КОЗАЦЬКА БІБЛІОТЕКА 

 

Н.В.Кукса. Середньовічні старожитності на теренах Чигиринщини: автентичні залишки кам'яної споруди замку Хмельницьких в Суботові (минуле, реалії, перспективи).

Н. В. Кукса

старший науковий співробітник

Національного історико-культурного

заповідника “Чигирин”

СЕРЕДНЬОВІЧНІ СТАРОЖИТНОСТІ НА ТЕРЕНАХ ЧИГИРИНЩИНИ: АВТЕНТИЧНІ ЗАЛИШКИ КАМ’ЯНОЇ СПОРУДИ ЗАМКУ ХМЕЛЬНИЦЬКИХ В СУБОТОВІ (МИНУЛЕ, РЕАЛІЇ, ПЕРСПЕКТИВИ)

За літописними джерелами, навесні 1664 р. за наказом Стефана Чарнецького спалено містечка Суботів і Бужин [14, с. 132]. Очевидно, тоді й було спустошено суботівський замок Богдана Хмельницького. Добре укріплена фортеця, започаткована чигиринським підстаростою Михайлом Хмельницьким на початку XYII ст., розбудована впродовж 1622–1657 рр. його сином Богданом, яка, на думку Г. Логвина, мала досить значні розміри і не поступалася першому ліпшому замку того часу [15, с. 118], перетворилася на руїни.

Суботівські укріплення, облаштовані на мисі, добре захищеному природними чинниками: болотами та крутими схилами ярів з півночі, заходу і сходу, були підсилені двома рядами валів, що мали дерев’яні стіни з кількома вежами та глибоким ровом з перекинутим через нього містком. Поряд з палацом гетьмана розміщувалися будинки козацької старшини [16, с. 40]. За браком історичних джерел доля садиби гетьмана наступних 150 років наразі залишається невідомою.

Напевно, подальшу руйнацію суботівських укріплень в обезлюдненому на довгі десятиліття краї продовжили здебільшого зовнішні фактори.

Одним з перших і найбільш авторитетних дослідників козацьких старожитностей краю слід вважати видатного історика й археолога Дмитра Миколайовича Бантиш-Каменського. На початку 20-х років XIX ст. побачила світ його праця “История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства”, де в вирі історичних подій пам’ятки матеріальної культури козацької доби, окремі зображення яких ілюструють книгу, постають їх безпосередніми свідками і навіть учасниками. Виняткову цінність для науковців становить малюнок П. Сплетссера з виглядом Іллінської церкви та руїн замку Хмельницького в Суботові, виконаний в 1825 р. на замовлення Д. Бантиш-Каменського. Причому, в коментарях до малюнка історик ручається за достовірність зображення, уточнюючи, що особисто побував у колишньому маєтку гетьмана [1, с. 602 ]. На основі цього художнього твору О. Осиповим в 1826 р. було виконано гравюру, яка протягом наступних десятиріч широко використовувалась як ілюстративний матеріал в студіях багатьох істориків. Центральну частину твору становить зображення церкви та прилеглої до неї території. Проте на задньому плані досить чітко проглядаються “руїни будинку Хмельницького [2, с. 602].

Безперечно, це перше, що маємо на сьогодні, зображення залишків укріплень садиби гетьмана. Унікальність його особливо підсилюється тим, що в наступні десятиліття в зв’язку з активізацією забудови Суботова та околиць для господарських потреб використовується камінь і цегла з руїн, внаслідок чого незабаром зникає наземна частина споруд.

Початком інтенсивного знищення залишків будівель Л. Похилевич вважає 30-ті роки ХІХ ст., зауважуючи, що близько 1830 року від будинку Богдана Хмельницького ще залишалися стіни висотою в сажень, які невдовзі були розібрані для підмурків церкви Медведівського монастиря [21, с. 681]. Відповідні висновки дослідник міг зробити, опираючись на церковну та монастирську документацію з використанням місцевих переказів, які могли носити тоді значну частку достовірності, оскільки, були ще досить свіжими. Проте, якщо брати до уваги припущення голови Черкаського окружного комітету охорони пам’яток старовини, мистецтва й природи О. Александрова (20-ті роки XX ст.), який міг опиратися на віднайдені в церковних архівах відомості, використання залишків руїн колишнього суботівського замку Богдана Хмельницького почалося значно раніше – з 1800 р., коли було закладено Свято-Троїцьку церкву Мотронинського монастиря [18, с. 49]. Зокрема, в Реєстрі монументальних пам’ятників культури на Шевченківщині, які прийняті на облік і під охорону ВУАК від 16 червня 1929 р. зазначалося: “...Є підстави вважати, що в фундамент цієї церкви (Свято-Троїцької – Н.К.) закладені монолітні плити Суботівського палацу, можливо, що плити й стовпи чудового ганку названого палацу, опис якого зберігся [6, с. 151].

Примітка. Біля церкви є загадкового походження моноліт, оброблений з чотирьох боків по своїх дзеркалах рельєфними квадратовими рамками з рослинного орнаменту й квітків, а в горовій своїй частині оброблений на зразок перекинутої догори разлатої вази. Заввишки монумент біля одного сажня, до нього зверху прикріплено маленького дерев’яного хреста, який не відповідає величезності монумента та його стилю. Монумент стоїть на місці старої церкви. Здається, що цей моноліт буде теж з Суботовських руїн, бо він справляє вражіння більш архітектурної деталі великого будинку, ніж пам’ятника церковного призначіння [7, с. 151]”.

Обидві версії мають право на життя, хоча, за відсутністю більш авторитетних джерел, в певній мірі підлягають сумніву.

Наступним етапом студіювання руїн замку Хмельницьких стала подорож Т. Шевченка на Чигиринщину. Зважаючи на вплив результатів даної експедиції на висвітлення досліджуваної нами проблеми, вважаємо доцільним більш детальніше зупинитися на них.

У вересні 1845 р. Т. Шевченка відряджено Археографічною комісією на Чигиринщину для змалювання пам’яток старовини. Варто зазначити, що цій поїздці передувало короткочасне перебування митця в краї у вересні 1843 р. Отримані враження, значно підсилені наступними відвідинами, вилилися в цикл художніх творів, які мають пізнавально-історичну цінність дотепер. Більше того, в міру суспільно-політичних обставин, що склалися з часом навколо окремих пам’яток, роботи Т. Шевченка стали єдиним взірцем для їх реставрації (Свято-Троїцька церква – акварель “Мотрин монастир” ), а то й рідкісною згадкою про їх існування (акварель “Богданові руїни в Суботові”).

На думку більшості біографів, Т. Шевченко і під час свого другого візиту до Чигирина, Суботова та Холодного Яру не мав змоги зупинитися тут надовго. На перешкоді був надзвичайно напружений ритм цього періоду його життя. Проте це не завадило появі з-під пензля художника, окрім згадуваних нами, інших неперевершених акварелей: “Чигрин з Суботівського шляху”, “Будинок Хмельницького в Суботові”, “Богданова церква в Суботові” та сепій “Чигринський дівочий монастир”, “Кам’яні хрести в Суботові”.

За короткий термін Т.Шевченко зумів зобразити куточки краю, які, очевидно, найбільше його вразили. Як вважають фахівці, один такий малюнок випускник Академії мистецтв міг виконати за півгодини [23, с. 115]. Не беремося судити, як було насправді, однак, впевнено можна стверджувати, що всі роботи з’явилися на світ під впливом великого натхнення. І свідченням цьому є не лише прояви високого професіоналізму при виконанні малюнків (що, без сумніву, не потребує зайвих коментарів). Візьмемо на себе сміливість припустити, що на акварелі “Богданові руїни в Суботові” на краю схилу в ледь помітній постаті, що ніби зливається з тлом хмарного неба, митець вбачає саме себе. На користь цієї версії виступає і сама постать чоловіка, і його одяг; та й в руках, напевно, він тримає, аркуш паперу і олівець.

Візит Т. Шевченка до Суботова був більш, ніж своєчасним. Адже йому поталанило замалювати залишки оборонних споруд незадовго до їх знищення. Контури Іллінської церкви, що бовваніють на задньому плані акварелі, дали змогу дослідникам визначити в майбутньому точне місце розташування однієї з споруд укріплень.

Згадуваний малюнок Т. Шевченка “Будинок Хмельницького в Суботові”, на жаль, поки що не віднайдено, і він вважається втраченим.

У 1851 р., виконуючи завдання створеної при Київському університеті Комісії для опису губерній Київської навчальної округи, в Чигиринському повіті побував Д. Де ля Фліз. Серед найбільш інтригуючих місцевих старожитностей, описаних і замальованих ним, увагу привертають залишки підвалин мурованої споруди – частини фортифікаційної системи замку Хмельницьких. Д. Де ля Фліз вважав, що зображені ним руїни є фундаментом гетьманського будинку [5, с. 136], проте С. Кілессо слушно зауважує, що для палацу споруда замала, адже мала розміри в плані 13,4х10,1м [9, с. 90–91]. Очевидно, дослідника зацікавили залишки однієї з оборонних чи господарських будівель, що ніяк не зменшує ваги його внеску в студіювання суботівських укріплень.

Маємо відомості, що початку реставраційних робіт в Іллінській церкві (1862 р.) передували наукові досліди і на місці садиби гетьмана, що проводилися Археографічним товариством. Не виключено, що керував експедицією авторитетний дослідник і знавець старожитностей, професор Київської духовної академії Теофан Лебединцев [24, с. 6–81].

Описи руїн замку Хмельницьких, зроблені зі слів місцевих старожилів на початку 60-х рр. XIX ст., знаходимо в Л. Похилевича, який з жалем зазначає, що тепер на місці будинку гетьмана стоїть клуня селянина і тільки подекуди по цеглі, що вибивається з-під трави, помітні залишки фундаменту; нещодавно розкопано кам’яний погріб, який був під будинком. Двір навколо був обсипаний двома рядами валів [22, с. 681].

Відомості, що проливають світло на стан укріплень, зафіксовані і М. Костомаровим, який відвідав Суботів у травні 1872 р.: “Недалеко від церкви можна бачити фундаменти будівель, що становили двір Хмельницького. Тепер залишились тільки руїни погребів, але священик (о. Роман Орловський – Н.К.) повідомив нам, що близько 20-ти років тому тут стояли ще доволі високі стіни, розібрані згодом селянами для своїх господарських потреб у різні часи. Поблизу самого місця будівель знаходиться рів, утворений талою водою, а в глибині цього рову проходить дорога. Утворення рову і проведення по ньому дороги сприяли спотворенню двору Хмельницького [13, с. 624].

Як бачимо, спочатку залишки руїн замку частково були вивезені для будівництва культових споруд, а трохи згодом і саме місце садиби, що до цього часу носить назву Замчище, стало заселятися суботянами. Наприкінці 90-х років XIX ст. цікаві подробиці щодо цього зафіксував зі спогадів місцевих жителів Марко Грушевський: “Варивон Коцур захопив трохи подвір’я Хмельницького: вали зарівняв, льохи позасипав під оселю. Сидір то недавно засипав вхід у льох. Як будували попові хату й повітки та розчищали місця, то познаходили і підземні покої Хмельницького – усе з такого каміння й такої роботи, як і у церкві. Спершу не загортали їх, а потім зарівняли чисто. Приспи (тераси. – М.Г.), що і тепер є в попівській загороді – що зовуться царською дорогою через те, що ними гетьман їздив понад ставом у Чигирин до столиці – верхнею туди, а нижчою назад, – піп оре, зачищає та огородину садить. А люди, поки воно не попівське було, не чіпали усадьби Хмельницького. ...Не знали люди, як вдячити Хмельницькому, та попам і замчище й усадьбу віддали – хай, мов, інші руки походять коло пам’яток Хмельницького [3, с. 7].” Однак, попри інтенсивному руйнуванню пам’яток козаччини, були й спроби увіковічнення пам’яті незабутнього гетьмана: “Розсердився старий (тут мається на увазі священик Грабовський – настоятель Іллінської церкви на початку 70-х рр. XIX ст. – Н.К.), що на усадьбі Хмельницького пам’ятника йому ні губернатор, ні митрополит не дозволили звести і другому попові під хату усадьбу віддали, як другого попа вкинули до його; кого де зустріне – розказує, було, все: “Конюшні будуть будувати Богданови, а не пам’ятники в його резіденції. А те, мовляв, і забули, що Росія була без України і що стала з Україною? ...Раз скинув шапку і давай просити людей складатись на пам’ятника без дозволу, але люди тільки плечима здвигнули. Петренко не втерпів і пожалівся до митрополита на нього. Хоч нічого й не було йому за це, бо швидко несподівано якось помер [4, с. 20].” Прикро, що ці прогресивні їдеї свого часу не знайшли підтримки і подальшого втілення в життя.

Станом збереження козацьких старожитностей в Суботові переймався і Михайло Грушевський. На його прохання Марко Грушевський запросив фотографа, щоб той “здійняв деякі історичні місця: стіну, що обкопано усадьбу Хмельницького, льох, три криниці, саму його садибу, городи [25, с. 69–70]”. Відрадно, що ці світлини проілюстрували збірку Марка Грушевського “Гетьманське гніздо: урочища і перекази села Суботова”, опубліковану в Записках НТШ в 1909 р. Окремі з них збереглися в оригіналі до наших днів. Плюндрування історичного ландшафту тривало і далі, про що о. Марко з болем повідомляє професору Грушевському в одному з листів, датованому 1899 р :“ ...на усадьбі хати...строять, так і руйнують стиха [26, с. 70].”

До дослідження залишків укріплень замку Хмельницьких були причетні люди передових поглядів не одного покоління. Всі вони в певній мірі сприяли збереженню історичних відомостей щодо козацької минувшини краю. Проте не обійшлося і без колізій. Наприкінці 80-х років XIX ст., в історико-краєзнавчих колах починає побутувати оригінальний малюнок художника-пейзажиста світового рівня С. Васильківського найчастіше під назвою “Руїни будинку Богдана Хмельницького в Суботові.” Насправді це було зображення модних тоді “романтичних руїн” в Качанівському парку. І хоча невдовзі в “Киевской старине” з’явилася викривальна стаття історика О. Лазаревського під назвою “Будто бы дом Богдана Хмельницкаго”, ілюстрація під вказаною назвою більше століття продовжувала “кочувати” з праці в працю авторитетних дослідників [9, с. 89]. Зокрема, натрапляємо на нього в “Живописной Россіи...” П. Семенова [8, с. 147]. І. Крип’якевич двічі робить посилання на малюнок: безпосередньо як на роботу С. Васильківського, та як на згадувану нами ілюстрацію з “Живописной Россіи [12, с. 348]. Використовувався цей малюнок і в роботах сучасних науковців, про що йтиметься згодом.

З приходом нової влади доруйновування автентичних залишків Суботівської фортеці продовжувалося. До остаточного знищення історичних руїн доклали руки як владні функціонери, так і місцеві жителі. Відомо, що ще навіть 1949 р. рештки північної стіни укріплень були використані для будівництва колгоспної стайні [17, с. 119].

Проте невдовзі в процесі підготовки до святкування 300-ліття Переяславської ради на урядовому рівні було прийнято рішення про проведення археологічних досліджень на місці садиби Хмельницьких.

Найбільш ґрунтовні студії суботівських укріплень припадають на 1953 р., коли експедицією Інституту історії і теорії архітектури УРСР, очолюваною Г. Логвином, було проведено комплексні дослідження на місці садиби гетьмана. Археологічні студії в Суботові стали резонансною подією для громадськості краю. Однак вражаючими є прояви вандалізму з боку окремих місцевих жителів, які мешкали неподалік місця проведення розкопок. За спогадами очевидців, в процесі виконання земляних робіт доводилося навіть виставляти цілодобову охорону, тому що як тільки в археологів закінчувався робочий день, селяни починали розбирати щойно виявлені об’єкти для своїх господарських потреб [19]. До сьогодні мало не в кожному прилеглому до замчища домоволодінні можна натрапити на жолобкову цеглу та камінь пісковик з садиби Хмельницьких.

У 1954 р. результати досліджень побачили світ у вигляді архітектурно-історичного нарису Г. Логвина “Чигирин. Суботів”. Показово, що при аналізі результатів розкопок Г. Логвин посилається на широко відомі тоді мистецькі твори: зображення руїн на малюнках П. Сплетссера і Т. Шевченка. Однак суттєву увагу приділяє і роботі С. Васильківського, помилково вважаючи її зміст достовірним.

Учасник подальших досліджень, що проводилися Інститутом археології АН України в 1969–1973 рр., академік С. Кілессо пригадує, що “цей неправдивий малюнок збив з пантелику його і керівника експедиції Р. Юру, в результаті чого вони в 1971 р. на замчищі закладали спеціальні археологічні шурфи з метою виявити рештки руїн, зображених на ньому. Шанований архітектор спеціально наводить цей малюнок для того, щоб наступні дослідники не використовували його в своїх студіях [11, с. 89], чим заслуговує на повагу і вдячність з боку інших науковців. Принагідно зазначимо, що дослідженню козацьких старожитностей Суботова дійсний член трьох Національних академій архітектури С. Кілессо присвятив більше тридцяти років свого життя.

Принципово новий етап у дослідженні суботівських укріплень розпочався зі створенням в 1989 р. заповідника. Розкопки на замчищі продовжила експедиція Інституту археології АН України під керівництвом М. Кучери.

Згідно Генерального плану розвитку НІКЗ “Чигирин”, затвердженого в 2001 р., на місці садиби гетьмана передбачається проведення подальших археологічних розкопок, позаяк дослідження 50-х, 70-х, 90-х років XX ст. охопили лише 1/8 території замчища. Планується позначення лінії укріплень на поверхні засобами благоустрою, збереження специфічних особливостей ландшафту та відновлення елементів історичного ландшафту, створення музейного павільйону над підмурками в’їзної вежі [20, с. 82]. Роботи із збереження та відтворення історичного ландшафту, які розпочато зі спорудження підпірної стінки на західному схилі замчища, потребують подальших археографічно-археологічних студій та значних капіталовкладень.

Відрадно, що впродовж 2005–2007 рр. проведено роботи зі спорудження музейного павільйону, який забезпечить надійну музеєфікацію та консервацію автентичних залишків підмурків вежі-кам’яниці. У внутрішній частині павільйону передбачено облаштування експозиції, що відображатиме минуле родового маєтку Хмельницьких.

За останні п’ять років на замчищі Хмельницьких працювало дві археологічні експедиції.

Розвідувальною експедицією Інституту археології НАН України під керівництвом Н. Шевченко шляхом пробного буріння в липні 2006 р. було ідентифіковано провал, який утворився на початку літа цього ж року. Як виявилося, це була засипана криниця ймовірно часів Богдана Хмельницького, про що свідчать виявлені в товщі намулу фрагменти кераміки середини ХYII ст. та монета – лівонський солід королеви Швеції Христини-Августи (1633–1654). Криницю було розчищено та відновлено. Вона стала ще одним екскурсійним об’єктом замчища Хмельницьких.

Надзвичайно плідною на цікаві знахідки періоду пізнього середньовіччя виявилася експедиція Археологічної інспекції управління культури Черкаської обласної державної адміністрації під керівництвом Д. Куштана, яка проводила науково-дослідні археологічні розкопки влітку 2008 р. Роботи проводились згідно з державною програмою “Золота підкова Черкащини”, покликаної зберігати історичну забудову міст та об’єктів історико-культурної спадщини Черкаської області. Розкопки проводилися у центральній частині замчища, де було закладено два розкопи загальною площею близько 500 кв. м. Досить невелика ділянка колишньої садиби Хмельницьких виявилася просто насиченою цінними знахідками, з-поміж яких варто виділити уламки кахлів, свинцеві кулі до мушкету, три шведські монети – білонові соліди прибалтійських володінь Христини Августи (1633–1654) та Карла Х Густава (1654–1660), розвали керамічних горщиків. Однак найціннішою знахідкою виявилася золота каблучка, декорована бірюзою, що містить монограму “Ф”, “Х”, можливо ініціали власниці, якою була дівчинка-підліток або дуже тендітна жінка, адже діаметр дужки виробу становить всього 15 мм. Прикраса експонується в музеї Богдана Хмельницького в Чигирині.

На 2011 р. заплановано подальші археологічні дослідження, які, безперечно, доповнять уявлення про садибу Хмельницьких в Суботові.

Література

1. Бантыш-Каменский Д. История Малой России от водворения слав’ян в сей стране до уничтожения гетманства. – К.,1993. – 602 с.

2. Там само. – С. 602.

3. Гетьманське гніздо: Урочища і перекази села Суботова [зібрані в 1897– 1909 рр.] / Подав Марко Грушевський // Записки НТШ. – 1909. – Т. 91. – С. 7

4. Там само. – С. 20.

5. Де ля Фліз Д. Альбоми. – К.,1996. – Т.1. – 136 с.

6. Державний архів Черкаської області. – Ф. 131, спр. 33. – Арк. 151. Копія.

7. Там само. – Арк. 151.

8. Живописная Россия / Под общей редакцией П. Семенова /. – СПб – М.,1897. – 147 с.

9. Кілессо С. Архітектурні та мистецькі скарби Богданового краю. – К., 2000. – С. 90–91.

10. Там само. – С. 89.

11. Там само. – С. 89.

12. Крип’якевич І. Богдан Хмельницький. Львів,1990. – 348 с.

13. Костомаров Н. Исторические произведения. Автобиография. – К., 1989. – 624 с.

14. Літопис Гадяцького полковника Григорія Граб’янки. – К., 1992. – 132 с.

15. Логвин Г. Науковий відчит про командировку в м. Чигирин і Суботів у травні місяці 1953 року. 8 суток / Вечерський В. Григорій Логвин і його дослідження Суботова та Чигирина – в часописі “Студії мистецтвознавчі” /. – К., 2004. – С. 118.

16. Логвин Г. Чигирин. Суботів: (Архітектурно-історичний нарис). – К., 1954. – 40 с.

17. Логвин Г. Науковий відчит про командировку в м. Чигирин і Суботів у травні місяці 1953 року. 8 суток / Вечерський В. Григорій Логвин і його дослідження Суботова та Чигирина – в часописі “Студії мистецтвознавчі” /. – К., 2004. – С.119.

18. Мариновський Ю. Мотронинський Троїцький монастир: історичний нарис. – Черкаси, 1990. – 49 с.

19. Матеріали польових досліджень автора (далі – МПДА) / Розповідь Педана Степана Степановича, 1938 р.н., с. Суботів.

20. Національний історико-культурний заповідник “Чигирин”: історія, сьогодення, майбуття / за ред. Т. Нераденко /. – Черкаси-Чигирин, 2002. – 82 с.

21. Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии – К., 1864. – 681 с.

22. Похилевич Л. Вказана праця. – 681 с.

23. Скрипник А. Примарилось на чужині (Шевченків шлях до Холодного Яру) / В культурологічному збірнику “Черкаський край – земля Богдана і Тараса” /. – К., 2002. – 115 с.

24. Черкаський обласний краєзнавчий музей. – ПП. № 11. – Арк. 6–81.

25. Центральний державний історичний архів України в м. Києві. – Ф. 127, оп. 1, спр. 291. – Арк. 69–70.

26. Там само. – Арк. 70.

Малюнок П. Сплетссера 1925 р.


Богданові руїни в Суботові

мал. Т. Шевченка 1845 р.

Замчище Хмельницьких в Суботові

/сучасний вигляд/


Версия для печати

 

2011   Козацька бібліотека © Всі права захищені
КОЗАЦЬКА БІБЛІОТЕКА · ГОСТЬОВА КНИГА · КАРТА САЙТУ


ВебСтолица.РУ: создай свой бесплатный сайт!  | Пожаловаться  
Движок: Amiro CMS