КОЗАЦЬКА БІБЛІОТЕКА 

 

Матеріали польових досліджень останніх років

V. МАТЕРІАЛИ ПОЛЬОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ОСТАННІХ РОКІВ

Олена Титова (Київ), директор Центру

пам’яткознавства НАН України і УТОПІК,

кандидат історичних наук,

Ігор Симоненко (Київ), старший науковий

співробітник Інституту стратегічних

досліджень, кандидат історичних наук

Дослідження Олешківської січі у 2003 р.

6 – 17 серпня 2003 р. у м. Цюрупинську Херсонської області проводились охоронні археологічні розкопки на залишках пам‘ятки першої чверті XVІІІ ст. — Олешківської січі. Це одна з восьми історичних Січей запорозького козацтва, яка існувала у 1711 – 1728 (1730) роках.

Місцевість Січі вже досліджувалася членами Науково-дослідного центру «Часи козацькі» у 1990, 1991, 1992, 1994, 2000 роках. Протягом розкопок було розкрито (повністю чи частково) залишки кількох козацьких напівземлянок-куренів, знайдено значну кількість речових пам‘яток (фрагменти кахлів, посуду, люльок, залізних та скляних виробів) [див. літературу].

Залишки Січі знаходяться на лівому березі р. Конки на північній околиці Цюрупинська (Рис. 1). Територія Олешківської січі розташована в оточенні промислової зони (зі сходу, півдня та заходу) і залізничної колії (з півночі) (Рис. 2). Рештки валів, які згадуються у писемних джерелах та спостереженнях дослідників ХІХ ст., повністю знівельовані під час будівництва целюлозно-паперового комбінату. Певний час це місце використовувалося як звалище промислових відходів і хоча частково й розчищене від сміття, проте залишається забрудненим (побутові рештки, гравій, шлак та ін.). Неодноразові спроби використати цю площу для звалища або видобутку піску відбуваються і в останні роки, навіть після встановлення пам‘ятного знаку.

Під час цьогорічних розкопок було розкрито загальну площу 84 кв. м на глибину приблизно до 1,5 м. Роботи проводились на двох розкопах у північній частині охоронної зони. Склад ґрунту на території колишньої Січі наступний: а) верхній шар (0 – 0,25 – 0,3 м) — слабогумусований пісок сірого кольору, в окремих частинах значно забруднений промисловим сміттям; б) сіро-жовтий пісок (0,3 – 1,45 м); в) глеїсте підґрунтя (1,45 – 2,2 м); г) шар черепашки «polydino» (з глибини 2,2 м) (Рис. 3, 4; 5).

Розкоп № 1 (Рис. 5) площею 60 кв. м було закладено на відстані 29 м південніше залізничної колії і 12 м північніше ґрунтової дороги, що розрізає заповідну територію Січі. У 70 м на захід знаходиться переїзд через ту ж саму залізничну колію. В північно-східному куті розкопу було виявлено рештки пізнього (вірогідно, кінця ХІХ – початку ХХ ст.) колодязя підквадратної форми 1,2 на 1,4 м. Майже повністю зотлілі горизонтально покладені тонкі дошки коробу колодязя вертикальної конструкції простежувалися на глибину до 2,5 м. А з глибини 3 м починаються ґрунтові води. Однак дослідження заповнення колодязя показує, що раніше, 50 – 100 років тому, рівень ґрунтових вод був значно вищим — на 1 – 1,5 м. В нижній частині заповнення виявлено підквадратну плиту з вапняку, одна сторона якої досить рівно оброблена.

Загалом верхні шари ґрунту на всій площі розкопу дуже перемішані (вірогідно, це наслідок плантажної оранки та діяльності гризунів) на глибину 0,5 – 0,8 м, а згори засмічені промисловими рештками. В центральній та західній частині розкопу виявлено кілька скупчень печини, уламків кахлів, горілої деревини та каміння. Цей об'єкт може бути інтерпретовано як рештки наземного житла. Одне із скупчень, яке складалося з останцю опаленої глини площею 0,5 кв. м та великої кількості дрібних уламків кахлів, являє собою залишки череня печі. Крім двох значних розривів (плантажна оранка?) майже уся західна частина розкопу на рівні приблизно 0,6 м покрита шаром затоптаної обпаленої глини. В окремих місцях простежуються сліди (тонкий шар) дерев'яного покриття (можливо, підлоги) з орієнтацією дощок північний схід — південний захід. Загальна площа розповсюдження цієї глиняної структури приблизно 20 кв. м (Рис. 6).

На всій площі розкопу знайдено фрагменти керамічного і скляного посуду, уламки кахлів, люльок різних типів, залізних виробів, остеологічний матеріал, фрагменти печини та горілої деревини, вугликів. Усі матеріали датуються приблизно початком XVIII ст. Але трапляються знахідки й пізнішого часу — фрагменти керамічного посуду, виробів із заліза, уламки скляного посуду XIX ст. Найбільшу кількість знахідок складають керамічні вироби (на жаль, здебільшого фрагментовані), хоча під західною стінкою розкопу (квадрат – Д-1) відкрито розвал посудини східного походження.

Керамічний посуд представлений уламками мисок, горщиків, макитер, глеків, орнаментованих як розписом червоно-брунатною фарбою, так і врізними лініями (рифленням) (Рис. 7,8). Мотиви розпису стандартні для української кераміки цього часу: прямі горизонтальні лінії, між якими розташовані хвилясті та зигзагоподібні лінії, або ряд мазків чи крапок. Орнаментальний пояс розташовувався за звичаєм: у горщиків — на плечах та вінцях, мисок — на відігнутих вінцях (полях) та внутрішній (або зовнішній) поверхні. Частина посуду була вкрита поливою жовтого, зеленого та брунатного кольорів. Знайдено кілька уламків мореного (задимленого) сіроглиняного горщика, орнаментованого крім рельєфних смуг поясом геометричних штампів у вигляді повтору двох ліній, між якими розташовано сітку із заглиблених ромбів. Ще на одному фрагменті верхньої частини схожого горщика виявлено частину поясу штампованого орнаменту у вигляді вертикальних ліній (Рис. 7, 2).

Форма горщиків досить стандартна — коротка пряма шийка з невисоким прямим відхиленим назовні вінцем, роздутий тулуб і пласке дно. Діаметр по вінцях коливається від 17 до 20 см, висота шийки — 1,8 – 2,2 см. Невеликих за розміром горщиків та горняток, які часто трапляються на постійно заселених українських землях, тут не виявлено. Це опосередковано засвідчує наявність гуртової системи приготування їжі для усього куреня. Крім кількох фрагментів денець горщиків з пласким дном знайдено уламок дна від чарки діаметром 56 мм. Винайдено кілька уламків ручок від глеків та кухлів, переважно пласких у розрізі (Рис. 8). Миски представлені типами з простою сферичною поверхнею і широкими полями. Як бачимо, розглянута кераміка Олешківської січі в цілому має прямі аналоги в керамічних комплексах, широко розповсюджених в Україні у XVII – XVIII ст.

Архітектурно-декоративна кераміка репрезентована фрагментами неполивних рельєфних лицьових кахлів усталеної коробчастої форми, виготовлених із сірої та червоної відмуленої глини з домішками піску. Крім дрібних уламків кахлів з рештками рельєфного геометричного і рослинного орнаменту (Рис. 9) виявлено значні за розміром фрагменти і розвали без рамкових кахлів із зображенням двох типів. Перший тип кахлів, червоноглиняний, представлений рештками щонайменше двох одиниць кахлів прямокутної форми. Ці фрагменти мають достатньо розповсюджений мотив рослинно-геометричного орнаменту, у якому простежуються східні декоративні елементи (Рис. 10). [Див. аналоги у публікаціях у збірці «Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні»: В.Білошапка та ін. у 10 вип. — С. 71; І.Заїка у 11 вип. — С. 58; особливо — В.Титов у 9 вип. — С. 29 (аналогічний, трохи спрощений варіант також ХVІІІ ст. з Новобогородицької фортеці)]. Завдяки симетричній композиції та наявності повного профілю румпи зовнішній вигляд цих коробчастих кахлів можна повністю реконструювати. Розмір лицьової частини — 20,5 на 24 см; товщина пластини 1 см; румпа має висоту 65 см і край, загорнутий назовні. На внутрішньому боці лицьової частини добре прослідковуються концентричні потовщення від використання для формування кахлі гончарного круга.

Другий тип, також червоноглиняний, представлений уламками щонайменш п'ятьох кахлів. Об'єднання зображень з наявних фрагментів дозволяє реконструювати майже повний вигляд цього типу кахлів. Це двоголовий орел під короною, який поєднує у собі елементи гербів як Речі Посполитої, так і Російської імперії (Рис. 11) [Див. аналог — Л. Мартиненко та ін. у 9 вип. — С. 45; О.Попельницька у 11 вип. — С. 54] Геральдична символіка доповнена декоративними бароковими елементами, які мають аналоги в інших зооморфних зображеннях на кахлях того часу. Композиція достатньо урівноважена, а зображення птаха максимально наближене до канонічних форм, що свідчить про високий рівень різьбяра. На гладких частинах простежуються риски в одному напрямі — сліди протирання форми волокнистою масою (травою?). Розмір лицьової частини становить 21 см; товщина пластини 1 см.

Жоден із знайдених численних фрагментів румп не складався з лицьовими уламками. Але наявні частини румпи мають середню висоту 2 см і стандартний для коробчастих кахлів вигляд.

Окрім лицьових кахлів виявлено невеликий уламок карнизної кахлі 18 х 9 см (Рис. 12).

Значна частина знайдених уламків кахлів розшаровується, що може свідчити про низьку якість їх виробництва та імовірне знаходження у пожежі.

На розкритій площі знайдено 79 фрагментів, на жаль, більшою частиною дрібних, козацьких люльок кількох типів із різними варіантами орнаментів. За кольором люльки поділяються на світло-сіроглиняні, темно-сіроглиняні та червоноглиняні. Значна частина сіроглиняних люльок покрита ангобом — вишневою фарбою та залискована. Два фрагменти були покриті рудою фарбою. Деякі люльки неорнаментовані, але більшість має розповсюджене штамповане орнаментування — комбінації ліній, пунктирів, окремих штампів різних форм (Рис. 13, 14).

Знайдено також фрагмент люльки білого кольору з комбінацією штампованого та рельєфного візерунків.

Ще на одному фрагменті білоглиняної нефарбованої люльки у нижній частині чубука простежуються рештки від зламаного вушка з отвором для носіння люльки на мотузці.

Більшість білоглиняних люльок, покритих вишневим ангобом, має схожі форми і манеру нанесення орнаменту, хоча види штампованого орнаменту дещо відрізняються. У цієї категорії люльок чашечка має тюльпаноподібну форму з вінцем, відігнутим назовні. Трохи вище розширеної нижньої частини нанесено пояс штампованого орнаменту переважно у вигляді сітки з перехрещених опуклих ліній. Знизу перехід чубука у чашечку підкреслено двома подвійними лініями (або зубчастим штампом), які клином з'єднуються у передній частині люльки. Чубук поступово потовщується на кінці і плавно переходить у валик.

Окрему групу становлять люльки, виготовлені з червоної глини (вірогідно, східного виробництва). Характерними ознаками цієї групи, крім кольору глини і лискування (лакування), є використання дрібних штампів і складна орнаментика. Особливо характерну форму мають дві люльки з широким пласким дном чашечки, нижня частина якої має широкий сплощений орнаментований бортик [аналог — з Чигирина: О.Попованова, П. Горішний у 7 вип. — С. 160]. Валик на кінці чубука також має складну орнаментацію. До цієї групи можна віднести уламки чубуків іншої характерної форми. Кінці цих чубуків не стандартно округлі, а мають "дзьобоподібну" форму, яка нагадує рукоять шашки. До "східних" зразків можна віднести і білоглиняну залисковану люльку, від якої зберігся чубук і частина чашечки. Ця люлька також покрита складним орнаментом, виконаним дрібним штампом, і має розміри на третину більші, ніж у інших знайдених люльок при стандартному об'ємі камери для тютюну.

Крім вище описаних груп присутні люльки білого, червоного, темносірого кольорів, характерною ознакою яких є неохайно виконане моделювання та орнаментація. Хоч форми повторюють стандартні, проте для їх орнаментації використовувалися грубіші штампи або взагалі насічки. Наявність такої категорії виробів може свідчити про місцеве виготовлення люльок.

На місці імовірного наземного житла (західна частина розкопу № 1) було також виявлено розвал тонкостінного червоноглиняного глечика з високим горлом та лінійним орнаментом, нанесеним білою фарбою (Рис. 15). За формою і тістом (домішки просіяного піску) його можна віднести до татарсько-турецького типу кераміки.

Східні мотиви несе у собі і реконструйована з кількох уламків частина ще одного тонкостінного вузькогорлого глечика, також орнаментованого лінійним орнаментом та зигзагом, нанесеним білою фарбою. Безперечно, турецького походження виявлені у різних частинах розкопу невеликі уламки фаянсового посуду з різнокольоровим розписом (вірогідний центр виробництва — Кютах'ю?). Серед найбільш цікавих: фрагмент денця та стінки піали, розписаної трьохкольоровим орнаментом (чорний, синій, зелений кольори) та фрагмент стінки з вінцем піали або чашечки, розписаної синьою фарбою (Рис. 16, 7, 11). Обидві посудини маленького розміру — діаметр денця піали 2 см.

Так само, як було зазначено вище, до східного виробництва чи впливу можна віднести і певну частину виявлених уламків люльок. Наявність такої великої кількості східної кераміки може свідчити як про тісні торгівельні зв'язки козаків з місцевим оточенням, так і про вірогідну наявність на території Січі спостерігачів від турецько-татарської адміністрації або використання території Олешківської січі у різні періоди як козаками, так і татарами.

Скляні вироби репрезентовані уламками пляшок, келихів, шматків оплавленого скла як прозоро-блакитного, так і темно-брунатного кольорів. Наявні чотири фрагменти тонкостінних келихів — це стінки з вінцями простої форми та фрагмент стінки з накладеним приплюснутим валиком на місці переламу — "талії". Знайдено денце скляного виробу незначного діаметру (4 см) — стопки або каламаря і уламок віконного скла круглої форми (з відігнутим усередину краєм. Також відшукано частину скляного виробу невідомого призначення у вигляді розетки з отвором посередині діаметром 18 мм (Рис. 16, 1 – 6, 12).

Залізні вироби знаходяться у сильнокорозованому стані. Серед тих, що можна ідентифікувати, — фрагмент підкови, ковані цвяхи, скоби різних розмірів (Рис. 16, 8 – 10, 13 – 17).

На площі розкопу зібрано 5 дрібних кременців різного кольору, котрі за розмірами, формою та слідами спрацьованості можна сміливо інтерпретувати як рушничні.

Остеологічний матеріал представлений значною кількістю кісток різних парнокопитних, птахів, хребців та луски риб. Також знайдено ріг туру та ріг кози.

Розкоп № 2 (Рис. 17) знаходиться на відстані 60 м на схід від розкопу № 1, на 30 м південніше від залізничної колії і 7,5 м північніше від ґрунтової дороги. Його розбито навколо закладеного у 2000 р. шурфу, у якому було знайдено масивні згорілі дерев'яні конструкції та фрагменти керамічних, залізних і кістяних виробів. Цей розкоп закладено на 5,5 м південніше від розкопу 1994 p., в якому було віднайдено рештки напівзаглибленої будівлі — козацького куреня. На розкритій площі у 24 кв. м так само виявлено залишки заглибленого приміщення, схожого за розмірами та формою на рештки куреня 1994 р. розкопки. Це свідчить про можливість реконструкції системи у розташуванні будівель Січі. З глибини 0,5 м об'єкт фіксувався у вигляді плями сірої гумусованої супісі з вкрапленнями печини на тлі жовтого материкового піску. Заповнення споруди було насичено дрібними вугликами та фрагментами напівзгорілої деревини. З північно-східного краю житла простежується виступ (сіні?), конструктивно схожий на аналогічну частину раніш дослідженого куреня. У цій частині житла виявлено значне скупчення печини, масиви горілої деревини, каміння (усе залишене на місці до остаточної розкопки). Вірогідно, це залишки стіни та печі, що впали назовні. Вздовж східного кута заглибленого житла простежуються зотлілі та горілі дошки — дерев'яні конструкції будівлі, засипані ззовні сірою супіссю до материкового піску. Заповнення житла було простежено до глибини 0,8 м від поверхні і законсервовано на наступний сезон.

На відстані 1 м на північний схід від житла, з глибини 0,5 м (на рівні материку) розкрито невелику господарчу яму діаметром 0,7 м і глибиною 1,3 м від денної поверхні. В заповненні ями суттєвих знахідок не виявлено.

У південно-східній частині житла, над його засипаними рештками, було знайдено кістяк дорослого чоловіка, що лежав випростаним на спині, орієнтований на північний захід. Череп розтрощено, вірогідно, під час плантажних або будівельних робіт у зв'язку з неглибоким заляганням скелета. Кістки верхніх кінцівок були підняті до голови, грудний відділ скелета відсутній, але кістки тазу і ніг знаходяться in situ. Стопи ніг розташовані трохи вище інших частин тіла. Біля лівої стопи знайдено залізну насадку на каблук чобота — підкову, достатньо традиційної для доби козацтва, округлої форми. Інших речей навколо кістяка виявлено не було. Найбільш вірогідно, що померлий взагалі не був похований або його було просто ледь присипано.

На розкопі № 2 було зібрано фрагменти кераміки, кахлів, скляних виробів, люльок. Знайдені уламки кількох варіантів кахлів із рослинними мотивами та зображенням коня (з вершником?). Крім того, зібрано кілька уламків фризових та карнизних (поясних) темно-сіроглиняних кахлів — з зубцями (кахлі-коронки) (Рис. ), які вже зустрічалися на цій ділянці, але відсутні на місці першого розкопа. Орнамент геометричний. Румпи кахлів цього типу сформовані досить неохайно, що опосередковано підтверджує місцеве виробництво цієї (разом з грубим посудом) керамічної продукції. Натомість, зображення лицьової поверхні чіткі, акуратні. Вірогідно, січовики використовували привозні матриці (форми). Люльки представлені двома фрагментами — червоноглиняною і жовтоглиняною.

Турецько-татарські матеріали не прослідковуються так чітко, як у попередньому розкопі. Комплекс знахідок за своїм складом схожий на матеріали із сусіднього куреня, розкопаного у 1994 р. Виявлені контури житла свідчать про його продовження у південно-західний бік від розкритої площі, що потребує подальших археологічних досліджень.

Після закінчення польових робіт перший розкоп було засипано і знівельовано, а другий — законсервовано.

Підсумовуючи вищевикладене, можна зазначити, що розкопки 2003 р. на території колишньої Олешківської січі доповнили цікавими подробицями наше уявлення про матеріальну культуру українських козаків на вигнанні. У їхньому побуті простежується наявність виробів, ідентичних знайденим в інших регіонах України. Водночас тут знаходиться суттєвий відсоток східних предметів. При цьому простежується чітка різниця між цими групами, без взаємовпливів, що свідчить про значну відмінність культури, принесеної козаками до оточуючого татарсько-турецького середовища.

____________________

1. Телегін Д., Бойко В. Археологічні дослідження на ОлешківськійСічі у 1991 – 1992 pp. // Археологічні дослідження пам'яток українського козацтва. — Вип. 2. — К., 1993.

2. Титова О., Бойко В. Дослідження куреня на Олешківській Січі // Дослідження археологічних пам'яток українського козацтва. — Вип. 4. — К., 1995.

3. Симоненко І., Титова О. Сучасний стан пам'ятних місць українського козацтва на Низовому Дніпрі // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні. — Вип. 9. — К., 2000.

4. Симоненко І., Титова О. Звіт про охоронні археологічні розвідки на території Дніпропетровської і Херсонської областей (по місцях колишніх Запорозьких січей) у 2000 році. — НА ІА НАНУ.

Рис. 1 Рис. 2

Рис. 3

Рис. 4

Рис. 5

Рис. 6

Рис. 7

Рис. 8

Рис. 9 Рис. 10

Рис. 11 Рис. 12

Рис. 13 Рис. 14

Рис. 15

Рис. 16 Рис. 17

Умовні позначки до Рис. 3 – 6, 17:

Версия для печати

 

2011   Козацька бібліотека © Всі права захищені
КОЗАЦЬКА БІБЛІОТЕКА · ГОСТЬОВА КНИГА · КАРТА САЙТУ


ВебСтолица.РУ: создай свой бесплатный сайт!  | Пожаловаться  
Движок: Amiro CMS