КОЗАЦЬКА БІБЛІОТЕКА 

 

Важкі кліматичні та епідеміологічні умови служби кубанських козаків на початку ХХ ст.

Задунайський В.В.

Доктор історичних наук, професор.

Донецький національний університет

ВАЖКІ КЛІМАТИЧНІ ТА ЕПІДЕМІОЛОГІЧНІ УМОВИ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ КУБАНСЬКИХ КОЗАКІВ НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

(ДОСВІД ІІ ЄКАТЕРИНОДАРСЬКОГО КОЗАЦЬКОГО КАВАЛЕРІЙСЬКОГО ПОЛКУ)

Військова служба для козацьких формувань (як українських, так і російських) на початку ХХ ст. продовжувала відігравати надзвичайно важливе значення. При цьому, попри певне полегшення й скорочення терміну стройової служби, вона все ще була досить тривалою й обтяжливою.

Часто обтяжливість служби обумовлювалась не лише значними матеріальними витратами козацької родини на підготовку до служби (забезпечення уніформи, стройового коня з амуніцією (для тих козаків, що несли службу в кавалерії), холодної зброї тощо) та постійним залученням до різних військово-вишкільних заходів під час перебування на пільзі (в кінці ХІХ ст. було запроваджено поділ козаків стройового розряду на ІІІ черги, серед яких ІІ і ІІІ вважались пільговими, а тому козаки розпускались по домівкам, але залишались у напіввійськовому стані), а й складними природно-кліматичними умовами місця служби.

Все це в першу чергу стосувалось кубанських козаків, які у мирний час мусили нести зазначену службу в досить важких кліматичних умовах Закавказзя та Прикаспія (на відміну від своїх сусідів – донських козаків, які значною мірою перебували у європейській частині Російської імперії з досить помірним кліматом).

Окремо наголосимо на тому, що наша увага до специфіки військової служби Кубанського козацького війська обумовлена тим, що в його складі більшість козаків мала українське коріння, засвідчивши збереження та трансформацію відповідної військово-козацької спадщини у цьому формуванні [1].

Попри вагомість зазначеної проблематики, вона все ще повністю не висвітлена як вітчизняними, так і зарубіжними дослідниками. Серед корифеїв історії Кубані відзначимо доробок І.Попка, П.Короленка та Ф.Щербини, котрі торкались і проблеми важких кліматичних умов, але лише цього регіону [2]. Питання військової системи, озброєння та відповідної підготовки кубанських козаків розглядали А.Малукало, В.Чумаченко, Б.Фролов, А.Авраменко, А.Шахторін та інші [3]. Загальні аспекти існування кубанської спільноти впродовж ХІХ – початку ХХ ст. досліджував Д.Білий . [4]

Автор зосередився на загальних військових аспектах буття українських козацьких формувань на Кубані, але залишив поза увагою окремі аспекти їх військової служби (у тому числі й ті, що обумовлені важкими кліматичними умовами) [5].

Отже, в історіографії досі бракує належної уваги впливу складних природно-кліматичних умов та викликаних ними хвороб на зміст військової служби кубанських козаків на початку ХХ ст., що і обумовило наше звернення до цієї проблеми та визначило мету представленої розробки.

Актуальність цього дослідження обумовлена потребою висвітлення безпосередніх наслідків перебування кубанських козаків у складних умовах природно-кліматичної зони Закавказзя, де вони несли військову службу на початку ХХ ст. та можливістю введення до наукового обігу низки нових фактів і документів.

Наукова новизна розробки виявляється у здійсненні огляду наслідків перебування кубанських козаків (під час несення строкової стройової служби) на території Закавказзя та Прикаспійських районів щодо погіршення стану їх здоров’я.

Джерельною основою пропонованої розробки стали матеріали Державного архіву Краснодарського Краю (ДАКК). Особливу цінність мають документи Військового штабу Кубанського козацького війська (зокрема, накази по ІІ Єкатеринодарському полку [6]), у котрих міститься інформація про особливості військової служби козаків у стройових частинах І-ІІІ черги. Наявна джерельна база забезпечує необхідну достовірність положень та висновків цієї статті.

Перед оглядом впливу складних природно-кліматичних умов на боєздатність кубанських козацьких формувань необхідно звернути увагу на те, що військова структура Кубанського козацького війська хоча й була досить значною, але мала позірний характер.

Так, попри існування великих контингентів кінноти (33 кінних полки та 3 кавалерійські дивізіони), піхоти (18 пластунських батальйонів) й кінної артилерії (15 батарей), вони ніколи не діяли в якості окремого козацького військового оперативно-стратегічного угрупування під окремим військовим козацьким проводом, а лише формально становили єдине військо [7].

Інакше кажучи, мала місце лише умовна військово-організаційна єдність цього (як і будь-якого іншого) козацького війська в Російській імперії, з огляду на прагнення царату унеможливити сепаратистські виступи козаків та максимально використати їх військовий потенціал у власних інтересах.

Далі зупинимось на обставинах військової служби кубанських козаків, що перебували у ІІ Єкатеринодарському полку в 1907 р. Зазначена частина в цей час перебувала на території Єлисаветпольської губернії (Закавказький регіон у прикордонні з Персією), а штаб полку розміщався на станції Тертер (згодом поблизу селища Мінгрельське) [8].

Клімат у зазначеному регіоні був досить важким і сприяв розвитку багатьох важких хвороб, серед яких особливо дошкульною для козаків виявилась малярія. Свідченням чого була величезна кількість козаків, що хворіли на зазначену хворобу. Так, впродовж кінця липня – початку серпня 1907 р. щоденно до Єлисаветпольського лазарету відправляли 3-6 важкохворих козаків [9]. Поряд із цим, у легких випадках перша допомога надавалась на місці (лікарями у сотні чи полку). Особливо важкі випадки захворювань чи бойових поранень лікувались у Тифліському військовому госпіталі, куди спрямовувались хворі за рішенням лікарів Єлисаветпольського лазарету [10].

Попри зазначені заходи боротьби з малярією, козаки весь час потерпали від неї. Тут маємо на увазі тих, які хворіли на неї в легкій формі (у тому числі й після комплексного лікування в медичних установах). Свідченням цього є рапорти командування сотень і полку.

Особливо цінними виявились матеріали комплексного огляду рівня бойової готовності, матеріально-технічного забезпечення та стану здоров’я особистого складу полку (по окремих сотнях), що був проведений у вересні 1907 р. командуванням ІІ Єкатеринодарського полку.

Під час згаданого огляду в усіх шести сотнях було констатовано високий рівень захворювання козаків на малярію. Особливо страждали від малярії козаки 4-ї сотні, розташованої поблизу Шихляра. Про це відверто йшлося у рапорті: «козаки мають хворобливий вигляд, малярія й лихоманка страшенно їх змучують» [11]. Інакше кажучи, багато козаків, які хворіли на малярію у легкій формі, попри недугу продовжували нести важку військову службу.

До речі, високий відсоток хворих козаків засвідчують рапорти командування полку не лише влітку чи восени, але й упродовж всього року. Так, 28 грудня 1907 р. на підставі санітарного огляду особистого складу полку було виявлено 29 хворих козаків, до того ж 23 козака перебували в лазареті й госпіталі, що становило майже 9 відсотків від загалу [12].

Якщо в цілому взяти до уваги кількість козаків, що потрапляла до Єлисаветпольського лазарету та Тифліського госпіталю (не кажучи про тих, які переносили симптоми малярії в легкій формі – на ногах), то впродовж одного року служби, практично 100 відсотків особистого складу ІІ Єкатеринодарського полку мали перехворіти на малярію (не беручи до уваги інші хвороби).

Цікаво зазначити, що внаслідок зіткнень з місцевими розбійниками й злочинцями (це безпосередньо співвідносилось з бойовим призначенням згаданого козацького формування) впродовж року постраждало лише 2 козака [13]. Тут мається на увазі бойове зіткнення кількох козацьких підрозділів із злочинними угрупуваннями 19-20 січня 1907 р. в районі Бурджалара і Бєлясувара. До речі, один з постраждалих – Ульян Цилюрик (поранений у голєностоп) після тривалого лікування в Тифліському госпіталі 17 червня 1907 р. був звільнений зі служби [14].

Звернемо увагу й на те, що хвороби козаки переносили по-різному, а тому й термін лікування відрізнявся у кожному конкретному випадку. До речі, хворіли не лише козаки цього формування, але й ті, які потрапляли на короткий час до ІІ Єкатеринодарського полку. Тут показовим є приклад козака Сазона Шістки, який 1 жовтня 1907 р. був переведений сюди з ІІ Уманського козацького кавалерійського полку. На 6-й день перебування у складі ІІ Єкатеринодарського полку його було відправлено до Тифліського госпіталю, в якому він перебував яж до 26 грудня 1907 р. [15].

Наголосимо, що попри складні природно-кліматичні умови командування та козаки всіх сотень виявили досить високий рівень боєздатності завдяки як особистій наполегливості, так і діяльності командного складу. Зокрема, в документації полкової канцелярії міститься інформація про якісну службу та особисту відповідальність командирів і старшин усіх підрозділів, але особливо відзначились підосавул Тимошенко й хорунжий Удовенко (з 1-ї сотні) та підосавул Корсун і сотник Кононенко (з 3-ї сотні) [16]. Все це сприяло як опануванню, так і збереженню козаками високого рівня військового та бойового мистецтва, що й становило головний зміст їх військової служби.

Поряд із цим, важкі умови служби та відсутність відчуття її військової вагомості викликали незадоволення у козаків. Проявом цього став факт суворого покарання урядника Давида Зубенка (20 діб арешту) за висловлення незадоволення з приводу затримки звільнення на пільгу. Він у присутності козаків та свого командира лише зазначив, що «замість разом звільнитися ми лише зайців ганяємо та татар охороняємо» [17]. Наведений факт засвідчує як наявність певного незадоволення службою серед козаків, так і суворі засоби боротьби проти нього.

Завершуючи короткий огляд важких обставин (маємо на увазі природно-кліматичні умови, що призводили до масових хвороб на малярію тощо) виконання військового обов’язку на прикладі кубанських козаків, які перебували у ІІ Єкатеринодарському кавалерійському полку (вочевидь і в інших частинах, розташованих у Закавказзі), доводиться констатувати, що для них несення військової служби (і без того обтяжливої) було дуже складним і вимагало значних фізичних і психологічних зусиль. Отже, навіть під час перебування у пільгових полках ІІ черги частині кубанських козаків доводилось нести важку військову службу, яка суттєво підривала їх здоров’я.

На цьому тлі стає зрозумілим поступове визрівання незадоволення у козацькому середовищі щодо несення важкої військової служби за межами Кубанської області на догоду інтересам російського царату, яке мусило загостритись у роки Першої світової війни.

ПОСИЛАННЯ

1. Задунайський В. Бойове мистецтво та військова спадщина українських козаків в кінці XІX – на початку XX ст. / В. Задунайський. – Донецьк : Норд-Прес – ДонНУ, 2006. – С. 49-50.

2. Попко И.Д. Черноморские казаки в их гражданском и военном быту / И.Д. Попко // Черноморские казаки. – М.: Вече 2009. – С. 3-188; Короленко П.П. Черноморцы / П.П.Короленко // Черноморские казаки. – М.: Вече 2009. – С. 189-438; Щербина Ф. История Кубанского Казачьего Войска. В 2-х т. / Ф.Щербина. – Краснодар: Советская Кубань, 1992. – Т. І. – 700 с.

3. Малукало А. Кубанское казачье войско в 1860 – 1914 гг.: организация, система управления и функционирования, социально-экономический статус / А.Малукало. – Краснодар: «Кубанькино», 2003. – 216 с.; Авраменко А. Козацьке військо на Кубані / А.М.Авраменко, Б.Є.Фролов, В.К.Чумаченко // Історія Українського Козацтва. Нариси: У 2 т. – Т. ІІ. – С. 364-414; А.Шахторин Підготовка казаков Кубанського казачьего войска во второй половине ХІХ – начале ХХ векав / А.А. Шахторин. – Краснодар: КВВАУЛ, 2008. – 213 с.; Фролов Б.Е. Оружие кубанських казаков / Б.Е.Фролов. – Краснодар: Традиція, 2009. – 128 с.

4. Білий Д.Д. Українці Кубані в 1792-1921 роках. Еволюція соціальних ідентичностей / Д.Д.Білий. – Львів-Донецьк: Східний видавничий дім, 2009. – 543 с.

5. Задунайський В. Бойове мистецтво та військова спадщина українських козаків в кінці XІX – на початку XX ст. – 335 с.: іл.; Його ж: Володіння холодною зброєю у військових формуваннях України, Росії та Польщі (кінець ХІХ – 30-ті рр. ХХ ст.) / В.Задунайський. – Донецьк: Норд-Прес – ДонНУ, 2008. – 204 с.; Його ж: Основи військово-прикладної системи Чорноморського козацького війська за «Положенням 1842 р.» / В. Задунайський // Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т. 115. Вип. 102. Історичні науки. – Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. П. Могили, 2009. – С. 131-136; Його ж: Рушниця у бойовій системі кубанських козаків (початок ХХ ст.) / В.Задунайський // Історичні і політологічні дослідження / Гол. ред. П.В.Добров. – Донецьк, 2009. -- № 2. – С. 58-64; Його ж: Становлення української піхоти в Чорноморському та Азовському козацьких військах (кінець XVIІІ – 60 рр. ХІХ ст.) / В. Задунайський // Схід. – 2010. – № 4. – С. 80-83;

6. ДАКК. Ф. 396, оп. 1, спр. 9265, 473 арк.

7. Казачьи войска. (Хроника гвардейских казачьих частей по 1-е апреля 1912 года) / Под ред. В.К.Шенк, сост. В.Х.Казин (Репринтное издание). – М.: АО «Дорваль», 1992 – С. 141-166.

8. ДАКК. Ф. 396, оп. 1, спр. 9265, арк. 1, 218.

9. Там само. – арк. 249-264.

10. Там само. – арк. 205, 261.

11. Там само. – арк. 323.

12. Там само. – арк. 321-324, 469.

13. Там само. – арк. 48-49.

14. Там само. – арк. 205.

15. Там само. – арк. 357, 471.

16. Там само. – арк. 321-324.

17. Там само. – арк. 160.

Версия для печати

 

2011   Козацька бібліотека © Всі права захищені
КОЗАЦЬКА БІБЛІОТЕКА · ГОСТЬОВА КНИГА · КАРТА САЙТУ


ВебСтолица.РУ: создай свой бесплатный сайт!  | Пожаловаться  
Движок: Amiro CMS