КОЗАЦЬКА БІБЛІОТЕКА 

 

Юстина Ткачук. Пакти і Конституції прав і свобод Війська Запорозького - перший український конституційний документ.

Юстина Ткачук

НВК № 7, 8-А клас

м. Хмельницький

 

Пакти і Конституції прав і свобод Війська запорозького – перший український конституційний документ

 

Сьогодні, коли наша історична наука в незалежній державі стала сумісною з об’єктивністю, ми маємо можливість без будь-яких стандартів, ідеологічних нашарувань підійти до вивчення та аналізу даної теми. Тим більше, що вона кілька століть була для нас закритою. Славне імя Пилипа Орлика було мало відоме, а то й зовсім не відоме українцю. На ньому, як і на імені І. Мазепи, лежало табу. Зрадниками оголосив їх російський цар Петро І, боговідступниками вважала їх церква. У радянські часи суворо підтримувався зазначений підхід. Сьогодні вражає викривлення оцінки, місця і значення постаті Пилипа Орлика в українській історії, його спадщини, насамперед Конституції. До прикладу візьмемо Советскую историческую энциклопедию” за редакцією Є.М. Жукова, у 10 томі цього видання про Пилипа Орлика сказано наступне: В 1710 г. после смерти Мазепы по инициативе шведского короля Карла ХII казацкая старшина, находившаяся в Турции, провозгласила Орлика гетманом. Подписанные Орликом “статьи” признавали вечный протекторат Швеции над Украиной. В 1711 г. участвовал в грабительском татарском походе на Украину. В 1714 – 1720 гг. жил в Швеции, получая субсидии от шведского правительства, а потом в Германии, Польше и Франции, стремясь организовать интервенцию этих государств против России”.

Тема даної роботи настільки актуальна, що багато українських істориків та юристів зверталися до неї. Характеристику статей на дану тему різних авторів, що вийшли останніми роками, можна продовжувати ще довго, однак попри значний інтерес до Конституції Пилипа Орлика, рівень її дослідження залишається низьким – автори надавали перевагу формально-правовому аналізові, ігноруючи категоріальний, доктринальний та порівняльно-правовий. Уперше цей документ було проаналізовано в Історії Нової Січі... А. Скальковського, виданій у 1841 р. Автор характеризував документ як договір між Пилипом Орликом та запорозьким козацтвом. М. Маркевич (Історія Малоросії, 1842–1843 рр.) вважав, що Конституція є лише описом політичної організації козацтва до Визвольної війни середини XVII ст. М. Костомаров у дослідженні Мазепинці визначив їх як договір Пилипа Орлика з козацтвом, виклад тогочасних політико-правових ідей старшини. Д. Яворницький в “Історії запорозьких козаків” 1897 р. дотримувався такої самої позиції, але вважав, що в Конституції відбито ідеали запорожців. М. Грушевський назвав їх конституційним актом, який заклав основи представницького правління в Гетьманщині. Надалі звернення до Конституції Пилипа Орлика стало загальним місцем усіх досліджень, присвячених українській еміграції 1-ї половини XVIII ст. – М. Василенка, І. Борщака, Б. Крупницького, О. Оглоблина, О. Пріцака, О. Субтельного, Л. Мельника, В. Ульяновського, М. Трофимука та ін.

1711 року Пилип Орлик уклав з козацькою старшиною та козацтвом, яке виступало від імені українського народу, угоду про взаємні права та обов’язки – “Пакти і конституції прав і вільностей Війська Запорозького”.

У подальшому цей документ дістав назву Конституція Пилипа Орлика. Цей документ було складено латинською та руською (українською) мовами. Конституція складалась із вступу та 16 статей.

Вступ (преамбула) – схематично викладена Історія руського (українського) народу і Війська Запорозького, яка мала пояснити, чому Україна розриває з царем московським і переходить під Шведську протекцію. Як уже було сказано, Орлик завжди і у всьому підтримував Мазепу, був у курсі усіх його справ, і у вступі ніби підтверджував, що гетьман поступив правильно, коли “зрадив” царя; пояснив дії Мазепи і вигоду з них для України. 

Уже в преамбулі декларується, що головною причиною появи Пактів стало прагнення обмежити владу гетьманів, адже вони перейняли самодержавний стиль управління від російських царів.

Отже, ця перша в світі конституція була пройнята дуже демократичним духом і визначала прогресивний історичний напрям розвитку державних реформ. Хоч і не була вона втілена в життя, однак залишилась однією з найвидатніших історичних державно-політичних пам’яток. “Пакти й Конституція прав і вольностей Запорозького Війська” мусять зайняти належне їм місце в європейській історіографії і, здається, зберігають певну актуальність для депутатського корпусу сучасного парламенту незалежної самостійної України.

Творці Конституції, розробляючи її в чужій країні, усвідомлювали, що її практичне застосування буде неймовірно важким, адже спочатку треба було звільнити Україну від московського панування. Оскільки їхні власні сили були дуже невеликими кілька тисяч козаків і старшини, вони сподівалися це зробити за допомогою Швеції, Туреччини та інших країн.

Умовно всі положення ,про які йдеться мова в Конституції Пилипа Орлика можна поділити на три пункти: Конституція Пилипа Орлика щодо форм управління державою; Конституція Пилипа Орлика щодо розподілу влади; Конституція забезпечення демократичних прав людини

Одним із центральних положень Конституції Пилипа Орлика є положення про форму правління Українською державою, її статус серед інших держав того часу. Наскрізною в Конституції є ідея державної незалежності малоросійського народу.

У шістнадцяти розділах Конституції визначено державний статус Гетьманщини, її внутрішній лад та відносини з іншими державами. Зміст документу пронизаний ідеєю національно-державного суверенітету України:

– Україна з обох частин Дніпра має бути звільнена від чужоземного панування;

– Україна має бути повністю незалежною від Московщини та Польщі;

– українські кордони вічні і недоторканні;

– Україна перебуває під протекторатом Швеції;

– Україна підтримуватиме союзницькі відносини з Кримським ханством.

Неподільність українських земель на Правобережжі та Лівобережжі, непорушність кордонів України встановлювалося в розділі 2 Конституції [1, c. 186].

У розвиток ідеї незалежності України в Конституції обумовлювалося, що по закінченні війни з Москвою всі невільники-українці, які перебувають там, повернуться додому. Дніпро й землі Війська Запорозького будуть очищені від містечок і фортець царських. Всі вони будуть знесені.

Важливе значення для появи розділу про непорушність кордонів у тексті Конституції мав той факт, що шведський король Карл XII погодився оформити дану ним раніше гарантію української державної незалежності та кордонів Української держави, що урочисто стверджувалось у королівській “конфірмації” Бандерської конституції й “асекураційному дипломі”, виданих Карлом XII гетьманові П. Орликові 10 травня 1710 р. У них, зокрема, зазначалося, що Швеція не складе зброї, доки ясновельможний пан гетьман і Військо Запорозьке з цілим Руським народом, звільнені від московського ярма, не будуть повністю привернені до давньої свободи і доки для них у майбутньому мировому трактаті не будуть якнайкраще передбачені і заздалегідь визначені умови їхнього забезпечення та непорушність їх кордонів, щоб під жодним приводом їх не гнобили сильніші сусіди або порушували в майбутньому їхні права. Варто зазначити, що П. Орлик погодився взяти гетьманську булаву при умові, що ясновельможний шведський король гарантуватиме козацькій нації, що він буде домагатися її прав перед Москвою.

У Конституції Пилипа Орлика йшлося про підтримання дружніх і побратимських стосунків з Кримом. Усвідомлення важливості та необхідності підтримання дружніх стосунків із сусідніми державами, зокрема з Кримським ханством, зумовило закріплення в Конституції одним з перших такого питання: “Закони близького сусідства нерозривно в’яжуть і тісно поєднують долю козацького народу з Кримською державою” [2, c. 18]. Це було зумовлено не лише військовою безпекою, а й можливістю активного ведення торгівлі та отримання прибутків, в чому безпосередньо була зацікавлена козацька старшина, а також дрібніші верстви українського населення. Крім того, цим пунктом Конституції унеможливлювалися також напади кримських татар на територію України з метою захоплення невільників та руйнування українських міст і сіл, що спричиняло занепад півдня України [1, c. 187].

Конституція оперує двома категоріями, що розкривають проблеми державної суверенності – панство і народ (преамбула). При цьому контекст указує, що під словом панство розуміється суверенна держава з монархом на чолі – королівство, імперія тощо, а під словом народ– населення певної території під владою монарха.

Отже, у Конституції щодо форм управління державою Пилип Орлик перестрахувався, знайшовши союзників, які допомогли б зберегти непорушність державних кордонів України, заручившись підтримкою шведського короля і дружніми стосунками з Кримським ханством. Пакти й конституції встановили форму правління, яку можна визначити як парламентсько-президентську республіку.

У центрі уваги авторів Конституції була система формування, функціонування та взаємодії органів влади в Україні. Усі головні рішення відтепер мала приймати Генеральна рада. Гетьману надавалося право законодавчої ініціативи, а також видання законодавчих актів у вигляді універсалів. Генеральна рада могла опротестувати дії та акти гетьмана й змусити його їх змінити.

Вибори гетьмана Генеральною радою мали бути одноголосними. Формальне санкціонування цих виборів та затвердження новообраного гетьмана здійснював протектор (преамбула).

Серед повноважень, які “Пакти” надавали гетьманові, були такі: представлення Війська Запорозького у відносинах із протектором – шведським королем (п. 2); відносини з константинопольським патріархом (п. 1) та Кримським ханством (п. 3); виконання рішень Генеральної ради (наприклад, п. 5); санкціонування та підтвердження результатів виборів керівників місцевих органів влади та депутатів (генеральних радників) від полків; скликання сесій Генеральної ради, складання їх порядку денного; вирішення термінових справ між сесіями за згодою ради генеральної старшини; ведення офіційної міжнародної кореспонденції з відома генеральної старшини (п. 6); координація діяльності уряду (генеральних старшин) (п. 8); подання на затвердження Генеральної ради кандидатури генерального підскарбія та координація його роботи (п. 9); запобігання податковим та соціальним надужиттям (п. 10, 12, 16); розробка законодавчих актів на доручення Генеральної ради (п. 13). Наприкінці документа міститься формула, що узагальнює повноваження гетьмана: “якому всі в батьківщині негаразди премудрому виправленню, права й вольності військові непорушному збереженню та захисту, договори ці та постанови повному виконанню доручаються” (післямова). Водночас документ містить низку обмежень гетьманських повноважень: заборона приймати рішення з питань, не переданих йому Генеральною радою, окрім тимчасових нагальних рішень (за згодою ради генеральних старшин і лише до чергової сесії Генеральної ради); заборона листування з офіційними особами інших країн без відома генеральної старшини (п. 6); заборона самовільного здійснення судових функцій (п. 7); заборона на створення власного центрального виконавчого апарату та дипломатичного корпусу поза структурами, підзвітними генеральним старшинам (п. 8); відокремлення скарбу Війська Запорозького від приватних статків гетьмана; заборона на довільне надання земель, окрім рангових (п. 9); заборона призначати урядників будь-якого рангу (п. 10). Також ставилося під сумнів збереження підпорядкованого гетьманові найманого війська [2, c. 21].

Одним із центральних параграфів документа є 6-й, що визначає основи парламентаризму у Війську Запорозькому, адже навіть у самодержавних країнах при виробленні політичних рішень монархи спираються на рекомендації “приватних і публічних” дорадчих органів із “міністрів та радників”. Саме цей параграф, – як згадував у своїх мемуарах П. Орлик, – викликав значні суперечки серед старшини, зокрема Г. Герцика, К. Гордієнка, А. Войнаровського, які також були причетні до створення конституції.

“Пакти” 1710 р. уперше виробили деякі принципи взаємовідносин Війська Запорозького й Запорозької Січі. Є підстави вважати, що цей документ повною мірою визнав автономний статус Запорозької Січі в складі Війська Запорозького й зробив спробу юридично встановити її адміністративний кордон. Так само вперше правовим чином установлювалися форми участі Коша в управлінні Військом Запорозьким.

Надзвичайно важливим кроком цього акта були положення щодо піднесення до конституційного рівня місцевого самоврядування. Норми міжнародного (магдебурзького) права імплементувалися в Конституційний акт країни. Варто нагадати, що міста тодішньої України вже кілька століть жили за магдебурзьким правом. Утиски цього права поступово почалися з часу приєднання України до Московської держави і набирали стрімких обертів з посиленням абсолютистської монархії царя Петра I. Тому конституційне забезпечення прав місцевого самоврядування для міст України можна розглядати як реакцію на монархічну політику.

Конституція Пилипа Орлика закріплювала давню козацьку традицію – присягати на вірність народу та Вітчизні. Кожен із постійних членів Генеральної ради (генеральна старшина, полковники і генеральні радники) мав присягнути на вірність Вітчизні, на щиру відданість гетьманові, а також на сумлінне виконання обов’язків своєї посади, схваленою публічно присягою відповідної форми [3, c. 190].

Отже, Конституція Пилипа Орлика регулювала взаємодію трьох гілок влади – законодавчої, виконавчої і судової. Варто звернути увагу, що в цій Конституції вперше судова влада відокремлювалася від інших (раніше все вирішував гетьман). Також важливим є те, що Конституція визначила права і повноваження гетьмана, що стали меншими, відносини з Січчю та становлення місцевого самоврядування.

Зміст Конституції Пилипа Орлика пронизаний прогресивними на той час ідеями щодо визначення і юридичного закріплення демократичних прав людини.

Гетьман, як керівник держави, виступає гарантом забезпечення й дотримання прав людини. На відповідних урядовців теж покладалися певні зобов’язання щодо реалізації прав відповідних груп населення. Підскарбію було приписано сумлінно опікуватися скарбницею, пильнувати млини і доходи та обертати їх на громадські потреби, а не на власний зиск. Сам же гетьман не повинен був мати жодного права зазіхати ані на військовий скарб, ані на надходження до військової скарбниці, обертаючи їх на власну користь. Він мусив задовольнятися власними доходами, передбаченими для гетьманської особи і булави (ст. 9). На гетьмана покладалося зобов’язання недремно пильнувати і докладати особливих старань, щоб простим козакам і посполитим не чинилося надмірних утисків, спустошливих поборів і здирства; військовим і посполитим урядовцям заборонялося залучати до панщини та інших приватних робіт козаків і посполитих людей, якщо вони не є їхніми слугами.

Найперше в Конституції закріплено виборче право громадян, яке мало в Україні глибоке звичаєве коріння. Оскільки більшість керівних посад у державі і війську, в тому числі і гетьмана, займалися шляхом виборів, спосіб призначення відходив на задній план [1, c. 193].

У рядках Конституції знайшло своє закріплення право на свободу думки і слова, хоча й у дещо обмеженому вигляді. Так у Конституції зазначається, що якщо у діях гетьмана будуть помічені порушення законів або те, що завдає шкоди “вольностям” і небезпечне для батьківщини, то члени генеральної ради мають право скористатися “повною свободою голосу”, щоб приватним чином або в разі “надзвичайної і безвихідної необхідності” публічно висловити докір гетьманові, вимагаючи від нього звіту щодо порушень, але при цьому, не завдаючи шкоди гетьманській честі. За ці докори гетьман не повинен ні ображатися, ні мститися, а навпаки, мусить подбати про те, як виправити помилки і порушення. Таким чином, представники старшини згідно положень Конституції отримували правовий захист в усіх випадках, коли б вони приватно чи публічно вказували гетьману на вади його політики [4, c. 5.].

У сьомому і восьмому параграфах закріплено право на судовий захист і розгляд справ про вчинення правопорушень виключно судом.

У Конституції приділено увагу й праву громадян на звернення до органів державної влади та службових осіб цих органів, які зобов’язані розглянути звернення. Зокрема, генеральна старшина, повинна була доповідати гетьману про всі публічні справи, які перебували у її віданні. Зазначалося також, що донесення не повинні були прийматися через слуг. Особистих слуг (найближче оточення гетьмана) взагалі не слід залучати в будь-яких законодавчих, управлінських і військових справах.

Значну роль у Конституції відведено соціальним правам населення, особливо найбідніших верств, які найбільше потребували соціального захисту держави. Вражає те, що на етапі пізнього феодалізму і раннього капіталізму в Конституції Пилипа Орлика вже визначалися соціальні підходи до життєвих проблем певних прошарків українського населення (статті 9–12, 14–16). Зокрема, в десятому параграфі говориться про обмеження експлуатації, про те, що гетьман: “... повинен пильно дбати, щоб на рядовий і простий люд не покладали надмірних тягарів, утисків і надмірних вимог, бо підштовхнуті ними (люди), залишивши свої домівки, відходять, як правило, до чужих країв, за межі рідної землі, аби полегшити подібні тягарі і шукати життя кращого, спокійнішого і легшого”. 

В одинадцятому параграфі обумовлено права жінок козаків, які овдовіли, або чоловіки яких перебувають у походах. Таких жінок заборонялося притягати до всіляких повинностей і податків. Гетьман зобов’язувався утримувати козацьких вдів і сиріт. Соціальні низи – рядові козаки і посполиті теж бралися під опіку гетьмана, з метою захисту їх від визиску та гніту, надмірних данин і робіт, великих тягот і здирства. 

Отже, як бачимо, в Конституції чи не найбільша увага приділяється саме соціально-економічним правам населення: переконливо замальовується скрутне становище рядових козаків та посполитих (селян, міщан), забезпеченню нових прав запорозьким козакам, відповідальність старшин і рядових козаків за вчинення правопорушень і т. д.

Конституція визначила права всіх верств населення України: козацтва, селян, міщан, купецтва, людності на території полків.

Сьогодні ми – українці живемо у надзвичайно важливий і відповідальний період розбудови своєї незалежної держави, здобутої титанічними зусиллями багатьох поколінь наших предків. За роки незалежності зроблено чимало, але найважливішим кроком на цьому шляху стало прийняття  Конституції України.

Отже, дійсно в наш час життя Пилипа Орлика і прийняття його Конституції є досить актуальною темою. Адже після виборів президента України і виборів до Верховної Ради України до Конституції в будь-якому випадку будуть внесені певні зміни. І досить цікавим є порівняння діючої конституції України з її найпершою попередницею – “Пактів і конституцій прав і вольностей війська Запорозького”.

Додатки

Стаття 1 – державною релігією проголошувалося православ’я. Передбачалася автономія української церкви за безпосереднього підпорядкування Київської митрополії константинопольському патріархові.

Стаття 2 – передбачала непорушність законів, привілеїв та кордонів України під протекторатом шведського короля та заходи щодо повернення після війни всіх полонених українців. Кордони Української держави визначались відповідно до умов Зборівського мирного договору 1649 року.

Стаття 3 – підтверджено традиційний союз з Кримським ханством. У Конституції Пилипа Орлика йшлося про підтримання дружніх і побратимських стосунків з Кримом.

Статті 4 і 5 – про повернення козакам їхніх традиційних територій у Подніпровї , привілеїв на ловлю риби, тощо.

Пакти ґарантують непорушність територіальних володінь Запорозької Січі, забороняють представникам влади будь-якого рівня засновувати там поселення та фортеці (п. 4). Військо Запорозьке зобов’язується допомагати в захисті Січі від зовнішніх посягань.

Стаття 6 – визначено основні принципи державного управління в Україні. Всі найважливіші державні справи вирішувалися гетьманом спільно з генеральною старшиною, полковниками та генеральними радниками від кожного полку. Передбачалося тричі на рік у гетьманській резиденції збирати генеральну військову раду (законодавча влада), яка мала складатися з генеральної старшини, полковників, виборних депутатів від кожного полку та з делегатів від запорожців.

Стаття 7 – передбачала створення Генерального Суду. Обмежувалася судова влада гетьмана. Справи про кривду гетьманові та провини старшини мав розглядати Генеральний суд, до якого гетьман не мав права втручатися. Тобто, коли б в управі гетьмана або в його справах помітне було щось шкідливе для народного добра, тоді старшини й козаки-радники мають право “виговорити” те гетьманові, а він не мав права на них гніватися або їх за це карати.

Цей пункт фактично надавав право будь-якому представнику козацького стану подавати на гетьмана позов до Генерального суду й зобовязував усіх, зокрема й гетьмана, до визнання його вироків. Відповідно до цього пункту, гетьман міг бути усунутий від влади за постановою суду.

Стаття 8 – визначено компетенцію генеральних та полкових скарбників.

Державна скарбниця та майно підпорядковувалися генеральному підскарбію. Генеральний підскарбій мав керувати фінансовим відомством, контролювати надходження до скарбу Війська та здійснювати їх розподіл із відома гетьмана. Він мав обиратися Генеральною радою на подання гетьмана. До його штату мали ввійти виборні полкові підскарбії, що були йому підзвітні особисто.

Обмежувалась фінансова влада гетьмана.

Стаття 9 – закріплювалися принципи єдності та взаємодії законодавчої (виборна Генеральна Рада мала скликатися тричі на рік: перша – на Різдво Христове, друга – на Великдень, третя – на свято Пресвятої Богородиці), виконавчої ( гетьман, обмежений законом у своїх діях, генеральна старшина та обрані представники від кожного полку) і судової (підзвітної та контрольної) влади.

Отже, в Конституції закладено одне з центральних положень про визнання трьох складових чинників правового суспільства, а саме – єдності і взаємодії трьох гілок влади:

– законодавчої – виборної генеральної ради, що мала скликатися тричі на рік. Таким чином, було закладено певну форму постійного парламентаризму, хоча і з епізодичними сесійними зборами, на відміну від традиційних для Гетьманщини чорних (загальних військових) та дорадчих старшинських рад. Таке утворення мало на меті контроль за діяльністю виконавчої влади. Вперше було передбачено введення до законодавчого органу виборних представників від полків (адміністративно-територіальних одиниць) та Запорозької Січі;

– виконавчої – гетьман і генеральна старшина й обрані представники від кожного полку. Ці інститути уособлювали найвищу виконавчу владу. Проте абсолютистські можливості гетьмана і його владні повноваження було суттєво звужено;

– судової – підзвітної і контрольованої.

Стаття 10 – гетьман мав захищати козацтво і все населення від надмірних податків та повинностей. Від гетьмана вимагалося забезпечити вільне обрання на всі державні посади. Введення посад цивільних полковників, вживання в тексті акта терміну “повіт” на заміну терміну “полк” у сукупності з іншими положеннями можна розглядати як намір авторів конституції створити поряд з військово-мобілізаційним устроєм Війська Запорозького – цивільний територіальний устрій Держави Україна та відділити військові посади від цивільних.

Стаття 11 – проголошувалося звільнення від податків і повинностей всіх козацьких сімей та їхніх господарств.

Стаття 12 – передбачено після війни ревізії всіх публічних та приватних володінь, якими користувалась старшина, перевірки правомірності накладання повинностей або звільнення від них.

Козацькій старшині заборонялося використовувати козаків і селян, самочинно захоплювати й купувати землю.

Стаття 13 – підтверджено права та привілеї Києва та інших міст України.

Стаття 14 – про впорядкування підводної повинності, а в майбутньому її полегшення . Ця повинність визнавалася “найбільш прикрою та тяжкою для народу”.

Стаття 15 – скасовувався окремий податок на утримання гетьманської лейб-гвардії – компанійців та сердюків.

Скасовувалися ненависні народові державні монополії, оренди та відкупи, інші обтяжливі для селян і міщан стації – розквартирування в їхніх домах компанійців та сердюків. Генеральна рада мала знайти інші кошти на утримання найманого війська.

Стаття 16 – регламентовано порядок стягнення ринкового податку.

 

Література

1. Кульчицький В., Тищик Б. Історія держави і права : Навч. посіб. – К. : Атака, 2001.

2. Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика 1710 рік. – К. : Веселка, 1994.

3. http://revolution.allbest.ru/history.

4. Струкевич О. Пакти й конституції законів та вольностей війська Запорозького // Історія України. – К., 2005.

5. http://uk.wikipedia.org/wiki/Орлик_Пилип_Степанович.

 

Версия для печати

 

2011   Козацька бібліотека © Всі права захищені
КОЗАЦЬКА БІБЛІОТЕКА · ГОСТЬОВА КНИГА · КАРТА САЙТУ


ВебСтолица.РУ: создай свой бесплатный сайт!  | Пожаловаться  
Движок: Amiro CMS