КОЗАЦЬКА БІБЛІОТЕКА 

 

Ольга Брель. Релігійна традиція жителів Мотронинського городища скифського часу.

Ольга Брель

старший науковий співробітник

відділу Музей Б. Хмельницького

Національного історико-культурного

заповідника “Чигирин”

РЕЛІГІЙНА ТРАДИЦІЯ ЖИТЕЛІВ МОТРОНИНСЬКОГО ГОРОДИЩА СКІФСЬКОГО ЧАСУ

На сьогоднішній день, в умовах становлення духовності українського народу, актуальним є питання про витоки його релігійної самобутності. Нашарування різноманітних релігійних поглядів створили систему вірувань, на яку сьогодні орієнтується більшість пересічних громадян.

Оскільки становлення православ’я відбувалося в умовах двоєвір’я, християнська традиція переплелася із звичаями, віруваннями та обрядами язичницької релігії. Тому таким важливим є з’ясування питання про вірування наших найдавніших предків.

З’ясувати, у що вірили стародавні мешканці краю, допомагають археологічні розкопки.

У VІІ – V ст. до н.е. на території Чигиринщини (Черкаська область) існувало одне з найбільших городищ скіфського часу. Сьогодні городище називається Мотронинським, за назвою монастиря, що знаходиться на території пам’ятки. В період свого розквіту городище було важливим політичним, торговим, культурним та релігійним центром. Зважаючи на значимість пам’ятки, вона активно вивчалась археологами.

У 1890 році О.О. Бобринський провів ретельні розвідки на території пам’ятки та в її околицях [2, с. 3]. У червні 1899 року В.В. Хвойка разом із Б.М. Ханенком провели тут невеликі розкопки, а також дослідили декілька курганів поблизу поселення. До кінця 80-х років ХХ століття польові дослідження на Мотронинському городищі фактично обмежувались розвідками та збором підйомного матеріалу, інколи – доповнювались шурфуванням. У 1988 – 1996 рр. стаціонарні розкопки городища здійснювала експедиція “Холодний Яр” від Інституту археології НАН України під керівництвом С.С. Бессонової [2, с. 5]. А в 2000 – 2003 рр. на території пам’ятки працювала Українсько-Польська експедиція “Мельники – Холодний Яр” від Інституту археології НАН України та Інституту археології Ягеллонського університету (Краків, Польща), за участю Національного історико-культурного заповідника “Чигирин”. Очолювали експедицію С.А. Скорий та Я. Хохоровськи [4, с. 234]. Розвідки та розкопки, що проводились на території Мотронинського городища дали цікавий археологічний матеріал.

Один з найважливіших об’єктів на Мотронинському городищі – центральний зольник. Цей великий, знівельований часом і оранкою, пагорб діаметром близько 30 м був у центрі внутрішнього укріплення, на найвищій ділянці городища. Саме такі місця обирали для відправлення громадських культів. Під пагорбом виявлено комплекс об’єктів, який дає підстави припускати, що це була священна ділянка всіх мешканців городища або найдавнішої територіальної громади. До комплексу належить “котлован” площею 28 кв. м з довготривалими скидами – рештками ритуальних трапез і офірувань, вогнищ, поховань черепів жертовних тварин тощо. До “котловану” прилягало приміщення з кількома дуже випаленими вогнищами або жертовниками – очевидно, для приготування ритуальних трапез чи спалення жертвопринесень. Поряд з цим приміщенням були загороди, можливо, для утримання для жертовних тварин, і приміщення на припаси, де знайдено багато уламків амфор. До комплексу входили також великі господарські ями, більшість яких була заповнена “кухонними рештками”. У трьох ямах, крім того, відкрито: людське жертвопринесення, горщик-курильницю, вкопану у дно ями, три заячі кістяки у ямі з прямокутним глиняним вівтарем у куті. На думку С.С. Бессонової та С.А. Скорого, утворення зольника почалося із заповнення котловану, а потім попіл та інші відходи, що утворилися під час функціонування комплексу священної ділянки, заповнили всі ями й перекрили значну частину святилища [1, с. 29].

Оскільки виникнення зольників пов’язане з особливим ставленням до попелу з вогнищ, то вони були в кожній “садибі”. Інколи зольник містився лише біля одного, головного господарства в межах “садиби”, що підкреслювало чільне становище її господаря [1, с. 30].

На центральному зольнику відбувалися моління. Колективні ритуальні трапези, в яких брали участь, мабуть, старійшини родів, супроводжувалися жертвопринесеннями, здійснюваними просто неба або в спеціальному приміщенні. Можливо, саме в такому приміщенні чи біля нього знаходився орнаментований глиняний жертовник, що його відкрив В.В. Хвойка у 1899 році неподалік від центрального зольника. Це була споруда у вигляді стовпа 90 см у діаметрі й 70 см заввишки. Верхня його частина – кругла випалена площинка із заглибленням у центрі та вісьмома концентричними заглибленнями навколо нього. У грунті біля жертовника було багато зітлілих органічних решток, серед них кістки коня і кабана, а також попіл і вуглинки. Поодинокі уламки таких жертовників не раз траплялися під час розкопок городища, в основному у заповненні ям і жител [1, с. 30]. Під час археологічної експедиції “Холодний Яр” у 1989 р. в одній із ям було виявлено велику кількість фрагментів глиняного жертовника. Ймовірно, він являв собою невисоке підвищення у вигляді стовпа, круглої форми, з діаметром приблизно 1,2 – 1,25 м. Жолобком на поверхні жертовника були позначені 5 концентричних кіл. Шосте, центральне коло діаметром 63 см, ймовірно, не було замкнутим, один його край був заовалений і від нього відходив позначений тонким валиком завиток до центра жертовника. Датується ця знахідка VІ ст. до н.е. Жертовник, певно, стояв у якомусь наземному (не заглибленому у ґрунт) приміщенні й після руйнації був спеціально “похований” у ямі [2, с. 8].

Жертовники цього типу можна вважати елементом тогочасної протоміської культури, адже вони трапляються лише на великих городищах [1, с. 30].

У культурному відношенні такі жертовники належали до кола культових споруд Східного Середземномор’я й похідних від нього жертовників Балкано-Наддунайщини початку доби заліза. В українському Лісостепу вони з’явилися разом з вихідцями із згаданих регіонів (так зване населення культур фракійського гальштату). Скіфська навала перервала культурні зв’язки з цими регіонами, але спорудження жертовників з коловим концентричним орнаментом утрадиційнилося. Щоправда, стовпоподібні жертовники VІ ст. до н.е. дещо подібні і до античних вівтарів, тому деякі вчені вважають їх виявами саме античної, грецької культури на лісостепових городищах [1, с. 30].

У колекції археологічних знахідок з городища можна виділити культову кераміку, за результатами вивчення якої теж можна судити про вірування стародавніх жителів.

Найбільшу групу культових предметів складають глиняні вироби у формі “хлібців”. Безсумнівно, можна говорити про зв’язок цих “хлібців” з обрядами жертвоприношення, зокрема, тих, що здійснювалися біля вогнищ. “Хлібці” часто траплялись у заповненнях ям і землянок разом з попелом, а також у зольних насипах. По кілька “хлібців” було виявлено у похованнях [2, с. 85].

До культових предметів інколи відносять кружечки, виготовлені зі стінок посудин. В основному вони округлої форми (іноді – у вигляді правильного круга), нерідко також овальної, підпрямокутної або трикутної, трапецієподібної з заокругленими кутами. Часто вони виготовлені зі стінок ліпних посудин, рідше зі стінок амфор і дуже рідко – гончарних тонкостінних посудин. Кружечки могли мати різне призначення. Серед можливих сфер використання – культова. Вони могли застовуватися з магічною метою, наприклад, для ворожіння. Примітно, що найбільше кружечків було знайдено на центральному зольнику, на території якого здійснювалися культові обряди [2, с. 84].

На території Мотронинського городища було виявлено вироби у формі котушок – 11 цілих екземплярів і два фрагменти. Це досить рідкісна знахідка. Їх застосування до кінця не визначено. Ймовірно, “котушки” не були знаряддями праці, в будь-якому випадку, лише деякі з них можна було використовувати подібно до сучасних котушок. У кращому випадку вони могли слугувати для змотування ниток у клубки. Вчені не заперечують культове використання цих виробів. Не виключено, що вони могли бути примітивними статуетками – символами божеств. Примітно, що “котушки” на інших пам’ятках постійно зустрічались на зольниках, у комплексі з глиняними “хлібцями”, “ґудзиками”, мініатюрними посудинками, статуетками, причому в основному це об’єкти кінця VІІ – початку VІ ст. до н.е. і лише зрідка – V – ІV ст. до н.е. На Мотронинському городищі 4 з 11 “котушок” теж було знайдено на території центрального зольника. Ще одна “котушка” була знайдена поблизу житла, яке було святилищем великої “садиби” [2, с. 86].

До предметів, які могли мати культове призначення, відносяться мініатюрні посудинки та зооморфна статуетка, виявлені під час експедиції 1989 – 1996 рр. [2, с. 121], а також знахідки експедиції 2000 – 2003 рр.: фрагментована статуетка бика та дві мініатюрні конічні “фішки” [3, с. 54]. Зооморфні статуетки з Мотронинського городища за способом виготовлення близькі до західносибірської пластики. Часто такі знахідки траплялися у ямах поблизу святилищ. Традиція виготовлення європейських глиняних фігурок трактується вченими як прояв землеробських культів родючості [5, с. 96]. Унікальною є і мініатюрна ллячка (знахідка 2002 року), кінець ручки якої закінчується зображенням стилізованої голівки тварини. Одна сторона ззовні закопчена. Такі мініатюрні ллячки могли використовуватися для розливання малої кількості металів [3, с. 54]. Але не виключено, що вони могли застосовуватися і в культових обрядах.

Судячи зі знахідок, у ритуальній обрядовості стародавні жителі Мотронинського городища використовували і предмети, виготовлені із кістки та рогу. Це кістяна ложечка з маленькою ручкою, різноманітні “фішки”, вкриті орнаментом, оброблені та орнаментовані астрагали овечок та биків, кістяні пластинки, іноді орнаментовані, іноді з просвердленим отвором, для носіння на шнурку [2, с. 107].

Таким чином, за результатами археологічних розкопок, що проводились на городищі, вчені вважають територію центрального зольника священною ділянкою, тобто місцем, де відправлялися суспільні культи. Цю теорію підтверджує відсутність тут характерних для городища житлово-господарчих комплексів і виражених слідів виробничої діяльності при досить наявних проявах діяльності ритуальної (“котлован” з довгочасовими скидами залишків жертвоприношень і ритуальних трапез, жертвоприношення людини і тварин, знахідки предметів культового призначення). Відповідає такому визначенню і місцезнаходження об’єкта – на найвищій точці місцевості в межах городища, майже в центрі східної частини внутрішнього укріплення, а також його особливе розміщення в структурі забудови ділянки [2, с. 29].

Обряди, які здійснювались стародавніми мешканцями Мотронинського городища, можна характеризувати як солярно-хтонічні, тобто тісно пов’язані як з культом родючості, так і з поклонінням мертвим. Їх головний зміст – моління про достаток всіх видів (полів, тварин, людей), а також про захист. Розкиданість зольників, а також жертовників по території городища може свідчити про розподілення культової діяльності, що не виключає наявність спільної для всього поселення або якоїсь його частини священної ділянки. В обрядах тут могли брати участь старійшини “аристократичних сімей”, а самі обряди зводились до колективних ритуальних трапез, що супроводжувались жертвоприношеннями. Обряди могли проводитись як під відкритим небом, так і в приміщенні. Територія центрального зольника могла бути також священною ділянкою великої стародавньої територіальної общини, якщо виходити із розуміння городища як сукупності пошарово стратифікованих територіальних общин [2, с. 29].

Література

1. Бессонова С.С. Мотронинське городище / Бессонова С.С. // Пам’ятки України: історія та культура. Науковий часопис. – 2002. – № 2. – С. 22 – 32.

2. Бессонова С.С., Скорый С.А. Мотронинское городище скифской эпохи (по материалам раскопок 1988 – 1996 гг.) / Бессонова С.С., Скорый С.А. – Киев – Краков, 2001. – 156 с.

3. Отчёт Украинско-Польской экспедиции об археологических раскопках на Мотронинском городище и курганном могильнике скифской эпохи в 2002 году / Скорый С., Хохоровски Я., Бессонова С. // Науковий архів НІКЗ “Чигирин”. – 103 с.

4. Скорый С.А., Хохоровски Я. Аристократический курган Скифская Могила вблизи Мотронинского городища (Украинская Правоборежная Лесостепь) / Скорый С.А., Хохоровски Я. // Stratum plus. Культурная антропология и археология. Скифские интерпретации. – Санкт-Петербург, Кишинев, Одесса, Бухарест. – 2009. – № 3 (2005 – 2009). – С. 234 – 276.

5. Чемякина М.А. Мелкая глиняная пластика переходного времени от бронзы к железу лесостепной зоны Евразии / Чемякина М.А. // Від Кіммерії до Сарматії. 60 років Відділу скіфо-сарматської археології ІА НАНУ (Матеріали Міжнар. наук. конф.). – К. : КОРВІН ПРЕСС, 2004. – С. 94 – 97.


Версия для печати

 

2011   Козацька бібліотека © Всі права захищені
КОЗАЦЬКА БІБЛІОТЕКА · ГОСТЬОВА КНИГА · КАРТА САЙТУ


ВебСтолица.РУ: создай свой бесплатный сайт!  | Пожаловаться  
Движок: Amiro CMS