КОЗАЦЬКА БІБЛІОТЕКА 

 

Саме українці визначають характер України у 21 столітті

Саме українці визначають характер України у 21 ст.

 

Анатолій Грива

Голова Ради козацьких отаманів України

Наказний Кошовий отаман Українського Вільного Козацтва

 

У наш час, на 20-му році незалежності України доволі прозорими постають причини тих ідеологічних, економічних, культурних, соціальних та ін. проблем, що стримують прогресивний розвиток України як держави, яка має всі необхідні ресурси, щоб зайняти належне їй місце в першій десятці передових держав світу.

Держава, як і будь-яка інша організація, що твориться інформаційно-енергетичними зусиллями її членів (громадян): їхніми думками, настроями, емоційними реакціями на політичні події, їхніми спільними діями, суспільними відносинами. Суспільні відносини, у свою чергу, характеризуються суспільною свідомістю – сукупністю ідей, теорій, поглядів, уявлень, почуттів, вірувань, емоцій людей, настроїв, у яких відбивається природа та матеріальне життя суспільства. А суспільна свідомість формується державною ідеологією як системою політичних, правових, етичних, художніх, релігійних, філософських поглядів. Тобто офіційна державна ідеологія формує суспільну свідомість, яка визначає суспільні відносини і там самим дозволяє державі ефективно розвиватися. Ніби все доволі просто.

Але тут підходимо до важливого історичного моменту, який мав місце на самому початку творення держави Україна. У чинній Конституції України від 1996 р. у ст. 15 читаємо: «Суспільне життя в Україні ґрунтується на  засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова…». Тобто державної ідеології в Україні не існує! Як бачимо, розробники проекту  Конституції за порадою своїх наставників ще тоді запрограмували, чи навіть запланували виникнення сьогоднішніх проблем у державному управлінні, тому що жодна держава не може існувати без державної ідеології, яка визначає державну політику та напрямки майбутніх досягнень в усіх сферах суспільного життя.

Під час демонтажу Союзу РСР у 1991 р. українська нація використала своє право на самовизначення і в особі свого вищого представницького органу законодавчої влади – Верховної Ради України – проголосила державний суверенітет і утворила незалежну, самостійну державу – Україну. Цей факт зафіксований у Декларації про державний суверенітет України (прийнятій Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року № 55-XII) та в Акті проголошення незалежності України (прийнятому Верховною Радою Української РСР 24 серпня 1991 року № 1427-XII). В Акті проголошення незалежності України зазначено: «продовжуючи  тисячолітню традицію державотворення на Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави – УКРАЇНИ».

Наголошую: «створення самостійної української держави…,  продовжуючи тисячолітню традицію державотворення на Україні», тобто українська нація реалізувала своє політичне право шляхом створення української держави. Крім цього, українська нація отримала статус «статусної», або «титульної» нації, тобто такої, яка дала цій державі свою назву. Існування української нації в Україні підтверджено чинною Конституцією України, де в ст. 11 зазначено: «Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові  етнічної,  культурної,  мовної  та  релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України».

З цього короткого аналізу вдалося вияснити, що на 20-му році незалежності у «самостійної української держави – Україна»  відсутня  офіційно затверджена державна ідеологія, в основі якої мала б лежати українська національна ідея, згідно з якою українська нація мала б взяти на себе відповідальність за долю і добробут усіх громадян країни. Але цього не сталося.

А відбувається так: українці, усвідомлюючи свою місію титульної нації, яка проживає на наших землях не одне тисячоліття, добровільно взяли на себе місію творення української держави, розвитку української культури, мови, традицій. Але ця жертовна праця українців відбувається на фоні самоусунення від цієї роботи державних органів, які часто навіть протидіють ініціативам українських громад і організацій.   

У сучасному світі практично кожна держава виробляє власну ідеологію: Франція – французьку, Німеччина – німецьку, Швеція – шведську. Це абсолютно не суперечить ні самій ідеї, ні принципам демократизму.

Багатоетнічні Сполучені Штати Америки – визнана цитадель західної демократії – є в цьому плані чи не найбільш заідеологізованою державою: тут над усе дорожать державними символами, на кожному кроці вивішують державні прапори, гордяться американським паспортом для закордонних поїздок, при наданні американського громадянства виставляються досить жорсткі умови, зокрема такі, як необхідність п‘ятирічного проживання в країні, знання англійської мови та історії США, складання присяги громадянина державі.
Все це є ні що інше, як окремі елементи єдиної державної ідеології, яка зовсім не заважає вільно проживати на території США різним національним громадам, які живуть за власними національними традиціями.  

На прикладі ж України особливо наочно постає, до чого доводить відсутність державної ідеології, зорієнтованої на реалізацію національної ідеї та національних інтересів. Якщо держава не має власної ідеології, то їй нав’язують чужу – сфера політики, як і природа, порожнечі не терпить. Тому в Україні має місце антиукраїнська ідеологія, носії якої ведуть активну роботу для ідеологічного обеззброєння  українського суспільства. Зокрема, напрямки цієї роботи – приниження національної гідності українців, заміна національної культури космополітичним сурогатом, ревізія національної історії, паплюження українських національних святинь та символів.

Харківський професор, доктор економічних наук Іван Белебеха детально розглядає ці проблеми в книзі “Честь України”, де констатує: що, на жаль, українська “державна влада не спромоглася створити таку політичну систему, а в ній ідеологію, яка б захищала інтереси українського народу, української незалежної державності. Поки що панує політична безсистемність, різновекторність, дезорганізація, дезорієнтація нашого суспільства”

Україні як національній державі конче потрібна національна державна ідеологія як своєрідний компас державотворення. У нас є що закласти в основу державної ідеології: це – тисячолітні традиції та звичаєвість українського народу, це – життя і творчість його Апостола Тараса Шевченка, це, зрештою, – воля українського народу, спрямована на побудову саме незалежної, самостійної, суверенної, соборної Української держави.

Для виправлення ситуації є два шляхи:

1. Нарешті офіційно законодавчо затвердити державну ідеологію «самостійної української держави – УКРАЇНИ» і негайно розпочати впровадження відповідних державних програм.  

Але це довший шлях, тим більше що розробкою змісту державної ідеології та створення державної системи її запровадження у суспільне життя повинна була б займатися нинішня влада.

2. Враховуючи те, що державна ідеологія відсутня, то рушійною силою, яка має сьогодні формувати суспільну свідомість, повинна стати сама українська нація.

До виконання цього завдання повинні долучитися всі українці в Україні та за її межами. Українці вже зараз, не зважаючи на те, чи затверджена державна ідеологія чи ні, можуть почати формувати суспільну свідомість з українським змістом у своєму повсякденному житті. Кожний українець – це останній рубіж боротьби на національні інтереси. Ніякий закон не може заборонити громадянам України бути українцями.

Українці мають право і можуть без додаткових вказівок державних органів просто почати жити за давніми українськими звичаями; читати газети, книжки, дивитися телепередачі та кінофільми, які їм подобаються; їсти лише чисті продукти; дати своїм дітям козацько-лицарське виховання і допомогти їм правильно створити їхню сім’ю; згуртуватися в українські громади для відстоювання своїх інтересів за місцем проживання; свідомо висувати на всі рівні виборної державної влади лише українців із своєї громади, які довели своє вміння вирішувати державні справи.  

Дороговказом для кожного українця на шляху оновлення Української держави можуть бути такі основні карби:

-   Українці – найдавніша культурно-духовна нація;

-   українці здавна дотримувалися звичаєвого права щодо вічової процедури прийняття рішень громадою;

-   Україна є рівноправним членом світової спільноти;

-   основним завданням у галузі розвитку культури є змагання за культурні інтереси української корінної титульної нації з урахуванням інтересів інших етносів України;

-   життя і процвітання українського роду ґрунтується на чотирьох прадавніх основах, які є – Віра (Віда), Совість, Любов і Воля;

-   українська мова – символ і сила душі народу, який природно нею розмовляє;

-   українцями завжди зберігатиметься пам’ять про захисників-воїнів, які поклали голови свої за землю Батьківську, за родини, друзів-побратимів, за процвітання і збереження Родів своїх;

-   українці повинні пам’ятати про всіх своїх предків і їхні нащадки пам’ятатимуть про них;

-   українці повинні шанувати своїх батьків і утримувати їх в старості, бо турбота про них повернеться опікуванням Ваших дітей про Вас;

-   українці повинні знати, що їхнє майбутнє походить із джерела минувшини від предків, заповіданих звичаїв і історії українського Роду, бо ми самі творимо своє майбутнє власними діями та намірами, що живуть в наших серцях;

-   кожне діяння українця залишає свій слід на життєвому шляху впродовж поколінь. Тому необхідно творити тільки благі і прекрасні діяння на славу Батьківщини і в заповіданні нащадкам;

- найвищим завданням народу і держави є збереження генофонду етнічних українців та представників національних меншин;

- кожна українська сім’я повинна виховувати своїх дітей до їхнього повноліття за давніми законами щодо дотримання дівочої та чоловічої цнотливості, честі та гідності;

- кожна українська сім’я повинна прикласти максимум зусиль для отримання їхніми дітьми освіти максимального рівня – чи то в Україні, чи за її межами;

-   Українська держава – один з основних інструментів українського етносу в усіх сферах змагання за виживання та існування;

-   землі сільськогосподарського призначення, території енергетичних об’єктів, родовища, копальні, дороги, рекреативні території,  у т.ч. газові, нафтові і потужні свердловини мінеральних вод, в силу природного звичаєвого права є загальносуспільним багатством, що вимагає розпорядження і користування ними в інтересах усного суспільства;

-   моря,  річки, озера, водоймища та прилеглі території  (береги морів, річок,   озер, ліси, луки, болота та інше), заповідні зони є загальносуспільними рекреативними ресурсами незалежно від користувачів і розпорядників за законом;

-    не буде прийнято жодних законів чи підзаконних актів щодо продажу Землі Української, бо дана вона всьому народу українському. Жоден іноземець не буде володіти землею в Українській державі. Обов’язок кожного українця – захищати рідну Землю від будь-яких посягань.

 

 

Версия для печати

 

2011   Козацька бібліотека © Всі права захищені
КОЗАЦЬКА БІБЛІОТЕКА · ГОСТЬОВА КНИГА · КАРТА САЙТУ


ВебСтолица.РУ: создай свой бесплатный сайт!  | Пожаловаться  
Движок: Amiro CMS