КОЗАЦЬКА БІБЛІОТЕКА 

 

Дослідження нерухомих пам'яток українського козацтва та музейних предметів доби пізнього середньовіччя

І. ДОСЛІДЖЕННЯ НЕРУХОМИХ ПАМ’ЯТОК УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА ТА МУЗЕЙНИХ ПРЕДМЕТІВ ДОБИ ПІЗНЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

С.Демидко, О.Погорілець, С.Стопенчук (Хмельницький)

ДОСЛІДЖЕННЯ ПІЗНЬОСЕРЕДНЬОВІЧНОГО УКРІПЛЕННЯ ХVІ СТ. ПОБЛИЗУ СМТ МЕДЖИБІЖ ЛЕТИЧІВСЬКОГО РАЙОНУ XМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ В ПОЛЬОВОМУ СЕЗОНІ 2003 р.

Влітку 2003 р. було продовжено археологічне дослідження пізньосередньовічної пам’ятки, розташованої поблизу смт Меджибіж Летичівського р-ну Хмельницької обл.

Експедиція організована Меджибізьким регіональним історико-етнографічним музеєм-фортецею (директор — М.Б.Пінчак) за підтримки громадської організації "Постійно діюча археологічна експедиція Меджибіж-2000” (директор – О.Г. Погорілець, керівник - С.М.Стопенчук).

В роботі експедиції брали участь студенти історичних факультетів Кам'янець-Подільського та Житомирського державних університетів.

Завданням сезону 2003 р. було продовження дослідження одного з системоутворюючих елементів об'єкта - кутового сполучення укріплення. Для послідовного дослідження пам'ятки розкоп 2 було закладено в південно-східному куті замчища, поруч з розкопом 1 сезону 2001 р. З метою порівняння кутів та виявлення закономірностей і системності у будівництві замчища в південно-західному куті були розбиті 2 розвідкові траншеї та розкопи 3 і 4. Загальна площа дослідженої території складає 212 м2.

Розкоп 2 (загальна площа 56 м2). Подальше дослідження фундаменту споруди, виявленого в 2001 р., дало змогу окреслити периметр об’єкту, який складається з поєднання П-подібної та підквдратної (у планах) частин. Відсутність єдиної кладки (перев’язки) між частинами дозволяє припустити, що це окремі споруди, а впорядковане їх з’єднання дозволяє стверджувати, що вони функціонували одночасно.

П-подібна споруда має розмір 11,3 х 6,0 х 5,7 м. Товщина стін у фундаментній частині - 1 м, у цокольній - 0,6 м. Характер конструкції каркасний: дерев’яний каркас із заповненням фундаментного котловану між стовпами (сваями) бутобетоном. Північно-західний бік споруди незамкнутий, її поверхня викладена вапняковими плитами, розмір яких в середньому 0,5 х 0,4 х 0,1 м. З північного боку до східної стіни примикає підквадратна споруда.

Підквадратна споруда має розміри 4,3 х 4,2 м. Стіни збереглися на висоту 1,6-1,9 м. Внутрішній об’єм тинькований із заповненням щілин між камінням уламками цегли. Підошва фундаменту на 1,15 м нижче підошви фундаменту П-подібної споруди. Нижній край фундаменту спирається на конструкцію із дубових підквадратних у перетині балок 0,4 х 0,4 м, кутові з’єднання яких не збереглися. Балки залягають на рівні грунтових вод.

Роботами на розкопі 2 підтверджені дані сезону 2001 р. щодо наявності, як мінімум, двох періодів функціонування об'єкту (і, можливо, замчища). У зв'язку з цим та з метою визначення відносної хронології південної частини пам’ятки закладено розкоп 3 (40 м2). Він охопив частину внутрішньої площадки та її край, що межує з ровом. Стратиграфічне простежені потужні нашарування, пов’язані із значними будівельними роботами під час реконструкції замчища. Аналіз стратиграфії дозволив висунути гіпотезу, що сучасний вигляд укріплення, яке фахівці визначають як фортецю тонального типу, був отриманий внаслідок нарощення території дюноподібного підвищення з метою набуття ним підквадратноі форми. Нарощення відбувалося шляхом спорудження дерев'яних клітей з подальшим їх забутуванням піском.

В процесі робіт на розкопі 3 було виявлено фрагмент стіни, паралельної рову замчища. Трасування стіни та дослідження її ділянок проведене траншеями 1 (38 м2), 2 (пунктирна, 28 м2) та розкопом 4 (50 м2). Дослідження виявили принципово новий варіант побудови кута укріплення. На відміну від південно-східного південно-західний кут не був захищений-валами. По периметру, на відстані 12 м від краю рову, він був огороджений кам'яною стіною.

Висота збереженої частини стіни - до 1,2 м. Повністю відкрито західне прясло стіни довжиною 37 м. Довжини південного прясла - 30 м, воно у східній частиш закінчується трапецієподібною у плані спорудою 3,3 х 4,0 х 4,0 м.

До колекції знахідок сезону 2003 р. входять: кахлі зі складним сюжетним орнаментом (теракотові, моно- і поліхромні) фрагменти турецької порцеляни виробництва керамічних центрів Ізнік і Кютахья, збіркою монет кінця XV - середини XVI ст. (36 шт.), серед яких рідкісними є акче Кримського ханства часів Менглі Гірея (1468-1515) та шилінг Тевтонського ордену часів Конрада IV Ерліхшаузена (1441-1449), зразки зброї та озброєння, розвали димленого та полив’яного посуду різних типів. Окремо необхідно відзначити знахідку печатки для листів із зображенням гербу «Леліва» та ініціалами «R» і «S», яку можна інтерпретувати як родовий герб родини Синявських та пов'язати її з ім'ям сина коронного гетьмана Миколи Синявського - Рафаїлом.

Дослідження 2003 р. поповнило відомості про облаштування окремих фортифікаційних елементів замчища, їх хронологічний порядок та функціональне призначення, підтвердило раніше висунуту гіпотезу про початок та періоди будівництва укріплення, накреслило шляхи пошуку архівних матеріалів щодо власників замку та його ролі в системі укріплень східних кордонів (Польщі) в контексті охорони краю від спустошливих набігів татарських чамбулів і загрози наступу турецької та молдавської агресії.

Подальші роботи на замчищі нададуть можливість у повному обсязі дослідити новий тип фортифікацій початку XVI ст. (який не зберігся в Європі в зв'язку з подальшими перебудовами), виділити еталонний матеріал середини ХVІ ст., підготувати пам'ятку для подальшої музеєфікації в рамках державного історико-культурного заповідника “Меджибіж”.

Олександр Супруненко, Ірина Кулатова (Полтава)

АРХЕОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

НАШАРУВАНЬ КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ У КРЕМЕНЧУЦІ

Порубіжна фортеця на переправі XVII ст., Куруківська битва, створення Кременчуцького полку, численні напади кримських татар і сусідство із Запорожжям, сотенне містечко Миргородського полку, головна база формування армій кількох кампаній російсько-турецьких воєн1, адміністративний центр Новоросійської губернії і Катеринославського намісництва — ці етапи історії Кременчука ставлять його у помітний ряд міських центрів, де старожитності козацької доби повинні переважати над будь-якими іншими (Рис. 1).

Та довгий час саме на них дослідники зовсім не звертали уваги. Культурні нашарування козацької доби не вивчалися археологічно, а до музейних зібрань надходили лише окремі речі. Проте потенціал саме козацької археології міста й околиць надзвичайно великий. Він охоплює культурні нашарування не тільки Кременчука, а й Крюкова, навколишніх сіл, рештки господарських об’єктів фіналу пізнього українського середньовіччя, давніх козацьких цвинтарів і кладовищ, сторожових „маяків”, слідів виробництва селітри тощо.

Виразні випадкові археологічні знахідки козацької доби вказували на наявність у Кременчуці потужних культурних нашарувань XVII-XVIII ст.

Дослідження, проведені 2003 р. археологічною експедицією Центру охорони та досліджень пам’яток археології управління культури Полтавської облдержадміністрації в історичному центрі Кременчука, спирались на наявність детальних планів міста XVIII ст. та наслідки роботи, проведеної столичними і місцевими дослідниками у контексті вивчення ранніх етапів його історії та містобудування (Ф.Д.Ніколайчик, Л.І.Євселевський, А.М.Лушакова, В.І.Тимофієнко). Метою обстежень стало встановлення меж залягання культурних нашарувань фортеці 2-ї пол. XVII – 1-ї пол. XVIII ст., замку, ймовірна локалізація місцезнаходження перших укріплень, а також шурфування культурних нашарувань, отримання даних щодо їх збереженості і виявлення матеріалів більш ранніх за козацьку епоху.

Під час огляду території Придніпровського парку, площі Перемоги і навколишніх вулиць встановлено, що поверхня першої надзаплавної тераси лівого берега Дніпра, де розміщено парк, практично не зберегла візуально помітних слідів пізньосередньовічної фортифікації. Поява поселень в цьому районі зумовлена наявністю підвищення в районі на північ від сучасного Річкового вокзалу. Воно тяжіло до масиву виходів граніту і було утворене намивами р.Кагамлик. Підвищення займало прибережну частину тераси висотою 4,5-5,5 м над рівнем Дніпра того часу. Воно було видовжене з північного заходу на південний схід на 0,8 км при ширині у широтному напрямку в 0,1-0,4 км. Саме цей останець піщаних кучугурів лівого берега Кагамлика та виходи граніту над місцем давньої переправи і виявилися стимулюючим фактором до появи поблизу мису поселень первісної доби (Рис. 1).

Рис.1 Схема розташування Кременчуцької фортеці другої половини ХVІІ – першої пол. ХVІІІ ст. 1 – зона місцезнаходження кераміки епохи бронзи ХVІІ – поч. ХVІІІ ст.; 2 – виходи гранітів; 3 – піщане підвищення; 4 – замок; 5 – територія фортеці; ш./р. 1 – розкоп №

1; ш. 2 – шурф № 2; ш. 3 – шурф № 3.

Тільки в районі перехрестя вул. Генерала Жадова і пров. Поштового відзначене невелике пониження на місці спорудження, ймовірно, у 2-й пол. XVII ст. рову, на що вказують численні просіви. Співставлення планів міста 1748 і 1787 рр., виявлення підйомних матеріалів дозволило локалізувати райони поширення матеріалів XVII-XVIII ст. і допомогло окреслити обриси колишніх укріплень міської фортеці. Попередні обрахунки площі фортеці складають близько 15 га (350 х 470 м), Замку — понад 1,5 га.

Мис лівого берега в центрі Кременчука утворився внаслідок огинання Дніпром масиву виходів граніту. Здавна оголена південно-західна верхівка цих виходів була орієнтиром переправи. Масив скелі пізніше став обов’язковою деталлю планів міста, зокрема, кресленика 1748 р. Нині він є пам’яткою геології і відомий як «Скеля «Реєстр» або «Репер»2. Максимальне підвищення скелястого масиву, що займає площу 0,8 га, на сьогодні розчищене від поверхневих нашарувань ХХ ст., здіймається над рівнем Дніпра на 2,7 м. В його північній частині зберігся призматичний блок сірого граніту із позначенням рівнів особливо значних повеней, зокрема, катастрофічних 1787, 1789, 1820, 1842, 1845 рр. та ін.

Під час очищення поверхні граніту виявлено чимало металевих речей кін. XVIII – поч. ХХ ст. З-поміж знахідок виділяються й кілька сталевих видовженої форми зубил, масивне — вагою 0,5 кг і невелике — 0,25 кг. Вони засвідчують використання скелястого мису в якості каменоломні впродовж XVII-XVIII ст. Про це свідчать висвердлені отвори, призначені для закладання порохових зарядів, а також підпрямокутної форми котлован розміром 15 х 45 м, глибиною 0,5-0,7 м, орієнтований майже у широтному напрямку, що займає частину скелі. Наявність трьох ступінчастих виступів зі сходу може вказувати й на інше призначення заглибини, як основи якоїсь пізньосередньовічної споруди. Про це свідчать і виявлені навкруги заглибини для встановлення тесаних плах-опор. Поряд з однією із таких заглибин виявлений уламок стрижня простого залізного вудила з круглим бічним кільцем, вірогідно, XVII ст. Принаймні, подібні вудила входили до спорядження козацького бойового коня, виявленого на переправі неподалік Берестечка3.

Вздовж західної частини масиву скелі, на мілині та в бік укріпленої гранітом Набережної, вся поверхня дна ріки всіяна безліччю уламків кераміки, скла, виробів з каменю і заліза. На ділянці в 200 м зібрана виразна колекція гончарного посуду XVII-XVIII ст. (Рис. 2).

Кераміка XVII ст. представлена уламками вінець, стінок і денець сіроглиняних димлених кружальних горщиків, фрагментами мисок із добре вирівняною до лискування поверхнею світло-сірого кольору (Рис. 2:1-4,7,9-10,11). Вінця горщиків вертикальні, дещо профільовані і трохи відігнуті у зовнішній бік, мають орнаментацію у вигляді горизонтальних прокреслених ліній (Рис. 2:2-4); плічка таких посудин прикрашає ряд штампованого візерунку з ромбічними і прямокутними деталями (Рис. 2:1). Край однієї з покришок декорований не тільки прокресленим профілюванням, а й хвилястими защипами (Рис. 2:7). Криси полумисків дещо потовщені (Рис. 2:9, 11). Знахідки 2-ї пол. XVII ст. репрезентовані уламком покрівця (Рис. 2:10), а також шматком сіроглиняного полумиска, розписаного коричневими і рудувато-червоними ангобами. З елементів візерунку на крисах — стилізована квітка лілії на стеблі та інша, передана дугоподібними смугами. Ритмічний квітчастий ряд на крисах переривається підтрикутними радіальними смугами стилізованого листя (Рис. 2:15).

Рис.2 Кременчук, м., підніжжя скелі “Реєстр” і Набережної.

Кераміка ХVІІ-ХVІІІ ст. – розпис ангобами; - - -– полива. Фонди КрКМ.

Кераміку поч. XVIII ст. представляють кілька уламків нижчих від попередніх і менш профільованих, дещо відігнутих і масивніших вінець горщиків, часом із дрібним рифленням по зрізу, димлених покришок, зі смугами орнаменту, нанесеного ангобами, а також фрагментами кількох червоноглиняних циліндричної форми видовжених рибальських грузил до сіток (Рис. 2:5-6,8,14). До цього ж часу належить частина мілкої тарілки з вузькими крисами, вкритої щільною поливою зеленого кольору, напевне, київського виробництва (Рис. 2:12). Вирізняється фрагмент кружальної червоноглиняної посудини із ручкою-вушком та поливою яскраво-зеленого кольору, вірогідно, турецького походження (Рис. 2:13).

Закладений у південній частині майданчика Замку розкоп № 1 розміром 2,8 х 6,0 м (16,8 м2) виявив стратиграфію нашарувань цитаделі міської фортеці (Рис. 1; 3).

Під дерном товщиною 0,2-0,3 м залягав потужний шар навезеного чорнозему (Рис. 3). Їх перерізали ями 2-ї пол. ХХ ст. Нижче, з рівня 0,75-0,80 м від поверхні, відзначений піщаний прошарок намитого білого піску, залишений однією із повеней 1-ї пол. ХХ ст. Під ним лежали два-три шари щільних піщаних намивів від повеней ХІХ ст. (Рис. 3). Загальна товщина цих нашарувань не перевищувала 0,25 м. Всі ці тонкі, перемежовані чорноземними домішками, прошарки підстилалися на глибині 0,95-1,00 м щільним шаром вимостки подвір’я будинку 1-ї пол. ХІХ ст. Ця вимостка в 0,2 м нівелювала заповнення нижньої частини котловану фундаменту споруди 2-ї чв. ХVІІІ ст., від якої у північній частині розкопу залишилася траншея із забутовкою цегляно-чорноземною сумішшю та рваним камінням місцевого походження. Глибина цієї траншеї досягала в материковому піску рівня 2,3 м, а її ширина не перевищувала 1,0 м. В ній лежало чимало уламків сіро-рожевого граніту розміром до 0,2 х 0,3 х 0,5 м (Рис. 3). Нижче прошарку вимостки, з глибини 1,15 м, розкоп із північного заходу на південний схід перетинала смуга забутованого фундаменту внутрішньої стіни вказаної споруди протяжністю 5,5 м, у південно-східному кутку розкопу перекрита рештками ще однієї стіни вже цегляного пізнішого будинку (Рис. 3). Ширина решток цієї щільно втрамбованої смуги перекопу становила 0,5-0,6 м. У центрі розкопу, з північного боку, фундамент перерізала квадратної форми стовпова ямка 2-ї пол. ХІХ ст.

Вірогідно, довга споруда барачного типу була знищена пожежею у сер. XVIII ст., про що свідчили рештки згорілих широких дощок і товстих плах настилу підлоги. Остання залягала на рівні 1,40-1,45 м від денної поверхні. Дошки мали ширину 0,3-0,6 м, товщину — не менше 0,06-0,10 м і були викладені у напрямку південний захід — північний схід, куди також і була зорієнтована споруда. Це дозволяє припустити складський характер цієї будівлі. Зауважимо, що просілі й перегорілі дошки та лаги лежали на горбкуватому дні котловану на рівні 1,4-1,6 м.

Над перегорілим шаром дерева, що на 0,05-0,15 м встилав дно котловану, лежало два відмінні, за консистенцією і кольором, тонкі шари чорноземно-попелястого — чорного і сіро-чорного — супіщаного заповнення товщиною 0,2-0,3 та 0,2-0,4 м. Їх можна розглядати як прошарки, що виникли в ході закидання згарища.

Верхній шар складався із переважаючого чорного кольору чорнозему, у складі якого була бита цегла, печина, вуглини, уламки давньоруського кружального посуду й обмазки, кістки тварин та кераміка 2-ї пол. XVII – 1-ї чв. XVIII ст. Складалося враження, що культурний шар із сусідньої південної частини валу замку був нашвидкуруч використаний для закидання місця згарища. У південно-західній частині розкопу, на рівнях 1,05-1,20 м, залягала ціла пляма залишків розвалу давньоруської печі і численні, дуже подрібнені уламки стінок давньоруських кружальних горщиків.

Нижній, більш потужний шар супіщано-чорноземного заповнення виявився поверхневими залишками знищеної пожежею споруди, де також було чимало знахідок, переважно доби Гетьманщини: битого пляшкового гутного скла, кілька фрагментів гутних віконниць, численні скоби і цвяхи від влаштування настилу підлоги.

Під рештками згорілої підлоги споруди 2-ї чв. XVIII ст., у тонкому шарі похованого сіро-жовтого супіску та материковому піску, виявлені плями темного кольору заповнення кількох об’єктів. Це три господарські ями (№№ 1-3), а також заглибини 8-ми стовпових ям, на дні яких, у свою чергу, відзначені ще менші ямки від більш давніх чи пізніших стовпів (Рис. 3). Наведемо опис цих об’єктів.

Господарська яма № 1 знаходилася у південно-східній частині розкопу, була перерізана і наполовину знищена фундаментом стіни споруди та вигрібною ямою ХХ ст. (Рис. 3).

Рис. 3. Кременчук, м., Придніпровський парк. План і профілі стінок розкопу № 1, перетини ям та стовпових ямок.

Умовні позначення: 1 – дерн; 2 – бита цегла; 3 – чорнозем і супісок чорного кольору; 4 – супісок сірого та сіро-чорного кольору; 5 – попелястий супісок; 6 – похований грунт; 7 – перекопи; 8 – цегляни фундаменти; 9 – пісок; 10 – обгоріле дерево; 11 – шматки печини та обмазки; 12 – рештки згорілих дощок і плах; 13 – уламки граніту; 14 – затьоки; 15 – стовпові ямки; 16 – забутовка фундаментів; 17 – покажчики перетинів; 18 – заміри глибин від репера (0); 19 – заміри глибин від рівня поверхонь; 20 – корені дерев; 21 – кістки тварин.

Мала круглу у плані форму, похилі уступчасті піщані стінки, заглибину циліндричної форми у північній частині. Зовнішній діаметр ями — 1,70 м, внутрішній — 0,80 м. Яма впущена з рівня давнього горизонту (–1,40 м). У чорному супіщаному заповненні виявлені шматки граніту, вуглини, затьоки від зливання рідини, а також кістки частини туші коня, використаної в їжу. Керамічні матеріали датують спорудження ями добою Руїни — останньою третиною XVII ст. Яма може розглядатися як сміттєва, пов’язана із життєдіяльністю гарнізону фортеці.

Яма № 2 належала до доби бронзового віку.

Яма № 3 знаходилася край південно-західного кута розкопу і досліджувалася лише наполовину. Виявлена з рівня похованого грунту до глибини -1,90 м. Діаметр — 0,85 м. Мала заглиблену частину та сліди стовпової ямки з південного сходу глибиною 0,2 і діаметром 0,15-0,20 м (Рис. 3). Вірогідно, є рештками ями під масивний стовп якоїсь фортечної споруди. Темне супіщане заповнення містило кілька уламків кружального посуду 2-ї пол. XVII ст.

Стовпові ями. Вісім ям, згрупованих вздовж західної стінки розкопу, часом по дві-три разом. Ці незначні заглибини у піску позначають місця встановлення масивних стовпів. Ями мали підпрямокутну, зі скругленими кутами, форму, та розміри від 0,4х0,5 до 0,55х1,35 м, глибину від рівня виявлення — 0,10-0,30 м. Заповнення однорідне — чорно-сірого кольору, супіщане, знахідки представлені винятково уламками кераміки 2-ї пол. XVII – поч. XVIII ст., шматочками гутного скла, рибальським грузилом (Рис. 4). Крім зазначених, на дні більших стовпових ям і поряд з ними, виявлені сім менших стовпових ямок, розміром від 0,15х0,20 до 0,35х0,40 м, глибиною 0,20-0,30 м (Рис. 3). Група стовпових ям та ямок у південно-західній частині розкопу позначає місце спорудження дерев’яної каркасної конструкції будівлі козацької доби.

Виявлені у розкопі матеріали розподіляються на чотири культурно-хронологічні комплекси: сабатинівської культури, давньоруського часу — ХІІ ст., козацької доби — 2-ї пол. XVII ст. та 1-ї пол. XVIІI ст.

Знахідки 2-ї пол. XVII ст. представлені добіркою вінець, переважно димлених горщиків, з трохи відведеними назовні, горизонтально канельованими і вкритими прокресленими лініями вінцями, часом з рифленням по їх зрізу (Рис. 4:1-3), димленими покришками, оконтуреними смужкою зигзагу (Рис. 4:4). Кераміку кін. XVII – поч. XVIII ст. репрезентують уламки вінець горщиків і мисок, обведених поливою зеленого кольору, інколи розписаних червоно-коричневими ангобами (Рис. 4:5,7). Переважна більшість таких знахідок походить із перевідкладеного заповнення котловану частково дослідженої споруди, а також з господарської ями № 1 і стовпових ямок. У заповненні споруди виявлено кілька уламків світлозелених віконниць круглої форми із загнутим у внутрішній бік краєм (Рис. 4:15).

Більш виразна добірка матеріалів належить до 2-ї пол. XVIII ст. Знахідки виявлені як у заповненні котловану споруди, так і в шарі вимостки подвір’я. Це зразки дещо відхилених вертикальних, іноді злегка профільованих вінець горщиків, вкритих горизонтальними смугами червоного і рудувато-червоного ангобу. Плічки таких посудин прикрашені

Рис. 4. Кременчук, м. Придніпровський парк. Розкоп № 1. Знахідки ХVІІ – ХVІІІ ст. Кераміка (1-13, 16, 18), ікло (14), скло (15, 19), камінь (17). Фонди КрКМ.

крапчастим і пальчастим візерунком, нанесеним аналогічними ангобами (Рис. 4:6-10). Денця горщиків мають низький профільований утор (Рис. 4:13,18). Є частина риночки-тулійки, з трубчастою ручкою, вкритої яскраво-зеленою поливою (Рис. 4:11). Доповнюють предметний ряд знахідок з майданчика замку кружальний сіроглиняне грузило до рибальської сітки (Рис. 4:16), сланцевий точильний брусок та денце темнозеленої скляної гутної пляшки (Рис. 4:17, 19). Варто також назвати й пластинчасті залізні скоби, що використовувалися для закріплення дощок підлоги, дротяну дужку до відра й залізний черешковий ніж із двосічним лезом.

Таким чином, виявлена у розкопі № 1 споруда, вірогідніше за все, була рештками одного з відомих „провіантських магазейнів”4 — складу військового майна та провіанту розквартированих у Кременчуці військових частин російської армії у переддень чи під час російсько-турецької війни 1735-1739 рр. Складське приміщення загинуло внаслідок пожежі близько сер. XVIII ст., а в ході гасіння цієї пожежі використовувався грунт валу, до масиву якого потрапили переміщені із давньої поверхні залишки житла давньоруського поселення.

Дослідження, проведені на території замку, засвідчили існування на його місці не тільки фортечної забудови XVII ст., спорудження поряд церков, для яких використовувалися гутні скляні віконниці, а й існування за п’ять віків до того давньоруського поселення.

Шурф № 3, закладений в районі міської площі XVIII ст., поблизу від решток цвинтаря Успенської церкви, мав розміри 1,80 х 2,50 м (4,5 м2) (Рис. 1). Він призначався для визначення потужності та характеру залягання культурних нашарувань пізньосередньовічної доби. В шурфі виявлено об’єкти доби бронзи (яма № 1) та XVIII ст. (Рис. 5)

Стратиграфія, відзначена при його закладенні, була подібною до виявленої у розкопі № 1. Під шаром дерну і навезеного чорнозему, на глибині 0,5 м, залягав культурний шар губернського центру останньої чверті XVIII ст. та повітового міста ХІХ ст. У прошарку потужністю 0,3-0,4 м, що складався із будівельних решток та чорнозему і піску, траплялися численні уламки битої цегли, кахлів ХІХ ст., фрагменти характерного для цієї епохи посуду. Все це підстилалося тонким (0,15-0,20 м) шаром намивного білого піску однієї із повеней, що лежав до рівня 0,9 м. Поверхневі нашарування перерізали перекопи фундаментів будинків ХІХ ст., а в східній частині шурфу виявлена видовжена брила граніту розміром 0,4 х 0,6 х 1,65 м, імовірно, від фундаментів старої дерев’яної Успенської церкви (Рис. 5).

Під піщаним намивним шаром залягав тонкий прошарок (до 5 см) замощеної будівельним сміттям поверхні площі, під якою відзначений шар похованого грунту — супіску сіро-коричневого кольору, потужністю 0,2 м. Саме з його рівня і були впущені всі виявлені об’єкти. На нашу думку, віднайдені при шурфуванні шари намивного піску пов’язані із повенями 1780-х та 1845 рр. Похований грунт підстилався піщано-суглинковим прошарком передматерика і плавно переходив на глибині -1,32 м у білий материковий пісок.

Яма № 2, прямокутної у плані форми, потрапила до шурфу лише своїм північним кутом. Це рештки сміттєвої ями, з вертикальними рівними стінками та рівним дном, доведеної до глибини 0,75 м від рівня похованого грунту. Зверху вона була перекрита потужною лінзою попелу і вуглин, уламків печини, а в нижній частині заповнення містила будівельні рештки, сліди змитої побілки, тобто, залишки від ремонту якогось приміщення. За кількома виявленими уламками кружального посуду 1-ї пол.-сер. XVIII ст. (Рис. 7:1-3) датується фіналом Гетьманської доби.

Господарська яма № 3, завершального етапу козацької епохи, досліджувалася у північній частині шурфу (Рис. 5), до якого потрапила лише чверть об’єкта. Проте, отримані результати вивчення дозволяють встановити її діаметр — близько 2,4 м, діаметр скругленого дна — 2,0 м. Яма була заглиблена у материк на 0,65 м від поверхні похованого грунту (Рис. 5).

Рис. 5. Кременчук, м. Придніпровський парк. План і профілі стінок шурфу № 3.

Умовні позначення: 1 – дерн; 2 – черноземний культурний шар; 3 – супісок сіро-чорного кольору; 4 - супісок сіро-коричневого кольору; 5 – попелястий супісок; 6 – будівельні рештки; 7 – пісок; 8 – чорноземно-суглиекова суміш; 9 – попіл; 10 – вуглини; 11 – похований грунт; 12 – суглинково-піщаний шар; 13 – материк; 14 – уламки граніту; 15 – фрагменти кераміки; 16 – уламки кахлів; 17 – цегла; 18 – перекопи; 19 – горіле дерево та вуглини; 20-21 – покажчики перетинів; 22 – заміри глибін від поверхонь; 23 – заміри глибин від репера (0); 24 – кістки тварин.

Її заповнення складав потужний шар попелу і деревного вугілля, перепалених дощок і битого посуду. З південно-західного боку вона мала приступку глибиною близько 0,2 м, частина якої потрапила до шурфу. Вірогідно, стінки ями були укріплені дошками, перегорілі рештки яких збереглися.

Із заповнення ями походить досить виразна колекція уламків кружального посуду 1-ї пол. XVIII ст. Вирізняються прямі, трохи відхилені назовні, вінця кружальних горщиків, із окрайкою, нанесеною поливою світло-зеленого і зеленого кольорів, а також горизонтальними смужками червоного ангобу на вінцях, шийці, плічках (Рис. 6:2,5-7). Аналогічним чином прикрашений уламок верхньої частини світлоглиняного ангобованого глека із ручкою (Рис. 6:1). В нижній частині заповнення ями знайдений розвал вишуканого димленого глека без ручок, прикрашеного кількома горизонтальними прокресленими смужками в основі шийки та вертикальними пролощеними лініями. Подібне декорування посуду характерне для гончарських осередків Миргородщини (Рис. 6:10)5. Залізні вироби пізньогетьманської доби представлені кованими цвяхами і свердлом (Рис. 6:7-8). До заповнення потрапив й уламок скляної віконниці, деформованої внаслідок перебування у вогні. Розглядається як рештки господарської ями поряд із зазначеною вище церквою, заповненої пічними відходами у сер. XVIII ст.

Рис. 6. Кременчук, м. Придніпровський парк. Шурф № 3. Знахідки XVIII ст.

Кераміка (1-2, 5-7, 9-10), скло (3-4), камінь (8). Фонди КрКМ.

Варто згадати і виявлення у шурфі кількох уламків посуду кін. XVIII – поч. XIX ст. (Рис. 7:4-5), що походили з культурного шару міста. Біля фундаменту будинку, що перекривав частину ями № 3, знайдений і фрагмент пічної кахлі із надполивним майоліковим розписом кобальтовими фарбами синього і голубого кольорів на білому полив’яному тлі. По кутах виробу зображені сяйва, що облямовують круглий центральний картуш із білим фоном, посеред якого зображена вишукана квітка (Рис. 7:6). За художніми прийомами оформлення, кахля має паралелі із продукцією калузьких керамічних майстерень 2-ї чв.- сер. ХІХ ст.6.

Таким чином, матеріали, отримані у шурфі № 3, засвідчують наявність збережених культурних нашарувань повітового центру і губернського міста Кременчука XVIII-ХІХ ст.

Рис. 7. Кременчук, м. Придніпровський парк. Шурф № 3. Знахідки XVIII – першої половини ХІХ ст. Кераміка (1-6), залізо (7,8). Фонди КрКМ.

Зауважимо, що старожитності Кременчука ще мають чимало дослідницьких перспектив. Особливо це стосується історичного центру міста, де у Придніпровському парку збереглися залишки найцікавішого об’єкта колишньої пізньосередньовічної фортеці — Замку. Під рештками валів останнього та в його ровах археологічно мають бути позначені початкові етапи освоєння міських теренів від давньоруської доби, засвідчені перші етапи історії міста. Визначитися з питанням про історичний вік Кременчука можна саме дослідивши ці культурні шари, що зберігають свідчення XII-XIII ст., ймовірно, XIV-XVI віків та наступної — ранньокозацької епохи. Значну перспективу становить і дослідження культурних нашарувань Кременчука XVII-XVIII ст. Перспективним районом пошуків може стати і територія старого Крюкова, що зберігає культурні нашарування не тільки колишнього укріплення „шанцю” XVIII ст., а й свідчення більш давніх епох.

____________________________

1 Заїка Г.П. Українська лінія. — К.-Полтава: Археологія, 2001. — С. 26, 32-33.

2 Географічна енциклопедія України: В 3-х т. — К.: УРЕ, 1990. — Т. 2. — З-О. — С. 221; Полтавщина: Енциклопедичний довідник. — К.: УЕ, 1992. — С. 870; Заповідна краса Полтавщини / Андрієнко Т.Л., Байрак О.М., Залудяк М.І. та ін. — Полтава: ВА «Астрея», 1996. — С. 163.

3 Свєшніков І.К. Битва під Берестечком. — Львів: Слово, 1993. — С. 257, 258. - Рис. 68:2.

4 Полтавщина: Енциклопедичний довідник. — С. 406, 412; Зуєв В.Ф. Полтавщина в „Путешественных записках” 1781 року. — Полтава: Археологія, 1999. — С. 20-24.

5 Ханко В.М. Гончарювання на терені історичної Полтавщини // АЛЛУ. — Полтава, 1998. — № 1-2 (3-4). — С. 136.

6 Маслих С.А. Русское изразцовое искусство XV-XIX вв. — М.: Изобр. искусство, 1976. — № 292.

Дмитро Куштан (Черкаси)

НОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОСАДУ

ЧЕРКАСЬКОГО ЗАМКУ

У вересні-листопаді 2002 р. в Черкасах експедицією Археологічної інспекції управління культури Черкаської облдержадміністрації проводились рятівні археологічні розкопки у центральній частині міста в межах комплексної пам’ятки Черкаси-Центр, яка розташована між вулицями Байди Вишневецького, Хрещатик та Смілянською[i]. До складу цієї пам’ятки входить могильник черняхівської культури (IV ст. н. е.), який досліджувався у 1991-2000 рр.[ii], могильник доби раннього заліза, виявлений у 1999 р.[iii], а також посад середньовічних Черкас.

Роботи сезону 2002 р. проводились по контракту між Археологічною інспекцією та будівельною фірмою “Житлобуд-1”, який передбачав суцільне дослідження земельної ділянки у дворі багатоповерхового житлового будинку по вул. Смілянській 2, на якій планується спорудження підземних гаражів. Досліджена ділянка – розкоп № 5 – знаходилась на високому корінному березі Дніпра, на відстані близько 300 м від краю плато. За 50 м на захід розташований розкоп № 4 могильника черняхівської культури, а північніше, на відстані 150-200 м, на території парку ім. Б. Хмельницького і ресторану “Чайка” знаходиться багатошарове городище – середньовічний Черкаський замок („Замкова Гора”).

Західну частину розкопаної ділянки займали городи, а більшу частину – дитяче містечко-замок, споруджене у 80-х рр. XX ст. із силікатної цегли та каменю. При його спорудженні верхня частина культурного шару була знівельована і засипана потужним шаром насипного грунту – близько 2 м. Крім того, у центральній та північно-східній частині ділянки знаходилися фундаменти будівель, господарчих споруд та сміттєвих ям, які відносяться до XIX-XX ст.

Площа розкопу становить 476 м2. На рівні материка було виявлено та досліджено заглиблені об’єкти – 20 ям, 2 господарчі споруди та 2 житла – які відносяться до доби середньовіччя (XIV-XVII ст.). Це вказує на те, що розкопана ділянка знаходилася в межах посаду середньовічного Черкаського замку. Досліджені об’єкти за стратиграфічними даними та типологією знахідок поділяються на два хронологічні горизонти:

Перший горизонт (XIV-XV ст.) відповідає періоду ранньої історії міста, коли воно було у складі Великого князівства Литовського. Археологічні дослідження комплексів цього періоду у Черкасах практично не проводились, тому матеріали, виявлені під час розкопок по вул. Смілянській 2, є унікальними для вивчення історії міста та матеріальної культури його населення за литовської доби.

Показовою є кераміка цього періоду – світлоглиняні горщики, потовщені края вінець яких дещо нагадують давньоруську традицію (Рис. 1, 2). Орнаментовані вони жолобчатими або хвилястими лініями на плічках, іноді – вдавленнями по краю вінця та по валику під ним (Рис. 1, 3). Внутрішня поверхня горщиків інколи буває вкрита зеленою поливою. Характерними для цього часу також є напівсферичні покришки з петлеподібною ручкою зверху (Рис. 1, 1), сковорідки-латки на ніжках, прямостінні келихи. Знайдено також два біконічних керамічних пряслиця (Рис. 1, 5) та невеличкий тігель для виготовлення поливи. Інші знахідки представлені виробами з заліза: ножі, окуття лопат, швачки, серпи, підкови до чобіт, вістря стріл (Рис. 1, 6, 7), пряжка; свинцю: риболовна блешня; міді: орнаментована накладка (Рис. 1, 4), черпак-цідилка; каменя: точильні бруски, шиферне пряслице. З рогу оленя виготовлені руків’я до ножів, застібка з грибоподібними закінченнями, а з трубчастої кістки – свисток. У заповненні багатьох ям, а також котлованах споруди та житла виявлені кості тварин, а також велика кількість луски та кісток риб. Припинення функціонування об’єктів першого горизонту можна пов’язати із нападом кримських татар на чолі з ханом Менглі-Гіреєм у 1483 р. Тоді був спустошений увесь південь Київщини, а Черкаський замок був чи не єдиним, який витримав облогу [i]. Посад під час облоги був знищений. Непрямим доказом причетності татар до загибелі цих об’єктів можуть бути знайдені у їх заповненні вістря стріл (ями 5, 9, 18) та фрагмент фаянсової піали з поліхромним підполивним розписом східного виробництва (житло 2).

Відродження життя на Черкаському посаді пов’язане з другим хронологічним горизонтом (XVI-XVII ст.). Перерва могла тривати не один десяток рр., а можливо і півстоліття, адже об’єкти цього періоду часто перерізають попередні. До того ж і в матеріальній культурі відбулися значні зрушення.


 
Версия для печати

 

2011   Козацька бібліотека © Всі права захищені
КОЗАЦЬКА БІБЛІОТЕКА · ГОСТЬОВА КНИГА · КАРТА САЙТУ


ВебСтолица.РУ: создай свой бесплатный сайт!  | Пожаловаться  
Движок: Amiro CMS