КОЗАЦЬКА БІБЛІОТЕКА 

 

Дан Берест. Конституція Гордієнка.

Дан Берест

письменник

 

КОНСТИТУЦІЯ ГОРДІЄНКА

 

Про українську козаччину написано багато книг, як наукових, так і художніх. Незліченна плеяда науковців захищала свої дисертації по цій темі, проте в численних наукових працях чимало суперечливості та кон’юнктурності у висвітлені історії козацької доби. Причина в тому, що крім суб’єктивних чинників, притаманних кожному автору окремо, наявні й об’єктивні – політичні, які суттєво впливають на виклад історичного матеріалу.

Історичний матеріал, який дійшов до нас і який використовують сучасні науковці при дослідженні козаччини, був написаний у ті часи, коли Україна-Русь перебувала під зверхністю Речі Посполитої і Московії. Відтак, запорожці, які боролись проти поневолення українського народу, вважались в тогочасному суспільстві не патріотами, а навпаки – мало не злочинцями. Тож будь-які прояви істинного висвітлення історичних подій були неможливі у ті часи. Не було й мови про визнання провідної ролі українського козацтва у збереженні української нації, як за часів Речі Посполитої, так і за часів московського царату. Щодо часів Незалежності України, то об’єктивне дослідження української козаччини не тільки можливе, але й цілком правомірне, хоча й не узгоджуватиметься з побутуючою історіографією, яку нещодавно викладали імениті науковці, підпорядковані Москві.

Історична правда настільки страшна, що її важко усвідомити. Передовсім зауважимо, що реєстрові козаки за всіх часів були найманцями і використовувались чужинськими урядами для придушення визвольної боротьби українського народу. Тож вельми прикро, що вітчизняна історія продовжує звеличувати колишніх ворогів українського народу до рівня національних героїв. Відтак, варто спростовувати конюнктурні виклади науковців та виправляти побутуючі спотворення історичної доби українського козацтва.

Одне з таких спотворень утвердилось під помилковою назвою Конституція Пилипа Орлика. До сьогодні в наукових колах побутує думка, що перша конституція українського народу була створена в гетьманському таборі Мазепи, котрий не те щоби мріям про незалежність нашої вітчизни, а навіть думки такої не мав. Будучи ставлеником Московії, Мазепа провадив політику посилення феодально-кріпосницького гніту та сприяв зміцненню позиції російського царизму в Україні-Русі. Ніхто інший, як Мазепа, у 1701 році запровадив панщину на Україні, що викликало обурення широких верст Лівобережної України. Козаки, селяни й міщани почали втікати на Низ, в Запорозьку Січ, та на Правобережжя, де організовувалися повстанські загони.

Як зазначав видатний дослідник козацтва Д. Яворницький: “Іван Мазепа посилено здійснював польсько-панські принципи і тим самим дуже утискував нижчі верстви населення. Пригнічувана Мазепою голота почала рятуватися втечею на правий берег Дніпра. Невдовзі на Правобережній Україні з’явилися поселення й організувалися полки, на чолі яких став славетний фастівський полковник Семен Палій, котрий виступив як палкий захисник інтересів нижчих верств народу України. Але гетьман Мазепа захопив Палія, зайняв Правобережну Україну і віддав її під скіпетр російського царя Петра” [1, с. 56]. Так була придушена ще одна спроба національного визволення України-Руси з-під зверхності іноземних окупантів. Причина поразки була стара – на чолі українського козацтва перебував неетнічний українець, шляхтич і закоренілий ворог українського народу.

То чи можливо було чекати будь-яких проявів демократії серед осіб з найближчого оточення Мазепи, зокрема від мазепинського писаря Пилипа Орлика, котрий, до речі, був кумом Мазепи. Докладніше див. Д. Берест “Гетьмани України-Руси” (http://pravoslavu.narod.ru/getman.htm), зокрема: “Орлик Пилип Степанович (еміграційний гетьман 1710–1711) – генеральний писар реєстрових козаків, кум Мазепи, шляхтич, володів маєтністю на Лівобережній Україні; походив з роду чеських баронів, одна з гілок яких переселилась в Польщу, а згодом в Литву. Після поразки в Полтавській битві П. Орлик утік разом з Карлом-ХІІ та Мазепою в Бендери, а по смерті Мазепи обраний гетьманом 5 квітня 1710 року в Бендерах (на Дністрі) на противагу Скоропадському, призначеному Петром І.

На посаді гетьмана Орлик одразу ж був визнаний турецьким султаном і шведським королем, з котрими був укладений договір про спільну боротьбу з московським царем Петром І. При підтримці європейських держав еміграційний гетьман вирушив на Україну навесні 1711 року, зібравши 16-тисячне військо і маючи при собі шведських інструкторів та польський загін І. Потоцького, а також татарську кінноту. Наприкінці травня П. Орлик дійшов до Білої Церкви, але взяти укріплене місто не зумів і розпочав тривалу облогу, під час якої татари розпочали свої звичні грабіжницькі напади на українські села. Це призвело до відсторонення українського народу від Орлика і посприяло московському царю Петру І, який перебував у Києві, збираючи військо на поміч Білій Церкві. Під переважаючими силами супротивника П. Орлик вимушений був відступити за межі України, після чого увесь час перебував поза її межами, як гетьман-вигнанець (на маєтності його сина Григорія у Франції стоїть паризький аеропорт Орлі)”.

Як зазначалось, так звана Конституція Пилипа Орлика в дійсності належить отаману-гетьману Війська Запорозького славетному Костю Гордієнку. Про це докладно написано в праці Д. Берест Витоки Козацтва, розділ Козацька Республіка (див. http://pravoslavu.narod.ru/kozak7.htm), зокрема:До сьогодні побутує помилкове сприйняття Запорозької Січі як суто козацького табору – Коша. Але в дійсності Запорозька Січ – це козацька держава, що охоплювала велику територію, яку в офіційних документах названо Отаманською Імперією”. Інша назва козацької території – “Запорозька Вольність”, де козаки створили демократичне суспільство з автономним козацьким управлінням, судочинством та конституцією, яку виклав Кость Гордієнко і невдовзі оприлюднив Пилип Орлик 16 квітня 1710 року під назвою “Пакти і конституції законів та вольностей Війська Запорозького”.

“Особливе значення “Пактів і конституцій” полягає в тому, що в них здійснена спроба узагальнити суспільно-політичний устрій козаччини, який складався на грунті звичаєвого права і військової демократії протягом існування Запорозької Січі” [2, с. 56]. Звернімо увагу, що “Пакти і конституції” складені на основі звичаєвого права і козацької демократії Запорозької Січі, а не Гетьманщини. Складені Запорозьким отаманом-гетьманом Гордієнком (1701–1709), Пакти і конституції набули дещо спотвореного вигляду в обробці генерального писаря Гетьманщини Пилипа Орлика, згідно справедливої оцінки науковців. Цей документ був підготовлений П. Орликом, Г. Герциком, А. Войнаровським та іншими… Проте, вочевидь, цей документ відображав виключно бажання козацької старшини [3, с. 57]. При цьому треба розуміти, що козацька старшина ніколи не підтримувала демократію, через що Запорозька Січ виступила проти Гетьманщини з перших же років її утворення.

До сьогодні побутує навмисна плутанина на вищому науковому рівні стосовно витоків української державності, яку виводять з часів утворення Гетьманщини (1648 р.), лишаючи поза увагою державність Запорозької Січі, загальновизнаної в Європі задовго до Гетьманату. Через це залишається зумисне невизначеним період існування Запорозької Січі, який загалом охоплює півтисячоліття української історії і певних 400 років у вигляді центрального організаційного центру українського козацтва. Як зазначалось, офіційно дослідженні “фортифікаційні споруди на Совутиній скелі Хортиці належать до ХV століття”, однак і досі деякі науковці з надмірною обачністю скорочують добу козаччини щонайменше на століття, переповідаючи вигадки про часи Д. Вишневецького, як наприклад: “Запорозька Січ остаточно формується близько середини ХVІ ст. і стає праматір’ю й знаменитістю всієї слов’янської козаччини, праобразом української державності… Близько 350 років тривала безупинна епопея кривавих суточок за степи, перетворених козаками в ареал свободи. З цього приводу американський історик Н. Чіровський писав, що в козацьку епоху український кордон існував як альтернатива рабству [4, с. 10–12].

Варто сказати кілька слів про автора першої Української Конституції – запорозького гетьмана К. Гордієнка, котрий перебув на чолі Війська Запорозького вподовж 1701–1709 рр., 1710–1713 рр. та періодично до 1733 року.

Достопамятний гетьман Війська Запорозького – Кость Гордієнко – прославився не лише як військовий, але і як видатний громадсько-політичний діяч. Причому він був і залишається найвидатнішим з усіх громадсько-політичних діячів козаччини, уславивши своє ім’я як основоположник Європейської і всесвітньої демократії, виклавши першу Конституцію України-Руси в 1709 році. За визначенням Михайла Драгоманова: Кость Гордієнко – найбільш достойний слави з усіх українських козаків.

Перша Українська Конституція написана Гордієнком на основі запорозьких традицій і звичаїв, що віками побутували на Запорозькій Січі, і творцем якої був український народ. “Конституція” була складена запорозьким гетьманом Гордієнком і пред’явлена шведському королю Карлу-ХІІ та лівобережному гетьману Мазепі при зустрічі у Великих Будищах напередодні Полтавської битви, для означення умов і вимог українського козацтва, за якими запорожці приєднувались до спільної боротьби разом зі шведами проти російського царя. Після поразки у Полтавській битві Конституція Гордієнка потрапила за кордон разом з письмовим архівом генерального писаря П. Орлика, де й була оприлюднена Орликом при його проголошенні еміграційним гетьманом у 1710 році.

Показовим є той факт, що запорозька Конституція була написана на 80 років раніше французької Декларації прав людини і громадянина і на 66 років раніше Декларації незалежності США, що свідчить про запозичення основних положень обох документів з запорозького першоджерела.

Стосовно авторства запорозької Конституції також див. Д. Берест “Витоки Козацтва”, розділ “Причини занепаду козацтва”, де зазначено: “Так звану “державотворчу” діяльність Мазепи, яку вигадали сучасні політикани, приписуючи йому укладення першої конституції, репрезентуючи її як “продукт довготривалої праці видатного гетьмана”, спростовується дослідженням М. Драгоманова. Він довів, що конституція 1710 року, що була оприлюднена Пилипом Орликом в еміграції, насправді була запорозьким проектом, що розробив отаман-гетьман Кость Гордієнко (1701–1709). М. Драгоманов так і називає її Конституцією Гордієнка, найбільш достойного слави з українських козаків [5, с. 485].

Зокрема “Пакти і конституції законів та вольностей Війська Запорозького” Гордієнка визначали державно-політичний статус України-Руси, а саме: “Україна з двох сторін Дніпра з Військом Запорозьким і народом малоросійським має бути вічними часами вільною від всякого чужого володіння. Союзні держави ні під претекстом визволення її, чи опіки над нею, чи під яким іншим не мають претендувати на абсолютну владу над Україною й Військом Запорозьким, ні на ленну залежність, чи якусь підвладність, ані не мають права з неї яких-небудь доходів чи податків... Цільність границь її, непорушність вольностей, законів, прав і привілеїв її свято мають заховувати, аби Україна вічними часами тішилася своїми правами і вольностями без всякого ущербу [цит. за: ЗНТШ, 1909, 92, с.18–19].

Сучасні історики, прислуговуючись антинародній політиці української влади, завзято просторікують про якісь далекоглядні плани Мазепи, щоб хоч якось виправдати його злочини проти українського народу вподовж 20-річного гетьманства. Але з наведених численних витягів маємо однозначний висновок: Іван Мазепа, розпочавши військову кар’єру при дворі польського короля Яна Казимира, був затятим ворогом українського народу і, як потомний польський шляхтич, вважав українців “холопами”, що мусять покірно працювати на своїх панів. Таким чином, безпідставне прославляння І. Мазепи сучасними високопосадовцями засвідчує їхні аморальні принципи й антинародні плани, котрі не відрізняються від тодішніх мазепинських узурпаторських намірів. Відтак, звеличення І. Мазепи до рівня національного героя нічим не підтверджене і не може бути схвалене у вітчизняній історії, тим паче у вигляді зображення на грошових купюрах Незалежної України.

 

Література

1. Яворницький Д. Із української старовини. – К., 2001.

2. Лаврів П. Історія південно-східної України. – К., 1996.

3. Оніщенко І. Історія України. – К., 1999.

4. Андрущенко В., Федосов В. Запорозька Січ як український феномен. – К., 1995.

5. Драгоманов М. Вибране. – К., 1991. 

Версия для печати

 

2011   Козацька бібліотека © Всі права захищені
КОЗАЦЬКА БІБЛІОТЕКА · ГОСТЬОВА КНИГА · КАРТА САЙТУ


ВебСтолица.РУ: создай свой бесплатный сайт!  | Пожаловаться  
Движок: Amiro CMS