КОЗАЦЬКА БІБЛІОТЕКА 

 

О.П.Григоренко, С.М.Єсюнін. Події та пам'ятки козацької доби Хмельницької області.

О. П. Григоренко

доктор історичних наук, професор

Хмельницького національного університету

С. М. Єсюнін

провідний науковий співробітник

Хмельницького обласного краєзнавчого музею

 

ПОДІЇ ТА ПАМ’ЯТКИ КОЗАЦЬКОЇ ДОБИ

ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

На сучасному етапі розвитку історичної науки надзвичайно важливими залишаються питання історії козацької доби XVIXVIІI ст. та дослідження й збереження пов’язаних з нею пам’яток історії, культури та архітектури. Серед окремих територій, на яких відбувались історичні події згаданого періоду, видне місце займає теперішня Хмельницька область, що знаходиться в межах Поділля та Південно-Східної Волині.

Серед усіх періодів козацької доби найбільшу цікавість викликають роки Визвольної війни під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Розглянемо основні події Визвольної війни, що відбувались на території теперішньої Хмельницької області та зробимо акцент на тих пам’ятках історії і архітектури, які збереглися до наших днів.

Умовно події Визвольної війни, що відбувались на території Поділля та Південно-Східної Волині можна поділити на три періоди. Перший охоплює 1648 рік. Після перших перемог козацького війська в травні 1648 р. у військових операціях під Жовтими Водами і Корсунем, епіцентром подальших бойових дій стало Поділля. В цей час наш регіон був охоплений масовими стихійними виступами селян проти польської шляхти.

Фактично, територія Поділля стало ареною військових дій Визвольної війни з кінця травня 1648 р., коли сюди Б. Хмельницький посилає Черкаський полк під проводом Максима Кривоноса, якого літописець називає “Хмельницького ближнім радником і помічником” [6, с. 147]. Він мав очолити загони повстанців у Брацлавському, Подільському та Волинському воєводствах. Після перемог над військами магната Яреми Вишневецького на Брацлавщині загони М. Кривоноса 20 липня підійшли до міста Полонного, яке сучасники називали ключем до Волині. Про Полонне писали, що воно було набагато краще укріплене ніж Львів, адже в місті-фортеці, що належало Любомирським, було понад 80 гармат. Місто було обнесено високим валом та широким і глибоким ровом. У центрі міста був замок. За допомогою міщан і українських драгунів, які були в складі залоги, повстанці 22 липня здобули місто [12, с. 55].

Основні сили повстанців рушили на Старокостянтинів. Кілька загонів Кривоніс відправив для взяття Ізяслава та Острога. 25 липня повстанці підійшли до Старокостянтинова, поблизу якого отаборилось 10-12 тис. жовнірів під командуванням Я. Вишневецького, і почали бій. Перевага польської кінноти змусила М. Кривоноса віддати наказ про відступ до укріпленого табору, з якого було відбито натиск ворога. Уночі старокостянтинівські міщани привезли козакам продовольство і порох. Довідавшись про це, Я. Вишневецький наказав стратити 40 жителів Старокостянтинова. До М. Кривоноса прибували все нові загони повстанців. У ніч на 27 липня польське командування розпочало відступ – обоз під охороною жовнірів вирушив на Кульчини. Драгуни князя Домініка Заславського та хоругви полковника Корецького зазнали серйозних втрат, прикриваючи відхід головних сил армії [7, с. 98100].

Подільські повстанці, які визнавали керівництво М. Кривоноса, після взяття на початку серпня міста Бара, рушили на Камянєць-Подільський, в околицях якого вже давно діяли опришки. Загонами подністровських повстанців під Кам’янцем, що нараховували до 10 тис. чоловік, керував дрібний шляхтич Станіслав Мрозовицький – Морозенко. На берегах річки Ушиці гуртував опришків Остап Гоголь, предок письменника М.В. Гоголя. Опришки зайняли Оринин, Гусятин, Дунаївці, Городок, Сатанів, Ярмолинці, Зіньків, Чорний Острів, Меджибіж. На Волині загони повстанців і козаків визволили Острог, Заслав, Берездів та інші міста й містечка [2].

Після цих подій, на Поділлі з’явились головні сили українського війська. Б. Хмельницький вирішив дати генеральну битву під містечком Пилявою (Пилявцями), що розкинулось по берегах річки Ікви. Штаб гетьмана розмістився у замку, який стояв над ставком. Головні сили розташувались на правому березі річки, а на протилежному боці – загони М. Кривоноса. Береги з’єднувала вузька гребля, яку зміцнили двома укріпленнями з гарматами. Були й інші переправи. Щоб поставити противника в несприятливі умови Б. Хмельницький наказав перекопати пагорби й долини, частину луків залити водою. Український табір було окопано ровами й укріплено шанцями та возами. Чисельність війська сягала 100–110 тис. осіб, серед яких лише половина мала належне озброєння та бойовий досвід. Артилерія нараховувала 100 гармат [11, с. 16].

Залишивши без бою Старокостянтинів, загони М. Кривоноса тим самим заманили польську армію, яка в суботу 19 вересня зупинилася в 4–5 кілометрах від українського війська та розташувалась табором на пагорбах, на лівому березі Ікви. У розпорядженні трьох польських реґіментарів (воєначальників) – сандомирського воєводи Домініка Заславського, хорунжого коронного Олександра Конецпольського і підчашого коронного Миколи Остророга перебувало близько 90 тис. осіб при 100 гарматах [11, с. 17]. У польському війську була слабка дисципліна, між реґіментарями та окремими воєначальниками точились суперечки. Козацький літописець Г. Грабянка писав, що шляхта понабирала з собою в похід “шкури рисячі, дорогоцінні хутра, соболів, покойові оздоби, начиння столове з золота та срібла, ванни, коновки, мідну посуду, чайники, наливки, наїдки різні, цукор, борошно, та інші припаси без ліку, які лише пиха та бундючність вживає. Здавалося, що поляки не на війну, а скоріше на весілля, чи на бенкет який дружно вибралися [5, с. 56].

21 вересня, без відома реґіментарів, київський воєвода Ян Тишкевич кинув кілька сотень жовнірів на штурм греблі [11, с. 18]. Так почалася знаменита Пилявецька битва. Кілька разів переправа переходила з рук у руки. Побачивши, що лобові атаки успіху не приносять, реґіментарі послали кілька тисяч жовнірів через річку в обхід українських позицій. Жовнірам довелось пройти мочарами близько 15 км, перш ніж вийти до греблі, але їх поява виявилась повною несподіванкою для оборонців і вони мусили відступити до табору. В цей же час відбувались сутички біля табору М. Кривоноса. Захоплення греблі ще не означало перелому в ході битви, адже вона була занадто вузькою для швидкої переправи значної частини війська. Враховуючи незавершеність будівництва укріплень навколо табору і можливість нічної атаки, реґіментарі протримали протягом ночі більшість полків у бойовій готовності.

Увечері 22 вересня до українського табору прибуло близько 4–5 тисяч буджацьких татар, яких зустріли під залпи гармат і самопалів. Б. Хмельницький, щоб нагнати більшого страху на жовнірів, велів переодягнути декілька тисяч козаків на татарський лад. Остерігаючись нічного нападу козаків з татарами, більшість польських підрозділів знову провело ніч у бойовій готовності.

Вранці 23 вересня, коли почалась заміна польських підрозділів на переправі, козаки пішли у наступ. По греблі вдарила українська артилерія. На лівому березі Ікви з’явилися перші загони козацької і татарської кінноти, розпочав наступ М. Кривоніс, незабаром визначилась перевага українського війська. Коли опустились сутінки, реґіментарі таємно залишили своє військо та вирушили до Львова. Слідом рушили інші воєначальники. Незабаром про втечу командування дізнались жовніри – страшна паніка охопила табір. За словами сучасника подій – польського історика і поета Самуеля Твардовського, “важко описати ганьбу цієї ночі”, коли тисячі знетямлених від страху людей кидали зброю, хапалися за коней і намагалися якнайшвидше залишити небезпечне місце, залишивши напризволяще своїх поранених товаришів. До рук переможців потрапили десятки тисяч возів з майном, вся артилерія та навіть гетьманська булава Д. Заславського. Вартість захоплених трофеїв перевищувала 7 млн. злотих. Перемога українського війська була безперечною [7, с. 112140; 11, с. 1322].

25 вересня Б. Хмельницький вирушив з військом до Старокостянтинова. Після старшинської ради (28 вересня) українське військо вирушило у похід, прямуючи через Човганський Камінь (нині – Теофіполь) та Ямпіль до Львова. В цей же час тривала облога Кам’янця-Подільського. Зростає незадоволення серед міщан, і не лише українців, але й серед вірменів. У кінці листопада відбувся новий штурм міста повстанцями. Місто взяти не вдалось, а в зв’язку з укладенням загального перемир’я загони козаків і повстанців відступили від міста [12, с. 61].

Наступні події охоплюють 16491651 рр. На звільнених українських землях відбувався процес творення органів влади Української держави, ліквідовувалось феодальне землеволодіння, селяни отримали волю та право володіти землею. В той же час, вступивши 1648 р. в переговори з польським урядом, Б. Хмельницький допустив помилку – погодився відвести селянсько-козацьку армію в східні і центральні райони України. Залишену територію негайно зайняли шляхетські загони. Урядові війська сконцентрувалися в околицях Кам’янця-Подільського. Почались жорстокі розправи – винищено багато міщан і спалено Дунаївці, постраждали й інші міста та села Поділля. Багато подільських повстанців відійшло на схід воєводства, де утворився Подільський полк на чолі з полковником Іваном Федоровичем з центром в місті Бар. У кінці січня 1649 р. польські хоругви раптово напали на Бар і примусили відступити звідти козацьку залогу. Почались затяжні бої, після яких у квітні жовніри все-таки залишили Бар і відійшли до Меджибожа [10, с. 63].

Точилася боротьба і в південно-східній частині Волині. Під Сульжинцями відбувся запеклий бій авангарду польсько-шляхетської армії з полком Івана Донця, який рухався для взяття Ізяслава. Повстанці спочатку закрились в Сульжинцях, а потім відступили до Любара. Після цього під Ізяславом, де польська армія спорудила свій табір, відбувся бій із загоном Тишка. Після бою козаки відступили до Корчика. С. Лянцкоронський напав на полк Кривоносенка, який знаходився в Красилові. Той змушений був відійти до Старокостянтинова, а потім, разом з міщанами, до Острополя. Захопити Остропіль польським військам не вдалося. Було укладено перемир’я, за умовами якого загін Кривоносенка залишив місто і відійшов до основних сил козацького війська. Драгуни С. Чарнецького спалили покозачені поселення – Судилків, Шепетівку, Гриців. Козаки та населення розбіглися по лісах та болотах. Основні сили польсько-шляхетського війська стали зосереджуватись в околицях Старокостянтинова. В цей час полк Д. Нечая вдарив на Меджибіж, де знаходилась залога з німецьких найманців. На допомогу обложеним з декількома полками кинувся С. Лянцкоронський, якому після важких боїв вдалося вивести залогу. Але зупинити наступ селянсько-козацьких полків він був не в силі, тому швидко відступив до Старокостянтинова [12, с. 61].

У середині червня 1649 р. українська армія на чолі з Б. Хмельницьким зупинилась під Пилявцями. Її поява на Поділлі викликала паніку в польського командування і воно вирішило відступити до Збаража, де була велика фортеця. Переслідуючи ворога, українська армія пройшла через Човганський Камінь.

Зборівська угода (серпень 1649 р.) не могла задовольнити маси повсталого народу, особливо Поділля та Волині, так як більшість цієї території опинялась за межами Української держави. З кінця 1650 р. в околицях Кам’янця-Подільського зосереджувалась 12 тис. польська армія для походу на Брацлавщину. Їм вдалося зненацька напасти на головні сили Брацлавського полку, проте, в боях під Вінницею, польська армія зазнала невдач. На початку квітня 1651 р. польське військо почало відступати до Кам’янця-Подільського. Козаки захопили Бар і розпочали бої за Новий Костянтинів. На військовій раді в Кам’янці було вирішено продовжити відступ, отож 7 травня, залишивши в Кам’янці-Подільському 3 полки піхоти і кілька хоругв кінноти, а під його стінами частину обозу, коронний гетьман М. Калиновський вирушив у дорогу [12, с. 62].

На початку травня Б. Хмельницький з головними силами української армії з’явився коло Пилявців. Щоб не допустити з’єднання М. Калиновського з королівським військом, він послав до Кам’янця-Подільського близько 10 тис. козаків і кілька тисяч татар. За добу цей загін подолав відстань від Меджибожа до Кам’янця і на світанку 9 травня зупинився під стінами міста. Не заставши під Кам’янцем М. Калиновського, козаки розпочали облогу міста. Полковник Іван Богун сміливим ударом відкинув жовнірів, які зробили вилазку з міста й замку, і захопив рештки обозу польської армії, де було чимало продовольства й спорядження. Основні сили козаків розташувалися в таборі між Зіньківцями і Недоборами, а мобільні козацькі загони зайняли Панівці, Смотрич, Балин, Кудринці, Чорнокозинці (за винятком замку), Жванець (за винятком замку) та деякі інші населені пункти. Триденна облога не дала результату. Опівдні 12 травня 1651 р. під час штурму ледь не загинув від гарматного ядра І. Богун. Уночі надійшло розпорядження від Б. Хмельницького залишити облогу міста. Після цього козаки рушили на з’єднання з головними силами, які йшли на Берестечко [12, с. 63].

Поразка українського війська під Берестечком не могла знищити прагнення народу до свободи. Хоча через територію краю пройшла польська армія (через Сульжинці, Гриців, повз Полонне на Любар), проте тут гуртуються загони повстанців, деякі з них пробиваються до табору Б. Хмельницького.

Продовження війни у 1652-57 рр. За умовами укладеного 28 вересня 1651 р. Білоцерківського миру, наш край знову опиняється за межами Української козацької держави. Але боротьба не згасає: восени загін повстанців штурмом захопив Меджибіж, влітку 1652 р. були здійснені напади на урядовців в Сатанові, Зінькові та інших містах. Після перемоги під Батогом українська армія 9 червня 1652 р. підійшла під Кам’янець-Подільський та спробувала захопити місто. Б. Хмельницький звернувся з листом до міщан з пропозицією здати місто. Проте через несприятливі обставини (епідемія серед козаків, незадоволення татар, відсутність провіанту) Б. Хмельницький був змушений 23 червня віддати наказ про відступ [7, с. 54].

На початку червня 1653 р. українська армія на чолі з Б. Хмельницьким зупинилась під Баром. Далі через околиці Меджибожа, Дунаєвець вона рушила до Бедрихового Городка, де було влаштовано табір. Козацькі загони зайняли Сатанів та ряд інших подільських містечок. Голод, грабежі татар, звістки про невдачі в Молдавії викликали у козаків вибух невдоволення діями гетьмана. Б. Хмельницькому довелось докласти великих зусиль, щоб заспокоїти козаків. Козацька армія починає відступ через Маначин, Чорний Острів та Меджибіж до Білої Церкви [12, с. 64].

Восени 1653 р. Б. Хмельницький знову з’явився па Поділлі. В цей час він дізнається, що його син Тиміш помер в Молдавії від рани, наказує відвезти тіло сина до Чигирина, а сам, дочекавшись підходу хана Іслам-Гірея, вирушає назустріч 40-тисячній польській армії, яка виступила в похід з-під Кам’янця-Подільського [7, с. 57]. Дійшовши до с. Зеленче польське командування дізналось, що хан прийшов на допомогу Б. Хмельницькому, тому було прийнято рішення відступити у район Жванця, сподіваючись, що надійде військова допомога від правителів Молдавії, Валахії та Трансільванії. Укріплений табір було влаштовано біля місцини, де річка Жванчик впадає у Дністер. Б. Хмельницький вирішив блокувати польський табір. Під королівський обоз були направлені козацькі і татарські загони. Козаки займають Солобківці, Хребтіїв, Студеницю та багато інших міст і містечок. У листопаді головні сили української армії зупинились під Гусятином, а татарський табір розташувався між Скалою та Орининим. Татари перекрили всі шляхи до польського обозу і було перехоплено казну [12, с. 64].

У жовтні в польському таборі почався голод, від якого почали масово помирати німецькі та угорські піхотинці, а рейтари і драгуни з’їли своїх коней. З 80-тисячної армії залишились лише жалюгідні рештки. Проте в грудні кримський хан Іслам-Гірей, який не хотів повного розгрому Речі Посполитої, розпочав переговори з поляками, які завершились укладенням 15 грудня Кам’янецької угоди, що передбачала припинення військових дій, виплату татарам великої суми грошей, дозвіл грабувати українські землі і брати ясир, залишення Війська Запорозького “при давніх вольностях” [12, с. 65]. Польську армію було врятовано. Б. Хмельницький не брав участі у переговорах з королем, тому він не визнав укладеної угоди. Але українська армія, яка була позбавлена татарської підтримки та відчувала певну скруту, мусила відступити й через Сатанів, Городок, Меджибіж і Летичів рушила до Чигирина. Після чергової зради татар, Б. Хмельницький вирішив шукати допомогу у північного сусіда – Московської держави. 18 січня 1654 р. відбулась Переяславська Рада, за рішенням якої був укладений союз з Росією [7, с. 64].

Тим часом польський король наказав коронному гетьману С. Потоцькому вирушити військом на Україну. У лютому-березні загони польського війська зосередилися в Полонному та Плоскирові й незабаром почали просуватися далі на схід Поділля. Проте в кровопролитних боях на Брацлавщині в 1654–55 рр. було зупинено наступ польської армії і татарських загонів, які прийшли їй на допомогу. Козацькі загони підійшли до кордонів Подільського та Волинського воєводств. Налякана шляхта вимагала зміцнення залог та посилення обороноздатності Кам’янця-Подільського, Старокостянтинова, Меджибожа і Полонного. Після підходу союзної російської армії під командуванням боярина В. Бутурліна, Б. Хмельницький у липні з військом вирушає з Білої Церкви в напрямку Бара. Козаки завойовують Меджибіж та Зіньків. Загони під командуванням І. Богуна вирушають на Волинь. Головні сили української армії та російські війська підійшли до Кам’янця-Подільського, а козацькі загони захопили міста й містечка в радіусі 30 км [12, с. 65].

На початку серпня передовий загін української армії ледь не оволодів міськими брамами. Лише завдяки сильному гарматному вогню жовнірам вдалось втримати їх у своїх руках. Почалась облога, яка тривала до 24 серпня. В цей час становище Речі Посполитої різко загострилось – шведські війська, які вели бої в прибалтійських землях Польщі, нанесли ряд відчутних поразок польській армії. 8 вересня шведи захопили Варшаву. Під стінами Кам’янця Б. Хмельницький приймає посла від трансільванського князя Д’єрдя II Ракоці. В кінці серпня посол шведського короля Карла X Густава повідомив Б. Хмельницькому про вступ Швеції у війну проти Речі Посполитої. Гетьман прийняв пропозицію шведського короля про спільні дії проти польської армії. Проте від неминучого розгрому Польщу врятувало Кримське ханство, яке направило на допомогу свої війська.

Весь 1656 р. військові дії на території краю не припинялись, хоча в них не брали участі такі великі сили як раніше. В березні Б. Хмельницький направив для облоги Кам’янця 3-тисячний загін на чолі з полковником Остапом Гоголем. Козаки взяли під контроль Летичівський і більшу частину Кам’янецького повіту, а також частину Волинського воєводства по річку Горинь. Козацькі залоги розташувались у Полонному, Старокостянтинові, Ізяславі, Меджибожі.

У січні 1657 р. Д’єрдь II Ракоці вторгся на територію Речі Посполитої і незабаром зайняв Варшаву. Проте військові дії розвивались для союзників невдало, вони змушені були відступати. Влітку союзна трансільвансько-українська армія, переслідувана польськими військами, з’явилась на Поділлі. Кримська орда на чолі з Магомед Гіреєм у липні розташувала свій табір під Кам’янцем. Рухаючись через Чорний Острів Ракоці підійшов до Меджибожа. Козацькі полки під керівництвом київського полковника Антона Ждановича з невідомих причин покидають союзників. Ракоці був оточений польсько-татарською армією в таборі під Меджибожем і після переговорів капітулював. Літописці свідчать, що коли Б. Хмельницький дізнався про поразку під Меджибожем, він був надзвичайно розлючений – вимагав стратити Ждановича. Гетьман намагався виправити становище, але через декілька днів у нього стався крововилив у мозок, що призвів незабаром до смерті гетьмана 6 серпня 1657 р. [12, с. 66].

Таким чином, проведений аналіз основних військових подій національно-визвольної війни на території Хмельниччини, дає нам можливість виокремити ряд місць, історія яких найбільше насичена згаданими подіями. Важливо, що у цих місцях збереглося чимало пам’яток минулого, що є надзвичайно цікаві як дослідникам краю, так і туристам.

Передусім це стосується Кам’янця-Подільського, міста, яке за наявністю пам’яток архітектури, культури, пам’ятних місць область займає третє місце в Україні (після Києва і Львова). Великих зусиль щодо збереження історичних об’єктів докладає міська влада та діючий у місті Національний історико-архітектурний заповідник “Кам’янець”. Зусилля не минули марно – місто зайняло перше місце у конкурсі Сім чудес України.

Пов’язані з подіями Визвольної війни й замки-фортеці Меджибожа, Сатанова та Жванця. Лише у першому містечку є можливість якісного обслуговування туристів – у Меджибожі діє Державний заповідник, є насичена музейна експозиція, регулярно проводяться лицарські турніри та фестивалі середньовічних культур. Фортеці у Сатанові та Жванці, хоча є пам’ятками національного значення, але на жаль, перебувають у руїні. Разом з тим, приміром у Сатанові, на території селищної лікарні, збереглася надзвичайна цікава скульптура – Скорботний Ісус. Вона вважається найдавнішим в Україні пам’ятником, що присвячений подіям Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. У січні 1651 р. Сатанів опинився в руках козацьких загонів Данила Нечая, якому оволодіти містом допомогли місцеві мешканці. Проте через місяць польське військо гетьмана Калиновського завдало поразки Нечаю, захопило Сатанів та розпочало масові страти мешканців за допомогу козакам. Близько 4 тис. жителів містечка були замучені. На знак цієї трагедії, на тому місці, де стратили непокірних, у 1653 р. була встановлена двометрова колона з фігурою Ісуса, що плаче [8, с. 910].

Надзвичайно насиченим на історичні пам’ятки козацької доби є Старосинявський район. Саме тут 2123 вересня 1648 р. відбулась знаменита Пилявецька битва. До вивчення місця битви багато зусиль доклала археолог Л. Віногродська, яка у 1990 р. провела на території району історико-археологічні дослідження [1]. Нині знову відновлені активні пошуки місця битви, ініціатором яких виступив директор Державного історико-культурного заповіднику “Межибіж” О. Погорілець [9]. Дослідження тривають, але поки не дали остаточних результатів. Проте вже нині туристи можуть оглянути ряд об’єктів, пов’язаних з битвою. У Старій Синяві діє музей-діарама “Пилявецька битва”, яку було створено у 1995 р. Автори діарами – художники Я. Павлович, А. Бесараба, А. Ісаєв, а експозиційну частину виконали працівники Хмельницького обласного краєзнавчого музею С. Єсюнін, В. Будяй, І. Молодовський [4, с. 65]. Традиційними стали всеукраїнські науково-практичні конференції та свята Козацької звитяги, що проводяться силами району та області. Зацікавлює подорожуючих старосинявщиною, знавців та любителів історії легендарна постать Івана Ганжі – уманського полковника, для якого Пилявецька битва, на жаль, стала останньою. Здавна одну з околиць с. Олексіївки, де є два кургани, жителі називають Ганжівкою. Один курган насипаний там, де за переказами був поранений І. Ганжа, другий – де він упав з коня. На цьому місці у 1967 р. встановлена кам’яна стела, що увічнює пам’ять про полковника І. Ганжу. Поблизу Пиляви височіє Курган Слави, увінчаний Хрестом, який був виготовлений з ініціативи Л. Грабовського, А. Руднева, А. Мукомела у Хмельницькому художньо-виробничому комбінаті [4, с. 54].

У перспективі бачиться ідея створення у Старосинявському районі державного заповідника Пилявецька битва.

Цікавими для туристів будуть відвідини інших місць, пов’язаних із Визвольною війною: Старокостянтинова, Зінькова, Полонного, Городка.

Навіть місто Хмельницький (колишній Плоскирів), де хоча й не збереглося пам’яток XVIXVIІI ст., теж може привабити поціновувачів козацької доби. Історія міста містить сторінки, пов’язані з подіями 1648–57 рр. У цей час Плоскирів та його околиці неодноразово опинялися в центрі військових подій. Так, в березні 1649 р. польське військо виступило на Поділля з метою розгромити Подільський козачий полк і опришків Остапа Гоголя та повернути з-під контролю козаків території козацького воєводства. Загін під командуванням підчашого коронного Миколи Осторога зайняв Плоскирів, де розташувався на постій. Коли польські війська відійшли на південь Волині, в Плоскирові залишилась невелика залога. У липні 1649 р. козацький полк Данила Нечая завдав поразки загону подільського каштеляна Станіслава Лянцкоронського. Польське військо відступило до Збаража. У червні 1651 р. загін польських військ ротмістра Кондрацького вчинив рейд під Плоскирів, де напав на українських послів гетьмана Б. Хмельницького, що поверталися з Молдови. Було перебито козацький ескорт. Попав у полон український дипломат Силуян Мужиловський. У березні 1654 р. у Плоскирові та його околицях були зосереджені загони польського війська під командуванням коронного гетьмана Потоцького, які незабаром почали просуватися на схід на Поділля. Таким чином, під час бойових дій Плоскирів неодноразово переходив із рук у руки ворогуючих сторін, при цьому зазнавши великих руйнувань як від польських військ, так і від козацьких та повстанських загонів. Саме тоді був зруйнований та більше не відновлений Плоскирівський замок [2, с. 1718].

Отож, хоча в обласному центрі не збереглося пам’яток старовини, сучасним екскурсантам буде цікаво оглянути пам’ятники гетьманові Богданові Хмельницькому. Пам’ятники видатному Гетьманові встановлені в багатьох містах і селах України – всього понад ста, але найбільше в Україні (й у Світі) їх нараховується у місті Хмельницькому – одразу чотири [3]. Перший Богдан стоїть на привокзальній площі, другій – біля обласної філармонії, третій – перед Національною академією прикордонних військ України ім. Б. Хмельницького, а четвертий – на проспекті Миру перед інститутом МАУП. Перший пам’ятник з’явився одразу після перейменування у 1954 р. Проскурова на Хмельницький, коли у СРСР широко святкувалось 300-річчя Переяславської ради та возз’єднання України з Росією. Наприкінці святкового року місцева влада вирішила встановити пам’ятник Б. Хмельницькому в обласному центрі, на площі перед вокзалом. Замовлення на пам’ятник, як досить важливе, віддали до Києва. За виконання взялися одні із найкращих на той час скульптори країни – Макар Вронський та Олексій Олійник. Скульптори працювали разом і були вже досить відомі – у 1951 р. стали Лауреатами Сталінської премії СРСР, витворивши скульптуру Т. Шевченка, одну з яких, як подарунок радянської України, урочисто передали в Торонто (Канада), а три подібні встановили у селі Кирилівка (де жив Кобзар), Черкасах та Донецьку. Ще однією відомою їх роботою став пам’ятник Б. Хмельницькому в Чигирині. Згодом скульптори стали авторами ще десятків пам’ятників різним видатним постатям у Києві, Дніпропетровську та ін. Роботу над Богданом для міста Хмельницького скульптори завершили за півроку – 31 липня 1955 р. відбулось урочисте відкриття монументу. Висота скульптури – 3,6 м, постаменту – 4 м. Проте найголовніше, пам’ятник виявився настільки гармонійним, що його силует одразу став одним із символів обласного центру [3].

Таким чином, у Хмельницькій області буде доречним розвивати туристичні маршрути місцями козацької слави. Найбільш цікавими і пізнавальними маршрутами для туристів можуть стати: Хмельницький – Кам’янець-Подільський – Жванець; Хмельницький – Городок – Сатанів; Хмельницький – Старокостянтинів – Стара Синява – Пилява; Хмельницький – Меджибіж – Стара Синява –Пилява.

Пам’ятки історії та архітектури козацької доби приваблюють тисячі туристів. Поділля є одним із найперспективніших регіонів нашої держави в плані розвитку як вітчизняного, так і міжнародного туризму. Але необхідно, насамперед, популяризувати історію козацької доби, провести дослідження пам’яток минулого, подбати про їх збереження та музеєфікацію, розбудувати серйозну туристичну інфраструктуру, систематично проводити різнопланові рекламно-туристичні та патріотичні акції. Звичайно, значні кроки в цьому напрямку вже зроблені. Однак перетворення всього Поділля на один із центрів історичного туризму України потребує спільних зусиль місцевої влади, науковців та громадських організацій краю.

 

Література

1. Виногродська Л.І. Історико-археологічні дослідження поблизу с. Пилява Хмельницької області / Л.І. Виногродська // Археологія. –1997. – № 1. – С. 89106.

2. Єсюнін С.М. Місто Хмельницький: історія, події, факти / С.М. Єсюнін. – Хмельницький, 2008. – 126 с.

3. Єсюнін С.М. Найбільше Богданів у Хмельницькому / С.М. Єсюнін // Є-Поділля. – 2010. – 24 липня.

4. Козельський І.Д. Під небом Пиляви / І.Д. Козельський. – Хмельницький : Поділля – Стара Синява:МП Офсет, 2004. – 152 с.

5. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки / Пер. із староукр. К. : Т-во Знання України, 1992, 192 с.

6. Літопис Самійла Величка // Київ. – 1986. – № 11. – С. 147.

7. Мицик Ю.А., Степанков В.С., Стороженко І.С. Сполохи козацької звитяги: Нариси. – Дніпропетровськ : Січ, 1991. – 206 с.

8. Мошак М.І. Сатанівська оздоровниця та подорож туристичними стежками Поділля / М.І. Мошак. – Кам’янець-Подільський : Медобори-2006, 2008. – 120 с.

9. Погорілець О.Г. Археологічні розвидки місць битви під Пилявцями 1648 р. / О.Г. Погорілець // Пилявецька битва 1648 року в історії України: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, присвяченої 360-річчю битви під Пилявцями. – Хмельницький : ПП Мельник А.А., 2008. – С. 2227.

10. Степанков В. Боротьба мешканців Подільського воєводства проти відновлення польського панування в кінці 1648 – перш. пол. 1649 рр. / В.С. Степанков // Краєзнавство. – 1999. – № 14.

11. Степанков В.С. Пилявецька битва: передумови, хід, історичне значення / В.С. Степанков // Пилявецька битва 1648 року в історії України: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції, присвяченої 360-річчю битви під Пилявцями. – Хмельницький : ПП Мельник А.А., 2008. – С.1322.

12. Трубчанінов С.В. Історія Поділля та Південно-Східної Волині / С.В. Трубчанінов. – Кн. 2. – Кам’янець-Подільський, 1994. – 80 с., іл.

 

Версия для печати

 

2011   Козацька бібліотека © Всі права захищені
КОЗАЦЬКА БІБЛІОТЕКА · ГОСТЬОВА КНИГА · КАРТА САЙТУ


ВебСтолица.РУ: создай свой бесплатный сайт!  | Пожаловаться  
Движок: Amiro CMS