «Протягом багатовікової історії людства були відпрацьовані певні норми поведінки людини у суспільстві, які закладені Богом-Творцем у її совісті. Яке насіння в дітях буде посіяно зараз, такі виростуть і плоди. Як написано в Біблії «Бо що тільки людина насіє, те саме і пожне!»

Життя за заповідями Ісуса Христа приносить людині внутрішній мир і душевний спокій, відводить почуття страху і неспокою, які стають причиною багатьох хвороб, що підтверджують лікарі-психіатри.

Якщо ми бажаємо бачити нашу країну процвітаючою в усіх сферах життя, то молоде покоління треба виховувати в дусі християнської моралі».

4

Вже традиційними у школі стали козацькі таборування та свята «А ну-мо, хлопці-козаки!». Авторка та ведуча свят – депутат райради Н.П.Галицька. Творчих доробок у Наталії Павлівни багато – це і туристський гурток із традиційним літнім таборуванням на березі моря, і спортивні секції, і танцювальний колектив.

Таборування в нашій школі є складовою частиною фізкультурно-оздоровчої роботи, підсумком чергового етапу фізичного розвитку козачат. Система ця базується на традиціях запорожців. Постійне виконання фізичних вправ разом із загартуванням виховували той тип козаків, які легко переносили спрагу та голод, спеку та холод і були надійними захисниками всього українського народу.

На жаль, сталося так, що з періоду знищення Запорізької Січі всі наступні уряди Росії та України постійно і цілеспрямовано проводили роботу з дискредитації, в першу чергу, морального обличчя козаків. Їх характеризували як грубих невігласів, п’яничок, які жили тільки за рахунок війни та розбоїв.

Але як натовп п’яничок міг неодноразово бити найкращу тоді в Європі армію – турецьку, і як натовп п’яничок міг за 1,5 доби на «чайках» веслувати морем до Стамбулу, наводити жах на султана своєю появою, брати Синоп, Кафу, визволяти бранців-невільників?!

«Шинкарям наказуємо, щоб не називалися козаками, й вилучаємо їх від себе і на майбутнє таких до нашого війська приймати не будемо», - сказав гетьман П.Сагайдачний у 1617 році.

Безчестя козацтва проводилося для того, щоб українці не знали своєї історії. Народ, що не спирається на могутнє коріння своєї історії, легко тримати в покорі, йому легко нав’язувати чужі звичаї, культуру, освіту, ідеологію. Це ми бачимо сьогодні.

…Спостерігаю таборування та сягаю думками наперед: треба мати, розвивати й зміцнювати дитячу організацію в школі – вона підмурок колективної виховної роботи, бо наш педагогічний корабель накренило у бік індивідуалізації навчання і виховання, і це призвело до того, що багато школярів відмовляються від шкільної «індивідуальності» на користь неформальних, а іноді і злочинних угруповань та об’єднань, які не надають особистості всі можливості для самоствердження і психологічного комфорту. В багатьох з них панують міцний груповий тиск, жорстка система підкорення, свавілля лідерів, але здебільшого підлітки не покидають їх, а навпаки, цінують дуже високо.

Відмовившись від виховання у колективі та через колектив, ми практично відмовились від виховання взагалі. Відомо: не може бути успішним виховання громадянина-господаря своєї країни, якщо дитина, підліток не набуватиме у ці роки досвіду відповідальності за виконання певних функцій в організації життя класу, школи, громади.

Наша виховна система (козацька педагогіка) спирається на владу спільності: взаємодопомога, відчуття іншого, підкорення спільно обраним законам. Ніхто не має права образити іншого, бо дістане відсіч від усього дитячого гурту. Ніхто не може порушити закони життя класу, школи – цього йому не дозволять. Стриманість, ввічливість, повага до старших, міра в одязі, відповідальність за виконання своїх обов’язків упевнено увійшли в життя Молодої Січі – братства козачат.

Далекоглядні педагоги розуміють необхідність відновлення чіткої організації (системи) виховної роботи в школі. Козацько-лицарське виховання – це лише один з можливих шляхів українського національного виховання.

В Адамівській школі введена практика – по завершенню заходу пропонувати учасникам написати статтю до шкільної газети «Річ про Адамівську Січ» із аналізом цього заходу: для чого його проводили, які помилки допустили, побажання організаторам, передбачувані й непередбачувані наслідки. Пишуть і вчителі, і учні.

Вважаю, що не треба відривати дітей від гріховної землі, робити з них янголів, які потім, у дорослому житті, пасують перед труднощами. Адже саме життя корегує нашу виховну діяльність й чада виростають не «цукерками», а нормальними живими дітьми. У цьому вища правда життя

… Не завжди сьогодні цінують працю педагога, позитивні наслідки якої проявляються через багато років. Але, як сказав Кобзар: «Ми не лукавили з тобою, ми просто йшли. У нас нема неправди за собою…»

Вже сьогодні ми розуміємо: як би не склалася подальша доля Адамівської школи, лицарське виховання – непересічне явище в теорії та практиці національної освіти.

Історія вчить: ефективне те, що утверджує своє. А своє у нас – козацтво – спосіб життя вільної людини, яка зі зброєю в руках захищала Богом дані їй вольності й права, зокрема, - право на свободу.

Козаку найперше – воля! Козаку найперше – честь!

Ентузіасти – директор школи Тимофєєв Валерій Якович, завуч – Лавриненко Павліна Михайлівна, педагог-організатор Гриценко Валентина Никифорівна. Почали козацьку справу в 1998 р., хоча елементи козацької педагогіки вводили в виховний процес школи ще в 1992 р.

Вже у 1992 р. на теренах незалежної України поширювалось національне відродження: функціонували національно налаштовані громадські організації – РУХ, Вільне козацтво України; створювалися товариства, які пропагували відродження національних традицій, зокрема товариства, які об’єднували дітей та молодь. Директор школи Тимофєєв Валерій Якович у 1992 р. започаткував Адамівський осередок всеукраїнської дитячої незалежної організації «Джура» у складі учнів 7,8 класів, вважаючи, що українська Адамівська неповна середня школа не повинна стояти осторонь від національного відродження і має прийняти активну участь у цьому процесі. Мета діяльності організації – виховання національно-налаштованих українців, громадян незалежної України.

Було вирішено зареєструвати Адамівський осередок організації «Джура» згідно із Статутом Всеукраїнської дитячої незалежної організації «Джура». У зв’язку з цим було подано заяву голові Адамівської сільської ради Сердюк Т.В. з проханням реєстрації організації 11 травня 1992 року. До заяви додавався статут організації, який складався з чотирьох розділів: загальні положення, мета, основні завдання, членство в організації, права і обов’язки членів організації. Була складена програма діяльності дитячої організації національно-духовного відродження «Джура» Адамівського осередку. В реєстрації директору школи було відмовлено по причині того, що дитяча незалежна організація «Джура» в Міністерстві юстиції України на той час не була зареєстрована.

Вже в серпні 1992 року на 17 сесії Адамівської сільської ради ХХІ скликання розглядалося питання “Про організацію роботи з національного виховання у Адамівській неповній середній школі”. Була заслухана доповідь директора Адамівської неповної середньої школи Тимофєєва Валерія Яковича про роботу з виховання національно-свідомих громадян незалежної України, яка проявлялась в створенні дитячої громадської організації «Джура», яка працювала на засадах виховання громадянина України, патріота, захисника Вітчизни.

Проводилась велика військово-патріотична, спортивно-туристська робота, у якій було задіяно більшість школярів середнього та старшого віку. Роботу цю проводили вчителі Галицький С.П., Галицька Н.П., Буравицька Р.М., Катющев Є.М., Потужна В.О. та директор школи офіцер запасу Тимофєєв В.Я. Був налагоджений зв’язок із штабом дивізії та частинами, які дислоковані на Софіївському танкодромі. Проведено зустрічі з воїнами, які були шефами школи і проводили з школярами на полігоні збори, проводилась «Зарниця». Шкільна збірна із спортивного туризму вже кілька років займала призові місця на районних змаганнях, належним чином велась спортивна робота. Але були й недоліки: план роботи дитячої організації «Джура» був поверховий, мав здебільшого декларативний характер, не відповідав у повній мірі завданням її роботи. У виховній системі школи національне виховання існувало само по собі, воно не було органічною складовою шкільної системи виховання.

На 24 сесії Адамівської сільської Ради ХХІ скликання (14 листопада 1993 року) зазначено було про покращення виховання національно свідомого громадянина України – є Положення про національне виховання, змістовний план роботи школи та класних керівників, але було зазначено, що виховання школярів велося із деяким націоналістичним відхиленням, що фіксувалося батьками та зустрічало супротив деяких школярів (про це свідчило вивішування школярами 9 класу червоних прапорів на димарі кочегарці та у лісосмузі на початку села). Цікавий факт, враховуючи, що саме я (авторка цієї книги), торішня дев’ятикласниця, була ініціатором цього вивішування, але зовсім не переслідуючи ціль супротиву незалежності України. Навпаки, червоний колір я вважала революційним, а синьо-жовтого прапору просто не було у нас. Та й бажання доказати своїй компанії, особливо хлопцям, яки ми з своєю подругою Наталкою Могою “круті”, підштовхнули до цього вчинку. Пам’ятаю, як 4 клас нашої школи приймали до організації «Джура» і ми заздрили, що їм пов’язують жовтоблакитні галстуки – символи незалежної України. Після цього випадку директору школи Валерію Яковичу було дано завдання провести широку роз’яснювальну роботу серед батьків, школярів про необхідність дотримуватися державної символіки у громадянському житті громади, а також звернути увагу на виховування громадянина України, але зазначалося при цьому, що не треба виховувати націоналіста у поганому розумінні цього слова, особливо враховуючи, що громадська думка засуджує РУХ – «Спасибі РУХУ за розруху». Цікаво, чому українці так не сприймають своїх націоналістів, які борються за українців, як націю?

23 березня 1995 р. згідно з Указом Президента України №1 від 4 січня 1995 р. та матеріалами Інформаційного збірника Міністерства освіти України №12 (червень 1991 р.) Адамівська сільська рада зареєструвала під №2 у Книзі реєстрації громадських організацій дитячу громадську організацію «Січ», мета діяльності якої – виховання патріота, національно налаштованого громадянина України, морально та фізично здорового.

У 1994 р. директором Адамівської школи стала Тимофєєва Світлана Семенівна (Валерія Яковича обрали головою Адамівської сільської ради і на новій посаді він продовжував активну роботу в Адамівському курені Українського козацтва, залучаючи до козацькій роботи батьків своїх учнів); роботу організації «Джура» було тимчасово припинено. В школі педагог-організатор Гриценко Валентина Никифорівна організувала дитячу організацію СПОУ.

Повернувшись директором в школу в 1998 р., Тимофєєв В.Я., взявши за основу козацьку педагогіку, створив систему козацько-лицарського виховання козака та берегині. В 2000 р. свою концепцію сучасної школи козацько-лицарського виховання Валерій Якович представив на міжнародній науково-практичній конференції «Дитина в сучасному суспільстві», яка проходила в Одесі.

Після ряду публікацій про свою роботу в районних, обласних, всеукраїнських газетах, науково-методичних журналах, Валерія Яковича було визнано кращим освітянином України 2002 року за результатами опитування читачів Всеукраїнського громадсько-політичного щотижневика «Освіта». У 2003 р. систему козацько-лицарського виховання, створену Валерієм Яковичем, було визнано авторською. У 2005 р. Тимофєєв В.Я. надрукував книгу «Адамівська Січ – школа козацько-лицарського виховання».

Процес становлення та розвитку Адамівської школи козацько-лицарського виховання (з квітня 1998 року) зафіксовано у шкільній газеті. У 1998-2001 роках газета випускалася у вигляді бліц-інформації: «Леля», «Козачата», «Джура», «Дана», «Джура та Дана», «Берегиня», «Козак». Всього вийшло 45 номерів. Газету випускав Валерій Якович. На сторінках газети друкувався теоретичний матеріал – зокрема спроба концепції школи такого типу, положення про школу цього типу, статут школи козацько-лицарського виховання. Велася хроніка школи та Адамівського куріня Українського козацтва - описувалися події шкільного життя, Адамівської «Молодої Січі», Адамівського куріня Українського козацтва, Білгород-Дністровської паланки Українського козацтва (міжрайонового товариства козаків Буджаку). З квітня 2001 року почала виходити газета «Річ про Адамівську Січ» (випуском якої знову ж таки займався Валерій Якович), яка поступово стала друкованим органом всієї Адамівської громади: тут друкувалися матеріали з життя громади, з життя людей, які тут мешкали.

У практичній роботі Адамівська школа дотримується основних змістовних компонентів сучасного козацько-лицарського виховання молоді, які полягають у наступних фундаментальних положеннях:

1. Школа козацько-лицарського виховання – осередок лицарської духовності з державно-громадським управлінням.

2. Козача (учень) – центр навчально-виховного процесу, суб’єкт навчання і виховання (творець, діяч).

3. Навчання і виховання козачати – це за своєю суттю є самонавчання, самоосвіта, самовиховання, самоорганізація і самореалізація особистості.

4. Родинне національне козацьке виховання – природне, провідне виховання, і батьки – головні вихователі протягом усього життя козачати.

5. Українознавство – наукова основа, духовна серцевина козацького навчально-виховного впливу в родині, школі, суспільному житті, філософія і політика державотворення.

6. Національне козацьке виховання – всеохоплююча і багатогранна система впливів, ідей, підходів, яка покликана пробуджувати і стимулювати розвиток закладених природою задатків, можливостей козачати, набуття ним етносоціального досвіду реалізації завдань гуманізації і гуманітаризації системи освіти.

7. Українська козацька педагогіка – вітчизняна наука про виховання підростаючих поколінь українців (представників національних меншин) нашої Батьківщини, якій здавна притаманні глибокі гуманістичні традиції, яка постійно збагачується народною виховною мудрістю, вищими здобутками світової науки, культури.

В Адамівській школі козацько-лицарського виховання функціонувала модель учнівського самоврядування, що базувалася на традиціях лицарської верстви українського народу (козацтва). Згідно із Конституцією України, Законами України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», Положеннями «Про загальноосвітній навчальний заклад», «Про педагогічну раду середнього загальноосвітнього навчально-виховного закладу», «Про раду школи», «Про піклувальну раду школи», Статутом Адамівської школи козацько-лицарського виховання, - в Адамівській школі функціонувала модель державно-громадського управління, яка базувалася на дотримані прав та обов’язків усіх суб’єктів навчально-виховного процесу: учнів, учителів, батьків, громадськості. Однією із складових частин його було учнівське самоврядування у формі козацько-отаманської республіки.

Вищим органом учнівського самоврядування Адамівської школи козацько-лицарського виховання було коло джур та дан (загальні збори учнів 5-9 класів), яке збиралося не рідше 2-х разів на навчальний рік: у травні та вересні. На колі джур і дан заслуховувався звіт про роботу ради джур і дан, обирався новий склад ради джур і дан (травень) та затверджувався план роботи ради джур і дан (вересень). Новий склад ради джур і дан оновлювався не менш як на третину її членів і обирався терміном на один навчальний рік. Рада джур і дан обиралася у кількості 15 осіб (головного отамана ради джур і дан, головної берегині ради джур і дан, писаря ради джур і дан та 12 отаманів (берегинь) паланок (секторів роботи). Рада джур і дан працювали за 4 циклами напрямків роботи (всього напрямків роботи -10). У школі була узгоджувальна рада джур і дан (у випадку розбіжностей в поглядах на якусь проблему між джурами та данами). Яка складається з ради отаманів загонів і ради дан (берегинь) загонів. Отаманів та берегинь обирали на класних зборах джур і дан терміном на один навчальний рік. До узгоджувальної ради джур і дан на правах співголів ради входили: головний отаман ради джур і дан та головна берегиня ради джур і дан. Узгоджувальна рада джур і дан разом із писарем ради джур і дан складала координаційну раду цікавих справ.

З числа молодих козаків 9 класу обирався суд козацької честі терміном на один навчальний рік у такому складі: суддя, радник, писар, лелі, дани, берегині, які не підсудні суду козацької честі.

Крім отаманів та берегинь, класні збори джур і дан обирали термінами на один рік (із обов’язковим піврічним звітом про роботу і можливiстю переобрання) писаря, хорунжого, бунчужного, товмача, скарбничого та інших посадових осіб керівного складу класного козацького загону.

Ця модель учнівського самоврядування працювала у школі козацько-лицарського виховання з 1998 року і на практиці довела доцільність виховання національної самосвідомості, громадської активності, формування творчої особистості козачат, зміцнення фізичного і морального здоров’я.

Школа мала свій однострій, прапор, марширування, салютування, загони, командири–отамани, хоча все це мало форму гри. Це форма організації, яка ґрунтується на історичному досвіді українського народу, метою якого є виховання свідомих громадян, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації.

Провідна ідея цієї виховної системи полягає в створенні умов для цілеспрямованого розвитку дитини як особистості. Ядро виховного процесу становлять взаємодопомога, співпереживання, підкорення спільно обраним законам – все це зумовлювало позитивний вплив на особистість в процесі формування Адамівської Січі – братства козачат. Велика увага приділялася в школі формуванню таких понять, як учнівська честь, гідність, совість. Засобами козацької педагогіки формується у козачат «командний дух»: наша команда – це, відповідно, наша Січ, наша школа, наше село, наша Україна; виховування козака – для якого найдорожче – воля і честь!

Не зайве буде додати що Адамівська школа користувалася цілковитою підтримкою Адамівської громади, де мешкає більше 80-ти козаків Українського козацтва.

Наведу ряд позитивних наслідків козацько-лицарського виховання: зростання національної свідомості, патріотизму, відданості ідеалам українського державотворення, демократичного суспільства, етнонаціональної злагоди всіх учасників виховного процесу (а це – учні, вчителі, батьки, громадськість; в селі мешкають представники 9 національностей – українці, росіяни, болгари, молдовани, румуни, гагаузи, калмики, черкесяни, кеябейці); інтенсифікація процесів духовного єднання учасників виховного процесу, що виявляється у повазі, довірі, взаємодопомозі, щирих взаєминах між педагогами і школярами, педагогами і батьками, мешканцями громади (у школі і на території громади вже декілька років не було правопорушень – а це духовний вплив школи на село; у школі покращилась успішність – її якісний показник складав у 1998 році – 55%, у 1999 році – 53%, у 2000 році – 56%, у 2001 році – 55% - найвищий у районі серед загальноосвітніх закладів І-ІІ ступенів); зростання ролі колективу учасників навчально-виховного процесу як саморегулюючої системи.

Валерієм Яковичем Тимофєєвим вперше на Україні фундаментально розроблені основні документи про школу такого типу (концепція, Положення, Статут). Розроблені навчальний план і програми (курси «Козацьке тіловиховання», «Психологія духовного розвитку», «Козацьке військове мистецтво» і т.д.), посібники з основних предметів школи цього типу.

Система виховання Адамівської школи козака та берегині:

1.Родинно-дошкільне виховання козачати та лелі (вік – до 10 років) – проводиться через роботу з батьками дошкільнят та введенням спеціальних курсів до програми дитячого садочка;

2. Родинно-шкільне – проводиться у формі роботи школи козацько-лицарського виховання;

3. Громадсько-родинне – проводиться у формі діяльності дитячо-юнацької організації «Молода Січ», та Адамівського куріня Українського козацтва місцевого осередка жiночої громади Українського козацтва.

Розроблена програма трансформацiї Адамiвської загальноосвiтньої школи у школу козацько-лицарського виховання.

Функціонували паланки (сектори) ради джур і дан: здоров'я та спорту; героїко-патріотичного виховання; національного відродження; організації дозвілля; зарубіжних зв'язків; роботи з молодшими школярами; трудової діяльності та охорони середовища; навчально-пізнавальної діяльності; інформації; дисципліни та порядку; соціального захисту; історико-краєзнавча; суд козацької честі; координаційна рада цікавих справ.[33]

3. Долинівська Січ (школа).

Ентузіасти – директор школи Тома Т.І., завуч – Долгошеєнко М.І., педагог-організатор Молчанова Т.І. Роботу почали у 1996 р., але елементи цієї роботи були ще в 1992 р. На теперішній час в школі працює дитяча козацька організація «Козацький Кіш», яка працює на засадах Українського козацтва. В школі склалася своєрідна система виховної роботи, що ґрунтується на історичних і національних традиціях українського народу. Ведеться гарно оформлений та талановито написаний літопис шкільних справ. Дуже цікаве дозвілля школярів: вечори, свята, КВК, спортивні змагання, Козацькі забави «Суперкозак» - традиційне травневе спортивно-мистецьке свято козачат. Працює шкільний музей села – один з кращих в районі. Спільними зусиллями сім’ї та школи виховується у дітей бажання зберегти родинні традиції, сімейні реліквії, вивчати родовід, прилучати їх до народних традицій, звичаїв, обрядів, етичні норми взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, здатність піклуватися про молодших і немічних.

«Козацький Кіш» пройшов посвяту у козачата. Діти всією душею приймають кодекс козацької честі, зростають в атмосфері взаємоповаги і взаємовиручки, добре поводять себе у побуті, добре вчаться.

Про роботу школи писали районна та обласна преса. Школа продовжує діяльність в напрямку козацько-лицарського виховання, можливо, на теперішній час (2005 р.), найбільш систематично у Задністров’ї.[34]

4. Миколаївсько-Новоросійська Січ (школа).

Ентузіасти – завуч з виховної роботи Фоменчук Валентина Анатоліївна та педагог-організатор Настаченко Галина Михайлівна. Почали в 1996 р. Фундаментом слугувала історія села. На місці невеличкого поселення козаки миколаївські з Новоросії заснували містечко. Тут був розташований штаб. В 1856 р. козаками була збудована церква святого Миколая. Старожили згадували, що її з моря, яке знаходиться за 40 км., було видно. І служила вона морякам в морі за маяк. Багато залишилось доказів, документів про перебування в селі козаків. Ось так і зародилося бажання відродити славну минувшину.

В 1996 р. ввели народознавство в школі. Почали знайомство з народними традиціями, промислами, історією рідного краю і села зокрема. Навіть за дозволом РОНО була складена індивідуальна програма вивчення народознавства в школі. Познайомившись з історією козацтва глибше, вивчивши історичне минуле села, вирішили в школі організувати козацьку республіку. Спочатку йшов конкурс на найкращу назву, потім девіз підбирали, боролися за право бути обраним отаманом і т.д. Кожний клас став куренем. Поступово, набираючись досвіду, йшли до того, щоб в школі була створена козацька республіка. Велику допомогу надавали козаки Білгорода-Дністровського козачого полку Українського Чорноморського козацтва ім.. П.Орлика не тільки порадою, а й шефською допомогою. Зокрема, почесним гостем у школі були Городецький Л.Г., Скляренко М.П., Черв’як О.О., Оленєв І.П., Горлачьов В.П. та інші. Підтримував і допомагав отаман Саратського району – Іванов Сергій Іванович. Активно підтримували роботу директор школи Безотосна Марія Григорівна і зав РОНО Олійниченко Олена Савелівна. В обласній пресі про цікавий досвід роботи школи з’явилися статті Б.І.Устименка.

Шлях школи до козацтва не був легким і швидким. Спочатку в школі хотіли відродити піонерію, але незабаром зрозуміли, що новий час вимагає нових форм виховання. Хтось запропонував скаутів, але це було категорично відметено. Скаути – чужерідний рух. У нас було славне лицарство – козацтво. Ось його й потрібно відроджувати. Ось так з’явилася козацька республіка „Мрія”. Було розроблено статут, систему підготовки майбутніх козаків у республіці „Мрія”. Вся виховна робота в ній спрямована на створення козацької молоді в Україні. До 12-річного віку діти числяться в козачатах, до 14-річного – в пластунах, до 15-річного – в соколах, до 17-річного – в джурах і тільки потім юнаки стають кандидатами в козаки. Усі ці роки вони займаються патріотичним самовихованням, розвивають моральні, духовні і фізичні якості, вивчають традиції і звичаї своїх предків, історію козацтва на Україні.

І робиться це все заради того, щоб у дітей формувалося почуття відповідальності за себе і за інших, набувалися знання, впевненість у собі, вміння співпрацювати і керувати. Підлітку прищеплюється почуття змагань, розвиваються спостережливість, відповідальність, повага, вміння підкорятися наказу і жертвувати особистим заради спільного. Внаслідок цього джура стає людиною слова, відповідальною, обов’язковою і точною, бережливою, але не скупою, справедливою, але не жорсткою, ввічливою, але не байдужою, яка піклується про своє здоров’я, самовдосконалення, сповнений братніми почуттями до друзів, любов’ю до людей, своєї землі і Батьківщини.

Не все виходить у козацькій республіці, як планувалося й хотілося, однак головного добитися вдалося. Підтягнулась успішність, менше стало порушень, підлітки стали стриманішими і ввічливішими у поводженні. На рахунку у козачат і джур чимало добрих справ: очищене забуте джерело, з якого в минулому століття козаки пили воду, привели в порядок на кладовищі забуті могили предків, взято шефство над учасниками війни і людьми похилого віку, надано чималу допомогу господарству, посаджено дерева, кущі, розбито квітники. Діти прикрашають рідну землю і полегшують життя людей. Вони здружились, стали відкритими і доброзичливими.

Козацтво залучає дітей до джерел нашої духовності, історії, культури, традицій, рідної мови. Молодь набуває чітких орієнтирів у житті і бачить конкретну мету перед собою. Юнаки і дівчата стають здоровими і міцними фізично, чистими морально, здобувають надійний імунітет від шкідливих звичок і пороків, які сьогодні посилено пропагують і втілюються у свідомість людей зі сторінок книг і екранів телевізорів. В підсумку Україна одержить вірних і гідних синів та дочок.[35]

5. Старокозацька Січ (школа).

Ентузіаст – відставний майор, курінний Старокозацького куріню Українського козацтва – Лісіцин Ігор Михайлович (тоді працював директором Старокозацького ринку). Роботу почав в 1996 р. Було створено організацію «Молода Січ», яку було зареєстровано в Старокозацькій сільській раді. Розроблено статут організації, згідно якого метою діяльності Січі було сприяння виховання національно свідомих, духовно та фізично розвинутих громадян України на традиціях українського козацтва та принципах християнської моралі.

Завданнями Січі були: виховання у дітей національної історичної свідомості, громадянської позиції, патріотизму, готовності захищати Батьківщину, любові до рідного краю шляхом опанування козацької духовної та культурної спадщини; виховання у дітей християнської моралі; залучення дітей до краєзнавчої діяльності, поширення та пропаганда козацьких звичаїв та традицій; вивчення, охорона та відновлення пам’яток української історії і культури; залучення дітей до самовдосконалення, занять прикладним туризмом, фізкультурою; організація спілкування дітей різних країн.

Козачата «Молодої Січі» мали однострої захисного кольору. У 1997 р. делегація джур та дан була на Великій Раді Українського козацтва в Києві.

Було розроблено план проведення занять з джурами Старокозацького куреня по орієнтуванню на місцевості, по наданню першої медичної допомоги, а також план заходів на літній період. Кажуть, що понеділок – день тяжкий, але своє перше заняття джури провели саме в понеділок 25 червня 1997 р. Планували, що на перше заняття, окрім трьох джур (Вови Антошела, Лісіциних Дениса та Ігора), прийдуть ще семеро. Але в своїх прогнозах помилилися. На перше заняття прийшло 30 чоловік. Потім все більше і більше. Вже на жовтень 1997 р. в організації «Молода Січ» налічувалося 108 осіб. Влітку, окрім занять з орієнтування на місцевості, правилам розташування наметового табору, вміння розвести багаття, надання першої медичної допомоги, джури знайомилися з засобами зв’язку, трохи працювали в цій сфері і навіть мали свій рекорд по проведенню польового телефонного зв’язку на відстані 100 метрів – 43 секунди.

В період шкільних занять джури Старокозацького куріню займалися художньою самодіяльністю, спортивною гімнастикою і що саме головне – вивчали історію козацтва, традиції і звичаї наших предків, відомих на весь світ козаків. Була домовленість з начальником митної застави, розташованої в Старокозачому, про допомогу їм в несенні митної служби на дільниці державної межі. Разом з митним нарядом джури несли патрульну службу, самостійно сиділи в засадах по виявленню контрабандних вантажів.

Блакитною метою хлопців було несення кінної патрульної служби, але для цього не було коней. Хлопці обладнали шкільний клас для занять по вивченню азбуки Морзе, морського семафору, роботи на комп’ютері, занять у Малій Академії Наук.. Окрім цього, з ними двічі на тиждень проводив уроки богослів’я священик Покровської церкви отець Антоній. Готувалися вони також вивчати англійську розмовну мову.

Лісіцин Ігор Михайлович розробив чітку програму для своїх джур: вивчити історію козацтва; навчитися працювати з комп’ютером; оволодіти початковими знаннями з економіки; вивчати англійську мову (в Старокозацькій школі на той час вивчали як іноземну мову - французьку); стати народними артистами художньої самодіяльності та ін.

Були плани облаштувати школу джур з проживанням там викладачів на місці військового містечка, яке покинули війська 12 військового пункту зв’язку в/ч А 2171, розташованого на території Білгород-Дністровської КЕЧ. Але цим задумам не судилося бути здійсненими. Із виїздом Лісіцина І.М. у 2000 р. до Мологи роботу з козацько-лицарського виховання було звернуто. Ігор Михайлович працював деякий час військовим керівником в Молозькій школі – там намагався продовжувати козацьку справу, але обставини змусили його виїхати на роботу до Сибіру…

В 2007 році справу козацьку продовжив учитель осавул УК Щербина Юрій Іванович. Вже багато років він веде знаний в Одеській області туристичний клуб, впроваджує в практику роботи лицарський гарт.[36]

6. Вигінська Січ (школа).

Ентузіасти – директор школи курінний Українського козацтва Біленко В.Ю. та учитель фізичної культури осавул Українського козацтва Берлізов А.М. в 1998 р. організували дитячу джурову та данову організацію «Молода Січ», яка працювала на засадах Українського козацтва. Колектив збирав кошти на придбання однострою; почалася діяльність: учні вивчали історію козацтва, основи військового мистецтва та тілодуховання козаків, пройшли посвяту в джури та дани. В лавах «Молодої Січі» налічувалося 65 членів, практично всі учні 5-9 класів.[37]

7. Випаснянська №1 Січ (школа).

Ентузіаст – майор Збройних Сил України, козак Гавриленко В.О. В 1997 р. ним було організовано при школі осередок Молодої Січі ( Валерій Олексійович тоді служив в Збройних Силах й працював учителем допризовної підготовки юнаків), який прийняв всім своїм складом посвяту в джури. У довідці перевірки Випаснянської №1 школи, яка відбулася в грудні 1999 р. про цю роботу було написано: «… Система виховної роботи школи не залишила осторонь питання козацької педагогіки; впровадження козацьких звичаїв і традицій. В школі створено дитячу організацію «Молода Січ».

«Молода Січ» - самодіяльна дитяча організація, що будує свою роботу на принципах добровільності, демократії та самоврядування. Проводяться конкурси, змагання, козацький КВК, гра-конкурс «Твоєї слави козацької повік не забудем», бесіди «Жіночі імена в часи козацтва».

Педагогічний колектив не лишився в стороні від козацької педагогіки: впроваджувалися козацькі традиції, проводилися педагогічні ради «Формування національної свідомості в процесі навчання і виховання», «Вплив дитячої організації «Молода Січ» на формування патріотизму школярів».

«Десь влітку 1977-го я побачив фотографії та самвидав «Молодої Січі» з Старокозачого, якою керував В.Лісіцин. З ним познайомився, послухав про його плани і досягнення і це наштовхнуло на думку про створення аналогічного клубу. В своїй рідній школі дізнався, що керівник ДПЮ звільняється і мені запропонували працювати вчителем. До годин ДПЮ я мав взяти на себе військово-патріотичну роботу. Вона і вилилась у створення «Молодої Січі».

Відповідно до законів, я створив і зареєстрував при сільраді молодіжну громадську організацію (зі статутом та програмою заходів). Як завжди початок був хаотичним: по суботам хлопці 5-7 класів приходили на годину в спортзал, де я їх вчив елементарним гімнастичним вправам та загально фізичному розвитку, а потім обладнуючи кімнату, виділену для молодих січовиків, ловив їх по всій школі, щоб направити на ремонт приміщення. Так-сяк, за місяць-два, ми створили деякі клейноди – хоругву, шеврон-емблему, барабан, і половина хлопців вже виготовила форму. До восени я вже навчив січовиків марширувати з піснею, та перейшов до виготовлення і стрільби з козацьких луків. Потім в травні почались заняття із самостраховки при падіннях та найпростіші прийоми самозахисту, стрільби з пневмогвинтівки. Паралельно видава для вивчення літературу про козаків Б.Лепкого, В.Будзиновського, О.Пахучого; читав всій групі по 20-30 хвилин В.Яворницького та інших.

В травні «Молода Січ» почала готуватись до районного фестивалю дитячої творчості: з допомогою вчителів музики і математики, які і мене ще вчили, ми репетирували козацькі пісні та шили форму на свято. Гарні вийшли шапки – наші козачата виглядали на параді і на посвяті в джури ефектно і по-українські!

Я взагалі намагався завжди, в житті, на службі, в «Молодої Січі» творити з максимальним відчуттям реальності і мінімумом формалізму. І вірив, що життя може стати схожим на ту фантазію, яку ми собі уявимо, проте більшість людей, наших людей, надто заклопотані, щоб змінювати і змінюватись. Такі люди завжди були, і в козацькі часи і зараз – просто «наші люди», але потрібні і козаки. І вони є, - просто деякі з них ще цього не знають…»

З від’їздом на навчання в Київ до військової Академії Гавриленко В.О. роботу з козацько-лицарського виховання було звернуто.[38]

8. Турлацька Січ (школа).

Ентузіасти – директор школи – Тодорова Тетяна Петрівна та учитель молодших класів – Чумаченко Валентина Миколаївна – приділяють належну увагу козацькому вихованню.

Тодорова Т.П.: «…Я вирішила для своїх другокласників влаштувати свято «Козацькі забави». До святково оформленої класної кімнати завітали батьки, старші та молодші братики і сестрички, друзі. Спочатку другокласники розказували про історію Запорозької Січі, про славних козаків. Потім хлопчики змагались у швидкості чищення картоплі, перетягування канату, віджимання від підлоги; стрибали у мішках, намагались якнайбільше назвати українських міст, виявляли свої мовленні здібності, складали вітальні листівки, які вручали дівчаткам разом з квітами. Всі хлопчики пройшли випробування і були прийняті до козацького загону».

Чумаченко В.М.: «Я весь час намагаюся на уроках читання і рідної мови дати більше знань дітям про минуле наших предків. Я поставила перед собою мету: розширити знання учнів з життя запорозького козацтва, розкрити феномен козацтва, показати його роль в історії українського народу, виховувати в учнів любов до рідного краю, бажання бути гідними синами України, прагнути стати сильними, здоровими, розумними і цим створювати дружний колектив».

Мабуть є в тому, що Тодорова Т.П. та Чумаченко В.М. звернули увагу на патріотичне виховання дітей (у формі козацького), закономірність – козацтво, як якість менталітету українця, притягує до себе юні, незіпсовані душі – романтикою звитяги, побратимства, всім тим, що ми називаємо польотом душі.[39]

9. Молозька Січ (школа).

Лісіцин Ігор Михайлович працював деякий час військовим керівником в Молозькій школі – там намагався продовжувати козацьку справу, але обставини змусили його виїхати на роботу до Сибіру…[40]

10. КЮМІР «Шквал».

Навесні 2004 року було розроблено пакет документів Клубу юних моряків та річковиків «Шквал» при Шабській школі І-ІІІ ступенів №2, сформовано загін «морських вовків» й клуб влітку 2004 року на базі літнього оздоровчого табору «Дивосвіт» почав роботу: навчальні заняття, практика, екскурсії на кораблі, сумісні заходи із Білгород-Дністровським Клубом військморів (керівники - В.І.Кусков, Б.І.Устименко).[41]

11. Районна «Молода Січ».

В 2005 році було організовано районну «Молоду Січ». Засновниками виступили колективи Адамівської, Турлацької, Долинівської шкіл, отаман Задністрового козацтва Тимофєєв В.Я. Згодом до них приєдналися колективи Старокозацької, Молозької, Випаснянської №2, Вигінської, Петрівської, Салганської, Великомарэянівської, Шабівської №2, Миколаївської шкіл.[42]

12. Випаснянська №2 Січ (школа).

В 2005 році в школі над проблемою козацького виховання почав працювати учитель історії та НВП капітан ЗСУ Кривенко А.К. Його було прийнято в козаки, присвоєно звання осавул УК.[43]

13. Салганська Січ (школа).

В 2008 році було засновано Салганську школу козацько-лицарського виховання. Засновники – директор Назарук Ю.І., завуч Мельникова І.Д., учителі – Тиханська О.В., Шевченко В.О., Рябченко О.І.[44]

14. Великомар’янівська Січ (школа).

В 2009 році було організовано Великомар’янівську школу козацько-лицарського гарту. Засновники – директор Чороба М.І. та завуч Чороба Т.О.[45]

КОЗАЦЬКІ ТВОРЧІ КОЛЕКТИВИ.

У кого немає культури, у того позитивних якостей лише половина. Від особи, яка не пройшла школи мистецтва, завжди віддає грубістю; людині потрібно шліфувати себе, прямувати у всьому к досконалості. Грасіан.

Білгород–Дністровський край багатий на талановитих самородків, які бережуть фольклорні традиції України. Ця робота дуже важлива для піднесення національної культури. Все це було б неможливим без козацьких колективів: духовий оркестр, хор української народної пісні «Мрія», ансамблі «Веселка», «Гроно», «Алкалія», «Кредо», гурти «Русичи», «Отаман та Берегиня», які доводять, що український козацький фольклор не лише існує, а й має значні сили.

В статутах усіх сучасних козацьких організацій Задністров’я мовиться про необхідність розвивати козацьку культуру, зокрема: Чорноморське козацьке військо, Чорноморське козацьке з’єднання: «…створення козацьких фольклорних колективів, ансамблів»; Окремий полк ім. П.Орлика, Білгород-Дністровський Кіш Буджацької Січі: «…відродження, утвердження і розвиток української культури»; програма «Джура» Українського козацтва: «Організувати дитячі фольклорні колективи з вивчення козацької пісні та танцю, української народної пісні та танцю»; статут Молодої Січі Українського козацтва: «Відродження козацьких мистецьких традицій: кобзарства, лірництва, гуртового співу, танцю, дотепного влучного слова, різьбярства, художнього розпису, художньої вишивки, іконопису»; програма розвитку Чорноморського козацтва на 2002-2005 роки: «п.4. Вивчити можливості й утворити у районах нові козацькі творчі самодіяльні колективи, надавати підтримку створеним мистецьким колективам, провести районні фестивалі-огляди козацького мистецтва».

1. Духовий оркестр.

Із організацією козацьких осередків в Білгород-Дністровському районі та місті – навесні 1996 року від військового оркестру Білгород-Дністровського гарнізону відокремився козацький духовий оркестр (малий склад). Він складається з труб (3), баритону (1), тенорів (2), валторни (1), альту (1), басу (1), тромбону (1), великого барабану (1), малого барабану (1). Керівник козацького духового оркестру – Радченко Степан Федорович.

Козаки обслуговували козацькі заходи: конференції, зустрічі з отаманами, паради, ходи, виступали з концертами духової музики, надавали ритуальні послуги за помірними цінами. Найактивнішими учасниками оркестру було створено ядро – козацьку раду – члени якої є Радченко Степан, Дегтяр Леонід, Литвин Петро, Хомко Анатолій, Радченко Володимир, Лисовий Анатолій.[46]

2. Хор української народної пісні «Мрія».

В 1989 році на базі заводу медичних виробів (сьогодні ВАТ «Гемопласт») було створено хор української народної пісні. Працює український козацький народний хор «Мрія» під керівництвом Зорила Івана Сергійовича. В колективі 38 осіб різних професій, різного віку й різного характеру. Кожен рік хор давав звітний концерт перед робітниками та керівництвом заводу. Жодне свято міста та району не проходило без його виступів. Про колектив багато писали в районних та обласних газетах. Хор має багато грамот, дипломів, свідоцтв; брав участь в міських, обласних, міжнародних фестивалях. 1992 року колективу було надано звання «Народний».

Керівництво заводу багато допомагало колективу, виділявся транспорт для поїздок, матеріальна допомога артистам, був на заводі свій хорклас. Колектив преюмівався турпоїздками до Ленінграду, у Карпати, Крим. Змінюються часи, змінилося керівництво міста, заводу, змінилося життя. Із-за матеріальних проблем на заводі скоротили ставки баяністів та керівника хору; колектив залишився без свого хоркласу та матеріальної підтримки. Але хор не розпався, він продовжує жити й радувати своєю піснею народ. Ось вже п’ять років керівник хору й баяністи працюють з колективом безкоштовно, п’ять років колектив не має ніякої підтримки від міста. Проводили репетиції в ПТУ-10, в міській бібліотеці, в рибопромисловому технікумі, в приміщенні на території міського пологового будинку. Сьогодні артисти мають приміщення на території будівельного коледжу.[47]

3. Ансамбль народної музики «Веселка».

Ансамбль «Веселка», якому вже тридцять років, створений на базі Білгород–Дністровського педучилища силами викладачів – Михайлом Івановичем Нікіруєм, його дружиною Валентиною Афанасіївною й такими ж, як і вони, ентузіастами, популяризаторами і виконавцями народної музики В. І. Заїкою й В. Д. Краснянським. Спочатку це був ансамбль «Троїсті музики» з трьох музикантів, який з часом став поповнюватися талановитою молоддю з самого педучилища й шкіл міста. Нині це сталий колектив української пісні зі співочою та хореографічними групами, власним оркестром народних інструментів, який об’єднує людей різного віку й занять, але з’єднаних великою любов’ю до музики, пісні, серед яких – сім’ї Заїки, Нікіруй, Сухаренко та інші.

На протязі багатьох років колектив «Веселки» удосконалює свою майстерність, проводить велику роботу по збиранню фольклорного матеріалу. Саме обрядові пісні становлять основу репертуару колективу. Із студентськими фольклорними експедиціями М.Нікіруй об’їздив мало не всі села Придністров’я, збираючи невідомі зразки гаївок, щедрівок, весільних та обжинкових пісень. За роки копіткої пошукової роботи таких знахідок стало на великий фольклорний збірник, який вже підготовлено до друку. Учасники ансамблю також відтворюють старовинні народні інструменти. Увесь свій вільний час віддає виготовленню сопілок, ріжків, кувиць викладач педучилища В. І. Краснянський. Вдалий підбір голосів виконавців та своєрідне звучання оригінальних музичних інструментів (таких, як коза, бас, бугай) дозволяють ансамблю з успіхом відтворювати мелодії та пісні новорічних, весняних, весільних та інших народних обрядів. Обрядовій темі відводиться особливе місце в виступах «Веселки». Тут характерним є не тільки вокальне та оркестрове виконання елементів хореографії ( з учетом природи мелодій, їх жанру, приналежності до тої чи іншої епохи), але також використання різноманітної обрядової атрибутики – стрічок, вінків, паляниць, рушників і т. п. З великою майстерністю виконуються ансамблем не тільки українські, російські, а й польські, болгарські та інші народні пісні.

У складі колективу – студенти та викладачі педагогічного училища. Їх прискіпливо відбирають за конкурсом, а потім ще «школять» у підготовчих групах перш ніж включити до основного складу. Адже ансамбль гідно носить звання народного, а це зобов’язує постійно тримати його у високій художній формі, вдосконалювати майстерність співаків, музикантів і танцюристів до професійного рівня. За час існування «Веселки» її школу пройшло більше півтисячі студентів педучилища, і всі вони, незалежно від обраної спеціальності, на все життя стали палкими шанувальниками української пісні. А ще за ці роки в ансамблі з’явилися колективи-паростки – співочі й інструментальні гурти, організовані по всій Україні його колишніми вихованцями. Таких уже налічується близько тридцяти. Так, наприклад, А. Гринько створив в селі Петрівка оркестр з народних інструментів, який вже став відомим в Білгород–Дністровському районі. В «Веселці» колись починав Андрій Яцеленко – керівник ансамблю «Водограй». В Молдові в ансамблі «Віоріка» співає Наталка Дачева.

Товариство слов’янської культури кожного року проводить концерти з участю представників всіх слов’янських народів по черзі. Цього разу підійшла черга України. При виборі ансамблю у 1999 році вибрали «Веселку». Виступ проходив в залі Державної філармонії, вели трансляцію по телебаченню та радіо на всю країну. В цьому ж році «Веселка» Виступила на великому Українському концерті в Варшаві в залі Конгресу.

У 2001 році «Веселка» приймала участь в 55–у Міжнародному фестивалі аматорського мистецтва у Валлійському містечку Ланголлен. У ньому брали участь 140 народних колективів більш ніж з сорока країн світу. В кожній номінації – своє журі. Богдан Пікіруй півроку вів електрону переписку з Ланголленом. Але це був тільки перший крок на шляху до Уельсу. Коли вже ансамбль під’іджав до Ланголлену, через дорожні затримки, визвані відсутністю необхідної кількості коштів колектив запізнювався. Час виступу в номінації «соло» вже пройшло. Ансамбль приїхав практично перед початком конкурсу в номінації народних колективів. До виходу на сцену залишалося менше години. Добре, що виступ «Веселки» згодились пересунути на пізніше. Їх два номери зайняли тільки 6 хвилин. Це дуже складна справа – показати за лічені хвилини те, що готується роками, показати культуру цілого народу. Журі очолював Член Королівської Академії; «Веселка» підкорила тисячі слухачів і професійне журі. І ось підсумок – «Веселка» стала першою. Жаль, що маючи заявки на участь у двох номінаціях фестивалю, «Веселка» виступила тільки в одній. Але журі в номінації «соло» прослухало солістку В. Нікіруй й дозволило виступити їй поза конкурсом. Це був дивовижний виступ. З Білгород–Дністровська за славою для України їздили в Англію: В. Герасименко, І.Горяну, Т.Довганич, О.Долготьор, В.Іщенко, З.Кожухарь, Н.Котеля, І.Костова, Д.Корженко, В.Кошельник, Н.Мельник, Т.Мельницька, Н, Мякінкова, В.Нікіруй, Т.Новаченко, М.Прищепа, І.Рогова, В.Сухаренко, І.Царук, С.Цуркан.

В 2002 році на цьому ж фестивалі колектив виступив вже у трьох номінаціях. В номінації ансамблів народної музики «Веселка» зайняла друге місце. Журі при оцінювані приймало до уваги артистизм, костюми, оригінальність і культуру виконання, різноплановість і багато інших критеріїв. Склало враження й те, що у колектива є оркестрова група, де звучать бандура, цимбали, сопілка, скрипки, козо бас. Серед колективів такого рівня на фестивалі не було, а, можливо, й на Україні немає такого любительського колектива, у якого є свій оркестр. В номінації Folk Song Party «Веселка» зайняла перше місце. Валентина Афанасіївна Нікіруй прийняла участь в конкурсі солістів, виконуючих фольклорні композиції. З вісімнадцяти претендентів вона ввійшла в п’ятірку найкращих.[48]

4. Ансамбль народної музики «Гроно».

Ансамбль був створений у 1997 році на базі міського Центру дитячої творчості. У складі ансамблю працюють три різновікові групи, що складає 45 гуртківців. Весь склад ансамблю – хлопчики, тому і репертуар колективу побудований на українських похідних маршах, козацьких піснях, думах, баладах. Творча діяльність колективу спрямована на відродження української народної пісні. Керівник Богдан Михайлович Пікіруй професійно досконалий педагог, вміло організовує навчальний процес, розвиває творчі здібності вихованців, їх художні особливості. В основі успіху колективу полягає системність навчально–виховного процесу: гра на музичних інструментах, пошук і відтворення пісенного матеріалу, розвиток вокальних здібностей дітей. Колектив постійно працює над удосконаленням своєї виконавчої майстерності. Всі вихованці і керівник завжди знаходяться у творчому пошуку.

Ансамбль «Гроно» користується великою популярністю у мешканців міста, є постійним гостем у навчальних закладах, дитячих таборах відпочинку та санаторіях смт. Затока та Сергіївка. Він активний учасник дитячих свят, концертів і акцій, які проводить міський Центр дитячої творчості. Є лауреатом I, II та III ступенів XI, XII, XIII, XIV, XV обласних в рамках Всеукраїнських оглядів–конкурсів «Таланти твої, Україно». у 1997 році - перша перемога. У 2003 році ансамбль прийняв участь у Всеукраїнському фестивалі козацької пісні «Байда», де здобув звання Лауреата. Того ж року хлопці прийняли участь у святковому концерті на Всеукраїнській козацькій Раді в Національній Опері України. Влітку 2005 року вокальне тріо ансамблю представляло Україну на XXIII конкурсі «Лемківська ватра» в Польші.[49]

5. Фолк-рок гурт «Русичі».

Заснований на початку ХХІ століття. Керівник – Богдан Нікіруй. Музику гурту можна класифікувати як фолк-рок. Практично нічого не змінюючи, музиканти доповнюють музикальний твір молодіжним, роковим «драйвом». В цілому – це академічний вокал солістки Люди Мазур; напівзабуті українські народні пісні, перекладені для скрипки, сопілки Богдана Нікіруя, бас-гітари Дмитра Рачкова, електрогітари Іларіона Лебедєва та барабанів Толіка Красовського. Гурт відомий не тільки на Україні: його музику чули Великобританія, Франція, Польща.[50]

6. Народний дослідницький гурт «Алкалія».

13 січня 2006 року народна хорова капела – пошуково-дослідницький фолькльоричний гурт «Алалія» будинку культури с.Старокозаче відзначила 40-річчя від дня заснування колективу. У числі засновників і керівників хору були Андрій Грінченко, Валерій Кобзаренко, Віктор Вареник, Ганна Баранова, Ігор Резніченко (під час його керівництва колективу хору було присвоєно почесне звання народний), Владислав Заїка. З 1988 року Віктор Вареник, керівник хору, разом з концертмейстером – хранителем фонду Іваном Котельником останні 16 років незмінно утримує колектив на відповідному творчому рівні. Переважна більшість учасників хору – співробітники Старокозацької районної лікарні. У різноманітному репертуарі колективу духовна, класична, народна музика. Хор співпрацює із козацькими організаціями; дитяча група хору – учасник Великих Рад Українського Козацтва 1997, 1998 років у Києві. Влітку 2005 року колектив прийняв участь у I Всеукраїнському фестивалі медпрацівників (м.Київ) та був нагороджений грамотою Міністерства охорони здоров’я України.[51]

7. Гурт «Отаман та Берегиня».

В 2007 році було організовано гурт «Отаман та Берегиня» працівниками районної державної адміністрації та районної ради: Соколюк Н.А., Тимофєєв В.Я., Форостяний В.П., Могорян Н.В., Червачук З.П., Гончарук А.І.[52]

8. Ансамбль «Кредо».

При Бритівському БК було організовано козацький ансамбль «Кредо». Керівник Царевська Л.В., співаки Горлачов С.П., Горлачова Л.Я., Оленів І.П. та козачки.[53]

КОЗАЦЬКІ ЗМІ ЗАДНІСТРОВ’Я.

В діяльності козацтва важливо інформувати отаманів, козацьку старшину, козаків про здобутки козацьких колективів. Цьому сприяють статті в масових ЗМІ, друк своїх козацьких видань. Козацтво Задністров’я із самого початку своєї діяльності приділяло цьому питанню достатню увагу: виходить своя газета (з 1991 року), багато матеріалу козаки друкували в масових ЗМІ (вже більше 100 статей в районних, обласних, центральних виданнях та VIP-журналах), створено Інтернет-сайти (з 2008 року), є багато Інтернет-сторінок (з 2008 року).

1. Козацьки газети.

«…Після нас не буде нас, а справи залишаться» - сказав мій прапрадід Давид Макаров (прим. авторки) – останній станичний отаман некрасівських козаків Дунайської Муравльовки, страчений румунами в січні 1918 року за збройний супротив. Я додам: «Справи залишаються, якщо їх занотує Хранитель в Літопису».

Так, нам, козакам, потрібен свій друкований орган, свій Літопис, бо багато чого з діяльності нашої (кінця ХХ – початку ХХІ століть) забулося, зникло багато документів, відходять у Спокій старі Козаки, які розпочинали справу…

1.1. 1991-1998. «Козацький вісник».

Рукописний орган Адамівського осередку козацтва. Почав випускатися з жовтня 1991 року. Редактор В.Тимофєєв. Перші три роки «Вісник» розмножувався під копірку. З 1994 року в м. Білгороді-Дністровському почала працювати філія копір-центру СП «Петрекс» й розмножували газету (з оригіналу) вже там. Всього вийшло 14 номерів формату А4:2. Останні три номері вийшли із фотографіями. Тираж газети не перевищував 20 екземлярів.

«Козацький вісник» виконував функції листівки під гаслом «Прочитай та передай товаришу». У «Віснику» розміщувалися матеріали теоретично-інформаційного змісту для широкого обговорення: Програмний документ Адамівського Осередку Козацтва, Положення про Козацьку школу «Джур», Положення про Клейноди АОК, Козацькі заповіді, Положення про Козацьке тілодуховиховання, Правила поведінки Козака, Положення про Добровільну Козацьку Дружину , Програма діяльності АОК, Програма виходу Адамівської громади з моральної (духовної) кризи та ін. [54]

1.2. 1998-2001. «Козак» з додатками «Козача», «Леля», «Джура», «Дана», «Молодик», «Берегиня».

Друкований (на друкарській машинці) орган Адамівської Січі (школи). Почав друкуватися з квітня 1998 року. Ілюстрований фотографіями. Редактор В.Тимофєєв. Розмножували (по 25 екземплярів) в СП «Петрекс». Всього вийшло 45 номерів формату А4:2. На сторінках газети друкувався теоретичний матеріал – зокрема, спроба концепції школи козацько-лицарського виховання, положення про школу цього типу, статут. Велася хроніка школи та Адамівського куреня Українського козацтва – описувалися події шкільного життя, Адамівської «Молодої Січі», Адамівського куреня Українського козацтва, Білгород-Дністровської паланки Українського козацтва (міжрайонового товариства козаків Буджаку), Адамівської громади. [55]

1.3. 2001-2003. «Річ про Адамівську Січ».

Друкований (на друкарській машинці) орган Адамівської Січі (школи). Почав друкуватися з квітня 2001 року. Ілюстрований фотографіями. Редактор В.Тимофєєв. Спочатку розмножували по 10 екземплярів в СП «Петрекс»; в останній рік випуску тираж досяг 50 екземплярів. Всього вийшло 220 номерів формату А3. Поступово газета стала друкованим органом всієї Адамівської громади та козацьких осередків Білгород-Дністровського району: в Літопису друкувалися матеріали з життя громади, людей, що тут мешкають, біографії видатних козаків Задністров’я.[56]

1.4. 2004-2006. «Річ про Буджацьку Січ».

Друкований (на друкарській машинці в 2004-2005 роках; комп’ютерний друк з 2006 року) орган козацтва Задністров’я. Ілюстрований фотографіями. Почав друкуватися з січня 2004 року. Редактор В.Тимофєєв. Розмножували (по 50 екземплярів) в СП «Петрекс» протягом 2004-2005 років, з 2006 року – самодрук. Всього вийшло 37 номерів формату А4:2. Літопис розповсюджувався серед козаків; по одному примірнику отримували школи козацько-лицарського виховання. Літопис знайомив читача з новинами козацтва, історією та сучасним станом всіх 28 козацьких військ (11 з них були на Україні – Азовське, Бузьке, Буджацьке, Запорозьке Низове, Запорозьке Реєстрове, Грецько-Албанське, Дунайське, Катеринославське, Кримське, Усть-Дунайське, Чорноморське), з дитячо-юнацьким козацьким рухом, з особами, діяльність яких залишила слід в історії козацтва.[57]

1.5. 2007. «Річ про Січ».

Друкований (комп’ютерний друк) орган козацтва Задністров’я. Ілюстрований фотографіями. Почав друкуватися з січня 2007 року. Розмножували самодруком по 100 екземплярів. Редактор В.Тимофєєв. Всього вийшло 33 номери формату А4:2. Друкувалося багато інформаційно-теоретичних та практичних матеріалів на допомогу козаку-наставнику, отаману, козацькій старшині; новини козаччини Задністров’я.[58]

1.6. 2008. «Козацтво Задністров’я».

Друкований (комп’ютерний друк) орган козацтва Задністров’я. Ілюстрований фотографіями. Почав друкуватися з січня 2008 року. Розмножували самодруком по 200 екземплярів. Редактор В.Тимофєєв. Всього вийшло 27 номерів формату А4:2. Випускали його з тематичними додатками: розповіді про козацькі організації Придунайської Січі (Рені, Ізмаїл, Кілія, Вилкове), Буджацької Січі (Болград, Тарутине, Арциз, Сарата, Татарбунари); була продовжена розповідь про Задністрову Січ (Білгород-Дністровський) - районові та міські осередки, шкільні Січі; друкувалася історія козацьких формувань межиріччя Дунай-Дністер; розповідалося про особ, діяльність яких залишила слід в історії козацтва.[59]

1.7. 2009. «Козак Задністров’я» - «Січ».

Друкований (комп’ютерний друк) орган козацтва Задністров’я. Ілюстрований фотографіями. Почав друкуватися з січня 2009 року. Розмножували самодруком по 200 екземплярів. Редактор В.Тимофєєв. В 2009 році вийшло 27 номерів формату А4:2. Видання друкувало статті про козацтво Задністров’я, що діє в місті Білгороді-Дністровському та районі; про козаків та козачок Білгород-Дністровської громади, що в загальному громадському русі прокладають свої, козацькі, шляхи до незалежної держави Україна. Були статті про козацтво Буджаку (Південноукраїнської Бессарабії).[60]

1.8. 2010. «Козак Задністров’я».

Друкований (комп’ютерний друк) орган козацтва Задністров’я. Ілюстрований фотографіями. Почав друкуватися з січня 2010 року. Розмножували самодруком по 250 екземплярів. Редактор В.Тимофєєв. В 2010 році вийшло 23 номера формату А4:2. Видання друкувало статті про козацтво Задністров’я. Були статті про козацтво Буджаку (Південноукраїнської Бессарабії).[61]

1.9. 2010-… «Річ про Буджацьку Січ».

Друкований (комп’ютерний друк) орган козацтва Буджаку. Ілюстрований фотографіями. Почав друкуватися з жовтня 2010 року. Розмножується самодруком по 300 екземплярів. Редактор В.Тимофєєв.[62]

2. Козацькі Інтернет-сайти.

В епоху стримкого поширення технологій Інтернету Задністрове козацтво не стояло осторонь від можливостей донести до широкого загалу інформації про свою діяльність. Інтернет-сайти Задністров’я почали інформаційну кампанію з грудня 2008 року; з серпня 2009 року на керівництво козацтва почали виходити Всеукраїнські та Міжнародні козацькі організації, VIP-видання…

2.1. Козацтво Задністров’я: http://Dnestrkozak.webstolica.ru/.[63]

2.2. Козацтво Буджаку: http://Budzakkozak.webstolica.ru/.[64]

2.3. Козацтво Придунав’я: http://Dunajkozak.webstolica.ru/.[65]

2.4. Козацтво межиріччя Дунай-Дністро: http://Dunajdnestr.webstolica.ru/.[66]

2.5. Козацька педагогіка: http://Kozakpedagog.webstolica.ru/.[67]

2.6. Історія козацтва Задністров’я: http://zurnal.lib.ru/t/twja/.[68]

2.7. Козацько-лицарське виховання: http://www.proza.ru/avtor/timeich/.[69]

2.8. Історія Задністрового козацтва: http://www.proza.ru/u/uschanova_s_w/.[70]

3. Козацькі Інтернет-сторінки.

Створювалися (й створюються) для освітлення окремих питань теорії козацького державотворення, козацького гарту, історії козацтва, зокрема сучасного козацтва Задністров’я та ін. Це сторінки:

http://www.day.kiev.ua/163563/

http://www.visti.net.ua/citations/257-czitata.html

http://www.visti.net.ua/region/253-s-popolneniem-ryadov.html

http://www.visti.net.ua/socium/205-kazachij-den.html

http://www.visti.net.ua/culture/278-qmriyaq-o-zale.html

http://www.sp-press.odessa.ua/news_rn.php?mhnews_id=429&mhnews_newsid=8850&mhnews_page=1

http://www.sp-press.odessa.ua/news_rn.php?mhnews_id=429&mhnews_newsid=21662&mhnews_page=15

http://www.sp-press.odessa.ua/news_rn.php?mhnews_id=429&mhnews_newsid=14462&mhnews_page=30

http://www.sp-press.odessa.ua/news_rn.php?mhnews_id=429&mhnews_newsid=9351&mhnews_page=50

http://www.sp-press.odessa.ua/news_rn.php?mhnews_id=429&mhnews_newsid=6171&mhnews_page=85

http://www.sp-press.odessa.ua/news_rn.php?mhnews_id=429&mhnews_newsid=6503&mhnews_page=80

http://www.sp-press.odessa.ua/news_rn.php?mhnews_id=429&mhnews_newsid=8591&mhnews_page=55

http://www.sp-press.odessa.ua/news_rn.php?mhnews_id=429&mhnews_newsid=10918&mhnews_page=44

http://izbirkom.od.ua/content/view/806/39/ та ін.[71]

КОЗАЦЬКІ ДЕРЖАВНО-ГРОМАДСЬКІ ІНСТИТУЦІЇ ЗАДНІСТРОВ’Я.

1. Районна Координаційна рада з питань розвитку козацтва.

Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією від 1 червня 2000 року за №204/2000 було видано розпорядження щодо створення при голові райдержадміністрації Координаційної ради з питань розвитку Українського козацтва. Затверджено її склад:

Ігумнов Павло Михайлович – заступник голови районної державної адміністрації, голова Координаційної ради.

Логінов Геннадій Вікторович – завідуючий відділом організаційної і кадрової роботи та з питань нагород, заступник голови Координаційної ради.

Городецький Леонід Григорович – паланковий отаман Білгород-Дністровської паланки Українського козацтва, полковник Українського козацтва, заступник голови Координаційної ради.

Тимофєєв Валерій Якович – директор Адамівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів, паланковий лицар Білгород-Дністровського козацтва, осавул Українського козацтва, секретар Координаційної ради.

Головними завданнями Координаційної ради є: сприяння розвитку в районі козацького руху; аналіз стану розвитку Українського козацтва в районі та координаційної взаємодії органів виконавчої влади і козацьких організацій у сфері відродження історик-культурних та господарчих традицій Українського козацтва в районі.

З метою реалізації вимог Національної програми відродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 роки, затвердженої Указом Президента від 15.11.2001 року № 1092/2001, відповідного плану МВС України від 28.02.2002року, плану УМВС України в Одеській області від 17.04.2002 року більш ефективного використання можливостей, передбачених положенням Закона України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону, згідно плану Б-Дністровського РВ УМВС України в Одеській області щодо реалізації вимог Національної програми відродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 роки від 03.05.2002 року, було здійснено такі заходи: проведено робочі зустрічі з керівниками Українського козацтва для розробки напрямків співпраці в охороні громадського правопорядку; проведено моніторинг діючих козацьких формувань на території району; визначено чисельність козацьких підрозділів, які мають намір створювати громадські формування з охорони порядку; надано допомогу щодо створення громадських формувань з охорони громадського порядку із числа козацтва та розробки їх статутів; здійснено перевірки членів громадських формувань із числа козацтва з метою недопущення членства в ГФ осіб, які перебувають на профілактичних обліках.

Постійно здійснюються слідуючи засоби, які узгоджені з Білгород-Дністровськими козацькими товариствами: організовуються навчання з правової та спеціальної підготовки членів громадських формувань з охорони громадського порядку із числа козацтва з видачею їм сертифікатів встановленого зразку; залучаються до охорони громадського порядку на вулицях в місцях масового відпочинку громадян, відзначення державних свят, проведення спільних рейдів, до охорони природно-історичних заповідників, збереження врожаю від розкрадання та інших заходів члени громадських формувань із числа козацтва; здійснюється комплекс заходів щодо підготовки допризовної молоді до військової служби з урахуванням кращих традицій козацтва; проводиться робота по відбору кандидатів на службу в ОВС серед кращих членів громадських формувань з охорони громадського порядку з числа Українського козацтва; постійно вивчається, узагальнюється та направляється для впровадження передовий досвід участі козацьких громадських формувань в охороні громадського порядку.

Склад Координаційної ради з 2005 року: голова – Ігумнов П.М., заступник – Тимофєєв В.Я., члени – Орлова В.В., Корчагіна Д.І., Кішка В.В., Макаренко С.В.[72]

2. Міська Координаційна рада з питань розвитку козацтва.

Міську Раду було організовано в 2002 році. Її склад:голова – Капустіна Л.К.., заступник – Скляренко М.П., члени – Врублевський М.В., Гавриленко В.О., Городниченко П.М. та ін.[73]

3. Районна Рада керівників козацьких організацій.

Була організована в 2007 році. Її склад: голова – Тимофєєв В.Я., заступник – Білоус В.П., члени – Вронська В.М., Тома Т.І., Чумаченко В.М., Щербина Ю.І., Кривенко А.К., Скибенко М.П., Лукашевський В.В.[74]

КНИГИ ПРО ЗАДНІСТРОВЕ КОЗАЦТВО.

Загалом, з початку 90-х років ХХ століття по т. ч. було надруковано про козацтво Задністров’я 28 книг (з них 7 – багатотомники: «Козацтво» в 3-х вип, «Адамівська Січ» в 33-х кн, «Річ про Адамівську Січ» в 3-х тт, «Адамівська громада» - в 2-х тт, «Архіви козаччини Задністров’я» в 20-ти кн, «Сучасне козацтво Південноукраїнського Задністров’я» в 7 тт, «Задністрова Січ» в 3-х тт).

1. Тимофєєв В.Я. Козацтво. Випуски 1-3. Видавництво «СП «Петрекс». Білгород-Дністровський. 1995, 1998, 2000. Про діяльність козаків Адамівського Осередку Козацтва. 160 стор.

2. Тимофєєв В.Я. Козацький вісник. Видавництво СП «Петрекс». Білгород-Дністровський. 1998. Газета Адамівського Осередку Козацтва. Фотоілюстрації. 60 стор.

3. Тимофєєв В.Я. Адамівська Січ. 15 тт. (33 кн). Видавництво «СП «Петрекс». Білгород-Дністровський. 2001-2003. Про козацтво Адамівської громади: козаків та козачок, молодиків та берегинь, джур та дан, козачат та лель. Т. 1. 2001. Хроніка Адамівської школи. 1998-2001. 158 стор. Т. 2. 2002. Школа козацько-лицарського виховання – гуманістична основа становлення особистості. 352 стор. Т. 3. 2002. Хроніка Адамівської школи. 2001-2002. 543 стор. Т. 4. 2003. Педагогічний колектив Адамівської школи козацько-лицарського виховання. 185 стор. Т. 5. 2003. Керівники Адамівської школи. 119 стор. Т. 6. 2003. Преса про Адамівську школу. 110 стор. Т. 7. 2003. Випускники Адамівської школи. 108 стор. Т. 8. 2003. Адамівська школа сьогодні. 147 стор. Т. 9. 2003. Хроніка Адамівської школи. 2003. Частина 1. 172 стор. Частина 2. 330 стор. Частина 3. 517 стор. Частина 4. 150 стор. Т. 10. 2003. Адамівська школа козацько-лицарського виховання. Теоретичні засади. 120 стор. Т. 11. 2003. Адамівська школа козацько-лицарського виховання. 190 стор. Т. 12. 2003. Адамівська громада. Частина 1. Постаті. 396 стор. Частина 2. Педагоги. 163 стор. Т. 13. Козаки. Білгород-Дністровська паланка. Буджацька Січ. 150 стор. Т. 14. 2001-2003. Підручники школи козацько-лицарського виховання. Частина 1. Козацьке тіловиховання. Частина 2а. Історія військового козацького мистецтва. 159 стор. Частина 2б. Козацьке військове мистецтво. 150 стор. Частина 3. Родовід козацький. 150 стор. Частина 4. Козацьке духовиховання. 150 стор. Частина 5. Козацькі традиції. 150 стор. Частина 6. Історія козацької культури. 150 стор. Частина 7. Основи екологічних знань. 150 стор. Частина 8. Основи сучасного фермерського господарства. 150 стор. Частина 9. Тваринництво і основи підприємницької діяльності. 150 стор. Частина 10. Рослинництво і основи підприємницької діяльності. 150 стор. Частина 11. Організація й методика науково-дослідної діяльності учнів. 150 стор. Частина 12. Основи техніки. 150 стор. Частина 13. Історія Українського козацтва. 138 стор. Частина 14. Козацька Конституція. 150 стор. Т. 15. 2003. Адамівська школа козацько-лицарського виховання. Збірка. 362 стор.

4. Тимофєєв В.Я. Річ про Адамівську Січ. Видавництво «СП «Петрекс». Білгород-Дністровський. 2001-2003. Ілюстрована історія становлення та розвитку колективу Адамівської школи козацько-лицарського виховання, що на Білгород-Дністровщини. Т. 1. 2001. Хроніка Адамівської школи. Частина 1. 158 стор. Частина 2. 308 стор. Т. 2. 2002. Хроніка Адамівської школи. Частина 3. 274 стор. Частина 4. 176 стор. Т. 3. 2003. Хроніка Адамівської школи. Частина 5. 172 стор. Частина 6. 184 стор.

5. Тимофєєв В.Я. Адамівська громада. Видавництво «СП «Петрекс». Білгород-Дністровський. 2003. Книга про людей Адамівської громади; людей, які внесли частку себе у розвиток духовного, економічного життя трьох населених пунктів: Адамівки, Авидівки, Благодатного, що на Одещині. Т. 1. 2003. Частина 1. Преса про громаду. стор. 402 стор. Частина 2. Випускники Адамівської школи. 108 стор. Т. 2. 2003. Частина 3. Педагогічний колектив Адамівської школи козацько-лицарського виховання. 190 стор. Частина 4. Постаті. Адамівська громада. 192 стор.

6. Тимофєєв В.Я. Адамівська Січ – школа козацько-лицарського виховання. Видавництво «СП «Петрекс». Білгород-Дністровський. 2004. 186 стор. Додатки, фото. Опис моделі громадського (на базі загальноосвітньої школи) навчально-виховного закладу нового типу, покликаного дати учням додаткову козацько-лицарську освіту, забезпечити їх надійний духовний зв’язок з предками, розвинути стосунки з сучасниками і зорієнтувати козачат на інтереси нащадків, бо творче відродження в житті ідей і засобів козацької педагогіки має забезпечити виховання фізично здорових, морально чистих і по-лицарськи мужніх та сильних духом громадян України. За впровадження цієї моделі в практику роботи школи автор був удостоєний звання «Кращий освітянин України 2002 року». Розділи книги: Вступ Адамівська школа козацько-лицарського виховання. І. Передумови утворення Адамівської школи козацько-лицарського виховання. Історична інтерлюдія. ІІ. Козацька педагогіка й сучасна освіта. Педагогічні роздуми. ІІІ. Адамівська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів. Історичний нарис. Керівники. ІV. Адамівська школа козацько-лицарського виховання. Педагогічний колектив. V. Адамівська школа козацько-лицарського виховання – гуманістична основа становлення особистості, берегиня духу села. Теоретичні засади. VІ. Джерела школи козацько-лицарського виховання. Використана література. Додатки.

7. Тимофєєв В.Я. Козацька педагогіка – сучасна освіта. Видавництво «СП «Петрекс». Білгород-Дністровський. 2005. 100 стор. Додатки. Стисло викладена методика створення і налагодження роботи молодіжних та дитячих козацьких осередків, школи козацько-лицарського виховання. Розділи книги: Вступ. Школа козацько-лицарського виховання. І. Передумови створення шкіл козацько-лицарського виховання. Козацтво Задністров’я. Історична інтерлюдія. ІІ. Козацька педагогіка й сучасна освіта. Педагогічні роздуми. ІІІ. Школа козацько-лицарського виховання (теоретичні засади). Джерела козацько-лицарського виховання. Література. Додатки.

8. Тимофєєв В.Я. Козацьке тілодуховиховання. Видавництво «СПД СП». Білгород-Дністровський. 2006. 16 стор.

9. Тимофєєва С.В., Тимофєєв В.Я. Архіви козаччини Задністров’я. 11 тт. (20 кн). Видавництво «СП «Петрекс». Білгород-Дністровський. 2003-2010. Документи та матеріали козацтв Задністров’я. Т. 1. Історія козацтва Задністров’я. Частина 1. 2003. 302 стор. Частина 2. 2005. 251 стор. Т. 2. Основні офіційні документи. Частина 1. 2003. 168 стор. Частина 2. 2004. 193 стор. Т. 3. Козацькі організації міста Білгорода-Дністровського. 2003. 238 стор. Т. 4. Козацькі організації Білгород-Дністровського району. Частина 1. 2003. 331 стор. Частина 2. 2004. 308 стор. Т. 5. Козацькі навчальні заклади. Частина 1. 2003. 382 стор. Частина 2. 2004. 683 стор. Т. 6. Козацькі організації півдня Одещини. Частина 1. 2003. 260 стор. Частина 2. 2004. 278 стор. Т. 7. Козаки Задністров’я. Частина 1. 2003. 193 стор. Частина 2. 2004. 176 стор. Т. 8. Козацькі організації Задністров’я. 2006. 528 стор. Видавництво «СПД СП». Т. 9. Козацькі організації Задністров’я. 2007. 379 стор. Т. 10. Адамівський курінь. Частина 1. 2007. 312 стор. Частина 2. 2008. 390 стор. Видавництво «Отаман». Т. 11. Козацтво Задністров’я. Частина 1. 2008. 777 стор. Частина 2. 2009. 777 стор. Частина 3. 2010. 777 стор.

10. Тимофєєва С.В. Сучасне українське козацтво на півдні Одещини. Видавництво «СПД СП». Білгород-Дністровський. 2005. 80 стор. Бібліографія. Стисло викладена історія козацтва півдня Одещини. Розділи книги: І. Козацька нація. ІІ. Відродження Українського козацтва. ІІІ. Всеукраїнські козацькі організації. ІV. Одеські обласні (крайові) козацькі організації. V. Діяльність Задністрового козацтва. VІ. Українська козацька педагогіка. VІІ. Козацькі навчальні заклади Задністров’я. ІХ. Козацькі художні колективи. Х. Сучасний стан Задністрового козацтва. Література.

11. Тимофєєв В.Я. Річ про Буджацьку Січ. Видавництво «СПД СП». Білгород-Дністровський. 2006. 526 стор. Фото. Ілюстрована історія сучасних козацтв Буджаку (збірка козацьких газет «Річ про Буджацьку Січ» 2004-2006 років).

12. Тимофєєва С.В. Сучасне козацтво Білгород-Дністровщини. Видавництво «СПД СП». Білгород-Дністровський. 2006. 174 стор. Додатки. Бібліографія. Ілюстрована історія козацтва Білгород-Дністровського (міста та району). Розділи книги: Від автора. І. Відродження українського козацтва у 90-ті роки ХХ століття. ІІ. Історичні витоки та особливості розвитку козацьких організацій на Одещині. ІІІ. Білгород-Дністровські козацькі товариства: історія виникнення, структура, склад. ІV. Основні напрямки діяльності козаків. V. Козацькі художні колективи. VІ. Козацька педагогіка. Висновки. Література. Додатки. Лідери.

13. Тимофєєв В.Я. Сучасне козацтво Південноукраїнського Задністров’я. У 7 тт. Видавництво «СПД СП». Білгород-Дністровський. 2006-2009. Спроба всебічного видання про козацтво Південноукраїнського Задністров’я: життєпис козацьких достойників, преса про козацтво, нотатки Самовидців. Т. 1. 2006. 216 стор. Фото. Розділи тому: Сучасне козацтво Південноукраїнського Задністров’я. Постаті. Козацькі достойники. Т. 2. 2006. 212 стор. Фото. Розділи тому: Вступ. Цікава історія козацтв Задністров’я кінця ХХ – початку ХХІ століть. І. Постаті. Козацькі достойники. ІІ. Преса про козацтво Південноукраїнського Задністров’я. ІІІ. Нотатки Самовидців. Висновки. Загальні тенденції розвитку сучасного козацтва України (Буджак), Росії, Білорусі, Придністров’я. Т. 3. 2007. 238 стор. Фото. Розділи тому: Вступ. Цікава історія козацтв Задністров’я кінця ХХ – початку ХХІ століть. І. Постаті. Козацькі достойники. ІІ. Преса про козацтво Південноукраїнського Задністров’я. ІІІ. Нотатки Самовидців. Висновки. Загальні тенденції розвитку сучасного козацтва України (Буджак), Росії, Білорусі, Придністров’я. Видавництво «Отаман». Т. 4. 2008. 250 стор. Фото. Розділи тому: Вступ. Суб’єктивні нотатки козака Тимофєєва. І. Постаті. Козацькі достойники. ІІ. Преса про козацтво Південноукраїнського Задністров’я. ІІІ. Нотатки Самовидців. Висновки. Т. 5. 2008. 250 стор. Фото. Додатки. Розділи тому: Від автора. Суб’єктивні нотатки козака Тимофєєва. І. Постаті. Козацькі достойники. ІІ. Преса про козацтво Південноукраїнського Задністров’я. ІІІ. Нотатки Самовидців. Замість закінчення. Додатки. Хронологія розвитку козацького руху на Задністров’ї. Т. 6. 2009. 250 стор. Фото. Додатки. Розділи тому: І. Постаті. Козацькі достойники. ІІ. Преса про козацтво Південноукраїнського Задністров’я. ІІІ. Нотатки Самовидців. Т. 7. 2009. 250 стор. Фото. Додатки. Розділи тому: І. Постаті. Козацькі достойники. ІІ. Преса про козацтво Південноукраїнського Задністров’я. ІІІ. Нотатки Самовидців.

14. Тимофєєв В.Я. Козацько-лицарське виховання. Видавництво «СПД СП». Білгород-Дністровський. 2007. 300 стор. Фотоілюстрації, додатки. Збірка методичних матеріалів (Укази Президента України, документи Міністерства освіти і науки України, Українського козацтва щодо козацько-лицарського виховання; методика їх використання. Розділи книги: Від автора. Вступ. І. Державні документи про козацтво. ІІ. Документи козацтва. ІІІ. Документи Міністерства освіти і науки України щодо козацтва. ІV. Козацька педагогіка й сучасна освіта. Від автора. Замість закінчення. Додатки.

15. Тимофєєв В.Я. Школа козацько-лицарського виховання. Видавництво «СПД СП». Білгород-Дністровський. 2007. 230 стор. Додатки. Методика формування колективу в школі козацько-лицарського виховання (узагальнено досвід роботи педагогічних колективів навчальних закладів Південноукраїнського Задністров’я). Розділи книги: Від автора. Вступ. Козацька педагогіка й сучасна освіта. Від автора. Замість закінчення. Джерела школи козацько-лицарського виховання. Додатки.

16. Тимофєєв В.Я. Виховання козака-лицаря. Видавництво «СПД СП». Білгород-Дністровський. 2007. 200 стор. Додатки. Методика формування особистості козака-лицаря в школі козацько-лицарського виховання. Розділи книги: Від автора. Вступ. Козацька педагогіка й сучасна освіта. Від автора. Замість закінчення. Додатки.

17. Тимофєєв В.Я. Козацький громадський рух. Видавництво «Володимир»-СПД Саламаха Л.Ф. Білгород-Дністровський. 2007. 160 стор. Бібліографія. Узагальнено досвід роботи колективів навчальних закладів та громадських організацій козацького спрямування Південноукраїнського Задністров’я з виховання дітей та молоді. Розділи книги: Від автора. І. Державні документи про козацтво. ІІ. Документи козацтва. ІІІ. Документи Міністерства освіти і науки України щодо козацтва. ІV. Навчально-виховні заклади козацького спрямування. V. Громадські організації козацького спрямування. Замість закінчення.

18. Ушанова С.В. Сучасне лицарство Задністров’я. Видавництво «СПД СП». Білгород-Дністровський. 2007. Висвітлюється історія виникнення сучасного Українського козацтва на території півдня Одещини (Білгород-Дністровський район та місто) – на Задністров’ї. Охоплено період з 1989 року по 2004 рік. 260 стор. Фото. Бібліографія. Розділи книги: Вступ. І. Сучасне Українське козацтво. ІІ. Українська козацька духовність: педагогіка, культура, духовний світ козацтва. ІІІ. Лідери Українського козацтва. Висновок. Література.

19. Тимофєєв В.Я. Річ про Січ. Видавництво «Отаман». Білгород-Дністровський. 2008. 150 стор., фотоілюстрації. Збірка козацьких газет «Річ про Січ», яка виходила в місті та в районі. Книга про козаків Задністрового козацтва, осередки якого діють в Білгород-Дністровському районі та місті Білгороді-Дністровському на Одещині; про козаків та козачок, про людей територіальних громад Задністров’я, що в загальному громадському русі прокладали свої, козацькі шляхи до незалежної держави Україна.

20. Тимофєєв В.Я. Адамівський курінь. Останнє десятиріччя ХХ ст. – перше десятиріччя ХХІ ст. Видавництво «Отаман». Білгород-Дністровський. 2008. 350 стор. Фотоілюстрації, документи та матеріали. Книга – про Адамівський курінь Українського козацтва, що діяв в Білгород-Дністровському районі на Одещині в останньому десятиріччі ХХ ст. – першому десятиріччі ХХІ ст.; про козаків та козачок, про людей Адамівської громади, що в загальному громадському русі прокладали свої, козацькі, шляхи до незалежної держави Україна. Історія куреню подається через документальні джерела (газетні та журнальні статті, протоколи, спомини самовидців, накази отаманів та рішення Козацьких Рад та ін.), що надає їй ознаки академізму. Але за рядками документів проглядають живі люди з їх пристрастями та інтересами, своєрідним козацьким поглядом на події та на життя взагалі. Розділи книги: І. 1990-1998. Період самостійної діяльності (3 етапи: П’ять козаків. Документація. Налагодження практичної роботи.). ІІ. 1998-2000. Період діяльності у складі Білгород-Дністровської паланки (3 етапи: Розбрат. Перманентний розбрат. Повернемось до національного виховання.). ІІІ. 2000-2003. Період незалежної діяльності (3 етапи: Берегиня духу села. Кращий освітянин України. Основи козацько-лицарського виховання.). Адамівська громада – унікальна громада; на її території лише в останні 20 років відбулися дві широкомасштабні (помітні) для України події: створення асоціації кооперативів імені Тараса Григоровича Шевченко (80-90-ті роки ХХ століття; на меті було трасформація її в асоціацію вільних фермерів, а Адамівську громаду – в козацьку громаду) та навчально-виховного закладу нового типу – Адамівської школи козацько-лицарського виховання (90-ті роки ХХ століття – 10-ті роки ХХІ століття; на меті було трансформація її в козацький ліцей)…

21. Тимофєєв В.Я. Задністрова Січ. Видавництво «Отаман». Білгород-Дністровський. 2008. 2009. 2010. Ілюстрована історія регіональної козацької організації Південноукраїнського Задністров’я. Частина 1. Козаки, ми маємо робити. 2008. 300 стор. Розділи частини: Від автора. Козаки, ми маємо робити… І. Вісім козаків-«самураїв». ІІ. Дністровська Січ. ІІІ. Дністровський Окружний Кіш (Мала Січ). ІV. Районна програма розвитку козацтва. V. Задністрова Січ. Додатки. Частина 2. Крізь терени до зірок. Розділи частини: VІ. Ми маємо робити. VІІ. Козак. Додатки.

22. Ушанова С.В. Задністровці. Нарис. Видавництво «Отаман». Білгород-Дністровський. 2008. 80 стор. Сучасне козацтво Задністров’я (місто Білгород-Дністровський та Білгород-Дністровський район).

23. Тимофєєв В.Я. Козацький вишкіл. Видавництво «Отаман». Білгород-Дністровський. 2009. Досвід роботи колективів навчальних закладів Південноукраїнського Задністров’я з козацького вишколу дітей та молоді. 165 стор. Розділи: Від автора. І. Державні документи про козацтво. ІІ. Документи козацтва. ІІІ. Документи Міністерства освіти і науки України щодо козацтва. ІV. Козацька педагогіка й сучасна освіта. Рекомендована література. Замість закінчення.

24. Тимофєєв В.Я. Теорія та практика козацького вишколу. Видавництво «Отаман». Білгород-Дністровський. 2009. Досвід козацько-лицарського виховання колективів навчально-виховних закладів Південноукраїнського Задністров’я. Т. 1. 2009. 240 стор. Розділи тому: Від автора. І. Державні документи про козацтво. ІІ. Документи козацтва. ІІІ. Документи Міністерства освіти і науки України щодо козацтва. ІV. Козацька педагогіка й сучасна освіта. Рекомендована література. Замість закінчення. Т. 2. 2009. Практичні матеріали. 200 стор.

25. Тимофєєв В.Я. Козацтво Задністров’я. Видавництво «Отаман». Білгород-Дністровський. 2009. 124 стор.

26. Тимофєєв В.Я. Дитячий та юнацький козацький рух. Видавництво «Отаман». Білгород-Дністровський. 2009. 176 стор.

27. Тимофєєв В.Я. Козак Задністров’я – Січ. Видавництво «Отаман». Білгород-Дністровський. 2009.

28. Тимофєєв В.Я., Ушанова С.В. Довідник козака Буджаку. Видавництво «Отаман». 2009. Друге видання – 2010.

29. Тимофєєв В.Я. Козак Задністров’я. Видавництво «Отаман». Білгород-Дністровський. 2010.

30. Ушанова С.В. Сучасне козацтво Задністров’я. Довідник. Видавництво «Отаман». Білгород-Дністровський. 2010.[75]

ЗАМІСТЬ ЗАКІНЧЕННЯ. МІСІЯ КОЗАЦТВА ЗАДНІСТРОВ’Я.

Головна мета козацьких громадських організацій – формувати вільнолюбиву і незалежну особистість, козака-лицаря, мужнього громадянина, сутність якого розкриває міжнародне козацьке гасло: “Душу – Богові! Життя – Батьківщині! Серце – людям! Честь – нікому!”

Душу – Богові! Кодекс лицарської духовності Українського козацтва.

Дедалі більше політичних і культурних діячів, учителів, батьків звертаються до християнських моральних цінностей як найбільш стійких, універсальних, не підвладних політичній та ідеологічній кон’юнктурі. Це означає, що сучасне українське суспільство поступово підходить до визнання й опанування етичних основ християнства, від яких воно було штучно відлучене протягом багатьох десятиліть і до яких у більшості людей навіть було сформовано різко негативне ставлення.

Ніхто не буде сперечатися, що Церква є носієм духовності. Так воно і є, адже те, чого навчають тут, спрямоване на забезпечення нашого духовного добробуту, і найперше гармонії нашого внутрішнього світу. Багато людей відвідують храми, вважають себе віруючими і повага до традицій та релігії свого народу стримує багатьох з них від хибних кроків. Свою роль тут відіграє і громадська думка, а тому людина буде намагатися жити і діяти так, щоб не було соромно перед людьми.

Лише розвинута моральність, лише прийняття абсолютних вічних норм співжиття допоможе у потрібну годину людині – вона не буде вагатися, втримається, не піде на умовляння, адже матиме приписи на всі випадки життя. А нагородою буде чисте сумління та гармонія внутрішнього світу…

Формування духовності як основної якості козака, визначення його духовних пріоритетів, обґрунтування системи цінностей, на яких має базуватися життя - основні напрямами нашої роботи з духовного формування козака-лицаря.[76]

Життя – Батьківщині! Кодекс лицарської звитяги Українського козацтва.

Козак: готовий боротися до загину за волю, честь і славу України; нехтувати небезпекою, коли справа стосується життя рідних, друзів, побратимів, долі Матері-України; з презирством і ненавистю ставиться до ворогів, прагне визволити рідний край від чужих заброд-завойовників; уміє доводити наукову неспроможність ворожих ідей і теорій, спрямованих на послаблення Української держави, на приглушення національної свідомості і самосвідомості, та встановлення національної несправедливості і нерівноправності; здатний відстоювати в будь-яких обставинах життя рідну мову, культуру, мистецтво, духовні традиції, гідність і гордість свого та інших народів; виявляє героїзм, подвижництво в творчій праці і в бою в ім’я свободи і незалежності України; відстоює своє право бути господарем на рідній землі, володарем національних багатств, готовність нікому не давати на поталу своєї материзни і дідизни; здатний і готовий займатися постійно, в тому числі і в години можливого лихоліття, народотворчою і націотворчою діяльністю, будівництвом і зміцненням Української держави.[77]

Серце – людям! Заповіді милосердя Українського козацтва.

Козак: готовий допомагати найслабшим, найбеззахиснішим – дітям, створювати умови для їхньої радості, попереджувати їхні страждання, замінювати їм у разі необхідності батька і матір, брата і сестру; всебічно допомагає сиротам, вдовам, бабусям і дідусям, турботливо ставиться до безпомічних, постійна їм матеріально підтримує; надає допомогу хворим, інвалідам, потерпілим від злих людей, стихійних сил природи; здатний до співчуття, жалю до людей, які потрапили в біду; готовий допомагати будь-якій людині, щиро розділити з нею журбу, страждання, горе, зробити все для того, щоб їй стало легше.[78]

Честь – нікому! Кодекс лицарської честі Українського козацтва.

Козак: любить батьків, вірний у коханні, дружбі, побратимстві, товаришуванні, ставленні до Батьківщини, рідного народу; готовий турбуватися про молодших, зокрема дітей, усіх літніх людей і людей похилого віку; підкреслено шанобливо ставиться до матері, дівчини, жінки, бабусі; виявляє непохитну вірність ідеям, принципам народної моралі, національним і загальнолюдським цінностям; відстоює свободу і незалежність особистості, народу, держави, єдність і соборність українських земель; прагне роботи пожертвування на будівництво храмів, навчально-виховних закладів, просвітних установ, пам’яток історії та культури; готовий проявляти принциповість і непримиренність до зла, аморальності і наступальність у боротьбі з ними; здатний цілеспрямовано й систематично розвивати фізичні і духовні сили, зокрема непохитну силу волі і непоборну силу духу, можливості свого організму, займатися самопізнанням і самовдосконаленням; уміє скрізь і всюди чинити шляхетно, виявляти доброчинність, лицарські чесноти, глибоку історичну пам’ять, національну гідність і гордість; турбується про розвиток національних традицій, звичаїв, обрядів, бережливо ставиться до рідної природи, землі, примножує її багатств; прагне внести якнайбільший особистий внесок у підвищення добробуту рідного народу, його матеріального і духовного рівня.[79]

Що є для нас українське козацтво у минулому й сучасному часі? Що ми активно “відроджуємо” й намагаємось “використати”? Чи зможе козацтво зайняти свою нішу в ХХІ столітті? Як в сучасних умовах силами громадської організації відродити тип козака-лицаря? Як згуртувати таких людей? На якій основі відроджувати козацтво? Але найголовніша проблема козацтва – визначити свою роль у соціально-політичному житті сучасного суспільства.

Зміни геополітичної ситуації (тероризм, територіальні претензії Румунії до України – Буджак-Задністров’я, о. Зміїний) висунули на порядок денний питання про додаткові гарантії захищеності та безпеки, територіальної, державної цілісності, забезпечення мирного проживання населення, підтримки на достатньому рівні мобілізаційних ресурсів. Цими обставинами в теперішній час продиктована увага державних структур до українського козацтва. Але на сучасному етапі в Україні, Російській Федерації та Білорусії козацтва відроджуються головним чином як громадські організації з культурологічними, господарськими, виховними, охоронними та іншими функціями. Трансформація цих організацій у військові не передбачається. Лише в Придністров’ї на рівні Закону визначено, що козацтво виступає як громадський рух з воєнізованим характером діяльності, а головним його завданням є захист Вітчизни, сприяння зміцненню та розвитку державності і державної влади.

Оформлення й згуртування козаччини швидше відбувається в тих регіонах, де загострюються військові міжетнічні, міжнаціональні, міждержавні конфлікти (Кубань, Прикавказ’я, Придністров’я). Відсутність можливостей виконання військових функцій призводить (як показує досвід) до розброду і хитань у козацькому середовищу, яке в свою чергу веде до невизначеності подальшої долі і самого козацтва. Ситуація може змінитися лише за умови зміни пріоритетів козаччини із військових на господарські й культурні. Це не означає, що козакам на державному рівні не може бути довірено охороняти кордони країни чи наглядати за правопорядком усередині держави. Сучасні козацькі формування можуть стати повноцінною національною гвардією, яка буде поставлена на службу народу. У цьому випадку необхідна допомога держави. І не стільки матеріальна, скільки юридична. Але лише на державному рівні мають бути вирішенні питання щодо юридичного статусу козацьких військ.

Законодавча база відродження та розвитку Українського козацтва нерозвинена, тому процес розбудови козацьких організацій іде мляво. Істотною перешкодою розвитку козацтва є концептуальна невизначеність цього процесу. Історія українського державотворення переконливо свідчить про те, що в цьому історичному процесі, порівняно з іншими суспільно-політичними силами, козацтво відігравало вирішальну, провідну роль. Тому національні інтереси України вимагають створення державних документів, зокрема законів, постанов, які б сприяли дальшому розвитку українського козацтва як могутньої націотворчої і державотворчії потуги, залучення до його лав найширших верств співгромадян з метою пробудження і спрямування їхньої енергії на розв’язання історичних завдань, що стоять перед нашим суспільством і державою.

Для історичних козацьких структур основним змістом і суттю їхнього існування була специфічна військова справа у відповідних суспільно-політичних та природно-географічних умовах. Завдяки цьому на засадах архаїчних військово-лицарських традицій сформувалась комплексна система козацького військового буття – козацько-лицарське мистецтво. Це мистецтво (специфічне бойове мистецтво зі зброєю та на його основі – рукопаш; козацьке звичаєве право; елементи архаїчної військової магії; пісенно-енергетична практика; особливе світосприйняття) і є сутністю української козацької спадщини. Тільки через відродження і поширення основ військово-лицарської спадщини ми можемо вести мову про реальне наслідування, а отже і відповідність сучасного козацтва історичним аналогам. Але до сьогодні розуміння пріоритетності дійсного відродження українських козацьких традицій у цьому контексті не досягнуто.

Факти неспростовно свідчать, що високі духовні набутки українського козацтва, його видатних представників – державних і політичних керманичів, діячів науки і культури на сьогодні залишаються невідомими широким верствам нашого суспільства. Не пробуджена і незадіяна до конкретних державотворчих справ і не організована в козацькі форми інтелектуальна, духовна і практично-дійова енергія сотень тисяч наших співвітчизників; вона ще «дрімає», «спить» і не набуває продуктивних і ефективних, суспільно корисних форм, справ і чину державотворчого характеру; козаки ще не знають, що вони козаки!

Справжнє відродження козацтва на Україні почнеться тоді, коли до його лав увіллється молодь, що вболіває за народні справи, прагне кращого сьогодення та працює на духовне і матеріально багате майбутнє; коли теперішні козаченьки чітко усвідомлять, що по них судять про все козацтво і народ у цілому, відмовляться від своїх користолюбних цілей і на перше місце поставлять служіння народу; коли між козаками і науковцями-просвітянами встановляться тісні зв’язки та налагодиться співпраця на ниві дослідження історико-культурної спадщини козаччини. І тоді відроджене козацтво стане тією широкою суспільно-політичною і культурницькою течією, яка згуртує всі верстви українського народу і зможе цивілізованими методами вирішувати нагальні питання сьогодення в ім’я народу і для народу.

Спроба сучасних реформаторів збудувати нове суспільство з орієнтацією лише на економічні, ринкові розрахунки, неминуче провалиться. Суспільство засновується на ідеї моральності й цементується духовними прагненнями народу. Ідеологія козацтва фундується на таких засадах: Християнство (Православ’я), прагнення до “Народовладдя” та самоврядування в організації свого життя й на усвідомленні святого свого обов’язку – захищати рідну українську землю й українську державність. Це стало в перебігу віків свого роду генетичною особливістю козацького характеру. Й в сучасному суспільстві, коли значний відсоток населення України розгубив, не мав або розміняв свої ідеали на “речовизм” та долари, козацтво за рядом обставин стає найбільш стійким носієм національно-історичних традицій українського народу, здатним зіграти роль свого роду каталізатора громадської самосвідомості, очолити всенародний рух за духовне відродження України-Батьківщини, бо Козацтво має Кодекс Честі![80]

ДОДАТКИ:

1. ХРОНОЛОГІЯ

РОЗВИТКУ ЗАДНІСТРОВОГО КОЗАЦТВА

І ЕТАП «РОЗБУДОВНИЙ». 1988-1991 рр.

1. Створення неформальних козацьких гуртів: жовтень 1988 року – жовтень 1989 рокустворення неформальних козацьких гуртів у Задністров’ї (Адамівського осередку Задністрового козацтва – В.Тимофєєв, В.Гуцан, В.Гончаров; Буджацького в Білгороді-Дністровському – І.Деордиця, Б.Устименко, В.Мисюк); жовтень 1989 року – жовтень 1990 рокустворення неформальних козацьких гуртів у Задністров’ї (Задністрового в місті Білгороді-Дністровському – М.Слєпухін, А.Токарєв, Ю.Корнєв; Задністрового в Білгород-Дністровському районі – Л.Городецький, Є.Костецький, П.Білоусенко, А.Берлізов); 19 жовтня 1990 року - Перша Рада Адамівського осередку козацтва (АОК) Задністрового козацтва – отаман В.Тимофєєв, козаки В.Гуцан, В.Гончаров, Д.Завацький, А.Редько; 7 липня 1991 року – Перша Рада Задністрового земляцтва Всесвітньої спілки козаків – отаман М.Слепухін, козаки А.Токарєв, Ю.Корнєв, В.Кучер; 9 вересня 1991 року – Перша Рада Буджацького козацького товариства – отаман І.Деордиця, козаки Б.Устименко, В.Мисюк, О.Зуєв; 20 грудня 1991 року – Перша Рада Білгород-Дністровського районового козацького товариства – отаман Л.Городецький, козаки Є.Костецький, П.Білоусенко, А.Берлізов, Г.Марин, Д.Сердцевич, Ф.Панаїт, Ю.Денисов.

2. Козацькі заходи: 3 червня 1990 року - участь делегації Задністрового козацтва у святкуванні 300-річчя Запорозького козацтва – керівник В.Тимофєєв; 14 жовтня 1990 року – участь делегації Задністрового козацтва у святкуванні Дня козаків Півдня Бессарабії – керівник В.Тимофєєв.

3. Козацькі видання: жовтень 1991 року – вийшов 1-й номер газети Адамівського осередку козацтва (АОК) «Козацький вісник» – редактор В.Тимофєєв (всього вийшло 14 номерів; останній – у березні 1998 року).[81]

ІІ ЕТАП «ПЕРЕХІДНИЙ». 1992-1995 рр.

1. Створення неформальних та формальних козацьких громадських організацій, активізація їх діяльності: 9 березня 1992 року – Установча Рада Буджацького козацтва – отаман І.Деордиця, козаки Б.Устименко, В.Мисюк, О.Зуєв; 17 березня 1992 року – Установча рада Білгород-Дністровськового паланкового товариства – отаман Л.Городецький, козаки Є.Костецький, П.Білоусенко, А.Берлізов, Г.Марин, Д.Серцевич, Ф.Панаїт, Ю.Денисов, В.Соловенко, В.Сидоренко, В.Чумаченко, І.Швачка, І.Відман, П.Смаглій; 12 травня 1992 року – Установча Рада Буджацького січового козацького війська – отаман кн. Аргутинський-Долгорукий, козаки Б.Устименко, І.Деордиця, О.Ступак, В.Бойчев, В.Мисюк, О.Зуєв; 5 вересня 1992 року - Перша рада (Круг) Задністрового земляцтва Всесвітньої спілки козаків - отаман М.Слєпухін, козаки А.Токарєв, В.Кучер, Ю.Корнєв, Ю.Ломовцев, П.Некрасов, С.Пронін, Г.Антонов, І.Глущенко, В.Дмитренко, Ю.Харчук; 27 грудня 1993 року - реєстрація Адамівського осередку козацтва (АОК) в Адамівський сільській раді - отаман В.Тимофєєв, козаки В.Гуцан, В.Гончаров, А.Редько, Д.Завацький, М.Маринеску, А.Кульчицький, Ю.Ніколайчук, В.Рибальченко, О.Чеботюк, В.Тимофєєв-молодший; 15 грудня 1994 року - реєстрація Буджацького січового козацького війська в Одеському обласному управлінні юстиції – отаман кн. В.Долгорукий-Аргутинський, козаки І.Деордиця, Б.Устименко, В.Бойчев, В.Мисюк, О.Зуєв, М.Вітряк, О.Ступак, М.Скляренко, О.Черв’як; 28 січня 1995 року - наказ отамана УЧПГК (А.Сидоренко) про відродження Білгород-Дністровської Автономної Козацької кандидатсько-підприємницької паланки Українського козацтва – отаман Л.Городецький; 28 січня 1995 року – створення кооперативу «Козацька справа» - Л.Городецький, Р.Городецький.

2. Початок роботи із вивчення козацької виховної спадщини в Білгород-Дністровському училищі Південноукраїнського державного педагогічного університету: вересень 1992 року - після появи в педагогічній пресі концепції «Українська козацька педагогіка» - викладачі В.Юрченко, В.Лобанова, О.Виштак, І.Головань почали роботу із вивчення козацької виховної спадщини із студентами училища; жовтень 1994 року - перші курсові роботи, що присвячені козацькій педагогіці – студенти Т.Яценко (Данилової-1994), Г.Ніколова (1995); далі - Р.Виходцев (1995), О.Чудак (1995), М.Місержі (1999), О.Ткаченко (2002).

3. Створення джурових та данових осередків в школах: квітень 1992 року - створення дитячої козацької організації «Джура» (українські піонери) у Адамівський школі – В.Тимофєєв, Ю.Даниленко; 23 березня 1995 року - реєстрація в Адамівський сільській раді дитячої козацької організації «Січ» Адамівської школи – В.Тимофєєв.

4. Козацькі заходи: 15 травня 1992 року – посвята козаків Буджацького січового козацького війська у соборі – отаман кн. Аргутинський-Долгорукий, козаки І.Деордиця, Б.Устименко, В.Бойчев, В.Мисюк, О.Зуєв, О.Ступак; 5 вересня 1992 року - Урочиста клятва на вірність козацтву (Софіївський полігон) - Задністрове земляцтво Всесвітньої спілки козаків - отаман В.Кучер, козаки Ю.Корнєв, Ю.Ломовцев, П.Некрасов, С.Пронін, Г.Антонов, І.Глущенко, В.Дмитренко, Ю.Харчук.

5. Козацькі видання: жовтень 1995 року – видання збірки за редакцією В.Тимофєєва «Козацтво». Випуск 1 (видавництво «СП «Петрекс» м.Білгород-Дністровський).[82]

ІІІ ЕТАП «РЕЄСТРОВИЙ». 1996-1999 рр.

1. Державна реєстрація козацьких громад, залучення козаків до співпраці із владою: 10 березня 1996 року - створення Білгород-Дністровського міжрайонного козацького товариства пасічників – отаман Л.Городецький, козаки А.Берлізов, П.Білоусенко, І.Денисів, І.Тищенко, Ф.Панаїт, А.Миряков, М.Савчин, Я.Арезда, Г.Марин, Д.Сердцевич, Ю.Денисів, М.Скляренко, М.Дейна, І.Лісицин, В.Тимофєєв, В.Гуцан, Л.Гречко, Д.Завацький, І.Гамар, А.Майстро, В.Якименко; 22 травня 1997 року - реєстрація Білгород-Дністровського міського козацького Кошу – отаман М.Скляренко, козаки О.Черв’як, В.Павлюк; 25 лютого 1999 року – створення сільськогосподарського кооперативу «Козацька застава» - В.Бойчев, І.Оленєв, М.Скляренко, О.Царенков; 2 березня 1999 року - легалізація Білгород-Дністровської паланки Українського козацтва – отаман Л.Городецький, А.Берлізов, В.Тимофєєв; 25 липня 1999 року - наказ отамана Українського Чорноморського козацтва про відновлення Буджацького Січового Козацького Війська – отаман М.Скляренко, козаки Б.Устименко, О.Царенков, В.Бойчев, М.Скиба, М.Дейна, В.Воробйов, О.Черв’як.

2. Створення шкіл козацько-лицарського виховання та джурових і данових осередків в школах:вересень 1996 року – створення дитячої козацької організації «Козацький Кіш» в Долинівській школі – директор Т.Тома, завуч М.Долгошеєнко, педагог-організатор Т.Молчанова; вересень 1996 року – створення дитячої козацької організації «Мрія» в Миколаївсько-Новоросійській школі – завуч В.Фоменчук, педагог-організатор Г.Настаченко; травень 1997 року – створення дитячої козацької організації «Січ» в Старокозацькій школі – учитель І.Лісіцин; вересень 1997 року – створення дитячої козацької організації «Січ» в Вигінській школі – директор В.Біленко, учитель А.Берлізов; квітень 1998 рік – створення дитячої козацької організації «Молода Січ» в Адамівський школі – директор В.Тимофєєв, завуч П.Лавриненко, педагог-організатор В.Гриценко, учителі С.Тимофєєва-молодша, В.Вронська, Н.Галицька, К.Граждан, Р.Буравицька, І.Корженко; вересень 1998 року – створення дитячої козацької організації «Молода Січ» в Випаснянській №1 школі – учитель В.Гавриленко; вересень 1998 року – створення дитячої козацької організації «Козацький осередок» в Турлацькій школі – учитель В.Чумаченко.

3. Створення козацьких художніх колективів: 12 жовтня 1996 року - прийняття в козаки учасників духового оркестру – керівник С.Радченко.

4. Козацькі заходи: 31 серпня 1996 року – виступ отамана Задністрового земляцтва М.Слепухіна на Всекозацькій Раді у Краснодарі (Росія); 23 серпня 1998 року – урочистості, присвячені козацькому святу Медового Спаса та Дню Незалежності України (Хресний хід, освячення пам’ятного знака у фортеці, концерт, Козацький Круг, святочний почт).

5. Козацькі видання: березень 1998 року – вийшов 14-й номер (останній) газети Адамівського осередку козацтва (АОК) «Козацький вісник» – редактор В.Тимофєєв; квітень 1998 року – вийшов 1-й номер газети Адамівського куреня та Адамівської школи козацько-лицарського виховання («Джура», «Дана», «Джура та Дана», «Леля», «Козача», «Козак», «Берегиня») – редактор В.Тимофєєв (всього вийшло 45 номерів; останній у квітні 2001 року); травень 1998 року – видання книги В.Тимофєєва «Козацький вісник» (видавництво «СП «Петрекс» м.Білгород-Дністровський); жовтень 1998 року - видання збірки за редакцією В.Тимофєєва «Козацтво». Випуск 2 (видавництво «СП «Петрекс» м.Білгород-Дністровський).[83]

ІV ЕТАП «УСТАНОВЧИЙ». 2000-2005 рр.

1. Створення Координаційних рад з питань розвитку козацтва: 1 червня 2000 року – створення Білгород-Дністровської районної Координаційної ради з питань розвитку козацтва при голові райдержадміністрацій – голова Ради - П.Ігумнов – Розпорядження №204/2000 голови Білгород-Дністровської райдержадміністрації (І.В.Дегтярьов) від 1 червня 2000 року «Про заходи щодо підтримки розвитку та діяльності Українського козацтва в Білгород-Дністровському районі»; 17 травня 2001 року – створення Білгород-Дністровської міської Координаційної ради з питань розвитку козацтва – голова Ради – заступник міського голови з питань гуманітарної та соціальної політики – Розпорядження міського голови (М.М.Чербаджи) №363 від 17 травня 2001 року «Про затвердження складу Координаційної ради з питань розвитку Українського козацтва в місті».

2. Прийняття заходів з розвитку Українського козацтва (2002-2005 рр.): 10 січня 2002 року – розпорядження №10/2002 в. о. голови Білгород-Дністровського райдержадміністрації (П.І.Головатий) від 10 січня 2002 року «Про заходи районної державної адміністрації щодо виконання Національної програми відродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 роки»; 14 жовтня 2002 року – прийняття територіальної програми відродження та розвитку Українського козацтва в Бессарабії на 2002-2005 роки.

3. Виконання заходів з розвитку Українського козацтва: 9 березня 2004 року – районне свято на базі Адамівської школи «Геній Т.Г.Шевченка та українське козацтво»; 12 травня 2005 року – районний етап Всеукраїнської козацької військово-патріотичної гри «Патріот» на базі Козацької школи; шкільні етапи козацької військово-патріотичної гри «Джура» («Сокіл»).

4. Створення козацьких осередків: 8 лютого 2000 року - легалізація Адамівського куреня Українського козацтва - отаман В.Тимофєєв, козаки М.Маринеску, В.Козубенко; 20 травня 2000 року – наказ про створення міжрайонного козацького товариства Подунай-Дністровська Січ – отаман О.Царенков; 10 червня 2000 року - створення 1-го Білгород-Дністровського Окружного козацького полку ім. П.Орлика – отаман О.Царенков, В.Воробйов, М.Врублевський, С.Горлачов, П.Городниченко, В.Жигаленко, М.Дейна, В.Єремєєв, І.Оленєв, О.Комлик, С.Ковалів, М.Скиба; 25 березня 2002 року – створення Білгород-Дністровського осередку Всеукраїнської Громадської Організації Козацьке Військо Запорозьке України - отаман М.Возний, козаки В.Жуковський, В.Лесін; 4 травня 2002 року – створення Білгород-Дністровського Окремого куреня ім. С.Білого – отаман П.Городниченко, козаки Ю.Сокорєв, О.Сокорєв, о.Миколай Григоращенко; 14 жовтня 2002 року – створення Жіночої громади Українського козацтва - керівник Л.Горлачова, козачки Л.Городниченко, В.Воробйова, У.Грицуналь, Л.Пономаренко, Н.Пономаренко; 25 листопада 2002 року – створення Свято-Покровської козацької парафії Українського Православної Церкви Київського Патріархату – М.Скляренко, Г.Скляренко, Г.Мельниченко, В.Бойчев, М.Скиба, В.Воробйов, О.Ступак, М.Вітряк, М.Врублевський, Б.Вітряк; 29 грудня 2002 року – перереєстрація Буджацького січового козацького війська в Одеському обласному управлінні юстиції – отаман М.Скляренко; 30 січня 2004 року – створення сотні с. Монаші Міжнародної громадської організації «Козацтво Запорізьке» - отаман В.Ткаченко, козак В.Парпалак; 23 лютого 2004 року – створення громадського формування з охорони громадського порядку у місті Білгороді-Дністровському при Білгород-Дністровському Окремому курені ім. С.Білого – отаман П.Городниченко, козаки О.Острий, О.Корнаков, Г.Макаренко, Ю.Гаврилов, К.Мирза, С.Морозовський, Ю.Сокорєв, О.Сокорєв, В.Тимофєєв; 2 серпня 2004 року – створення районового товариства Чорноморського Козацького З’єднання – отаман В.Білоус; 24 жовтня 2004 року – Установче Коло Дністровської Січі – отаман О.Царенков, козаки В.Єремєєв, В.Тимофєєв, В.Смаковський, В.Лукашевський, М.Дейна, М.Маринеску, І.Зорило.

5. Створення джурових та данових осередків в школах: вересень 2000 року – створення дитячої козацької організації «Січ» в Молозькій школі – учитель І.Лісіцин; вересень 2004 року – створення дитячо-юнацької козацької організації «Молода Січ» в Турлацькій школі – директор Т.Тодорова, учитель В.Чумаченко, педагог-організатор Л.Коваленко; вересень 2005 року – створення районної Молодої Січі – В.Тимофєєв, В.Вронська, Т.Тома, Т.Тодорова.

6. Створення козацьких художніх колективів: 14 жовтня 2000 року - прийняття в козаки учасників хору української народної пісні «Мрія» – керівник І.Зорило; 14 жовтня 2003 року - прийняття в козаки ансамблю української народної музики «Веселка» – керівники - М. та В. Нікіруї; 21 січня 2004 року - прийняття в козаки-джури ансамблю української народної музики «Гроно» та керівника гурту «Русичи» – Б.Нікіруя.

7. Козацькі видання: жовтень 2000 року - видання збірки за редакцією В.Тимофєєва «Козацтво». Випуск 3 (видавництво «СП «Петрекс» м.Білгород-Дністровський); квітень 2001 року – вийшов 45-й (останній) номер газети Адамівського куреня та Адамівської школи козацько-лицарського виховання («Джура», «Дана», «Джура та Дана», «Леля», «Козача», «Козак», «Берегиня») – редактор В.Тимофєєв; квітень 2001 року – вийшов 1-й номер газети Адамівського куреня та Адамівської школи козацько-лицарського виховання («Річ про Адамівську Січ») – редактор В.Тимофєєв (всього вийшло 220 номерів; останній у грудні 2003 року); жовтень 2001 року - початок друку книги В.Тимофєєва «Адамівська Січ» (видавництво «СП «Петрекс» м.Білгород-Дністровський, 33 кн, 2001-2003); жовтень 2001 року – початок друку книги В.Тимофєєва «Річ про Адамівську Січ» (видавництво «СП «Петрекс» м.Білгород-Дністровський, 3 тт. 2001-2003); травень 2003 року – початок друку книги В.Тимофєєва «Адамівська громада» (видавництво «СП «Петрекс» м.Білгород-Дністровський, 2 тт. 2003); серпень 2003 року – початок друку книги С.Тимофєєвої та В.Тимофєєва «Архіви козаччини Задністров’я» (видавництво «СП «Петрекс» м.Білгород-Дністровський. 20 кн. 2003-2010); грудень 2003 року – вийшов 220-й (останній) номер газети Адамівського куреня та Адамівської школи козацько-лицарського виховання («Річ про Адамівську Січ») – редактор В.Тимофєєв; січень 2004 року – вийшов 1-й номер газети Задністрового козацтва («Річ про Буджацьку Січ») – редактор В.Тимофєєв (всього вийшло 37 номерів; останній у грудні 2006 року); квітень 2004 року – друк книги В.Тимофєєва «Адамівська Січ – школа козацько-лицарського виховання» (видавництво «СП «Петрекс» м.Білгород-Дністровський); квітень 2005 року – друк книги В.Тимофєєва «Козацька педагогіка – сучасна освіта» (видавництво «СП «Петрекс» м.Білгород-Дністровський); червень 2005 року – друк книги С.Тимофєєвої «Сучасне українське козацтво на півдні Одещини» (видавництво «СПД СП» м.Білгород-Дністровський).[84]

V ЕТАП „СУЧАСНИЙ”. З 2006 року по т.ч.

1. Прийняття програми розвитку Українського козацтва в районі на 2008-2010 рр. – рішення 11-ї сесії районної ради №132-V від 26 липня 2007 року; прийняття програми «Патріотичний гарт молоді. Увіковічення пам’яти знаних ветеранів війни і праці, дітей війни та ветеранів Збройних Сил Білгород-Дністровського району на 2010 рік та на період до 2012 року» - рішення 29-ї сесії районної ради №417-V від 15 грудня 2009 року.

2. Виконання заходів з розвитку Українського козацтва: березень 2006 рокукозацтво Білгород-Дністровщини взяло шефство над пам’ятником І.Рябову; 9 вересня 2006 року – 1-й районний збір козацької молоді (Адамівська, Долинівська, Вигінська, Турлацька школи); 21 квітня 2007 року – перемога загону джур та дан Адамівської школи козацько-лицарського виховання у Першому обласному фестивалі школярів «Обряди мого села»; 26 травня 2007 року – святкування 15-річчя утворення сучасного козацтва Білгород-Дністровщини (Палац Офіцерів); 30 травня 2007 року – створення районної Ради керівників громадських організацій козацького спрямування при голові Білгород-Дністровської райдержадміністрації – керівник В.Тимофєєв, члени Ради Л.Васелінга, О.Вдовиченко, В.Вронська, А.Кривенко, Т.Тома, В.Чумаченко, Ю.Щербина; 4 червня 2007 року – створення районної Координаційної ради з підтримки розвитку Українського козацтва при голові райдержадміністрації – голова ради П.Ігумнов, члени Ради В.Тимофєєв, В.Кішка, Р.Дьяченко, А.Кольцов, Д.Корчагіна, С.Масло, С.Макаренко, В.Орлова, П.Ткаченко, Ю.Тимчук; 14-16 серпня 2007 року – участь делегації Задністрового козацтва в Першому Всеукраїнському зльоті дитячих громадських організацій в Києві – В.Гавриленко, В.Тимофєєв; жовтень-грудень 2007 року – цикл семінарів-тренінгів «Козак-лідер-2007» - В.Тимофєєв, С.Ганницька, С.Ушанова; 14 жовтня 2007 року - святкування 17 річниці Відродженого Українського козацтва в місті Білгороді-Дністровському та районі (Мала Зала Білгород-Дністровської райдержадміністрації, Старокозаче, Бритівка); 14 жовтня 2008 року – святкування 18 річниці Відродженого Українського козацтва в місті Білгороді-Дністровському (Палац Офіцерів) та районі (Велика Зала Білгород-Дністровської райради); 10 березня 2009 року – районне свято у Адамівці, присвячене 195-річчю від дня народження Т.Г.Шевченка «Уклін тобі, Тарасе, від козаків уклін»; 22 березня 2009 року – урочисте засідання Білгород-Дністровської районної Координаційної ради з питань розвитку Українського козацтва «Гетьман Іван Мазепа – людина та історичний діяч»; 22 травня 2009 року – урочисте засідання Білгород-Дністровської районної Координаційної ради з питань розвитку Українського козацтва «20 років Задністровому козацтву» (Бритівський БК); 07 червня 2009 року – участь делегації Задністрового козацтва в урочистостях на Хортиці (Тризна); 11 липня 2009 року - участь делегації Задністрового козацтва в урочистостях, присвячених Конотопській битві (Конотоп); 14-16 серпня 2009 року – делегація Задністрового козацтва на Великій Раді Українського козацтва (Тернопіль) – «Похід 300 козаків»; 24 серпня 2009 року - участь делегації Задністрового козацтва в урочистостях, присвячених Дню Незалежності; 11 вересня 2009 року - делегація Задністрового козацтва на Великій Раді Українського козацтва (Єнакієве); 10-11 жовтня 2009 року - делегація Задністрового козацтва на урочистому відкритті Музею Козацтва на Хортиці; 21 жовтня 2009 року - урочисте засідання Білгород-Дністровської районної Координаційної ради з питань розвитку Українського козацтва «19 років відродженому Українському козацтву» (Великомар’янівський НВК);

3. Створення козацьких осередків: 23 лютого 2006 року – створення Дністровського Окружного Коша-Малої Січі (наказ Верховного отамана ЧКО ЧКВ А.Петька) - отаман О.Царенков; 20 грудня 2006 року - створення військово-спортивного клубу «Патріот» - керівник В.Гавриленко; 25 грудня 2006 року - створення громадської організації «Козачка» (Петрівська сільська рада) - керівник О.Шепельська; 7 січня 2008 року – створення Задністрової Січі – отаман В.Тимофєєв.

4. Створення джурових та данових осередків в школах: вересень 2006 року – створення дитячо-юнацької козацької організації «Молода Січ» в Вигінській школі – директор О.Вдовиченко, учитель М.Поліщук; 14 жовтня 2007 року – посвята в козаки членів дитячо-юнацької організації «Молода Січ» в Старокозацькій школі – учитель Ю.Щербина; вересень 2008 року – створення дитячо-юнацької організації «Молода Січ» в Випаснянській №2 школі – учитель А.Кривенко; 9 грудня 2008 року – створення Салганської Січі (школа) – директор Ю.Назарук, завуч І.Мельникова, педагог-організатор О.Тиханська, учителі В.Шевченко, О.Рябченко; 21 жовтня 2009 року - створення Великомар’янівської Січі (школа) – директор М.Чороба, завуч Т.Чороба, учителі, козаки.

5. Створення козацьких художніх колективів: грудень 2008 року – прийняття в козацтво учасників народної хорової капели – пошуково-дослідницького фольклористичного гурту «Алкалія» Будинку культури с. Старокозаче - керівник В.Вареник; грудень 2008 року – створення козацького гурту «Отаман та Берегиня» (кістяк - працівники райради та райдержадміністрації – В.Тимофєєв, Н.Могурян, П.Ігумнов, Н.Соколюк, В.Форостяний, З.Червачук, А.Гончарук).

6. Козацькі видання: квітень 2006 року – початок друку книги В.Тимофєєва «Сучасне козацтво Південноукраїнського Задністров’я» (видавництво «СПД СП» м.Білгород-Дністровський. 7 тт. 2006-2009); червень 2006 року – друк книги С.Тимофєєвої «Сучасне козацтво Білгород-Дністровщини» (видавництво «СПД СП» м.Білгород-Дністровський); грудень 2006 року – друк книги В.Тимофєєва «Річ про Буджацьку Січ» (видавництво «СПД СП» м.Білгород-Дністровський); грудень 2006 року – вийшов 37-й (останній) номер газети Задністрового козацтва («Річ про Буджацьку Січ») – редактор В.Тимофєєв; січень 2007 року – вийшов 1-й номер газети Задністрового козацтва («Річ про Січ») – редактор В.Тимофєєв (всього вийшло 33 номера; останній у грудні 2007 року); лютий 2007 року – друк книги В.Тимофєєва «Козацько-лицарське виховання» (видавництво «СПД СП» м.Білгород-Дністровський); квітень 2007 року – друк книги В.Тимофєєва «Школа козацько-лицарського виховання» (видавництво «СПД СП» м.Білгород-Дністровський); травень 2007 року – друк книги В.Тимофєєва «Виховання козака-лицаря» (видавництво «СПД СП» м.Білгород-Дністровський); червень 2007 року – друк книги С.Ушанової «Сучасне лицарство Задністров’я» (видавництво «СПД СП» м.Білгород-Дністровський); листопад 2007 року – друк книги В.Тимофєєва «Козацький громадський Рух» (видавництво «Володимир»-СПД Саламаха Л.Ф. м.Білгород-Дністровський); грудень 2007 року – вийшов 33-й (останній) номер газети Задністрового козацтва («Річ про Січ») – редактор В.Тимофєєв; січень 2008 року – вийшов 1-й номер газети Задністрового козацтва («Козацтво Задністров’я») – редактор В.Тимофєєв (всього вийшло 27 номерів; останній у грудні 2008 року); лютий 2008 року – друк книги В.Тимофєєва «Річ про Січ» (видавництво «Отаман» м.Білгород-Дністровський); лютий 2008 року – друк книги В.Тимофєєва «Адамівський курінь» (видавництво «Отаман» м.Білгород-Дністровський); вересень 2008 року - початок друку книги В.Тимофєєва «Задністрова Січ» (видавництво «Отаман» м.Білгород-Дністровський. 3 т. 2008-2010); жовтень 2008 року – вийшов 1-й номер газети козацтва Задністров’я-Буджаку-Придунав’я («Слава і Честь») – редактор В.Тимофєєв (всього вийшло 7 номерів); грудень 2008 року – друк книги С.Ушанової «Задністровці. Нарис» (видавництво «Отаман» м.Білгород-Дністровський); грудень 2008 року – вийшов останній номер газети Задністрового козацтва («Козацтво Задністров’я») – редактор В.Тимофєєв (всього вийшло 27 номерів); початок створення в Інтернеті сайтів Задністрового Козацтва (Козацтво Задністров’я: http://Dnestrkozak.webstolica.ru/; Козацтво Буджаку: http://Budzakkozak.webstolica.ru/; Козацтво Придунав’я: http://Dunajkozak.webstolica.ru/; Козацтво межиріччя Дунай-Дністро: http://Dunajdnestr.webstolica.ru/; Козацька педагогіка: http://Kozakpedagog.webstolica.ru/; Історія козацтва Задністров’я: http://zurnal.lib.ru/t/twja/; Козацько-лицарське виховання: http://www.proza.ru/avtor/timeich/; Історія Задністрового козацтва: http://www.proza.ru/u/uschanova_s_w/); січень 2009 року – вийшов 1-й номер газети Задністрового козацтва («Козак Задністров’я») – редактор В.Тимофєєв (всього вийшло 20 номерів; останній у грудні 2009 року); січень 2009 року – друк книги В.Тимофєєва «Козацтво Задністров’я» (видавництво «Отаман» Білгород-Дністровський); лютий 2009 року - друк книги В.Тимофєєва «Козацький вишкіл» (видавництво «Отаман» м.Білгород-Дністровський); лютий 2009 року - початок друку книги В.Тимофєєва «Теорія та практика козацького вишколу» у 2-х тт. (видавництво «Отаман» м.Білгород-Дністровський); квітень 2009 року - друк книги В.Тимофєєва «Дитячий та юнацький козацький рух» (видавництво «Отаман» м.Білгород-Дністровський); жовтень 2009 року – вийшов останній номер газети козацтва Задністров’я-Буджаку-Придунав’я («Слава і Честь») – редактор В.Тимофєєв (всього вийшло 7 номерів); грудень 2009 року - вийшов останній номер газети Задністрового козацтва («Козак Задністров’я-Січ») – редактор В.Тимофєєв (всього вийшло 20 номерів); грудень 2009 року – друк книги В.Тимофєєва «Козак Задністров’я-Січ» (видавництво «Отаман» м.Білгород-Дністровський); грудень 2009 року – друк книги В.Тимофєєва та С.Ушанової «Довідник козака Буджаку» (видавництво «Отаман» м.Білгород-Дністровський).[85]

Січень 2010 року - вийшов 1-й номер газети «Козак Задністров’я» (всього вийшло 23 номера, останній у жовтні 2010 року); січень – травень 2010 року – реалізація грантового проекту із створення козацьких громадських рад в районі (села Адамівка, Молога, Шабо); лютий 2010 року - відбулися проводи на пенсію генерала-осавула УК голову Координаційної ради Ігумнова П.М.; квітень 2010 року – вийшов в світ 4 т. Всеукраїнського видання «Ювіляри України», де розміщена стаття про Задністрове козацтво; травень 2010 року – нагородження В.Тимофєєва дипломом «Ювіляри України»; червень 2010 року – видано книги козаків: Устименка Б.І. «Світ маяка в житейському морі» та Є.В.Хоменко «Природа й математика. Ч.1.»; жовтень 2010 року - друк книги В.Тимофєєва «Козак Задністровя»; 14 жовтня 2010 року – урочисте святкування задністровцями 20-річчя відродження Українського козацтва; жовтень 2010 року - нагородження В.Тимофєєва Почесною відзнакою голови обласної ради; жовтень 2010 року – друк книги С.Ушанової «Сучасне козацтво Задністров’я. Довідник».[86]

2. ПЕРЕЛІК ПУБЛІКАЦІЇ В ЗМІ ПРО ЗАДНІСТРОВЕ КОЗАЦТВО.

1. После уроков – на ферму. СП №193, 15.11.1987

2. Сотрудничество. СП №156, 23.09.1989

3. Вошли в ассоциацию. ШиП №10, 1990

4. Воспитать заботливого хозяина. СП №12, 12.01.1991

5. Учнівська молодь – селу. РШ №8, 1991

6. Поможет ли школа крестьянству? СП №141, 25.09.1991

7. Программа вывода сельской школы из кризиса.ПИ №11,1991

8. Хлебороб начинается в школе. СП №12, 04.02.1992

9. Чему и как учить. СП №100, 09.12.1992

10. Будет школа – будем мы. СП №83, 29.10.1999

11. В контакте с природой. СП №91, 30.11.1999

12. Українське козацтво, новий етап розвитку.СП №04, 18.01.2000

13. Відроджується Українське козацтво. СП №12, 15.02.2000

14. Повернемось до національного виховання.СП №24, 28.03.2000

15. Дух український прокидається. СП №34, 05.05.2000

16. Плекаємо козаків, виховуємо лицарів. ОН №93, 23.05.2000

17. Посвячення. ОН №95, 27.05.2000

18. Як це робиться в Адамівці. СП №42, 02.06.2000

19. Козацькому роду нема переводу. СП №50, 29.06.2000

20. Свято юних козачат. ЧН №44, 08.07.2000

21. Українське козацтво: державотворча місія.СП №59, 31.07.2000

22. Сільська школа на зламі епох… СП №63,67; 14,28.08.2000

23. Відкрився в селі дитячий садок. СП №68, 31.08.2000

24. Виховна робота: досвід, пошук… Наша школа №4, 2000

25. Берегиня сільського духу. СШ №05, 20.09.2000

26. Велика Рада. СП №84, 26.10.2000

27. Дитина в сучасному суспільстві. СП №89, 13.11.2000

28. Школа козацько-лицарського вих… Наша школа №5-6, 2000

29. Відродження. СП №94, 30.11.2000

30. Школа як берегиня духу села. ЧН №03, 11.01.2001

31. Школа – моя доля. СП №06, 22.01.2001

32. Козаку – найперше воля… СП №17, 01.03.2001

33. Уклін тобі, Тарасе!.. СП №24, 26.03.2001

34. На засадах козацького лицарства. ЧН №35, 24.05.2001

35. Виховуємо громадянина. СП №44, 11.06.2001

36. Перший випуск козацької школи… СП №56, 26.07.2001

37. Загартовуємо дух і тіло… СП №57, 30.07.2001

38. Козаку найперше – воля… ЧН №55, 16.08.2001

39. Сільська… Награждены часами… БСН №35,36;23,30.08.2001

40. Вместе мы – сила. СП №75, 04.10.2001

41. Повернулись переможцями. СП №77, 11.10.2001

41. Диплом козаку з Адамівці. БСН №42, 11.10.2001

41. Вітаємо! СП №78, 15.10.2001

42. Лідер ХХІ століття починається в школі.СП №84, 05.11.2001

43. Залежить від учителів. СП №8, 31.01.2002

44. Лідер ХХІ століття. Наша школа №1, 2002

45. Організація учнівського самовряд… Наша школа №2, 2002

46. Народе, виховуй сина! СП №54, 18.07.2002

47. Школа: копилка досвіду. СП №72, 19.09.2002

48. Запрошуємо до співпраці. СП №77, 07.10.2002

49. Адамівський курінь «Молодої Січі».Освіта №52, 06-13.11.2002

50. Кращі освітяни 2002 року. Освіта №1, 01-08.01.2003

51. Річ про... СП №101, 103, 104, 106; 13,15, 16,20.08.2003

52. Продовжують себе у вихованцях. СП №115, 02.09.2003

53. Річ про Адамівську Січ. ЧН №74, 09.10.2003

54. Спасибі за цікаву газету… ЧН №78, 23.10.2003

55. Чорноморське козацьке військо… Гетьман №4, Х-ХІ.2005

56. Сучасне козацтво Південноукраїнського…СП №49, 04.05.2006

57. Козацькі організації. СП №51, 11.05.2006

58. Козацькі художні колективи. СП №91, 04.07.2006

59. Практика і теорія вишколу… Гетьман №2-3, V-VІ.2006

60. Козацький зліт. АВ №03, 15-21.09.2006

61. Райдержадміністрація інформує. СП №118, 19.10.2006

62. Адамівка. СП №122, 28.10.2006

63. Велика Рада Українського козацтва. СП №127, 09.11.2006

64. Козацька нація – уривки з твору. СП № 21, 22.02.2007

65. Поповнився цикл книжок… АВ №09, 22-28.02.2007

66. Перестати займатися марнослів’ям… СП №27, 13.03.2007

67. Нові книги про козацтво. СП №37, 05.04.2007

68. Адамівка: наслідувачи козацького роду. СП №46, 28.04.2007

69. Станица Аккерманская. Возрождение. АВ №20, 17-23.05.2007

70. Соціальні ініціативи … СП №83, 26.07.2007

71. Козацька нація. СП №117, 13.10.2007

72. Ювілей. СП №119,18.10.2007;ОВ №107, 20.10.2007

73. Козак – завжди козак. АВ №45, 01-07.11.2007

74. Пророчества (не Нострадамус). АВ №01, 03-09.01.2008

75. Тризна на Хортиці. ЧН №68, 19.06.2008

76. Кадри вирішили все. СП №78, 17.07.2008

77. Життя Батьківщині. СП №101, 09.09.2008

78. Відкритий лист козака Тимофєєва. СП №107, 25.09.2008

79. Козаку – найперше воля!.. СП №115, 14.10.2008

80. Козаку – найперше воля!.. АрВ №, 15.10.2008

81. Козаку – найперше воля!.. ТВ №80, 15.10.2008

82. Цитата. АВ №49, 20-26.10.2008

83. Козацький Буджак. СП №122, 30.10.2008

84. Ось вони, приклади мужності, звитяги! СП №12, 14.02.2009

85. Вічний Шевченко. СП №20, 14.03.2009

86. Легенда й правда про Івана Мазепу. СП №26, 04.042009

87. Козаку – найкраще воля! СП №43, 04.06.2009

88. Козацтво було, є і буде. ЧН №23, 04.06.2009

89. Які ж ми будемо лицарі?! ЧН №63-64, 13.06.2009

90. Козаків виховують з дитинства. СП №62, 08.08.2009

91. Надія України. ЧН №78, 22.10.2009

92. Апаратне в райдержадміністрації. СП №86, 29.10.2009

93. Надія України. ТОР №44, 29.10.2009

94. Ми – козацького роду! СП №89, 05.11.2009, №91, 12.11.2009

95. З ювілеєм, хор «Мрія»! СП №91, 12.11.2009

96. Спів – це музика голосу. ТОР №45 05.11.2009

97. Час виховувати лицарів. ХХІ №7, листопад-грудень 2009

98. Інтерв’ю. СП №04 21.01.2010

99. З ювілеєм! СП №07 30.01.2010

100. Пусть опыт старших… СП №09 04.02.2010

101. Не потерять. СП №12 13.02.2010

102. Не потерять молодежь. ТОР №08 25.02.2010

103. Тренінг. СП №25 01.04.2010

104. Хор «Мрія». СП №32 24.04.2010

105. Живет украинская песня. СП №40 22.05.2010

106. Суд. СП №32 24.04.2010

107. Школа атамана Тимофеева. ХХІ №1, травень-червень 2010

108. Ювіляри України. 2010. ХєХ, т.4. 2010

109. Атаман. СП №59 29.07.2010

110. Пленум ради ветеранів. СП №67 19.08.2010

111. Козак – людина незалежна. СП №82 16.10.2010

Примітки: СП – газета «Советское Приднестровье» (Білгород-Дністровський), БСН – газета «Будьте с нами» (Білгород-Дністровський), АВ – газета «Аккерманские вести» (Білгород-Дністровський), ТОР – газета «Торнадо» (Білгород-Дністровський), АрВ – газета «Арцизские вести» (Арциз), ТВ – газета «Татарбунарський вестник» (Татарбунари), ОВ – газета «Одеські вісті» (Одеса), ОН – газета «Одеські новини» (Одеса), ЧН – газета «Чорноморські новини» (Одеса), газета «Моряк» (Одеса), журнал «Наша школа» (Одеса), ПИ – хурнал «Педагогическая инициатива» (Одеса), ХХІ – журнал «ХХІ.УКРАЇНА» (Донецьк-Київ-Москва), СШ – газета «Сільська школа» (Київ), газета «Освіта» (Київ), журнал «Гетьман» (Київ), УР – газета «Урядовий кур’єр» (Київ), РШ – журнал «Радянська школа» (Київ), ШиП – журнал «Школа и производство» (Москва), ХєХ – багатотомник «Хто є Хто» (Київ).[87]

С.В.Ушанова. Сучасне козацтво Задністров’я (довідник).

Видавництво «Отаман». Білгород-Дністровський. 2010.

Наклад 500 екз.



[1] В оглядах даються лише мінімальні відомості (формат довідника не дозволяє огляди робити великими); детальніше дивіться рекомендовану літературу – зноски.

[2] Архіви козаччини Задністров’я. Уклали Тимофєєва С.В., Тимофєєв В.Я. Білгород-Дністровський. Видавництво «Отаман». 2003-2010 (далі АКЗ). т.9, с.7.

[3] АКЗ. т.9, с.137.

[4] АКЗ. т.9, с.8.

[5] АКЗ. т.9, с.138.

[6] АКЗ. т.9, с.9.

[7] АКЗ. т.9, с.9.

[8] АКЗ. т.9, с.138.

[9] АКЗ. т.9, с.10.

[10] АКЗ. т.9, с.141.

[11] АКЗ. т.11, ч.1, с.230.

[12] АКЗ. т.11, ч.1, с. 234.

[13] АКЗ. т.11, ч.2, с.85.

[14] АКЗ. т.11, ч.2, с.108.

[15] АКЗ. т.11, ч.2, с.15, с.166.

[16] АКЗ. т.1, ч.1, сс.215-225; т.1, ч.2, сс.190-196; т.4, ч.1, сс.319-330; т.6, ч.1, сс.119-162; т.8, сс.332-356; т.9, сс.47-48, сс.167-168; т.10, ч.1, сс.3-310; т.10, ч.2, сс.3-390.

[17] АКЗ. т.1, ч.1, сс.141-165; т.1, ч.2, сс.122-136; т.3, сс.15-44; т.6, ч.1, сс.89-118; т.8, сс.203-240; т.9, сс.36-38, сс.157-159.

[18] АКЗ. т.1, ч.2, сс.114-121; т.3, сс.5-14; т.4, ч.2, сс.5-304; т.6, ч.1, сс.7-18; т.8, с.411, сс.417-424; т.9, с36, сс.156-157.

[19] АКЗ. т.1, ч.1, сс.226-263; т.1, ч.2, сс.164-189; т.4, ч.1, сс.5-318; т.6, ч.1, сс.19-88; т.8, сс.257-272; т.9, сс.38-47, сс.139-167.

[20] АКЗ. т.1, ч.1, сс.166-191; т.1, ч.2, сс.134-150; т.3, ч.1, сс.49-158; т.6, ч.1, сс.163-188; т.6, ч.2, сс.5-182; т.9, сс.48-50, сс.168-171.

[21] АКЗ. т.1, ч.1, сс.192-203; т.1, ч.2, сс.151-157; т.3, сс.159-218; т.6, ч.1, сс.189-302; т.8, сс.119-142; т.9, сс.50-51, сс.171-172.

[22] АКЗ. т.9, с.54, с.175; т.11, ч.1, сс.279-583; т.11, ч.2, сс.187-303.

[23] АКЗ. т.1, ч.1, с.211; т.1, ч.2, с.197; т.3, сс.231-234; т.6, ч.1, сс.251-254; т.8, с.411, сс.425-430; т.9, сс.52-53, сс.173-174.

[24] АКЗ. т.1, ч.1, сс.204-210; т.1, ч.2, сс.158-162; т.3, сс.219-230; т.6, ч.1, сс.208-250; т.8, сс.191-198; т.9, сс.51-52, сс.172-173.

[25] АКЗ. т.1, ч.1, сс.213-214; т.1, ч.2, с.163; т.3, сс.235-238; т.6, ч.1, сс.255-260; т.8, сс307-308; т.9, сс.53-54, с.174.

[26] АКЗ. т.8, сс.413-416, сс.433-436; т.9, с.53.

[27] АКЗ. т.8, с.412, сс.431-432; т.9, с.54, сс.174-175.

[28] АКЗ. т.8, сс.357-368.

[29] АКЗ. т.8, с.525.

[30] АКЗ. т.11, ч.2, с.166.

[31] АКЗ. т.11, ч.2, с.166.

[32] АКЗ. т.1, ч.2, с.210; т.5, ч.1, с.319; т.6, ч.2, сс.201-202; т.9, сс.72-73, с.204.

[33] АКЗ. т.1, ч.2, сс.210-225; т.5, ч.2, сс.5-597; т.6, ч.2, с.204, сс.210-270; т.8, сс.25-44; т.9, сс.75-84, сс.210-219.

[34] АКЗ. т.1, ч.2. с.209; т.5, ч.1, сс.217-263, сс.379-386; т.6, ч.2, с.203; т.8, сс.63-78; т.9, сс.77-78, с.209.

[35] АКЗ. т.1, ч.2, сс.205-206; т.5, ч.1, сс.109-122; т.6, ч.2, с.202; т.8, сс.103-110; т.9, сс.73-74, сс.205-206.

[36] АКЗ. т.1, ч.2, сс.207-208; т.5, ч.1, сс.123-168; т.6, ч.2, сс.202-203; т.8, сс.49-50, сс.399-408; т.9, сс.74-76, сс.206-207.

[37] АКЗ. т.1, ч.2, с.209; т.5, ч.1, сс.187-216; т.6, ч.2, с.203; т.8, сс.61-62; т.9, с.77, с.209.

[38] АКЗ. т.1, ч.2, сс.208-209; т.5, ч.1, сс.169-186; т.6, с.203; т.8, сс.51-58; т.9, сс.76-77, с.208.

[39] АКЗ. т.1, ч.2, с.210; т.5, ч.1, 263-318; т.6, с.204; т.8, сс.9-18, сс.369-371; т.9, с.79, с.210.

[40] АКЗ. т.9, сс.74-76, сс.206-207.

[41] АКЗ. т.11, ч.1, сс.316-331.

[42] АКЗ. т.8, сс.357-368.

[43] АКЗ. т.11, ч.2, с.166.

[44] АКЗ. т.11, ч.2, с.166.

[45] АКЗ. т.11, ч.2. с.172.

[46] АКЗ. т.8, с.394; т.9, с.85, с.188.

[47] АКЗ. т.8, сс.82-84, с.395, с.526; т.9, с.86, с.189.

[48] АКЗ. т.8, сс.95-102, т.9, сс.86-87, сс.189-193.

[49] АКЗ. т.8, сс.19-24, с.410; т.9, сс.87-88, сс.193-194.

[50] АКЗ. т.8, сс.19-24, с.510.

[51] АКЗ. т.8, с.506; т.9, с.194.

[52] АКЗ. т.11, ч.2, с.166.

[54] АКЗ. т.10, ч.1, сс.255-310.

[55] АКЗ. т.5, ч.2, сс.155-204.

[56] АКЗ. т.5, ч.2, сс.205-440.

[57] АКЗ. т.8, сс.3-528.

[58] АКЗ. т.9, сс.323-479.

[59] АКЗ. т.11, ч.1, сс.145-277.

[60] АКЗ. т.11, ч.2, сс.37-185.

[61] АКЗ. т.11, ч.3, с. 129.

[62] АКЗ. т.11, ч.3, с. 130.

[63] АКЗ. т.11, ч.2, с.81.

[64] АКЗ. т.11, ч.2, с.81.

[65] АКЗ. т.11, ч.2, с.81.

[66] АКЗ. т.11, ч.2, с.81.

[67] АКЗ. т.11, ч.2, с.81.

[68] АКЗ. т.11, ч.2, с.81.

[69] АКЗ. т.11, ч.2, с.81.

[70] АКЗ. т.11, ч.3, с.27.

[71] АКЗ. т.11, ч.2, сс.81-82.

[72] АКЗ. т.1, ч.2, сс.99-100; т.2, ч.1, сс.40-48; т.2, ч.2, сс.99-193; т.9, сс.291-294.

[73] АКЗ. т.3, сс.213-214; т.6, ч.1, сс.301-302.

[74] АКЗ. т.9, сс.287-290.

[75] АКЗ. т.11, ч.2, сс.228-232.

[76] АКЗ. т.11, ч.2, с.203.

[77] АКЗ. т.11, ч.2, с.204.

[78] АКЗ. т.11, ч.2, с.204.

[79] АКЗ. т.11, ч.2, с.204.

[80] АКЗ. т.11, ч.2, с.207.

[81] АКЗ. т.11, ч.2, с.222.

[82] АКЗ. т.11, ч.2, сс.222-223.

[83] АКЗ. т.11, ч.2, сс.223-224.

[84] АКЗ. т.11, ч.2, сс.224-226.

[85] АКЗ. т.11, ч.2, сс.226-228.

[86] АКЗ. Т.11, ч.3, сс. 127-128.

[87] АКЗ. т.11, ч.2, сс.292-294, ч.3, сс 157-158.

Версия для печати

 

2011   Козацька бібліотека © Всі права захищені
КОЗАЦЬКА БІБЛІОТЕКА · ГОСТЬОВА КНИГА · КАРТА САЙТУ


ВебСтолица.РУ: создай свой бесплатный сайт!  | Пожаловаться  
Движок: Amiro CMS