КОЗАЦЬКА БІБЛІОТЕКА 

 

Василь Чумаченко. Характерництво в Україні.

Василь Чумаченко

кандидат технічних наук

 

Характерництво в Україні

 

Хто такі характерники? Звичайні люди, але володіючі однією особливістю, вони у своєму повсякденному житті можуть орієнтуватися на те знання, яке отримують через дотик до тонкої основи світу, через так звану третю сигнальну систему. Від чого можуть бездоганно точно орієнтуватися у житті, маючи вже уявлення про те, які можливості лежать у цілісності на нуменальному плані. Їх життя стає слідуванням тому можливому, що лежить в цілому, а тому маючим щасливе майбуття. Поєднуючись з причинною правдою цілого, вони отримують силу, яка має як і у довколишній природі всеперетворюючий характер. Таку характерницьку вправність підмічено в рядках народної пісні: “сидить козак в кобзу грає, що задума – все те має.

Що таке цілісність світу? Первинне узгоджене світове, передподійне поле існуюче на тонкоенергетичному плані завдяки руху форми, організуючій його простір. Цей план, який у давніх словян отримав назву світової Прави, є законотворчим для всього, що має свій розвиток на зовнішньому плані. Тому тут відбувається передподійне, що до нашого плану, моделювання життя, яке як існуючу можливість упровадження події, може фіксувати людина з поширеним сприйняттям світу. Звідси походить знання сущого давніми оріями та пізніше знання істинного їх послідовниками у козацтві.

Що таке ведизм і чим він відрізняється від знання сущого? Відати, у перекладі, має значення бачити і від того знати. Тому майже нічим, коли не говорити при цьому про давні записи відомі як Веди. Де вже у міфологічній формі є намагання передати осягнення знання сущого тими, хто таку здібність вже втратив.

Хто такі арії і чому до них останнім часом причисляють давнє населення Нижнього Подніпровя? Була така країна у давній історії Індії і вона мала назву Арьяварта. Населення цєї країни відносили до аріїв, бо невідомо як вони самі себе називали насправді. Тобто арії це цілком зовнішня назва ще і через те, що аріями у давнину називали населення північно-західної частини Ірану. Термінологічно слово арій може мати походження від терміну аря, що має значення пробудженої душі. Якщо про населення Нижнього Подніпровя говорити з цієї точки зору, маючи на увазі зокрема трипільську культуру, то назва виглядає цілком вірогідною. Але знову ж таки підкреслимо як зовнішня назва, бо невідомо як вони самі себе насправді називали. Якщо говорити про давнього бога словян Ора, що відстроював їх як етнічну самість на терені України, то це були орії. В самому терміні – руси, що в перекладі з санскриту прочитується як – діти світла, вочевидь ховається і те і друге. І це не дуже важливе питання, якщо йдеться про зовнішнє усвідомлення, але коли ви пробуєте увійти у пантеон знань своїх давніх пращурів, то це набуває вкрай важливого значення. Бо самоназва, то є вихідна точка їх сакрального внутрішнього знання, яке вони виробляли у поєднанні з патерн умовами ареалу свого проживання.

Що то за шляхи які пролягають в житті кожного, і ведуть його до висот пробудженого духу, за твердженням езотеричної науки?

Такий шлях не треба шукати десь, бо він у кожного під ногами. Ось включення в нього та слідування йому складає проблему, через пануючого на сьогодні вкрай звуженого світосприйняття. А сам шлях це не що інше як слідування причинній правді життя, або знанню істинного, про яке ми говорили вище. Як вам стає зрозумілим, без дотику до цілісної основи світу ця справа стає неможливою.

Який вік людина може насправді мати на Землі? Значно довший, ніж той, що маємо зараз. Але справа тут не в самому віці. Для людини, що йде до висот свого духу, цього віку повинно бути достатньо, щоб у повному усвідомленні зробити самостійний перехід до інших площин буття, бо духовно розвинута людина переростає план своєї присутності і тому не може довго на ньому знаходитись. Вібрації такої особистості вже потребують більш високих планів. Ці переходи для нас сьогодні мають характер якогось дива, тоді як в давні часи, що видно з ритуального розпису Трипілля, це було бажаним для кожної особистості явищем. Вся культура того часу була вибудована для цього досягнення.

Що насправді стоїть за безкінцевістю, на яку сьогодні спирається наше природознавство? Макс Планк, що був головним розробником квантової теорії, називав цей термін дурною безкінцевістю. Справді, якщо спиратись на квантовий континуальний перерозподіл простору, то всякий процес у ньому кінець кінцем набуває нової якості через квантовий перехід, де та безкінцівість зникає. Про безкінцевість у науці заговорили, коли дійшли краю у своєму описі процесів, наближених до означеного вище переходу. До кінця усвідомити, як заважало звужене світосприйняття самих нуковців, бо ті нові якості, на означенім вище переході, часом набували зовсім фантастичного з їх погляду виразу. З тої самої причини існує несприйняття офіційною наукою давньої езотеричної науки, про яку ми говорили вище, бо вона не вкладається в існуючий сьогодні світогляд.

Чому характерницьке знання пішло у небуття як і давні знання наших пращурів? Чому у небуття, вся культура титульного етносу України стоїть на цьому вже у вигляді так званих звичаєвостей, сама ментальність народу у глибині свого сакралу утримує те знання у неявній формі, вже у вигляді, наприклад, невстанного пошуку правди істини на цім світі. Тобто вектор залишився той самий, як і в давні часи, що ідентифікує нас як прямих спадкоємців того знання, і тих культурних надбань, які мали наші пращури. Чому немає прямого широкого усвідомлення тих знань? На це існує декілька точок зору, в які входить і вплив так званої шостої Калі Юги – періоду у розвитку близького Всесвіту, коли енергетичні плани стають слабко означеними. І їх потуги не вистачає для пробудження відповідного усвідомлення в людині. В езотериці все це має місце, але не є головною причиною. Давні знання мали надзвичайну глибину проникнення у невимовне, але їх термінологічне, образно-понятійне осмислення у багатьох випадках чекалося бути кращим. Бо нерозвиненість мисле образів часом надавало давнім культам надзвичайної жорстокості, яка припиняла саму нитку знову народжуваного життя, яке з відомої причини не могло одразу вписатися у ті надтонкі правила, що вироблялися в тій чи іншій культурі. Тому мабуть потрібен був період суто технічного розвитку, в якому б відбулося необхідне становлення високої еврестичної стелі абстрагованого мислення, в якому надтонкі процеси, що йдуть у слабкій метриці отримали б своє адекватне відображення. Ясна річ, що в такий період страждають культури, що стоять на інтуїтивно образнім сприйнятті світу. Чи майже не ідеальним зразком у цьому плані є культура українців, що перенесла на собі все лихоліття цієї пори.

Що насправді стоїть за обраністю того чи іншого народу або нації? Не існує в світі не обраного народу, до якого в той чи інший час не приходив би хтось із потойбіччя. Так звані палеоконтакти були в давній історії народу майя, були вони у ацтеків, у народів Полінезії, у Месопотамії, у японців та китайців, не говорячи вже про Тібет. Ці сутності Неба, що приходили до того чи іншого народу, допомогали налагоджувати їх життя, складаючи для цього відповідні заповіти та навчаючи необхідному ремеслу. У нас на Нижнім Подніпров’ї такою сутністю, як це витікає з археологічних даних та досліджень написів з близького сходу у мові русів, включаючи донедавна перекладений рукопис оріїв, відомий у світі, як рукопис Войнича, був Ор. Знання сущого, якому він навчав слов’ян, лягло зрештою в основу сьогодні пануючої індоєвропейської культури. З вище сказаного слідує, що по великому рахунку житя на землі завжди було під наглядом Неба, про що прямо говориться в архівному документі пори оріїв. Тому, коли у виникаючих сварках та протиріччях хтось шукає своє рішення, то завжди треба пам’ятати, що не тільки ми приймаємо відповідні рішення та проводимо їх до життя на Землі, особливо в період Калі юги що, слава богу, вже минає. У всьому треба мати край, за який заходити непотрібно, бо всі ми так чи інакше визнаємо існування вищої сили, що стоїть за цим усім.

Чому землі Нижнього Подніпровя отримали зрештою назву Україна? Цьому існує декілька версій, але найбільш вірогідною з них треба вважати ту, яку приймає автохтонне населення, або титульний етнос, що проживає на цій землі, бо кому як не йому знати, чого він так свою країну називає. По-перше, у всьому слов’янському світі широко відомо, що термін країна має одне тлумачення, яке тільки у нашого близького сусіда означається терміном страна. По-друге, у нас часто кажуть не Україна, а Вкраїна, що від давнього часу мало значення родової землі, або тієї землі, що переходить у спадок. Коли розуміти, що з тим спадком переходив і Стіл, тобто князівство в країні, тоді стає зрозумілим чого саме Україна. Бо це спадкоємна земля Київських князів, яка індентифікувала їх як таких. І зрозуміло чому такі напади йдуть останнім часом на цей термін, бо неможливо називати себе русичем, не маючи своєї тепер вже історичної спадщини на цій землі. Велич Київської Русі-України до цих пір не дає комусь спокійно жити та проводити різного роду політичні чи культурологічні інтервенції в цю країну. Треба пам’ятати, що слов’янське світоуявлення дуже далеке від панмонголізму, бо це завжди був внутрішній шлях розвитку, якому зовсім не потрібно було якихось великих чужих земель, потрібна була тільки своя рідна.

Яке значення має Запорозька Січ та козацтво в Україні? Ще за часів Трипілля хліборобській общині треба було боронитися від ватаг зайд із великих Азійських просторів. Вони, як і по сьогодні, приходили сюди за здобутком. Справа не в тім численні вони були чи ні, для злодійської справи великої чисельності непотрібно, то був завжди швидкий набіг порівняно невеликих загонів. Ніколи не відомо було коли і де це може відбутися. Тому і постала Січ, як засіб оборони від того, яка була постійно наготові для будь-якої відсічі. Ті, хто постійно жив на Січі, стали називати себе козаками, які мали лицарський чин від того спадкоємного чупера – кошаки, що виголювався на голові. То дуже давня лицарська традиція світу, від якої вочевидь веде своє походження сам термін – козак.

Що таке звичай та звичаєвість в Україні? Похідне від життя, але виділене на його фоні ритуалізоване дійство, дозволяюче людині жити в дотику до того істинного, що панує на цілісній основі світу. Звичаєвості регулюють людську діяльність на зовнішньому плані, що до її адекватності світовому плину подій на внутрішньому плані. Що дозволяє людині приймати вірні та доцільні рішення в своєму житті не протиставляючи їх силам природи. Жити в істині, як про це говорили в давні часи, є найважливішим для хліборобської праці, бо без цього не можливо отримати як стійкого врожаю, як і свого щасливого життя на землі.

Звичаєве право в Україні. Звичаєве право та характерництвоу козацькому русі є проявом дуже давньої традиції, що лежить в самій основі ментальності українства як хліборобської нації з її одвічним пошуком правди істини. Як показали дослідження рукопису орійської пори, відомому як манускрипт Войнича та Велесової книги, пошук правди сущого, конче необхідного в хліборобській справі в свій час призвів до відкриття цілісної основи, яка в природі є тією законотворчою базою, з якої за образним висловом Олени Реріх, кожної миті тчуться килими людської долі. У оріїв це був Суст великий божий, що існує як велике узгоджене Одне на тонкому плані. Саме він стоїть над усім, та пустоше все надумане та упереджене, прийняте з чисто зовнішніх міркувань. Для слов’ян часів Київської Русі це цілісне Небо, яке утримує в собі потенціал розвитку будь-якої події.

В поті чола свого здобуваємо свій хліб, – знаходимо в Велесовій книзі духовне кредо словянина – русича. Звідси звичай, утримуючий людину в полі цілісного сприйняття світу, – постійно мати під ногами рідну землю і ніколи не зазіхати на чуже, через що не жити в своєму житті руйнуючими людську самість подвійними стандартами. Тому українська козацька звичаєвість бере свій початок з поєднання людини з ареалом місця свого проживання притаманній хліборобській нації, бо тільки так, через налагоджений контакт із природним загалом, гарантувалося успішне землеробство. “Маємо з богами своїми жити в єдиній правді, – проголошується у Велесовій книзі це звичаєве право слов’янина-русича.

Наступним постулатом звичаєвого права хлібороба стає проголошене у тій же Велесовій книзі: маємо відати і знати обаполи тирла. Згадана єдність людини і цілісного Неба досягалася через ритуалізацію життя, коли заглиблення на рівень цілісності ставало засобом пізнання сущого, на яке орієнтувалися в житті. Звідси, через отримання ключового психофізичного настрою, виробленого в процесі адаптації до патерн умов ареалу проживання, виникає ментальна налаштованість хліборобської общини. Саме ж відання сущого досягалося через систему ключових артефактів, що виходили з тієї ж сцілісної основи. З чого, виникало мистецтво бачити ключову, поєднуючу з цілим форму, що покладалося в звичаєве ремісництво, народжувалась відповідна кольорова гама одягу та звуковий ряд мови лісостепової зони. Це і було початком звичаю, покладеного в знаковість національного одягу, мови та пісень. Образна знаковість культури, що народжувалась, підкреслена в тій же Велесовій книзі: “Греки богів своїх роблять подобою до мужів, наші ж боги – суть образи. Тому маємо істинну віру і не потребуємо ніякої пожертви. Бо самі жили в істині через вироблену культуру.

Таким чином, у хліборобській общині людина розкривала свою повну, тотожну оточуючому світові природу. Через що всяка хліборобська нація, вирощуючи хліб свій, вирощувала і справжню, цілісну людину. Звідси ті звичаєві чесноти, що притаманні хліборобській культурі: не убий, не кради, не бреши, не прилюбодійствуй, не пий, не вживай те, що веде до втрати здорового глузду. Тобто все, що призводить до втрати контакту людини з великим цілим, через що її життя стає долею відчаю та скорботи.

Висота чеснот притаманна хліборобській культурі за межею людського его, породжувала козацьке лицарство, вершиною звичаю якого було усвідомлення себе як захисника своєї землі, свого народу через правду свого серця. Відтворення культури цілісної за своєю сакральною природою людини, що живе вже у поєднанні свого великого і малого Я, призводить до панування культури духу, що знімає напругу протистояння в суто споживчо орієнтованому суспільстві. Що сьогодні є дуже великою проблемою в світі.

Тож звичаєве право бере свій початок з космогонічних уявлень давніх слов’ян про цілісність світу, через дотик, до якої поставало узгоджене діло, – діяння людини з тими законами життя, за якими живе і розвивається сам світ. Чудовим зразком давньої звичаєвості є ритуальний розпис на трипільськім посуді. Давні орії знали про існування цілісного утворення пануючому “на волі по голому”, тобто на тонкоенергетичнім плані світу і підлаштовували свої наміри щодо нього. Знайдені формули взаємодії людини з цілісною основою світу породжували звичай, що впроваджуючись у життя ставав звичаєвістю народу, який сам ставав від того носієм правди істини в житті. Мабуть тому грецький мандрівник і філософ Геродот, якось відвідавши слов’ян з Нижньої Припонтіди, з подивом записав: Цей народ не має над собою закону (у вигляді царя чи самодержця) та він їм і не потрібен, закон знаходиться у них у середині.

Що відбувається, коли людина втрачає все це? “Матимете (ту саму) божую, але (вже) муку”. Через тисячоліття засвідчують орії той стан життя, який ми маємо сьогодні. Існує сутність у людині, яка насправді веде її шляхом життя, бо живе в поєднанні з цілісністю. Тому її воля, її рішення виходять із значно більшого обширу подій аніж той, що має пересічна людина. Саме через своє звужене світосприйняття вона постійно хибує, неусвідомлено приймаючи ті чи інші рішення, проявляє волю та наполегливість там, де цього робити не можна. Через що постійно постає у протиріччя зі своєю власною долею, звідки і та мука божа, про яку говорять орії.

Сьогодні повернення інтроспективного, інтуїтивно образного сприйняття світу цю проблему прибирає, людина стає єдиною у своїй світоглядній позиції як внутрішньо, так і зовнішньо. Від того вона починає справді зростати до висот свого духу, а від того справді жити.

Виникає питання, на чому розбудовується те нове природознавство, яке може засвідчити все вище проголошене?

Сьогодні нам уже відомо про подвійну природу людини, яка окрім фізичного тіла має ще й свій тонкоенергетичний план, виділений на рівні первинного цілісного поєднання світу на рівні так званої слабкої метрики. Цей рівень у ранніх словян, як ми про це дізнаємось з Велесової книги, звався рівнем світової Прави. Яка, народжуючись від первинного збурення великої ночі Нави, породжує Яву, той феноменальний світ, в якому сьогодні переважно виділена наша свідомість. У такому розподілі світу Права стає тією законодавчою причинною основою, на якій формується подієвий світ Яви. Тобто цілісний рівень Прави утримує в собі те істинне закономірне, за яким у дійсності все йде на рівні Яви.

Як відомо, успіх у хліборобській праці залежить від передбачення тих метеорологічних умов, що мають зміну на протязі року. Вчасно посадити, зібрати та зберегти збіжжя – їх найважливіше завдання. Для цього потрібно знати, бачити знакові події, що відбуваються в природі – звідси космогонія слов’ян нараховує безліч свят, кожне з яких має своє обличчя, свою обрядовість та своє значення в налаштуванні життя хлібороба. В цьому давні слов’яни-руси, від яких вочевидь веде своє походження звичаєвість українців, пішли далі, все своє життя підпорядковуючи тому культовому, ритуальному дійству, яке не зупиняючись ні на мить точиться в самому природному довкіллі. Від того злиття природного і людського і бере свій початок звичай, який є нічим іншим як ритуалом поєднання людини з ареалом свого проживання, через згадану вище ментальну психофізичну форму. Саме з цього виходило їх знання сущого та успіх у будь-якій справі.

Як відомо, будь-яке ритуальне дійство утримує в собі відповідну послідовність: по-перше, саму необхідність дії, що виходить із причинної пов’язаності плину життя. Далі йде час і місце впровадження події, яка сама потребує відповідної форми свого впровадження через відповідне ритуалізоване дійство, бо конче потрібно знати причинну пов’язаність того, що запроваджується. З давніх-давен відомо, що вимикаючи своє чисто зовнішнє налаштування в будь-якому ритуалі, людина може, через своє інтроспективне сприйняття на рівні тонкого плану, торкатися цілісного плану Прави. Від чого передбачувано знати характер тих подій, що надходять. Коли приходило знання як впровадити дійство, забезпечивши його повязаність із загальним плином подій у довкіллі, тоді рішуче бралися за справу. Що тепер ставала продовженням дії самої природи, маючи від того енергію та відповідне майбутне в цілісній картині світу. Це і є глибинним сакральним звичаєм українців, де споконвічно культивувася образ справжньої цілісної за своєю природою людини, що живе, узгоджуючи своє буття з довкіллям.

Як відомо, Україна є прикордонною з Азією, де ментальна налаштованість хлібороба-орача межує з ідеологією артільного здобувача. Артіль здобувача, як відомо, живе договірною правдою, яка лежить в основі артільного договору. Ця ідеологія від початку пропагує споживче життя за рахунок природи та довкілля.Тому від початку, на рівні протистояння, відноситься до сил природи, з якими бореться за своє виживання. Сповідує загарбницьку ідеологію щодо своїх сусідів, де постійно шукає собі здобутку.

Через це більшість зайд в Україні сповідують ідеологію панмонголізму. Хліборобська культура від початку – виробнича і творча – має похідний характер від єднання природних сил і людини. Саме такі цінності і захищає козацьке звичаєве право, і по цьому маємо змогу дати оцінку будь-яким чисто театральним козацьким угрупованням, цілі яких лежать у протилежному напрямку. Нищення країни та її культури на вигоду ідеології панмонголізу, – їх потаємна ціль, що ззовні прикрита великим об’єднанням слов’янського світу та світовою глобалізацією. Не можна панове нищити те, що є основою життя людини на землі, бо тоді саме її існування перетворюється на пустопорожню, не маючу свого майбутнього справу. Не за технічним же прогресом ми сюди приходимо.

 


Версия для печати

 

2011   Козацька бібліотека © Всі права захищені
КОЗАЦЬКА БІБЛІОТЕКА · ГОСТЬОВА КНИГА · КАРТА САЙТУ


ВебСтолица.РУ: создай свой бесплатный сайт!  | Пожаловаться  
Движок: Amiro CMS