КОЗАЦЬКА БІБЛІОТЕКА 

 

С.К.Івашов. Роль релігії у вихованні національно-патріотичної свідомості, гідності та хоробрості козаків.

С. К. Івашов

Звичаєва громада українського козацтва

м. Одеса

РОЛЬ РЕЛІГІЇ У ВИХОВАННІ НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ, ГІДНОСТІ ТА ХОРОБРОСТІ КОЗАКІВ

Кожна релігія має дві складові частини – віра в Бога (у Богів) та ідеологія (вчення), яка є головною характеристикою релігії. Релігійних ідеологій багато (як і релігій) і вони можуть бути для суспільства як корисними, так і шкідливими.

Наука поділяє всі релігії за ідеологічною ознакою на інтернаціональні та національні. На перший погляд здається, що цей поділ зайвий, адже Бог для всіх один. Якщо допустити, що Бог дійсно один, то очевидно, що розуміння Бога у різних народів різне. Це розуміння і є, по суті, релігійною ідеологією. Вищевказаний поділ принципово важливий, тому що він дає можливість зробити висновок: який вплив має та чи інша релігія на процес відродження української культури, державності, та виховання національно-патріотичної свідомості; і цей вплив дуже великий. Релігія може бути національною державотворчою або інтернаціональною недержавотворчою, або антинаціональною (є і такі). Опитування показало, що більшість віруючих байдужі і не розуміють, що релігія – це не тільки віра у Бога, а ще й ідеологія, яка має дуже великий вплив на свідомість громадян, зокрема на політичні переконання.

Чому для українців так важливо розрізняти релігії за ознакою їх ідеології? Відповідь дає трагічна історія України. Проти України був самий великий геноцид в історії Людства, від Московської імперії. Тільки за один 1933 рік ця імперія в Україні знищила голодомором близько 6 млн. людей, переважно у сільській місцевості. У Х столітті, в Київській Русі, насаджування християнства було дуже жорстоким: були знищені майже всі писемні пам’ятки, храми, статуї, святилища. Знищені носії стародавньої мудрості українців – волхви (1, с. 175; 2, с. 22, 23). Якщо додати Чорнобильську катастрофу, репресії та знищення цвіту нації – інтелігенції – тоді відповідь на це питання очевидна; ми не маємо морального права нехтувати роллю релігії у процесі нашого відродження. У ці тяжкі часи кожен патріот повинен оцінювати релігійну ідеологію державницьким мисленням, а не релігійною звичкою та емоціями від красивих риз, іконостасів та церков.

Оскільки у всіх релігіях, без винятку, є віра у Бога, а ідеології різні, я тут розглядаю не факт віри в Бога, а головне – релігійні ідеології.

Отже, національні релігії поширені в Японії – Сінто (3, с. 269), в Ізраїлі – Юдаїзм (3, с. 367, 368–370), у Китаї – Конфуціанство (3, с. 251–254) та в Україні – Рідна Українська Національна Віра (РУНВІРА) – (4, с. 33–35, 46, 52, 53, 59; 5, с. 925–927), а також Українське Язичництво (6, с. 7–23). Національні релігії ще називають етнічними (7, с. 44), вони освячують і звеличують тільки рідні, тобто національні цінності: національну історію, культуру, науку, державність, видатних державних героїв. Національні релігії звеличують і згуртовують свій народ, виховують у громадян любов до свого рідного, національного, виховують патріотизм, войовничість та ненависть до ворогів свого народу, вчать громадян понад усе ставити інтереси своєї нації, держави. А ненависть до ворогів свого народу є велика дієва сила у боротьбі з ними.

Національні релігії не призначені для експорту, нав’язування в інші держави, і це є запорукою уникнення релігійних війн. Це дуже важливий позитив. Історія вчить, що насильницьке нав’язування та розповсюдження інтернаціональних релігій призводило до чисельних релігійних війн і багато крові. Релігійні війни самі жорстокі. Такими інтернаціональними релігіями є Іслам (3, с. 524–527) та Християнство (3, с. 502–505), які по своїй природі, ідеології призначені для експорту, зокрема для нав’язування силою. Нав’язані іншим народам (8, с. 15, 16), ці релігії стають джерелом насильства, терору і вбивств (9, с. 72–79; 10, с. 11–13).

Повернімось до національних релігій. Найбільш яскраво виражена національно-патріотична ідеологія у РУНВІРІ та в Юдаїзмі, а Християнство освячує те саме, що і Юдаїзм, з незначними винятками.

Щоб показати прірву, яка розділяє національні та інтернаціональні релігії, подаю такі факти:

1) У РУНВІРІ є таке свято – “День перемоги української зброї”, 14 січня. У цей день 1649 року гетьман Богдан Хмельницький на чолі українського війська урочисто в’їздив у м. Київ, після переможних битв з окупантами України. Народ радо вітав переможців. Саме в цей день християни святкують обрізання статевого органу у юдейського рабіна Іс. Христа (11, с. 36), і це є один із численних прикладів того, як чужа релігія відволікає українців від рідних національних святинь і нав’язує чужі свята.

2) 5 листопада вірні РУНВІРИ відзначають “День народного гніву”, і гнівно інформують народ про те, як окупанти нищили Україну (12, с. 381). Виховується ненависть до ворогів і любов до України. У цей день християни моляться за Іакова, який проповідував християнство в Ізраїлі. Іаков молив Бога простити його ворогів, які в цей час убивали його камінням (11, с. 190). Таким чином, виховують боягузів із рабським характером. Убивці Іакова розуміли, якщо їхній народ буде сповідувати Християнство, то він ніколи не буде вільним.

3) 27 жовтня вірні РУНВІРИ святкують “День слави народних богатирів”, тобто прославляються герої України, які віддали свій розум, енергію і життя за волю та добробут рідної України, наприклад, Тарас Трясило, Северин Наливайко, Максим Кривоніс, Богдан Хмельницький, Микола Міхновський, Євген Коновалець, Роман Шухевич, Степан Бандера, та багато інших. У релігійних громадах розповідають про життя і подвиги цих людей. Народ виховують на прикладі цих героїв бути безстрашними у справі захисту свого народу від поневолювачів. У цей день у християнських церквах прославляється болгарка “Параскева сербська”, яка свій одяг роздала жебракам, і майже все життя жила одиноко в долині Іорданській. І це прославляється як подвиг (11, с. 185). Таким чином, виховується байдужість до своєї держави, соціальна пасивність.

Подібних прикладів бaгато.

Я пишу про Християнство, тому що воно найбільш поширене в Україні і агресивне до інших віруючих, аж до пропаганди убивати їх (14, Лк. 19.27; Мт.13.38–42 і 13.49, 50). Моя мета не агітація християн проти їхньої віри, а дати народу правдиву інформацію про співвідношення різних релігій. Бо тільки там є свобода совісті, де є вільний доступ до інформації про різні альтернативні релігії та їх співвідношення.

Отже, коротко про основні концепції РУНВІРИ (5, с. 925–984):

Свята земля Україна, а не Ізраїль, я у Християнстві.

Святе місто Київ, а не Єрусалим.

Свята ріка Дніпро, а не Йордан.

Свята мова українська, а не єврейська (згідно релігійних канонів святою мовою є мова, якою вперше написане Святе Письмо).

Первородителі отець Орь і мати Лель, а не Авраам і Сара.

Душа покійного направляється у Царство Духа Предків рідних, а не на лоно Ісаака та Авраама.

Свята Мати – земля українська, а не юдейка Марія.

Українці є онуки (помічника) Дажбожі, а не насіння Авраамове, як у Християнстві (14, Гал. 3.29).

В принципі, подібні концепції є і в Язичництві.

Ось порівняння моральних норм РУНВІРИ та Християнства:

Моральна норма

РУНВІРА

Християнство

Воля до влади

добре

погано

Потяг до володіння грошима

добре

погано

Гордість

добре

погано

Ненависть до ворогів

добре

погано

Покарання злочинців

добре

Бог покарає

Націоналізм

добре, без шовінізму

погано

Бідність

погано

добре

Плач, страждання

погано

добре

Смирення, покірність

погано, за рідким виключенням

добре

Любов до уродів

погано

добре

Любов до жебраків

погано

добре

Юдофілія

не бажано

добре

Експорт релігії

не бажано

добре

Убивство

можна по ситуації

категорично заборонено

Помста

добре, за деяким виключенням

забороняється

Любов до ворогів

погано

добре, пропагується

Література

1. Проф. Б.Голубинский. История русской церкви. – М. : [б. и.], 1901.

2. Н.М. Никольский. История русской церкви. – М. : [б. и.], 1983.

3. С.А. Токарев. Религия в истории народов мира. – М. : [б. и.], 1976.

4. Лев Силенко. Святе вчення. К. : [б. в.], 1995.

5. Лев Силенко. Мага Віра. – США, 1979.

6. Галина Лозко. Язичництво. – К., 1994.

7. Галина Лозко. Пробудження Енея. – Х., 2006.

8. М.Стасюлевич. История средних веков. – СПб. : [б. и.], 1864.

9. Генри Чарльз Ли. История иквизиции в средние века. – Смоленск, 2002.

10. Е.Ф. Грекулов. Православная инквизиция в России. – М., 1964.

11. Православный календарь. – Д., 2003.

12. Михайло Грушевський. Ілюстрована історія України. – Д., 2003.

13. Орест Субтельний. Україна, історія. – К., 1994.

14. Новий Заповіт і книга псалмів (переклад із грецької мови). – К., 1994.

Версия для печати

 

2011   Козацька бібліотека © Всі права захищені
КОЗАЦЬКА БІБЛІОТЕКА · ГОСТЬОВА КНИГА · КАРТА САЙТУ


ВебСтолица.РУ: создай свой бесплатный сайт!  | Пожаловаться  
Движок: Amiro CMS