КОЗАЦЬКА БІБЛІОТЕКА 

 

В.С.Степанков, С.О.Корінець. Пилип Орли - визначна постать українського козацтва кінця ХVІІ - початку ХVІІІ ст.

В. С. Степанков

доктор історичних наук

м. Кам’янець-Подільський

С.О. Корінець

студентка І курсу

історичного ф-ту

м. Кам’янець-Подільський

 

Пилип Орлик – визначна постать українського козацтва

кінця XVII – початку XVIII ст.

 

У світлі сучасних конституційних та державотворчих процесів є необхідним дослідження життя та діяльності Пилипа Орлика, оскільки він був видатним українським державником, його перу належить перша українська демократична конституція. Беручи до уваги, що Конституція України 28 червня 1996 року потребує доповнень та вдосконалень, що було доведено неодноразовим введеннями поправок до Основного Закону держави, здійсненими Верховною Радою України, то можна сказати, що вивчення конституційного процесу 1709–1710 рр. на основі політичних поглядів Пилипа Орлика є надзвичайно актуальним і донині. Також актуальною є ідея єдності і неподільності української держави в поглядах Пилипа Орлика, тому що на даний момент в Україні є такі явища як мовний розкол, відмінність по менталітету та існує загроза спалаху конфронтації населення східних і західних регіонів. Також важливим моментом є дослідження зовнішніх зв’язків гетьмана з Європою.

Пилип Орлик – визначна постать українського козацтва кінця XVII – початку XVIII ст. Народився 11 жовтня 1672 року в селі Косуті Ошмянського повіту на Віленщині. Орлики – це стара баронська фамілія поширена в Чехії, Моравії та Шлезьку. Один із представників цього роду за часів густинського руху XIV – початку XV століття переїхав до Польщі, а згодом і до Литви. Польська лінія мала своїм продовжувачем Яна Криштофа Орлика, який одружився з донькою подільського воєводи Пиляви. Їхнім сином був Степан Орлик, дід Пилипа Орлика. Його син Степан, батько Пилипа був офіцером польської армії, який загинув у 1673 році в битві під Хотином. Тому Пилип залишився сиротою на руках у матері Ірини Орлик, із українського роду Малаховських. Незважаючи на те, що батько був католиком, сина сім’я охрестила за православним обрядом [1, с. 297]. Початкову освіту Орлик здобув у єзуїтській Віленській академії. По закінченню школи вступив до Києво-Могилянської академії, яка на той час була колегією. Навчався Пилип добре, його вчителем був Стефан Яворський, який навчав здібного учня красномовства та філософії. Під час навчання здібний учень навчився досконалого володіння латинською мовою, вміння риторично говорити, складати листи та договори [1, с. 298 ].

Саме за протекції Яворського в 1693 році він зайняв уряд консисторського писаря, а згодом опинився в гетьманській канцелярії. Там його кар’єра почала стрімко рости вгору. В 1698 році Пилип взяв шлюб з Анною Герцик, дочкою полтавського полковника Павла Герцика. Спираючись на підтримку впливового тестя, Орлик поступово наближався до кола гетьманських сподвижників, що в подальшому відіграло важливу роль у його кар’єрному рості і зблизило з козацькою аристократією Лівобережної України. Пилип Орлик склав досить удалий панегірик на честь гетьмана Івана Мазепи. Цим він підкреслив свою відданість та пієтет гетьману. Вже в 1706 році, коли постало питання про нового генерального писаря, Мазепа призначив ним Пилипа Орлика. Поступово, з часом, він завойовує довіру гетьмана. Пилип був довіреною особою Івана Мазепи в Москві. Він мав досить важливе завдання – переконати оточення Петра І, що всі доноси які звучать від недоброзичливців є звичайною брехнею та наклепами на гетьмана Івана Мазепу. І він чудово справлявся з цим завданням, адже всі до останнього вірили, що Мазепа їх союзник. Іван Мазепа з обережністю ставиться до Пилипа упродовж всього життя і при кожній можливості випробовує його на вірність. Незважаючи на це Орлик був вірним другом Мазепі. І навіть у вирішальний момент року1708–1709 він залишився на боці гетьмана. Після бою під Полтавою він пішов за Мазепою [2, с. 10].

Саме так розпочався його Бендерський період життя. Життя в еміграції виявилося досить складним. Лише в липні 1709 року прибули вигнанці до Бендер. Після смерті гетьмана, з 21 на 22 вересня 1709 року постало питання, хто ж буде гетьманом та кому дістануться багатства Мазепи. Після відмови Андрія Войнаровського (племінника Мазепи) на гетьманський престол козаки заявили про свої претензії на спадщину Мазепи. Та на ці багатства також зазіхав і небіж Мазепи Андрій Войнаровський [2, с. 16]. Саме тому шведський король Карл 12 призначив комісію, яка мала вирішити кому буде належати спадок Івана Мазепи. В її склад ввійшли генерал Понятовський, канцлер фон Мюллерн, камерген Клінгерштен та радник канцелярії фон Кохен. Комісія вирішила на користь Войнаровського. З цим були вимушені змиритись бендерські емігранти, і саме за цих обставин козацтво залишилось без матеріальних засобів. Тепер той, хто брав на себе відповідальність гетьмана брав на себе велику відповідальність [2, с. 17].

Постало питання обрання нового гетьмана. Кандидатів було небагато. Войнаровський сам ухилявся від гетьманства, тому на перше місце виступив Пилип Орлик. Вирішуючим моментом було те, що сам шведський король Карл 12 зупинив свій вибір на Пилипові Орликові. Варто сказати, що Орлик довго вагався і йому досить важко далось рішення перебрати владу гетьмана України, ще й в еміграції і без коштів на існування [2, с. 18].

Отож, 5 квітня 1710 року відбувся традиційний виборчий акт, на підставі якого Пилип Орлик офіційно став гетьманом України. В день виборів проголошена була й конституція Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького, яка на жаль чинності так і не набула, адже була написана в еміграції. Генеральним обозним залишився Іван Ломиковський, генеральним суддею став Клим Довгополий, генеральним писарем Іван Максимович, генеральним осавулом Григорій Герцик і Федір Мирович. На чолі запорозького війська стояли Кость Гордієнко та Дмитро Горленко. Зміст конституції свідчить про наміри козаків повернутися на батьківщину, де договір отримає юридичну силу. Історичне значення договору полягає в тому, що він був першим конституційним актом України. Договір розпочинається з дуже важливих слів, характерних тому часу “во імя Отца і Сина і Святого Духу, во імя Троїці Святої славимої” [3, с. 152]. Далі йде вступ та 16 пунктів договору. Перші шість пунктів мають загальнодержавне значення: про релігію, пункт 1) “Щоб була утверджена вічно єдина віра православна східного сповідання під послушенством святійшого апостольського трону” [4, с. 204], про територію та кордони, пункт 2) “Вітчизна наша, щоб у своїх кордонах, стверджених пактами від Речі Посполитої польської і від Московської держави, передусім у тому: які відійшли по ріку Случ за гетьманства славної пам’яті, Богдана Хмельницького були відступлені, вічно віддані й пактами укріплені від Речі Посполитої польської в гетьманську область, не були насильно змінені і порушені” [4, с. 204], про відносини з Кримом – пункт 3, про Запорозьку Січ – пункти 4 і 5. Пункти з 6 по 16 говорять про українську державність: Отож, ми, генеральна старшина, кошовий отаман і все Запорозьке військо домовились і постановили з ясновельможним гетьманом при його вельможності таке право, яке має бути збережено постійно у Запорозькому війську [4, с. 206].  Політичні погляди Пилипа Орлика проявляються в його зверненнях, листах, маніфестах до європейського уряду. Він вів активні, іноді навіть таємні переписки, в яких намагався налагодити політичні зв’язки та дружні відносини з європейськими країнами і намагався залучити їхню підтримку в боротьбі проти Московії. Будучи в еміграції писав листи до папи Римського, намагаючись залучитися його підтримкою. Орлик сподівався звільнити Україну від Москви та об’єднати в єдину державу. Він намагався зробити це з допомогою Швеції, Туреччини та Кримського ханства. Шведський король зобов’язався не складати зброї доти, доки Україна не буде звільнена від московського ярма і не укладати миру з царем, не здобувши попередньо відновлення незалежності України. 20 листопада 1710 року Туреччина оголосила війну Петру І. Але добре задуману загальну концепцію війни союзники здійснити так і не змогли. Пилип Орлик дуже добре підготувався до походу. Він розсилав листи-універсали, в яких закликав до повстання проти влади російського імператора: “…підступні ворожі плани (Росії) сягають навіть далі, щоб козаків, удатних і славних на війні, вигнати з давніх місць проживання й вислати в райони, віддалені від їхніх прадавніх земель” [5, с. 255].

Місцеве населення підтримало його і одне за одним міста Правобережжя переходили під владу гетьмана. Проти полків Пилипа Орлика виступило військо під командуванням генерального осавула Г. Бутовича, яке було розбите в бою під Лисянкою. У березні 1711 року об’єднані війська під командуванням П. Орлика підійшли до Білої Церкви, у якій перебував російський гарнізон. Розпочалася облога міста, але жоден із штурмів не був успішним, тому що гарнізон не мав достатню кількість боєприпасів і сильну артилерію. Татари зрадили гетьмана і частина татарських загонів під проводом хана здійснили похід на Слобідську Україну. Такі дії союзників підривали авторитет Пилипа Орлика серед українського населення. У травні 1711 року розпочався наступ московських військ під проводом Б. Шереметьєва. За цих обставин поляки відступили, а татари і турки налякані звісткою про те, що йде велике російське військо, почали тікати, а по дорозі брати великий ясир. Українські козаки, довідавшись про звірства турків і татар, кинулись рятувати свої родини. Таким чином, із 16 тис. українського війська у Пилипа Орлика залишилося лише 3 тис., з якими гетьман відійшов до Бендер. Протягом наступних років Орлик із невеликою групою прибічників їздить від однієї європейської столиці до іншої в пошуках підтримки. Він неодноразово порушував питання про допомогу в справі відновлення української державності. Писав французьким, польським, шведським і турецьким політичним діячам маніфести про недолю України та разом із сином Григором планував кроки, спрямовані на звільнення вітчизни від московського ярма [2, с. 68]. З 1714 року перебував у Молдавії, потім разом з частиною старшини скористався запрошенням Карла ХІІ жив до 1720 року у Швеції, після чого вимушено відбув до Польщі (за іншими даними – до Німеччини, а згодом до Франції), де прожив два роки. З 1722 року П. Орлик переїхав на територію Османської імперії. Помер гетьман у місті Ясс у 1742 році [6, с. 204].

Отож, Пилип був визначним гетьманом України з славного роду Орликів. Ще будучи зовсім юним, він став писарем і тому був повністю поглинений у проблеми України. Всі свої сили він покладав на звільнення України від московського ярма. Все життя він був вірним своїм принципам та завданням, які він перед собою поставив, і йшов до них не покладаючи сил. Життя його було досить нелегким, але він, як справжній син українського народу, зберіг вірність своїм принципам і до останнього намагався зробити все можливе для здобуття Україною незалежності.

 

Література

1. Реєнт О.П., Коляда І.А. Усі гетьмани України / Худ. оформлювач А.С. Ленчик. – Х. : Фоліо, 2007. – 415 с. – (історичне досьє).

2. Борис Крупницький. Гетьман Пилип Орлик (16721742). Його життя і доля. – К. : Дніпро, 1991. – 78 с.

3. Музиченко П.П. Історія держави і права України : Навч. посіб. – 5-те вид., випр. і доп. – К. : “Знання”, КОО, 2006. – 437 с.

4. Тисяча років української суспільно-політичної думки. У 9-ти т. – К. : Дніпро, 2001. Т. 4. – Кн. 1. Перша третина XVIII ст./ Упор. прим. В. Литвинова, передм. В. Шевчука. – 520 с.

5. Сушинський Б.І. Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів і полководців XVXIX ст. Історичні есе у 2-х. томах. – Том II. / Оформл. Чередниченка О.П. – Одеса, 2006. – 584 с.

6. Видатні постаті в історії України (IXXIX ст.): Короткі біографічні нариси. Історичні та художні портрети: Довід. Вид / В.І. Гусев. – К. : Вища шк., 2002. – 359 с.

7. Чистилін В. Контакт із гетьманом // Газета Паралелі – 26 квітня – 9 травня, 2007 р.

8. Субтельний О. Україна: історія / Пер. з англ. Ю.І. Шевчука; вст. ст. С. В. Кульчицького. – 3-тє вид., перероб. і доп. К. : Либідь, 1993. – 720 с.

9. Борисенко В. Курс української історії: з найдавніших часів до XXстоліття. 2-ге вид.: Навч. посіб. – К. : Либідь, 1998. – 616 с.

Версия для печати

 

2011   Козацька бібліотека © Всі права захищені
КОЗАЦЬКА БІБЛІОТЕКА · ГОСТЬОВА КНИГА · КАРТА САЙТУ


ВебСтолица.РУ: создай свой бесплатный сайт!  | Пожаловаться  
Движок: Amiro CMS