КОЗАЦЬКА БІБЛІОТЕКА 

 

Діскусії та гіпотези

ІV. ДІСКУСІЇ ТА ГІПОТЕЗИ

 

Микола Товкайло (Переяслав-Хмельницький)

 

КОЗАЦЬКИЙ ГАРД НА БУЗІ

 

У часи Запорозької Січі Гард на Бузі був одним з найвідоміших урочищ. Він часто згадується в документах ХУІ-ХУІІІ ст. Гард розташований у порожистій, малодоступній частині річки, а тому до початку будівництва тут Ташлицької ГАЕС не зазнавав значних руйнувань. Разом з низкою інших урочищ, скель та островів з розташованими на них пам’ятками Гард утворює тут цілісний, єдиний, ще повністю не поруйнований історичний ландшафт, пов’язаний з історією Запорозької Січі. Тим часом, у зв’язку з продовженням будівництва Ташлицької ГАЕС, сьогодні над ними нависла загроза повної руйнації. Більше того, Гард став об’єктом спекуляцій ряду осіб, зацікавлених у продовженні такого будівництва. Особливо це стосується місцезнаходження Гардового острова. Як відомо, громадськість виступає проти продовження будівництва Ташлицької ГАЕС, оскільки введення її в експлуатацію не тільки завдасть непоправної шкоди екології регіону та здоров’ю його мешканців, але й призведе до нищення останніх історичних ландшафтів Запорозької Січі.

Ця публікація присвячена підсумкам археологічних досліджень пам’яток доби Запорозької Січі в урочищі Гард та його околицях. Добуті археологами матеріали підтверджують і доповнюють свідчення істориків. Сподіваюся, вона послужить також і припиненню спекуляцій щодо місцезнаходження Гардового острова.

Урочище Гард знаходиться за 2 км на південний схід від села Богданівки Доманівського та 1 км на південь від міста Південноукраїнська Арбузинського районів Миколаївської області. Це глибокий і вузький каньйон з крутими скелястими берегами, по дну якого серед гранітних брил тече Південний Буг (давня українська назва - Бог), утворюючи тут великий поріг довжиною понад 0,5 км. З лівого берега височать три великі скелі, що носять назви Сова, Брама і Пугач. Навпроти скелі Пугач посеред ріки розташований скелястий, порослий кущами та деревами острів Клепаний (його давня назва - Гардовий), яким і завершується один з найбільших на Південному Бузі порогів, а навпроти острова з правого берега впадає Сокурова (Гардова) балка. Нижче скелі Пугача і Клепаного (Гардового) острова з лівого берега знаходиться Паланкова балка або Паланка, що є галуззю Сухого Ташлика, з яким з’єднується через сідловину за 300 м від його впадіння в р. П. Буг.

Особливу роль Гарду у Запорозькій Січі засвідчують тогочасні  документи. Як видно з донесення кошового Олексія Білецького від 4 серпня  1760 р., сюди, в Гард, кожного року в літній час із Січі та зимівників відправлявся полковник із особливою командою для охорони кордону та підтримування порядку між рибалками і козаками, які повинні були знаходитися тут протягом літа до осені1. За топографічним описом 1774 року, влітку в Гарді завжди утримувалася команда до 500 чоловік, які жили в 50 куренях («шалашах»), 2 хатах та 10 землянках; на зиму тут залишалась лише невелика залога2. Через розташований тут риболовний завод Буг  вважався найкращим місцем для рибної ловлі у Запорожжі.

За твердженням А.Скальковського3, під гардами в Південній Україні розуміли місця влаштування риболовецьких споруд, отже свою назву урочище отримало від розташованого тут з давніх часів риболовецького гарду. Говорячи про місцезнаходження Гарду, він, зокрема, відзначає: «Це місце було спочатку призначене лише для переправи через річку та рибальства в ній, але згодом, уже в ХYІІ ст., перетворилось в найголовнішу прикордонну варту чи паланку»4.

Услід за А.Скальковським опис Гарду подає Д.Яворницький5, котрий сам особисто обстежив урочище. При цьому він спирався на складений у 1742 році французьким інженером-підполковником Даніелем де Боскетом (Рис. 2) план Запорозького Гарду6. За цими даними, у Гарді знаходився найвідоміший на Бузі рибний завод. У Паланковій балці розташовувався  військовий табір козаків та запорізький цвинтар. Навпроти цієї балки існувала в запорожців також стара переправа (перевіз) через Буг, куди сходилися кілька великих транзитних шляхів, відомих під такими назвами: Чорний польський (Шпаків), Гардовий (Королівський), Січовий вищий, Січовий нижчий та Керван-Іоль. На одному з каменів Гардового острова стояла перша похідна церква в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці, яка існувала вже у 1742 р. Самі ж риболовецькі споруди - старий або козацький гард - знаходилися в північному кінці острова на місці порога. Ще один, Новий або Архієрейський гард, був розташований трохи нижче устя Паланкової балки7.

Наведені тут свідчення істориків підтверджуються археологічними даними. Початок археологічних досліджень Запорозького Гарду та його околиць поклала Бозька археологічна експедиція НКО під керівництвом Ф.Козубовського. Протягом 1930-1931 років вона дослідила рештки військового табору і цвинтаря в Паланковій балці та відкрила ряд пунктів зі старожитностями ХYІІ - ХІХ ст.8.

Протягом 1979-1988 років археологічні дослідження в районі Гарду проводила Миколаївська експедиція Інституту археології АН України під керівництвом О.Шапошникової та за участю автора. В результаті цих робіт було відкрито нові пам’ятки доби Запорозької Січі й добуто матеріали, що значною мірою розширюють історичні відомості про Запорозький Гард (Рис. 1).

Острів Клепаний (Гардовий) - це скелястий останець, що неглибокою промоїною, яка під час повеней служила протокою, поділяється на дві половини. По обидва боки від неї розташована низинна частина острова, замулена алювіальними відкладами піску і поросла травою, чагарником та деревами. За переказами місцевих жителів, тут росли столітні дуби, які були вирубані в 20-30-х роках минулого століття. Далі на південь і на північ розташовані скелясті частини острова. Проміжки поміж гранітними брилами також заповнені відкладами алювіального піску, утворюючи тут невеликі задерновані площадки.

Проведені у 1985-1986 рр. Миколаївською експедицією розвідки виявили в різних частинах острова матеріали, що свідчать про заселення і господарську діяльність на острові в часи Запорозької Січі. У шурфах, закладених у південній частині острова, на глибині 0,6-0,7 м було виявлено культурний шар ХУІІ-ХУІІІ ст. Матеріали (уламки гончарної кераміки, велика кількість риб’ячих кісток та луски ) залягали в шарі гумусованого супіску й перекривалися нашаруваннями річкового піску. Згідно плану 1742 р., у цій частині острова знаходилися житла козаків, тоді як церква розміщалася по інший бік промоїни в північній частині острова (Рис. 2, 1 та 2). Тут в одному з шурфів на захищеному від повені підвищенні було виявлено залишки якоїсь споруди. Шари горілого дерева товщиною 0,1-0,2 м, а під ним обпаленої обмазки стін були перекриті нашаруваннями гумусованого супіску коричневого кольору. Тут же залягали уламки гончарної кераміки, скла, багато кісток риб та тварин. Обмазка двох видів: це безформні шматки обпаленої глини та міцні плитки товщиною 2-3 см. Серед матеріалів знайдено також залізну підкову (Рис. 4, 2) та крем’яний відщеп - деталь кресала.

Рештки ще однієї споруди виявлені в північній частині острова на одному з найвищих каменів, приблизно на тому місці, де на плані де Боскета позначено церкву. Це місце являє собою досить обширну площадку, довжиною 12 та шириною 5-8 м, складену з відкладів річкового піску й обмежену з трьох боків (заходу, півночі та сходу) гранітними брилами й таким чином захищена від повені; з півдня вона уривається (Рис. 3). Сама площадка дещо похила зі сходу на захід. Її поверхня задернована й заросла чагарником (терен, глід, шипшина). Південний край площадки розмитий, що й не дивно, оскільки камінь, на якому вона розташована, межує з низинною частиною острова, замуленою товстим шаром алювіального піску.

У 1987 р. тут було проведено розкопки (площа розкопу становить 84 кв. м.), що дозволили виявити характер розташованої на площадці споруди. Це прямокутна в плані будівля, орієнтована за сторонами світу (Рис. 3, 1). Південна її частина розмита повністю й не збереглась. Довжина цілої північної стіни - 7,5 м; розміри частково зруйнованих східної та західної стін відповідно 6,0 та 3,5 м.  Численні фрагменти обмазки стін і каміння залягали в шарі сірого гумусованого супіску на глибині 0,6 - 0,7 м і були перекриті нашаруваннями білого та сірого піску (Рис. 3, 2).

Шматки обмазки стін утворювали завали по периметру будівлі. Ширина цих завалів близько 1 м; товщина - до 0,15 м. Обмазка, виготовлена з глини з домішкою піску, двох типів:

1) міцні плиткоподібні шматки, як правило, сірого кольору. З одного боку на обмазці простежено паралельні відбитки очерету, прутів діаметром до 2 см та широких плах. З іншого - боку поверхня вирівняна, загладжена; зберігаються сліди побілки. Розміри: 9-11 х  4-8 см; товщина - 1-2,5 см;

2) плиткові шматки обмазки, товщиною 0,5-1,0 см, виготовлені з домішками піску. Маса пориста, поверхня коричневого кольору. На одному з боків - сліди побілки. Відбитків очерету тощо - немає.

Серед обмазки східної стінки будівлі, переважно з внутрішнього боку, і особливо у північно-східному кутку, зустрічалося багато уламків кахлів, що датуються кінцем ХУІІ-ХУІІІ ст. Наявність кахляної печі свідчить про стаціонарний характер цієї споруди. Кахлі стінні прямокутної форми з невисокими прямими бортиками по краях та стилізованим рослинним орнаментом (Рис. 4, 4-6). Трапляються й карнизні кахлі. Оскільки матеріал дуже фрагментарний, то повного рапорту малюнку та розмірів кахлів встановити не вдалося. Висота румпи становить 6-8 см. Знайдено також уламки гончарної кераміки від кількох горщиків, що датуються ХУІІ - ХУІІІ ст., та гутного скла, уламок точильного бруска, вістря стріли та підківки від чобіт (Рис. 4, 3; 5,1). Цей перелік знахідок з розкопу завершується невеликою колекцією кісток риб і тварин. В цілому будівля може бути датована кінцем ХУІІ – серед. чи третьою чвертю ХУІІІ ст. Нижня дата визначається на основі датування кахлів. Щодо верхньої дати, то слід зауважити, що нею могло бути розорення Гарду після знищення у 1775 р. Запорозької Січі.

На підставі описаних решток стін будівлі можна реконструювати її як каркасну із стінами, що заповнювалися лозою, очеретом та обмазувалися з обох боків глиною. Такий спосіб конструювання стін застосовувався при спорудженні куренів Кам’янської та Олешківської Січей9, а також хат у козацьких зимівниках10. Взагалі, подібні будівлі, що були характерними для лісостепової частини України, у ХУІІІ ст. були поширені й у Степу11. Вони називалися турлучними. Між стовпами (шулами), що утворювали каркас, набивалися вертикально кілки, які запліталися лозою чи перевеслами соломи, обмазувалися з обох боків глиною та білилися. Були й інші варіанти: до шул кріпилися горизонтальні жердини, до яких з обох боків прикріплялися вертикально поставлені снопики очерету. Або шар очерету затискували горизонтальними жердинами. Останні могли переплітатися лозою12.

Принциповим питанням є призначення будівлі. За підрахунками Д.Яворницького, на території Війська Запорозького було 44 церкви, 13 каплиць, 2 скити та одна молитвена ікона13. Із загального числа п’ять церков було похідними. Вони виготовлялися з грубого полотна і церати й нагадували намети. Їх запорожці возили з собою в походи і встановлювали поблизу сторожових постів, рибних промислів чи інших місць, де ставали табором більш-менш чисельні загони козаків і, навіть, у зимівниках14. Однак головним атрибутом похідної церкви були предмети церковного культу - антимінс, іконостас, ікони, ризи, священні книги тощо і, власне, саме вони підпадали під поняття «похідної церкви»15. Похідні церкви могли також встановлюватися і в стаціонарних приміщеннях, як це було, наприклад, у Кальміуській церкві, збудованій з каменю й укритій очеретом16. Отже, досліджена на Клепаному острові будівля цілком могла використовуватися для влаштування в ній похідної церкви. На користь цієї версії свідчать наступні дані: 1) розташування цієї споруди відповідає плану 1742 року, описам істориків та переказам місцевих жителів. Відмітимо, що на плані де Боскета житла козаків позначені в південній частині острова; 2) орієнтація за сторонами світу, довгою віссю по лінії захід-схід; 3) відносно невелика кількість побутових решток. Зрештою, цьому не суперечить і розташована в північно-західному кутку будівлі кахляна піч.

Після знищення Січі у 1775 р. іконостас та антимінс з цієї церкви було перенесено в слободу Орлик (Єкатерининський шанець, Ольвіопіль, теперішній Первомайськ) у відбудовану у 1774 р. Варваринську церкву17.

Паралельно з цими роботами ми вели пошуки з метою дослідження залишків самих риболовецьких споруд - Старого або Козацького гарду. За існуючим описом, це «... гребля або «китець» для ловлі риби; його влаштовували між лівим берегом Бугу і Гардовим островом: коли наставала весна, запорожці загачували ріку від берега великим, а від острова малим камінням, потім робили два тини («плетня»), погружали їх боком у воду і ставили один навпроти іншого, трохи розчинивши їх для більш чи менш вільного проходу риби, що пливла вгору за течією, й таким чином ловили тут найкращу рибу - веризуба та рибця. Улов риби тут був страшно великий: за кілька годин навантажували п’ять-шість і навіть більше возів, і то лише великої, не рахуючи малої, риби»18. Справді, на плані 1742 р. гард позначений двома пунктирними лініями, що сполучають острів та лівий берег Південного Бугу. Забігаючи наперед, відмітимо, що це підтверджується й нашими дослідженнями, як і те, що протока між островом і правим берегом ріки перегороджувалася лише частково. Д.Яворницький також подає опис гарду, мабуть, того, який у 80-х роках ХІХ ст. був розташований на місці Старого гарду. Цей гард «... являє собою ні більше, ні менше, як загороду або «китець» для ловлі риби. Він влаштований з двох перегородок у вигляді драбин, покладених боком одна проти одної у воді між камінням і напіввідкритих, щоб у них без перешкод могла проходити риба, що пливе проти течії. Цей гард влаштований на місці порога, де річка звужується з обох боків камінням і має невелику течію поблизу правого берега Бугу»19. В результаті проведених нами досліджень вдалося простежити новітню історію цього гарду та відтворити його конструкцію20.

Основою для нашої реконструкції гарду послужили розповіді старожилів села Богданівки Луки Корнієнка (народився близько 1902 року), Михайла Надточія (1912 р.), Юхима Нестеренка (1924 р.), дочки Юхима Кучмія Євдокії Назаренко (1899 р.) та сліди самого гарду на місці його розташування. Найважливіші дані було отримано від Ю.Нестеренка. За цими даними, у пореформені часи гард належав місцевому поміщику, який здавав його в оренду селянам-рибалкам. Потомственними орендаторами гарду була родина Кучміїв з Богданівки - батько Юхим Кучмій (1861 - 1936) та чотири сини: Ісак, Захарко, Грицько та Данило. Найбільше допомагав батькові та успадкував від нього рибальське ремесло найстарший Ісак (1895 - 1947).

Коли розпочав займатись рибним промислом Ю.Кучмій, точно не встановлено. На цей рахунок маємо свідчення наших респондентів, що «забивати»21 гард він почав замолоду, отже, десь із початку чи середини 80-х років ХІХ ст., причому Ю.Кучмій був єдиним, хто забивав і орендував гард. Крім нього цього більше ніхто не робив. Можливо, саме гард Ю.Кучмія описує Д.Яворницький у цитованій вище праці. Ця оренда тривала приблизно до 1930 року, до побудови нижче по Бугу греблі водосховища Олександрівської ГЕС, причому з 1923 р. Кучмії орендували гард у місцевого радгоспу. Востаннє гард забивали у 1945 р. Ісак Кучмій та Юхим Нестеренко, який пристав до нього в компанію.

Слід відзначити, що основним заняттям Ю.Кучмія було ковальське ремесло - мав кузню і «жив з рук», землі в нього не було і господарством він не займався. Навіть, коли після революції 1917 року отримав наділ землі, то здавав його в оренду за половину врожаю. Крім того, він займався полюванням, мав швейну машинку, а у 1922 році зробив молотарку і наймався з синами по людях і в колективи молотити хліб.

Нижче подаємо конструкцію гарду, який забивав, продовжуючи традицію батька, І.Кучмій разом з Ю.Нестеренком. Він розташовувався на місці порога біля правого берега у місці з помірною течією води, якраз навпроти північного кінця Клепаного острова (Рис. 6; 7), тобто там, де на плані 1742 р. позначено Старий гард.

Основними несучими деталями гарду є «сволоки» (Рис. 8, А) - дерев’яні колоди діаметром 0,2-0,25 м, які встановлювалися над водою на висоті близько 0,2 м упоперек течії і своїми кінцями прив’язувалися до залізних «шкворнів». Для кріплення останніх у гранітному річищі та спеціально встановлених каменях видовбувалися ямки глибиною 0,1-0,15 м (Рис. 4, 1). Таких ямок у гарді Кучмія-Нестеренка виявлено близько 10. Вони різні за конфігурацією (трикутні, трапецієподібні, округлі і т. д.) з розміром сторін від 2 до 3,5 см. До сволоків з боку течії на відстані близько 0,5 м один від одного ставилися на дно «паколи» (Рис. 8, В) - загострені дерев’яні кілки діаметром до 0,1 м, верхні кінці яких виступали над водою на 0,6-0,7 м. Загостреними кінцями вони закріплялися на дні, для чого використовувалися тріщини чи інші нерівності дна, а верхніми частинами вони прив’язувалися до сволоків. Далі «кидалися пов’язини» (Рис. 8, Б) - дві жердини, одна з яких кріпилася нижче (у воді), інша - вище (над водою) сволока. Для кріплення всіх вузлів використовувалися розпарені дубові гілки (парили до 0,5 год.). З боку течії до пов’язин ставилися «ліски» (Рис. 8, Г). І.Кучмій та Ю.Нестеренко ліски виготовляли з прутів жовтої акації чи верболозу (1,5-2,0 см), які переплітали дротом у 4-5 рядів, дотримуючись відстані між прутами «на палець»  (близько 2 см). Верхня ліска (Рис. 7, А) була рідкою й прив’язувалася до пов’язин. Нижня ліска (Рис. 7, Б) плелася густо, до пов’язин вона не прикріплялась, а трималась за рахунок напору води і служила також для регулювання рівня води в гарді. У місцях з невеликим струменем води ставилися «козлики». Це жердини, до передніх кінців яких прив’язували по дві «лапи» і вже до них кріпили ліски; задній, як правило, зігнутий кінець жердин закріпляли в розщілинах між камінням, ямках чи виступах. Довжина козликів довільна, висота - до 0,7 м, висота лісок тут - 0,5 м. Таким місцем у гарді Кучмія-Нестеренка був великий камінь, розташований вздовж берега, і через який вода перетікала в середній частині.

Риба в гард могла потрапити лише через «устенок» (Рис. 7, Г), який своєю формою дещо нагадує курінь. Для виготовлення устенка брали довгу, до 3 м жердину з роздвоєним кінцем - «лапою», довжина якої 0,6 м, а ширина - 0,3 м. Передній кінець жердини кріпився на високих схрещених стояках, висотою до 2 м. До обох боків устенка прикріплялись ріденькі ліски. Задня вузька частина устенка повністю занурювалась у воду, причому лапа повинна була стояти в середині гарду у струмені води. До нижньої ліски зовні кріпився «совп» (Рис. 7, В), виплетений з лози довгий прямокутний жолоб із дном, який ставився на козлики і занурювався у воду на 0,1-0,15 м. По розміру совпа у лісці був зроблений отвір, який закривався «заслонкою». При відкритій заслонці у совп заходила риба, яку можна було вибирати навіть руками.

Великі отвори і щілини між ліскою і дном, ліскою і камінням затуляли пучками трави - «пучкували», при цьому використовувалась трава осоки та дереза, а для регулювання рівня води в гарді - полова. Наприклад, якщо треба було підняти рівень води, тоді проміжки між прутами у нижній лісці забивали половою.

Рибу в гарді вибирали зверху сачками. Для цього поміж камінням перекидалися містки, зроблені з довгих жердин на зразок драбини.

Встановлювали гард напровесні, коли починала спадати повінь, ще в холодній воді. Як тільки над водою з’являвся вершечок певного каменя (Паляниці), зараз же починали забивати гард. Він стояв на протязі літа до осені, але рибу ловили лише впродовж весняного (березень-квітень-травень) та осіннього (з половини серпня і до зими) нересту риби. Після цього дерев’яні споруди розбирали і зберігали там же, в урочищі, до наступної весни. Ліски, совп та устенок виплітали навесні кожного року.

Ліски плели на березі у вигляді мат довжиною 2,2-3,0 м. Для перев’язування лози Ю.Нестеренко та І.Кучмій використовували дріт та мотузки. Сволоки для гарду у 1945 році виготовляли з сосни та ялини. Раніше для цього використовували, за словами Ю.Нестеренка, дуб, а на паколи брали що завгодно, але найліпше слугували «ясенчуки». В часи Запорозької Січі ліс для побудови гарду завозили з території тодішньої Польщі, з Бершадьської губернії22.

Жили гардівничі внизу біля гарду в курені з очеретяним навісом та встеленою рогозою долівкою.

До перекриття П.Бугу греблею Олександрівської ГЕС у гарді ловилися такі види риб: скумбрія, осетр, веризуб, рибець, лящ, марена (вусатень), головень, білизна, підуст, короп, сом, щука. Про продуктивність гарду Кучміїв свідчить той факт, що лише веризуба «брали» на добу більше однієї тисячі штук, кожна вагою 4-4,5 кг. Улов гардівничих 1945 року був значно меншим, оскільки на той час уже діяла Олександрівська ГЕС, гребля якої стала нездоланною перешкодою на шляху прохідних та напівпрохідних видів риб, зокрема осетра та скумбрії.

Орендуючи гард, Кучмії рибу частково переробляли на місці - в’ялили, солили та коптили, для чого в Сокуровій балці була споруджена «коптілка». Решту риби продавали свіжою. У Гард приїжджали купці (чумаки), завантажували рибою вози і везли на продаж у с. Костянтинівку (тепер Арбузинського району) та м. Первомайськ.

Що стосується гарду 1945 року, то забиваючи його для радгоспу, І.Кучмій та Ю.Нестеренко рибою практично не розпоряджалися і, щоб мати якийсь прожиток в умовах післявоєнного голоду, вони йшли на всякі хитрощі, щоб приховати справжній улов, з якого могли щось продати в тій же  Костянтинівці, чи виміняти на інші продукти.

Описаний вище гард, що експлуатувався наприкінці ХІХ ст., у першій третині ХХ ст. та у 1945 р., можна розглядати лише як частину Старого (Козацького) гарду, однак способи його будівництва та використання, а також термінологія залишалися традиційними.

В цілому на місці розташування Старого гарду, тобто між островом й обома берегами П.Бугу, нами було виявлено понад 70 ямок, видовбаних у каменях та гранітному ложі. Між собою вони відрізняються формою, розмірами та глибиною й часто розташовуються групами, що є свідченням їхнього різночасового походження. За цими ямками та на основі поданої нами реконструкції гарду І.Кучмія та Ю.Нестеренка можна було би відтворити повну систему побудови гарду, що існувала тут у часи Запорозької Січі, однак це потребує подальших досліджень. Тим не менше уже зараз з певністю можна сказати, що подібні до описаного гарди забивалися між островом та правим берегом ще в двох місцях: на одному з великих каменів посеред річки та при самому острові. Друга частина річки між островом і лівим берегом, де течія була помірнішою, перегороджувалась повністю.

Крім Південного Бугу детально описаний гард в Добруджі на Дунаї. Його конструкцію за власними матеріалами 1880-1882 років подає Хв. Вовк. Цей гард, споруджений в умовах дунайських плавнів і боліт, конструктивно відрізняється від бузького. Але для обох спільним є використання дерев’яних загородок із паль та лісок, термінологія й те, що їх забивали виключно нащадки запорожців23.

Тим часом, проведені нами пошуки слідів Нового (Архієрейського) гарду не принесли бажаного результату. Нічого про цей гард не знають і старожили села Богданівки. На його місці по обидва боки ріки в кінці ХІХ чи на початку ХХ ст. було збудовано водяні млини і, цілком можливо, сліди гарду були знищені при їхньому будівництві чи експлуатації. Не виключено також, що конструкція Нового гарду відрізнялася від гарду Старого. Як свідчить Л.Корнієнко, для підйому рівня води, а також для переходу від одного і від другого млина річку запруджували дрібним камінням, але посередині залишали невеликий прохід близько 1 м завширшки. У цьому проході ставили тирю - рибальське знаряддя, яке виготовлялося з лози і мало в плані підтрикутну форму.

Паланкова балка (Паланка) являє собою розложисту долину 250-350 м завширшки. Судячи з плану 1742 року та назви, у балці розташовувався військовий табір козаків. На час відвідин урочища Д.Яворницьким ще зберігався запорізький цвинтар та простежувалися місця розташування куренів та ям, розташованих на схилах балки24. Бозька експедиція, що провела у балці археологічні дослідження, виявила на її північному схилі 7 фігурних обкладок з уламків граніту у формі хреста або чотирикутника. На місці однієї з них було закладено розкоп (розкопки Г.Крисіна). Викладена на поверхні кам’яна хрещата фігура, завдовжки 5,4 і завширшки 2,5 м, була орієнтована з півдня на північ. Під хрестом на глибині 0,82 м виявлено кістяк чоловіка середнього віку, що лежав випростано на спині із схрещеними на грудях руками, орієнтований головою на захід. У могилі виявлено шматок парчевої тканини, мідний хрест з вушком та рештки напівзотлілої труни, збитої дерев’яними дубовими кілочками з соснових дощок товщиною 4 см. За матеріальними рештками автори звіту відносять це поховання до запорозьких25. На сьогодні балка у верхній та середній частині повністю зруйнована гранітним кар’єром та засипана щебенем із штолень акумулюючої ГЕС, що тут будується. У 1985 р. у нижній, західній частині балки, яка тоді ще не була засипаною, автором було закладено кілька шурфів, у яких виявлено культурний шар ХУІІ-ХУІІІ ст. Уламки гончарної кераміки, вугілля та кісток тварин залягали в шарі чорнозему на глибині 0,35-0,45 м від поверхні.

Базар. На схід від Паланкової балки лежить місце, яке пастухи й досі називають Базаром. Топографічно це трохи похилий край плато високого лівого берега, який примикає до балки. Культурний шар тут не виявлено, але на поверхні зібрано невелику кількість уламків гончарного посуду, що датується ХУІІІ-ХІХ ст. та рибальську ость. Як видається, цей топонім  міг виникнути лише в часи Запорозької Січі. Найближче село Костянтинівка, що виникло в кінці ХУІІІ ст., знаходиться за кілька кілометрів від урочища. Правда, у першій половині ХХ ст. в Паланковій балці існував невеличкий хутір Скроцького, однак, пов’язувати з ним виникнення топоніму Базар нелогічно. Тим часом, у Запорозькому Гарді існував ринок, призначений виключно для торгівлі рибою26.

Клепана балка - це невелика балочка, що знаходиться на лівому березі Південного Бугу навпроти Клепаного острова. На плані 1742 р. вона позначена як «место, на котором осенью жительство оные козаки имеют»27. На схилах Клепаної балки Миколаївською експедицією зібрано невелику кількість кераміки ХУІІІ ст.

Сокурова балка. Так називається одна з двох байрачних балок зі струмками, що обмежують клинуватий схил і розташовані з правого берега Південного Бугу навпроти Клепаного острова, утворюючи ніби ворота до Гарду. У звіті Бозької експедиції ця балка має назву Осокорова, а також Гардова. На підступах до балки з заходу Бозька експедиція виявила рештки правильно спланованої осади ХУІІІ-ХІХ ст.28. Тут же було виявлено уламки залізних виробів та кераміку ХУІІ-ХІХ ст., що залягали у верхній частині чорнозему, а на схилі до Гарду - культурні рештки ХУІІІ-ХІХ ст.29. Культурний шар того ж часу, що залягав у верхній частині чорнозему, простежено автором у 1985 р. й у нижній частині гардового клина. Серед добутих у шурфах багаточисельних уламків кераміки та скла виявлено, зокрема, наконечник залізної стріли та довгу залізну голку (Рис. 5, 2, 3). Остання, очевидно, використовувалася рибалками при нанизуванні риби для її в’ялення.

Великий острів - це  скелястий останець з трьома терасоподібними уступами, що лежить на місці одного з найбільших порогів поміж селами Костянтинівка та Богданівка. У звіті Бозької експедиції цей острів названо Кривим. Під урвищами острова з північного боку експедиція виявила 7 печер, в одній з яких було проведено розкопки. У шарі грунту товщиною 0,35-0,55 м виявлено сліди вогнищ, кістки тварин та риб, риб’ячу луску, а також залізний ніж, риболовний гачок та інший рибальський інвентар не старіший ХУІІ-ХІХ ст. Крім того, посеред острова експедиція дослідила фундамент споруди, викладений з добре обтесаних плит, який за знахідками та на основі плану будівлі автори звіту датують ХІХ ст.30.

Розвідковими роботами 1980 р. Миколаївська експедиція підтвердила наявність на острові пізньосередньовічних матеріалів, що залягають в шарі чорнозему і, крім того, в нижній частині острова виявила залишки землянок (?) з печами. Наявність на острові запорозьких старожитностей було підтверджено і в 1986 р. під час дослідження тут Миколаївською експедицією поселення доби неоліту-енеоліту. Що стосується виявлених Бозькою експедицією залишків фундаментів, то за переказами старожилів с. Богданівки, це залишки від псарні, яку в ХІХ ст.  тримав на острові місцевий поміщик.

У 2001 р. архітектурно-археологічні дослідження на Великому острові провела експедиція державної інспекції з охорони пам’яток історії та культури у Миколаївській області під керівництвом Ю.Гребеннікова., яка також виявила тут матеріали козацької доби. Разом з тим, викликають здивування і занепокоєння  спроби Ю.Гребеннікова подати залишки фундаменту ХІХ ст. як залишки відомої Гардової похідної церкви ХУІІІ ст., а Великий острів - як острів Гардовий31.

Малий острів лежить трохи вище Великого острова й відділений від нього кількома протоками. У відслоненні берега у південно-східній частині острова Миколаївська експедиція 1980 р. простежила культурний шар часів пізнього середньовіччя (скло, кераміку та залишки двох печей), що залягав на глибині 0,2-0,4 м від поверхні.

Богданівка. На північному схилі балки, розташованої на південній околиці села Богданівки Доманівського району, розвідковими роботами Миколаївської експедиції у 1980 р. виявлено на площі більш ніж 2 га пізньосередньовічний культурний шар, потужністю до 0,5 м, що включає в себе залишки будівель, зольники, багато кераміки та кісток тварин. Не виключено, що це залишки козацького поселення Гардового - саме таку назву мало с. Богданівка до 1801 року.

Під час будівництва гідроспоруд Ташлицької ГАЕС у 1980 рр. були повністю зруйновані запорозький цвинтар і табір у Паланковій балці, наполовину засипаний Клепаний острів. У разі продовження будівництва Ташлицької ГАЕС та заповнення Олександрівського водосховища до проектної відмітки більшість із описаних пам’яток буде затоплена. Іншим пам’яткам, розташованим у приводороздільній зоні на краю високого берега Південного Бугу, руйнування загрожує внаслідок зростання антропогенного навантаження. Крім описаних вище в урочищі Гард та його околицях знаходиться ряд багатошарових археологічних пам’яток, що разом із старожитностями козацької доби репрезентують всі археологічні епохи, починаючи з мезоліту й закінчуючи пізнім середньовіччям. Дослідити їх і зберегти для нащадків завдання і обов’язок сучасних наукових та пам’яткоохоронних інституцій.

__________________________

1 Скальковский А.А. История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского. - Ч. 1. - Одесса, 1885. - С. 41.

2 Записки Одесского общества истории и древностей. - Т. УІІ. - Одесса, 1868. - С. 182.

3 Істория Новой Сечи ... - Ч. 1. - Одесса, 1885. - С. 40.

4 Там само. - С. 40, 41.

5 Эварницкий Д.И. Запорожье в останках старины и преданиях народа. - Ч. 2. - СПб., 1888; Эварницкий Д.И. Вольности запорожских козаков. Историко-топографический очерк. - СПб., 1890; Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. Т. І. - К., 1990.

6 Шмит А. Несколько новых документов о Запорожской Сечи и ее землях // Записки Одесского общества истории и древностей. - Т. ІУ. - Одесса, 1860. - С. 467-469, Табл. ХІ.

7 Яворницький Д.І. Історія ... - С. 56, 279, 403-404, 430; Эварницкий Д.И. Вольности ... - С. 133, 230-232, 240; Эварницкий Д.И. Запорожье ... - С. 151.

8 Козубовський Ф.А. Археологічні дослідження на території Богесу 1930-1932 рр. - К., 1933.

9 Козловський А. Особливості будівництва житлових споруд на Кам’янській Січі // Нові археологічні  дослідження пам’яток українського козацтва. - Вип. 1. - К., 1992. - С. 15-25; Титова О., Бойко В. Дослідження куреня на Олешківській Січі // Дослідження археологічних пам’яток українського козацтва. - Вип. 4. - К., 1995. - С. 5 -9.

10 Записки Одесского общества... - Т. УІІ. - Одесса, 1868. - С. 182.

11 Українці: Історико-етнографічна монографія у 2 томах. - К., 1960. - С. 315-316; Этнография восточных славян. - Москва, 1987. - С. 226.

12 Українці: історико-етнографічна ... - С. 315.

13 Яворницький Д.І.  Історія ... - С. 272.

14 Яворницький Д.І. Історія ... - С. 267, 278; Апанович О. Розповіді про запорізьких козаків. - К., 1991. - С. 213.

15 Кузьмук О. Межигірський монастир і Нова Січ (1734-1775 рр.) // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. - Вип. 10. - К., 2001. - С. 145.

16 Яруцький Л. Запорозька церква в м. Кальміус // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. - Вип. 7. - К., 1998. - С. 92-95.

17 Яворницький Д.І. Історія ... - С. 278-280.

18 Записки Одесского общества ... - Т. УІІ. - Одесса, 1868. - С. 180, прим. 54.

19 Эварницкий Д.И. Запорожье в останках ... - С. 151.

20 Ці матеріали частково опубліковані. Див.: Товкайло М., Будник М. Гард на Бузі. До історії традиційного рибальського промислу // Народознавство. Науково-методичні матеріали. Збірка ІІ у 5-ти частинах. Частина 1 та ІІ. - Переяслав-Хмельницький, 1994. - С. 74 - 79; Товкайло М., Будник М. Запорізький Гард // Київська старовина. - 1995. - № 2. - С. 82-84.

21 Взяті в лапки терміни та назви деталей гарду - з термінології Ю.Нестеренка.

22 Скальковский А. История ... - С. 40.

23 Вовк Хв. Українське рибальство у Добруджі // Матеріали до українсько-руської етнології. - Т. 1. - Львів, 1899. - С. 33-52.

24 Эварницкий Д.И. Запорожье в останках ... - С. 154.

25 Козубовський Ф.А. Археологічні дослідження ... - С. 39-40.

26 Скальковский А. История новой Сечи ... - С. 179; Яворницький Д. І. Історія. - С. 425.

27 Шмит А. Несколько новых документов ... - С. 467-469, Табл. ХІ.

28 Козубовський Ф.А. Археологічні дослідження ... - С. 28.

29 Там само. - С. 58.

30 Там само. - С. 41.

31 Результати досліджень були опубліковані у брошурі ВАТ «Укргідропроект»  «Матеріали для всебічного розгляду проблемних питань, пов’язаних із реалізацією уточненого проекту з підвищення рівня води Олександрівського водосховища, на громадських слуханнях з приводу добудови Ташлицької ГАЕС» й  оприлюднені у вересні  2001 р. на слуханнях у м. Миколаєві.

 

Мал. 1-  Карта розташування пам’яток:  1 - Богданівка; 2 - Малий острів; 3 - Великий острів; 4 - Сокурова (Гардова) балка; 5 - Клепаний (Гардовий) острів; 6 - Клепана балка; 7 - Паланкова балка; 8 - Базар.

Мал. 2 - План Запорозького Гарду на р. Буг інженер-підполковника Даніеля де Боскета: 1 - острів, на якому Запорозькі козаки житло мають і при тому церква під №2; 3 - гарди або заколи рибні; 4 - місце, на котрому восени ті козаки житло мають; 5 - початок турецького кордону від р. Бугу і Великого Конару; 6 - берег високий, що колись називався Пугач, котрий висотою до 20 сажнів.

Мал. 3 - Розкоп на Клепаному (Гардовому) острові. План (1) та розріз по лінії А-Б (ІІ) будівлі турлучного типу: 1 - дерновий шар; 2 - білий річковий пісок; 3 - сірий річковий пісок; 4 - сірий гумусований супісок; 5 - кусочки глиняної обмазки стін; 6 - уламки кахлів;  7 - камінь; 8 - гранітна порода  (скеля); 9 - урвистий край підвищення.

Мал. 4 - Ямки для шкворнів на місці Старого або Козацького гарду (1) та матеріали з розкопок на Клепаному (Гардовому) острові (2-6).

Мал. 5 - Залізні стріли та голка з розкопок на Клепаному (Гардовому) острові (1) та в Сокуровій (Гардовій) балці (2, 3).

Мал. 6 - Місце, де був розташований Старий або Козацький гард. Вигляд з лівого берега.

Мал. 7 - Схематичний план гарду Кучмія-Нестеренка: А - верхні ліски; Б - нижні ліски; В - совп; Г - устенок.

Мал. 8 - Конструкція лісок: 1 - вигляд спереду; 2 - вигляд збоку; 3 - вигляд зверху.  А - сволок;  Б - пов’язини; В - паколи; Г - ліска.

 

 

Анатолій Петровський (Южноукраїнськ)

 

ЗАПОРОЗЬКИЙ ГАРД. ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ТА ПРОБЛЕМИ

 

Протягом багатьох років я збирав матеріал про історичний регіон, розташований в степовій зоні межиріччя Дністра та Дніпра.

Як відомо, ця територія є місцем появи, становлення та історичного шляху запорозького козацтва.

Автори більшості досліджень звертались у своїх працях до життя та подій, пов'язаних з запорожцями на берегах Дніпра. І це зрозуміло, описані Запорозькі Січі знаходились на Дніпрі.

Тому для більшості населення все, що пов'язується з запорожцями, асоціюється з Дніпром.

Зрозумілим стає моє бажання дослідити життя запорожців, які мешкали на берегах Південного Буга (Богу), оскільки проживаю на цій території. Зібраний матеріал говорить про велику історичну цінність регіону, особливо це стосується долини ріки між м. Первомайськ та м. Вознесенськ, що в Миколаївський області.

Історіографічний матеріал, археологічні дослідження пам'яток сивої давнини, козацьких часів та новітньої історії дають підстави стверджувати історичну унікальність цієї землі.

Археологічні дослідження та знахідки розкопів Щуцьке, Бузьке, Виноградний Сад, Богданівка, Паланка, острів Гардовий, могильник біля с. Новоселівка, місце Гардового перевозу, місце Гардового Притину (оптовий ринок), залишки запорозької церкви, залишки споруд на місці козацького зимівника Гард, місце унікального рибного промислу запорожців методом гарду, місце Гайдамацької Січі, місце наради і прийняття плану гайдамацького повстання під назвою „Коліївщина", печера Кузня, скелі Пугач та Брама, козацьке поселення Гардове та кладовище при ньому, місце знищення 55000 євреїв у роки Другої світової війни, місця пускових комплексів міжконтинентальних стратегічних ракет колишнього ядерного щита СРСР - ось неповний перелік історичних місць, який підтверджує історичну унікальність цього куточка української землі.

На жаль історичний матеріал про цю місцевість для багатьох невідомий, навіть для фахівців. Тому багато місць або мало обстежувалось, або не обстежувалось взагалі. Відсутність інформації не давала змоги громадськості створити належний захист, а науковцям - досліджувати історичні пам'ятки.

На цей час знищено скелю Брама, частину історичного острову Клепаного, напівзасипана скеля Пугач, знищено поселення Паланка та цвинтар при ньому, знищено козацьке кладовище біля поселення Гардове. Під загрозою знищення ще деякі історичні місця.

Інститут ботаніки розглядає означену місцевість як унікальну фітосистему, яка за своїм біорозмаїттям та раритетним флорофондом не має аналогів в Україні і яка потребує пильної уваги як з точки зору науковців, так і природоохоронних організацій.

Щоб захистити заповідну територію, ім'я якої Гард, необхідно поставити перед відповідними органами влади питання про надання цій історичній місцевості статусу Національного парку. Зібраного матеріалу цілком достатньо.

Для розуміння, про що йдеться, наведу приклад історичної цінності пам'ятки, яку являють собою залишки запорозької церкви Покрови Пресвятої Богородиці, що знаходилась на Гардовому острові.

Час зведення цієї церкви невідомий, але вже в 1740 році зрадник Сава Чалий зруйнував її, це стало сигналом для війни козаків проти поляків. Козак Гнат Голий піймав зрадника і вбив. У 1747 році орда татар напала на Гард та пограбувала церкву. Священний антимініс вони забрали з собою. За це запорожці відповіли війною проти татар. Кримський хан, щоб налагодити добросусідські відносини, написав лист кошовому де висловлювався, що не треба за якихось дрібниць сусідам сваритись. На те кошовий отаман відповідав, що Божа церква не дрібниця. В 1751 році великий польський загін напав на Гард і зруйнував церкву. За це запорожці підняли проти них велику війну.

Ця церква була оплотом православ'я на Правобережній Україні. До її святих стін стікались кобзарі та ченці, чумаки та гайдамаки, хоробрі запорожці та бувалі промисловики, злиденні старці та скривджений люд. В часи нищення православ'я на Правобережжі у середині XVIII сторіччя біля неї зібралась сила на захист святої віри своєї землі.

Скелястий острів Гардовий знаходиться серед порогів ріки, таке творіння природи дало велику енергетику місцю, де знаходилась церква запорожців. Відтворений храм на місці залишків церкви стане символом високої духовності для нашого народу.

Один тільки цей приклад підкреслює історичну унікальність Гарду. Є надія, що Науково-дослідне колективне підприємство „Часи козацькі", Українське товариство охорони пам'яток історії та культури, Центр пам'яткознавства НАН України звернуться до підприємств, установ, фондів, банків, бірж, щоб зібрати кошти для зведення храму на Гардовому острові. На цьому острові повинен функціонувати краєзнавчий музей. Є впевненість, що експозиція назбирається. Тут же доречно облаштувати реконструкцію унікального рибного гарду.

З 1902 по 1904 рр. Симон Петлюра працював на Кубані з архівами Запорозької Січі та Бузького козачого Війська і був фактично співавтором виданої Ф.А. Щербиною „Історії Кубанського Козачого Війська". Щербина в своїх спогадах писав, що Петлюра особливо захоплювався матеріалами стосовно бузьких козаків. Більшість дослідників працювала з архівами Запорозької Січі, які потрапили до рук А.О. Скальковського. Отже, потрібно дослідити долю матеріальних свідоцтв, потрапивших на Кубань. Необхідно видати напрацьоване В. Халипенком мою працю „Слово про Гард", археологічні дослідження козацької доби на Бузьких берегах.

Для комплексного дослідження цієї історичної території необхідна ґрунтовна програма. Так, більшість дослідників не має інформації про Андріїв острів, а на ньому знаменитий отаман Сірко стояв кошем біля двох років, звідси з козаками виходив у морські походи. На острові запорожці організували два свої знамениті дунайські походи. На Андрієвому острові готувалась морська флотилія козаків для штурму Очакова у 1788 році, яка знищила турецький флот Гасана Паші та дала змогу російській ескадрі уникнути повного розгрому. Упевнений, що цей острів чекає свого дослідження.

Треба зазначити великі рекреаційні можливості місцевості. Це розвиток туризму, в тому числі водного, відповідні можливості для занять водним слаломом, скалолазанням, чудові перспективи для відпочинку та оздоровлення.

Отже, Гард чекає свого господаря.

 

Мал. 1 – проект церкви на Гардовому острові

 

 

 

 

 

 

 

 

Версия для печати

 

2011   Козацька бібліотека © Всі права захищені
КОЗАЦЬКА БІБЛІОТЕКА · ГОСТЬОВА КНИГА · КАРТА САЙТУ


ВебСтолица.РУ: создай свой бесплатный сайт!  | Пожаловаться  
Движок: Amiro CMS